Артур Дерев'янко: Не можна надавати пільги за довідкою учасника АТО, інакше завтра всі стануть пільговиками

523
9 грудня 2014

Колишній "афганець" і спецназівець, Артур Дерев'янко – чоловік міцної статури й, схоже, такого ж характеру. Він нетиповий український чиновник. Можливо, тому що за 50 років життя це його перша чиновницька посада. У розмові відкритий, толерантний, інформативний. Видається людиною на своєму місці. Від вересня місце Дерев'янка – кабінет голови новоствореної Держслужби в справах ветеранів війни і учасників АТО.

Саме ця структура акумулює інформацію про всіх учасників АТО – бійців регулярної армії та добровольчих батальйонів, поранених, загиблих. Саме ця Держслужба видає довідку на отримання статусу учасника бойових дій (УБД).

Посвідка УБД відкриває широке поле пільг – від безкоштовного проїзду в транспорті, суттєвого зменшення комунальних платежів до отримання житла. У чергу за правом на пільги поза спинами реальних захисників Вітчизни вже товпляться юрми охочих, які часто мають вельми опосередковане відношення до війни.

Як і хто надає статус УБД, чому бійці скаржаться на повільність цієї процедури, як уникнути "фронтового туризму" і не перетворити статус учасника бойових дій на годівницю для "тилових пацюків"? Із цими питаннями йдемо до Артура Дерев'янка.

Затримка в оформленні документів відбувається на рівні військових частин

– Артуре Валентиновичу, чому так повільно йде робота з надання бійцям статусу учасника бойових дій? У чому проблема?

– У нашої служби проблем із цим немає. Щоб стало зрозуміло, розповім механізм надання цього статусу.

Боєць-учасник АТО повинен мати ідентифікаційний код і паспорт, дві фотокартки – і з таким набором документів прийти до командира. Той, у свою чергу, мусить не зволікаючи зробити все, щоб документи потрапили у відомчу комісію – відповідно, Міноборони, МВС чи Нацгвардії. Такі первинні комісії створено, вони працюють із документами й знають, де, коли? в якому місці АТО була залучена людина. Проблема – у них, а не в нас.

Відтак щотижня відбувається засідання міжвідомчої комісії за участі представників усіх силових структур, що беруть участь в АТО; Антитерористичного центру, а також представників громадських організацій, Комітету із прав людини – вони контролюють, як комісія виносить рішення.

За нашою службою затримки немає. Наші співробітники, які працюють над перевіркою поданих документів, підготовкою їх до міжвідомчої комісії, повірте, працюють із восьмої ранку до восьмої вечора, бо зараз саме пішов вал документації від добровольчих батальйонів. Міжвідомча комісія розглядає складні справи, відтак матеріали знов надходять до нас.

Держслужба в справах ветеранів війни та учасників АТО – єдиний орган, який надає довідку кожному персонально для отримання посвідчення учасника бойових дій.

Звичайно, життя наповнене масами особливих випадків. Днями до мене приходив боєць батальйону "Дніпро-1". Він родом із Луганської області, дім залишився десь в Алчевську. Цей боєць стикається зі специфічними проблемами.

По-перше, згорів паспорт. Волонтери допомогли йому поновити. Тепер має документ, але із чистими сторінками – прописки немає. Є військовий квиток, він резервіст, довідка про поранення. Прийшов у військовий госпіталь – його не беруть, бо батальйон не підпорядковано Міноборони. Ми зараз разом із ним крок за кроком проходимо бюрократичні перепони для того, щоб урешті-решт чоловік зміг отримати статус учасника бойових дій.

 Артур Дерев'янко

– Це окремий випадок. А в масі бійці нарікають на те, що дуже складно отримати навіть статус учасника АТО.

– Так говорять ті, хто або не хоче цим займатися, або ще не брався. Багато залежить від командира. Коли я повернувся з Афганістану, я не думав ні про пільги¸ ні про щось матеріальне взагалі. Командир частини мене викликав, питає: є в тебе довідка про участь у бойових діях в Афганістані? Є. Він підказав, куди йти, що робити. За кілька місяців я отримав посвідчення учасника бойових дій. Потім командир викликав: от тобі талони на проїзд, така пільга була в радянські часи.

– Тобто, багато залежить від командира?

– Ну, звичайно. За моїми спостереженнями, дехто з командирів – трохи ледачий, а дехто просто не знає, що робити. Керівники штабів або недостатньо компетентні в діловодстві, або готують списки з неповними персональними даними бійців. Звісно, такі списки доводиться повертати на доопрацювання.

Для багатьох простіше дорікнути: мовляв, держава не працює. Ні, державний механізм працює. Але первинні документи, наголошу, повинна готувати військова частина, стройова частина і сам учасник АТО.

– Чи правильно я розумію, що маючи статус учасника АТО, боєць автоматом отримує статус учасника бойових дій?

– Ні, неправильно. Це є головною підставою.

– Днями була заява міністра оборони Степана Полтарака про пришвидшення механізму надання статусу УБД. Що ви про це знаєте?

