Життя європейців: ЛБГТ та одностатеві шлюби у Франції

178
28 жовтня 2014

Розповідає Жиль Лавра, підприємець

35-річний Жиль Лавра народився на півдні Франції, у Монпельє; мешкає в Страсбурзі. Він створив свій власний маленький бізнес із продажу екологічних харчових продуктів та працює волонтером у Страсбурзькому центрі ЛБГТ.

Жиль – представник нетрадиційної сексуальної орієнтації. Уже декілька місяців він офіційно одружений зі своїм партнером. Про те, як сьогодні живуть ЛБГТ у Франції, які політичні партії їх підтримують та як відбувається соціальна дискусія навколо цього питання, Жиль розповів проекту "Життя європейців".

Як живеться людям із нетрадиційною сексуальною орієнтацією у Франції

"Сьогодні бути гомосексуалістом у Франції значно простіше, аніж якихось десять, чи навіть п'ять років назад", – розпочинає свою оповідь Жиль. Ставлення до ЛБГТ у французькому суспільстві зазнало позитивних змін в останні десятиліття.

Жиль Лавра 

"Коли мені було 15 років, я не знав, що таке гомосексуальність, я жив у маленькому містечку, же проживало близько 2 тисяч мешканців. Тоді гомосексуалістів можна було побачити лише у великих містах і в специфічних середовищах. Відтак, коли я відкрив для себе, що маю почуття до хлопців, що фізично мене приваблюють саме вони, я відразу подумав, що зі мною щось не так, що я збоченець, – розповідає Жиль. – Натомість, сьогодні, я впевнений, що більшість молодих хлопців, які відкривають це в собі, уже знають, що це існує".

Комфорт життя ЛБГТ у переважно гетеросексуальному французькому суспільстві великою мірою залежить від місця проживання.

У великих містах, таких як Париж, Ліон, Тулуза, Монпельє, Страсбург, Нант, Бордо або Ліль, толерантність до людей із нетрадиційною орієнтацією значно вища ніж у менших містах. У селищах жити ще складніше: там усі все про всіх знають: "Втім, маю приклади гомосексуалістів, яким вдається бути щасливими в зовсім маленьких містечках – вони, переважно, повністю приймають себе такими, якими вони є, і тому їм вдається бути краще сприйнятими в суспільстві".

Найбільш проблемними зонами для життя людей із такою орієнтацію є передмістя, бідні квартали та, особливо, місця, де проживають мусульмани та інші іммігранти із країн із традиційними культурами, зізнається наш співрозмовник. "В таких кварталах ЛБГТ часто зазнають дискримінації, вони змушені приховувати власну орієнтацію, а також нерідко наражаються на словесне, фізичне та соціальне насилля", – розповідає Жиль.

"Тому часто трапляється так, що гомосексуалісти змушені переїжджати до центрів, до великих міст, де більше толерантності та анонімності", – пояснює Жиль.

Непросто бути іншим: історія одного камінґ-ауту

Сьогодні дедалі більша частина гомосексуалістів у французькому суспільстві наважується на "камінґ-аут" – цих людей сьогодні набагато більше, аніж двадцять, чи навіть десять років назад. Втім, ще велика частина ЛБГТ приховує свою орієнтацію, побоюючись стигматизації та суспільного осуду.

"Я розказав батькам про власну гомосексуальність, коли мені було 17 років. Мати відреагувала дуже емоційно: вона почувалася винною та переживала, що суспільство мене відкине й що мене будуть дискримінувати, – розповідає Жиль. – Вона навіть плакала, але, зрештою, сказала, що хоче, аби я був щасливим. Відтоді вона завжди мене підтримувала".

Вітчим чоловіка – він усиновив Жиля, коли йому був один рік – сам поставив йому запитання про його сексуальну орієнтацію та толерантно прийняв відверту відповідь; йому не здавалося це великою проблемою. Троє молодших братів Жиля, як і бабуся по маминій лінії ,також позитивно сприйняли новину, толерантно та з повагою.

Натомість, інша бабуся, мати вітчима, сказала, що не вбачає в цьому проблеми, але за умови, якщо її внук на чіпатиме дітей. "Мене дуже шокувала така відповідь, і водночас я розумів, що відповідь була такою тому, що попередні покоління не бачать відмінності поміж гомосексуальністю та педофілією, – розповідає Жиль. – Мені довелося їй пояснювати, що значить бути гомосексуалістом".

Дискримінація в повсякденному житті

"Коли я навчався в школі, деякі учні глузували з мене, ображали мене, і найважчим було, коли вони це робили перед іншим учнями. Психологічний тиск відбувався щодня: я увесь час боявся, що мене образять або навіть вдадуться до фізичного насилля. На жаль, у школі це траплялося", – зізнається Жиль.

Деякі колеги на роботі підсміювалися над ним, імітували та пересмикували його вимову; а на вулиці перехожі подеколи вдавалися до фізичної розправи.

