Маріупольський священик зі Штабу спротиву: Моя мета - просто бути з людьми

Отця Володимира Коскіна, священика УПЦ Київського патріархату, я зустріла в Штабі спротиву в Маріуполі. Він там - із найбільш бойової та активної "сотні": їздить по блокпостах, постійно спілкується з військовими, допомагає розвозити зібрані для армії речі.

Саме він нещодавно освячував бійців батальйону територіальної оборони "Маріуполь" на п'ятитисячному мітингу в центрі міста.

Під час розмови виявилося, що всю зиму отець Володимир простояв на місцевому Майдані, що, в принципі, не дивує, - і за що він отримав небезпечну для життя славу "бандерівського священика" номер один у Маріуполі.

Хоча сам він далеко не з "бандерівських" країв - народився у Маріуполі, навчався в музичному училищі, потім закінчив Київську духовну семінарію. До того ж, протягом восьми років служив дияконом у Московському патріархаті. Правда, у 2009 році перейшов до Київського.

На питання "Чому?" відповідає так: "Бо не можу брехати людям. Ну не вірю я в "русскій мір", знаючи, що цей "русскій мір" наробив у Чечні."

Деякі слова о.Володимира з цього інтерв'ю зараз можуть сприйматися контраверсійно. Наприклад, щодо того, що "війною нічого не вирішується". Але ж це говорить людина, яка постійно буває на передовій і яка пережила "прогулянку" з хлопцями в балаклавах у "зєльонку".

О.Володимир, окрім іншого, цікавий тим, що його образ "бандерівського" священика дуже вдало вписується в контекст історичних подій, які відбуваються в Україні останнім часом. Без пафосу.

Просто згадайте, як священики обороняли Майдан і в перших рядах протистояли "Беркуту" та внутрішнім військам, згадайте, як у Криму отець Іван Катькало самотужки відстоював свою церкву. Тут, у Маріуполі, священик також на передовій. Із цієї точки зору, Україна знову ж таки не Росія, а українське православ'я - не російський православний талібан. Кажу це як людина невоцерковлена. Із цих позицій, власне, і спробувала поговорити і з о.Володимиром та зрозуміти його мотивацію участі у маріупольському русі спротиву російській окупації.

- Окрім того, що я є священиком, я є священиком-капеланом, який опікується військовими, військовополоненими і пораненими. Це по-перше.

По-друге, я є громадянином своєї країни, в якій живу та на землі котрої будую храм.

Знаєте, нещодавно я сповідав і причащав військових на вогневих точках, які повинні були їхати на Донецьк. І от дивовижна річ: виявилося, що півзагону - то колишні "беркутівці". Вони казали мені вже після сповіді, за чаєм: нас вважали на Майдані ворогами України, але ж ми стояли не за Януковича, не за владу навіть, а за Україну; окрім того, нам докоряють тим, що ми роздягали людей, але не всі таким чином займалися знущанням, дехто рятував людей.

А поряд із цими колишніми "беркутівцями" - півзагону майданівців. І коли постав зовнішній ворог, ми раптом зрозуміли, що всі ми стояли за Україну. Але тоді, на Майдані, комусь потрібно було зіштовхнути людей лобами.

Коли місто тримали ДНРівці, бувало таке, що зранку я сповідав покаліченого майданівця, а ввечері відспівував загиблого ДНРівця. Буквально сьогодні (розмова відбувалася позаминулого тижня, - прим. Ред.) їздили разом із дружиною втішати жіночку в Широкіно (населений пункт біля східного кордону Маріуполя, який зазнав масивного обстрілу з боку ДНР/російської армії, - прим.Ред.), яка і сама була поранена, і на її очах загинуло двоє її власних онуків.

Можливо, ми це заслужили? Протягом 23 років захід і схід не могли чи не хотіли побачити та зрозуміти одне одного. Але війною нічого не вирішується. Це глухий кут.

Нагадати людям, що вони люди - це моя головна мета як священика.

