Життя європейців: Громадський транспорт у Німеччині

Чи справді дорогий транспорт в Європі?

Кожному українецеві, який бував у країнах Західної Европи і користувався місцевим громадським транспортом, мабуть, в першу чергу впадає у вічі висока вартість таких послуг. Ціна за одну поїздку в метро Копенгагена, наприклад, перевищує аналогічну в київській піздемці приблизно в 40 (!) разів і складає 36 крон (близько 5 евро).

Та чи закінчується вся різниця на ціні? Чи все-таки є і певні якісні відмінності, які частково виправдовують більшу вартість? Спробуємо поміркувати над цим питанням, проаналізувавши міський транспорт у кількох містах Німеччини.

Міста навмисне підібрані різного типу та розміру, адже зрозуміло, що не можна чекати однакової ситуації в мегаполісі та маленькому містечку.

Єдиний проїзний на усі види траспорту

Почати напевно слід із того, що квитки на транспорт у країні Г’ьоте й Шиллєра, завжди "єдині" - тобто на всі види громадського транспорту.

Німці дивуються, коли їх питають, скільки коштує, наприклад, проїзний "лише на метро". І це стосується не лише проїзних, а й навіть одноразових квитків. Власне, щодо видів квитків, то, як уже зазначено, розподілені вони не за видами транспорту, а за часом і кількістю поїздок.

Найвигідніше мати проїзні на довгий час, тому абсолютна більшість (і це стосується напевне всіх міст) купує собі їх.

Завдяки цьому до автоматів із квитками на входах до станцій меро майже ніколи немає черг, як і кас із тітоньками, що продають жетони, до яких усі звикли на кожній станції Київського метрополітену. Ще однією німецькою (хоча таке трапляється і в інших містах Європи) особливістю можна назвати повну відсутність контролю квитків на вході до метро.

Станція U-Bahn Feldstraße в Гамбурзі, віднедавна з ліфтом. Фото – untergrundbahnen.de

Станції абсолютно відкриті, немає не те що турнікетів, а часто і взагалі хоч якихось працівників відповідної транспортної компанії. У автобусах слід показувати квиток при вході водієві, або, у випадку відсутності, відразу ж у нього й купувати.

Як купити проїзний

Зосередимось трохи на квитках. Перед тим як їхати в якесь німецьке місто, маючи на думці користуватись місцевим транспортом, треба обов’язково поцікавитись в інтернеті (найкраще - безпосередньо на сайті перевізника, де завжди є ще й як мінімум англомовна версія) видами і вартістю проїзних документів у цьому конкретному місті й вибрати найзручніші для себе.

Якщо ви плануєте багато їздити - може бути зручною добова Tageskarte, іноді з нею дешевше навіть просто при дорозі туди й назад. У великих містах часто бувають як одноразові, так і добові квитки різних видів залежно від кінцевої зупинки вашої поїздки. Якщо не певні, який квиток брати, краще ввести в автоматі при придбанні назву станції, до якої вам потрібно. Інакше є ризик або переплатити, або ж придбати неповний квиток і бути оштрафованим у випадку контролю на лінії.

Станція U-Bahn у колишній столиці Західної Німеччини Бонні – поруч із автотранспортом. Фото – bilderbuch-bonn.de

Контролери

Контролери ходять в німецькому транспорті не дуже часто, але визначити їх практично неможливо: зазвичай вони вдягнуті у звичайний "цивільний" одяг і витягують бейджики з посвідченнями лише після зачинення дверей у вагоні.

Небезпека штрафів не лише матеріальна - "заєць" обов’язково повинен пред’явити контролерам посвідчення особи, і його ім’я буде внесено в реєстр. Якщо так пійматись кілька разів, є високий шанс отримати виклик до суду чи й взагалі відмову у наступній візі (якщо ви не маєте громадянста ЄС).

Деякі міста мають свої цікаві особливості. Наприклад, у Гамбурзі квиток необхідний навіть для того, щоб зайти на станцію, тому контролер має право перевірити вас ще до входу в вагон. Для тих, хто, наприклад, просто хоче зустріти когось на станції, існують спеціальні "Bahnsteigkarten" (квитки на перон), які дають право перебувати на платформі і коштують значно дешевше: 40 евроцентів.

Зважати слід і на присутність чи відсутність вимоги компостувати квиток. Якщо не знаєте німецької і не можете зрозуміти, що написано на самому квитку, краще пошукати очима поруч автомати для компостування. Вони можуть бути на входах до станцій або в трамваях безпосередньо в салоні. Нічого такого нема - значить ваш квиток дійсний із моменту придбання, а отже наперед закуплятись ними теж не варто.

Новітні технології в транспорті

В останні роки у всьому світі можна спостерігати розвиток впливу електронних технологій на повсякденне життя, і Німеччина тут не виняток.

Якщо українці поки лише звикають до можливості купити і роздрукувати квиток на міжміську поїздку в інтернеті, то у великих містах Федеративної Республіки це стосується і громадського транспорту. При чому, квиток не треба навіть і роздруковувати - він просто може бути збережений у вас на мобільному чи планшеті.