Роль асоціацій із захисту прав ЛБГТ

Різні асоціації та організації ЛБГТ багато зробили в останні роки для того, щоби гомосексуалісти стали помітнішими в суспільстві та мали можливості відстоювати власні права. Об'єднання та політична активність таких організацій дуже сприяють тому, щоби гомосексуалістів краще чули та краще розуміли інші люди, а також політики, медіа, викладачі, батьки тощо.

В останні роки були прийняті важливі закони, як-от, наприклад, закон проти дискримінації гомосексуалістів – відтоді словесні образи та фізичне насилля вважаються злочином та відповідно караються законом. Згодом з'явився закон про так званий "Цивільний пакт солідарності" (PACS), тобто оформлений легально різновид цивільного шлюбу, який дозволяв як гетеросексуальним, так і гомосексуальним парам офіційно оформити спільне проживання без одруження.

Зрештою, у 2013 році був проголосований закон про можливості шлюбу та всиновлення гомосексуальними парами – відтоді вони мають такі само права та обов'язки, як і інші громадяни.

Фото Purple Sherbet Photograph 

Роль медіа

Французькі медіа роблять програми з публічними "камінґ-аутами" відомих осіб: акторів, політиків, спортсменів. Наприклад, 2007-го року була створена програма про колишнього мера Парижа Бертрана Деляное.

"До того ж, американські та британські впливи, більш прогресивні та толерантні, але водночас більш ексгібіціоністичні та вуайеристські, впливають на помітність гомосексуалістів у суспільстві, – зазначає Жиль. – На жаль, і сьогодні медіа нерідко дають стереотипний образ гомосексуалістів: чоловіки виглядають дуже фемінними та поводяться як жінки, а жінки-лесбійки – навпаки, мають чоловічі та мужні образи. Це призводить до того, що лише частина ЛБГТ стають "видимими" для суспільства, а інша частина все ще залишається в тіні".

Суспільна дискусія на тему ЛБГТ

Франція – країна ліберальна, навіть лібертинська, але водночас має довге католицьке минуле. Суспільна дискусія на тему гомосексуальності була достатньо інтенсивною в останні роки, оскільки в центрі цієї дискусії завжди були питання шлюбу та можливості всиновлення дітей гомосексуальними парами.

Частина суспільства була готова на радикальні зміни в суспільстві, але інша – зовсім ні.

"Загалом, французи, які мають ліві політичні погляди, були "за" гомосексуальний шлюб та всиновлення, тоді як консерватори та націоналісти висловлювалися "проти", – розповідає Жиль. – Розподіл поміж лівими та правими дуже відчутний у Франції".

Водночас, як зазначає наш співрозмовник, не всі французи, які виступають проти шлюбу та всиновлення, є противниками гомосексуальності як такої. "Мені здається, що більшість французів, які виступають проти гомосексуалістів взагалі – це крайні націоналісти та мусульмани. Нарешті знайшлася тема, яка їх об'єднує!" – жартує Жиль. Адже крайні праві у Франції традиційно виступають проти іммігрантів.

Політичні партії та ЛБГТ

Католицькі традиціоналістичні партії не один раз організовували маніфестації проти закону, який дозволяв гомосексуалістам одружуватися та всиновлювати дітей. "І навіть попри те, що закон був проголосований, вони продовжують виходити на свої акції", – розповідає Жиль.

"Це мене шокує, а особливо те, що вони виходять зі своїми дітьми під прапором Французької республіки – прапором часів Французької революції, яка сформулювала універсальну декларацію прав людини та громадянина, перша стаття якої говорить "Усі люди народжуються вільними та рівними в гідності та в правах. Вони наділені розумом та свідомістю та мають поводитися поміж собою згідно з духом братерства".

Натомість, французькі ліві – соціалісти, екологічні партії, комуністи та центристи – традиційно підтримують права ЛБГТ.

"Йдеться про справжню підтримку. Але соціалісти, які зараз при владі, перебувають у непростій ситуації, зважаючи на слабку підтримку суспільства – усього 13%. Відтак, вони повернулися до деяких своїх обіцянок, які вони робили до голосування закону про шлюб та всиновлення".

Фото Guillaume Paumier 

Що таке стигматизація ЛБГТ?

Усупереч позитивним зрушенням останніх десятиліть, проблема стигматизації все ще не вирішена остаточно у французькому суспільстві.

"Часто говорять про те, що гомосексуалісти не вірні, що вони полігамні, що вони сексуально одержимі, що вони занадто часто влаштовують вечірки, що вони обов'язково екстравагантні, або що гей-прайд репрезентує всю спільноту людей нетрадиційної орієнтації, – розповідає Жиль. – Говорять також про те, що геї завжди пасивні, або те, що той, хто є пасивним – той грає роль жінки, а інший грає роль чоловіка".