- Ви згадали, що займаєтеся військовополоненими…

- Я займався заручниками, коли тут був "ДНР". Намагався віднайти якісь зв'язки для ведення переговорів - бо в мене були знайомі ДНРівці. В тому числі, були вони і серед наших парафіян. Вони зараз, до речі, каються, приходять і кажуть: "Отче, ми не зрозуміли, нас обманули".

Кількох наших священиків в Донецьку брали в полон. Що стосується самого Маріуполя, то тут не було такої кількості ДНРівців і вони не мали значного впливу на владу і не мали можливості утримувати когось в полоні. Але погрози надходили.

Наприклад, мене вивозили в багажнику за місто. Я не бачив їхніх облич, вони були в балаклавах. Слава Богу, все завершилося нормально, єдине що - довелося пішки повертався до міста.

Але я скажу так, що до цих людей також треба мати можливість достукатися. Я сказав їм тільки одне: "Хлопці, ви можете зробити що завгодно - розстріляти мене, вбити, але зрозумійте: ви молоді, і вам із цим брудом жити до кінця своїх днів. І не думайте, що ви це якимись наркотиками чи алкоголем заглушите".

А днями до мене дійшла звістка з Новоазовська, що мене та нашого донецького владику Сергія ДНРівці заочно приговорили до страти. З таким формулюванням: за те, що "багато цей бендерський піп патякає". Обіцяють шкуру живцем спускати. Але я їх не боюсь. Це не такі вже великі особистості щоб їх лякатися. Я боюся Бога.

Ми з дружиною вирішили, що не можемо бути байдужими до долі нашого народу. Бо священик - це образ Христа. А Христос ішов серед людей, до людей. І основна мета життя священика якраз і має полягати в тому, щоб іти до людей.

До речі, хтось із військових розповідав мені про одного з бійців. Він був начебто невіруючим, але під ураганним вогнем витягав пораненого. Витягнув - а сам загинув. У нього лишилася дружина та діти. І хто з нас більш святий - я як священик чи ця, можливо, і нецерковна людина?

Моя мета - просто бути з людьми. Це до питання моєї мотивації. Я тут (у Штабі спротиву, - прим.Ред.), бо не хочу бути подібним до священиків, про яких люди невоцерковлені кажуть, що вони тільки махають кадилами і під димом ладану ховають зброю.

ЗАКЛИКАЮ ПАТРІАРХА КИРИЛА ТА ПУТІНА ПОЗБАВИТИСЯ ПРАВОСЛАВІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

- Що думаєте про участь у цій війні священиків Московського патріархату?

- Мене дивує, коли я бачу кадри із, як вони самі себе називають, "русской православной армией". Я не розумію, яке ці люди мають відношення до православ'я, до людяності. Крупним кадром гвинтівка, а на дуло намотаний хрестик. Як можна прикривати вбивство іконами, Христом?

Як російська церква може виступати на боці вбивць, які катують священиків, перебивають їм пальці тільки за те, що вони "не в тому" патріархаті, які ґвалтують дівчат за те, що побачили на них жовто-блакитну стрічку?

Як можна казати, що це "праведні святі ополченці"? Я розумію, що [це потрібно] декому в Москві, хто сидить на патріаршому престолі, але, спостерігаючи за всім цим безумством, я скажу, що в Москві сидить не патріарх, а лжепатріарх.

Я кажу це не тому, що я священик Київського патріархату, а просто тому, що я віруюча людина.

Усі храми московського патріархату в Маріуполі служать, при чому, в центрі міста. Натомість, жодній із парафій КП не було надано в Маріуполі землю. Кожна парафія викуповувала її за власний кошт.

Знайомі священики МП розповідали, що коли Патріарх Кирило вперше приїхав до Києва і побачив багатотисячну хресну ходу КП, то сказав: щось анафема не діє, що ж, підемо іншим шляхом.

І цей кривавий шлях ми бачимо зараз.

Але якщо вони не зупиняться, мені просто шкода і його, і цього Путіна. Це - як там кажуть - православіє головного мозку? Це не віросповідання, це діагноз. Православія там немає. Закликаю т.з. патріарха Кирила та пана Путіна позбавитися православія головного мозку.