Такі онлайн-квитки в деяких місцевостях навіть трішечки дешевші - адже дозволяють економити папір. На сайті, а також у мобільних застосунках місцевого перевізника можна не тільки придбати квитки, а й ознайомитись із графіком руху, спланувати поїздку (ввівши запланований час виїзду чи прибуття, адресу початку руху і вашу ціль) чи просто переглянути які зупинки має той чи інший маршрут автобуса або які автобуси і як часто від’їжджають із певної цікавої вам зупинки.

В графіку вказано зазвичай і орієнтовний час, який ви витратите на дорогу. Якщо ви приїдете суттєво пізніше зазначеного - маєте право на повернення вартості квитка. Для цього, щоправда, уже доведеться йти в сервісний центр.

Двоповерховий берлінський автобус. Фото – de.wikipedia.org

Транпорт – для людей із особливими потребами

Головною обговорюваною темою міського транспорту, є не виділена лінія для автобусів (яка існує майже всюди) і не побудова нових, катастрофічно необхідних гілок метро, як це ми бачимо в Україні, а в першу чергу обладнання транспорту для вільного доступу усіх можливих пасажирів, включаючи осіб, обмежених у русі та інвалідів зору.

Наприклад, у Гамбурзі ще кілька років тому оголосили мету: зробити всі станції транспорту й автобуси доступними для інвалідів, і дали собі часу до 2020 року.

Робота кипить повним ходом - завжди одночасно ремонтуються і тимчасово перекриваються як мінімум 2 чи 3 станції. Такі перекриття зазвичай означають, що через кілька місяців там з’явиться ліфт, а рівень платформи буде припіднято, так щоб людина на інвалідному візку змогла без перешкод заїхати до вагону.

Щодо автобусів, то в них завжди є одні двері, з яких можна спустити пандус, що зазвичай робить водій. При цьому він одразу ж і спитає, на якій станції особливому пасажиру потрібно вийти і на зазначенній зупинці повернеться до входу і спустить пандус.

Екологічність транспорту

Ще один тренд, який у Німеччині помітний далеко не лише в транспорті, це прагнення до екологічності та мінімального забруднення навколишнього середовища.

Наразі у кількох містах вже почали використовувати гібридні автобуси (з комбінованими електричним та дизельним двигунами), на черзі експерименти з повністю електричними автобусами.

Щодо потягів метро, то тут теж намагаються перейти на екологічний струм, на чому часто роблять рекламу і цим же частково обгрунтовують підвищення тарифів. Сюди ж можна віднести обов’язкове право возити з собою в транспорті велосипед, за яке зазвичай непотрібно доплачувати. Щоправда, у деяких містах існують обмеження на перевезення велосипедів у години пік.

Проте загалом, враховуючи усі нюанси, система міського транспорту може вважатись цілком зручною для пасажирів і як для Західної Европи ще й відносно недорогою.

Основні види громадського транспорту

Основні види громадського транспорту, на які зокрема розповсюджується дія квитків:

U-Bahn (у-бан) - скорочення від Untergrundbahn, що означає "підземна залізниця". Це, по суті, і є метро. В Берліні, Гамбурзі й Мюнхені воно, як і в Україні, повністю відділене від усього іншого транспорту та пішоходів. В багатьох інших, менших містах часто можна зустріти U-Bahn, яка являє собою певний гібрид метро і трамвая, іноді перетинаючись із автотранспортом чи пішохідними зонами.

S-Bahn у Баварії. Фото – sueddeutsche.com

S-Bahn (ес-бан) - скорочення від Stadtschnellbahn, міська швидкісна залізниця. Належить німецькому відповіднику "Укрзалізниці", корпорації-гіганту Deutsche Bahn ("Німецька залізниця"), а тому по всій Німеччині дуже схожа.

Українці в Німеччині часто також називають S-Bahn метро, але різниця все ж є - зокрема, в швидкості, інтервали між рейсами та відстані між станціями, які є більшими. Приблизно так моделюють наразі Київську міську електричку. Ще одна особливість - S-Bahn часто їде у далекі передмістя й сусідні міста, а також аеропорти.

Straßenbahn (Tram, штрасенбан) - трамвай. У Західній Німеччині є радше рідкістю і виступає швидше замінником метро в містах, де його нема (наприклад, Бремен). Оскільки в соціалістичній НДР трамвай більше любили, то відповідно й зараз його можна частіше побачити саме на сході. В Берліні всі трамвайні маршрути прокладені в межах колишньої території Східного Берліну.

Bus (бус) - перекладу не потребує. Великий і вмісткий, з сидячими і пристосованими стоячими місцями. Є майже усюди, навіть у багатьох селах, які він відповідно може з’єднувати з містами. На вулицях із активним транспортом часто має свою виділену смугу, яку змушений ділити хіба що з велосипедистами.

"Річковий трамвай" у Гамбурзі на Ельбі. Фото – hamburg-lodge.de

Fähre (фере) - паром. У містах із великими й важливими річками існують "річкові трамваї", для користування якими не потрібні якісь окремі квитки окрім звичайних транспортних. Можуть бути корисними для людей, яким слід швидко перебратись із одного берега на інший, а також для туристів, адже є дешевшою альтернативою прогулянковим і екскурсійним корабликам.

Окрім цих, бувають і інші локальні види транспорту, як, наприклад, Дортмундська підвісна дорога (H-Bahn, ха-бан) чи гамбурзька приміська електричка (A-Bahn).