Існує багато кліше та стереотипів щодо гомосексуальності, з якими борються асоціації ЛБГТ.

"Оскільки я за натурою оригінальний, креативний та чуттєвий, люди часто мене запитають, чи я дивак, чи я гей. І коли я відповідаю, що я одружений зі своїм хлопцем, я відчуваю, що вони подумки вже наклеїли на мені етикетку. Я відразу для них – жіночний, витончений та м'який гей, який любить гарно вдягатися, і який випромінює сексуальність".

Сам Жиль вважає себе скоріше квіром (від queer – дивний), та думає, що всі люди народжуються бісексуальними, і що дехто поважає норму, а дехто себе позиціонує проти неї – і слідує своїй природі.

"Я думаю, що французьке суспільство дуже картезіанське, раціональне, воно має потребу каталогізувати людей – це багатьом заважає бути самим собою".

Інші європейські країни: Велика Британія, Іспанія, Нідерланди, Польща, Хорватія

Жиль встиг поїздити світом і помітити, що в інших європейських країнах ставлення до гомосексуалістів суттєво відрізняється від французького.

"Мені здається, що в Іспанії легше сприймають гомосексуалізм, аніж у Франції – думаю, що це пов'язано з тим, що іспанці люблять бути помітними, вони віддають перевагу прямому та природному самовираженню", – розповідає Жиль.

"У Великій Британії та в Нідерландах я також відчув більше толерантності до гомосексуальної спільноти. У цих країнах гомосексуалісти помітніші – відмінності там сприймаються як багатство. У Франції, натомість, дуже часто відмінності, несхожість на інших сприймається як щось дивне, контр-продуктивне".

Натомість, у Польщі Жиль відразу помітив, що суспільство набагато більш консервативне, присутність гомосексуалістів у суспільстві набагато менш помітна, аніж у Франції: "У мене склалося враження, що в Польщі гомосексуалізм толерується вночі, але не вдень".

У Хорватії та Боснії-Герцеговині гомосексуалістів не видно взагалі – вони бояться чужих поглядів та бояться виражати себе. "В цих країнах у мене було враження, що суспільство наскрізь гетеросексуальне", – додає наш співрозмовник.

Шлюб

Жиль зустрів свого майбутнього чоловіка в центрі ЛБГТ у Страсбурзі, де він працює волонтером. Взаємні почуття виникли одразу, і чоловіки більше не розставалися. З того часу пройшло вже 8 місяців, разом живуть уже 6 місяців.

"Усе відбулося дуже природно, само собою, – розповідає Жиль, – ми вирішили одружитися, тому що ми кохаємо один одного, а також тому, що це була мрія мого партнера. А мені подобалося, що він зможе здійснити свою мрію зі мною".

Саме укладення шлюбу, на думку нашого співрозмовника, допомогло захистити їхній союз, змусити суспільство визнати його, надати їхнім стосункам ваги та перспективи, а також спонукати до взаємної відповідальності.

Шлюб захищає стосунки гомосексуальної пари в той самий спосіб, що й гетеросексуальної. Зокрема, існує можливість оформити шлюбний контракт та захистити власність кожного з партнерів.

"Шлюб є визнанням державою нашого союзу, – вважає Жиль, – він захищає наші права та забезпечує виконання обов'язків. Саме завдяки можливості укласти шлюб ми є вільними та рівними в правах з іншими громадянами Республіки".

"Дитяче питання": усиновлення та репродуктивні технології

Сьогодні гомосексуальні пари у Франції мають рівне з іншими парами право всиновлювати дітей.

Наш співрозмовник позитивно ставиться до цієї можливості: "Важливо, щоби всі громадяни були вільними та рівними в правах. Але водночас, важливо, щоби держава інформувала та виховувала своїх громадян, тлумачила їм не лише їхні права, але і їхні обов'язки".

Процедура всиновлення у Франції не є простою та швидкою ані для гетеросексуальних пар, ані для гомосексуальних. "Тому сучасні репродуктивні технології – такі, наприклад, як сурогатне материнство, є важливою опцією, за яку варто боротися", – вважає Жиль.

Сьогодні цей різновид репродуктивної технології, схожий на ЕКЗ – який полягає в тому, що жінці підсаджують ембріон, який вона виношує 9 місяців, а потім народжує дитину, яку віддає біологічним батькам – є забороненим у Франції.

"Дискусія навколо цього питання надзвичайно бурхлива, оскільки католики та консерватори продовжують виходити на демонстрації проти шлюбу для гомосексуальних пар, проти можливості всиновлення тощо", – додає Жиль. – Я прекрасно розумію, що це питання ніколи не зможе об'єднати всіх французів, і прекрасно розумію, чому.

Ця проблема ставить під сумнів традиційні основи нашого суспільства, і далеко не всі громадяни готові сумніватися в цих основах. Але дискусія дуже цікава".

Життя європейців – це ініціатива, яку здійснює МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

powered by lun.ua