- Але зрештою ця війна все ж таки зміцнює позиції саме Київського патріархату, чи не так?

- Так. Ми вже маємо перших ластівок: священики МП, в тому числі по Донецькій та Луганській областях, почали служити потай від своїх архієреїв разом зі священиками КП, вони не поминають патріарха Кирила.

Можливо, владика (мається на увазі МП, - прим.Ред) цього не бачить і не розуміє, думає, що він залякає всіх тим, що пов'язаний із криміналом, із Рінатом Ахметовим. Закликаю його як християнин християнина покаятися та припинити прикриватися своїми зв'язками з владою. Треба розпочинати діалог. Українські священики зараз починають "прокидатися", і люди все це бачать - парафіян в Московського патріархату стає дедалі менше.

Мені дуже подобається фільм "Матриця", я і книгу прочитав. Так от, можна дуже довго "спати", казати, що "м'ясо" в матриці більш смачне, можна казати, що Рінат щось жертвує на храм, можна золотити купола і ходити в діамантових хрестах, але Бога в тих храмах не буде.

"МОЖЛИВО, КОМУСЬ У КИЄВІ ТРЕБА ПОКАЗАТИ, ЩО ДОНБАС УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБЕН? ТО ТАК І СКАЖІТЬ!"

- Уся Україна із захопленням спостерігала за Маріуполем, за спротивом, яке вибудовує місто. На ваш погляд, у чому полягає феномен цього спротиву?

- А в чому таємниця Христа? В його любові. Так і в нашому місті. Християнство - це ж не тільки свічечки, сповідь і причастя, це не тільки служба Божа, це людодія протягом усього життя. Саме це і відбувається сьогодні в нашому місті. Друга таємниця: місто назване на честь Діви Марії. Дуже багато разів Маріуполь могли зруйнувати, але місто щоразу поверталося до життя.

Мені багато хто телефонує і каже: "Отче, а ви що, не виїхали?" Відповідаю: "А чому я мав виїжджати?" І ставлю зустрічне питання: "А ви чого виїхали?" "Ну, в нас діти", відповідають. Так а в хлопців, які зараз гинуть на фронті, - також діти. Я їх сповідую і виявляється, що когось кохана чекає, когось - старі батьки, когось - по 3-4 дітей. Багато хто з них із західної України прийшли захищати ваше місто. А чому ви - здорові сильні чоловіки - тікаєте?

З іншого боку, в нашому волонтерському центрі - дуже багато людей і всі дуже різні, різного віку та достатку. В тому числі, ті, хто має величезні бізнеси. І вони самі, без охорони, на своїх власних авто їдуть до зони АТО, до ДНРівців і, ризикуючи собою, вивозять в багажнику полонених...

- А чому в Донецьку, Луганську, Горлівці та інших окупованих містах не виник цей спротив?

- Навпаки! Люди виходили, люди йшли. У мене інше питання: чому наше телебачення цих людей не показувало? Яка була політична мета цього ігнорування? Наприклад, як День незалежності в Маріуполі показувало київське телебачення. Сніданок із беляшів та пива і репліки: "Та от кого ета нєзалєжность?", "Украіни нєт" і тому подібне.

А чому не показали, скільки біля Шевченка людей у вишиванках зібралося? Та все місто було у вишиванках! Можливо, просто комусь у Києві треба показати, що Донбас Україні не потрібен?

Навіщо тоді ця війна, це лицемірство? Скажіть про це прямо. Тут є патріоти, і їх багато. Тут багато україномовної молоді, є багато тих, хто каже: "Я росіянин, але я не хочу розмовляти мовою окупанта". Чому цього не показують?

- Чи змінився моральний стан військових після того, коли, по суті, вже не прикриваючись, російська армія взяла Новоазовськ?

- Так, дуже змінився. Моральний стан змінюється на краще, вони стають більш патріотичними. Були такі, які казали, мовляв, Росія нам ближча. Але після того, що Росія тут зробила, - таких уже немає.