– Бачив біжучий рядок у теленовинах. Процедуру не можна спрощувати. У деяких облдержадміністраціях пропонують: а давайте ми на місцях надаватимемо пільги за довідкою учасника АТО. Я заперечую: звідки ви знаєте, що ця довідка не підроблена, що цей чоловік не дезертир, щодо нього не порушено кримінальну провадження? Кожен конкретний випадок треба перевіряти. Надавати пільги просто за довідкою ми не можемо, інакше в нас завтра вся держава стане пільговиками.

На комісію нерідко потрапляють справи "військових туристів"

– Чи не стане статус УБД годівницею для маси людей, які десь збоку від АТО постояли, для, даруйте, "тилових пацюків"? Це дражливе питання.

– Не тільки дражливе, але й слизьке. Як розрізнити "тилового пацюка" і "не-пацюка"? Деякі "тилові пацюки" ризикують життям, підвозячи боєприпаси, вони теж забезпечують нашу перемогу. Звичайно, треба внести зміни в закон і визначити в ньому конкретні категорії: учасник бойових дій, учасник війни, інвалід війни, інвалід армії тощо. Тоді це питання відпаде.

– Гаразд, поставлю питання інакше: як убезпечитися від "військового туризму", коли чиновники чи якісь пройдисвіти беруть відрядження в зону АТО тільки для того, щоб потім отримати статус учасника бойових дій? Можливо, "ящик Пандори" відкриває другий пункт урядової постанови від 20 серпня, яким передбачено надання статусу УБД цивільним організаціям? Поясніть, співробітники яких саме цивільних організацій можуть розраховувати на такий статус?

– Відповім на прикладі останнього засідання міжвідомчої комісії. Розглядали питання чотирьох чи п'яти облавтодорів, які відряджають людей у зону АТО, – бульдозеристів, грейдеристів тощо.

Ці люди роблять лінію оброни. Вони не комбатанти, але вони ризикують, трапляється, що отримують поранення й навіть гинуть. Наразі вони соціально не захищені.

В Антитерористичному центрі є перелік облавтодорів, співробітники яких їздять у відрядження в зону бойових дій, райони виконання робіт, закріплення техніки тощо. Якщо Антитерористичний центр дає підтвердження щодо конкретного, скажімо, бульдозериста, – цей чоловік отримає статус учасника бойових дій.

Водночас на комісію справді нерідко потрапляють справи так званих "військових туристів". Дехто хоче уникнути люстрації, дехто – отримати пільги завдяки статусу УБД.

– Які ще цивільні організації, крім автодорів, можуть розраховувати на отримання статусу для своїх співробітників?

– Наприклад, Миколаївський і Харківський танкоремонтні заводи. Окремим співробітникам, які ремонтували військову техніку, надано статус УБД. З цього приводу на комісії питань не виникало.

А от автотранспортна компанія "Орлан", яка возила вантажі в зону АТО, не отримала "добро". Вочевидь, це виглядало так: приїхали, розвантажилися в полі – і поїхали геть. Ми їхнім юристам відправили документи на доопрацювання. Якщо співробітники компанії отримають довідку від Антитерористичного центру про залучення до АТО, – тоді можуть отримати статус.

Ще приклад – священик Микола Квить, якого представила на отримання статусу Українська греко-католицька церква. УГКЦ подала не тільки сухий перелік документів, а й фото: ось він у Слов'янську, ось із бійцями на передовій спить у наметі, ось сидить в окопі...

– Тобто виконує роль капелана?

– Так. У нас же офіційно служби капеланів немає. Цього священика багато хто знає завдяки ЗМІ – про нього робили сюжети ледь не всі телеканали. Отож дехто на міжвідомчій комісії проголосував "за", дехто – ті, що слідували букві закону, – утрималися. Урешті, статус учасника бойових дій йому було надано.

А от якщо начальник управління певного міністерства поїхав у відрядження, подивився, повернувся й подає документи на статус УБД – у цьому разі комісія чітко розуміє, що чиновник просто намагається здобути пільги. Йому буде відмовлено.

– А ті держчиновники, які постійно перебувають у зоні АТО, приміром, співробітники Луганської облдержадміністрації, Донецької? Їм належить дати статус УБД?

– Ні. На якій підставі?

– Я не знаю. Це ви знаєте. Вони мотаються по небезпечному регіону, зокрема, у ту саму Трьохізбенку, яку часто обстрілюють. Вони, напевно, теж ризикують.

– Перш за все, голова ОДА – фігура політична. І в разі потреби, на них подання мусить зробити хто? Начальник.

– Тобто президент України. Ясно. Чи існує ліміт перебування в зоні АТО для права на здобуття статусу УБД?

– Ні. Тому що людина може загинути або отримати поранення навіть у перші години перебування на фронті.

Так виглядає блокпост під Маріуполем. Фото Дмитра Ларина

Укладаючи Єдиний реєстр учасників АТО, ми перевіряємо дані кожного

– На якому етапі формування Єдиний реєстр учасників АТО, який, вочевидь, мусить пришвидшити процес надання статусу УБД?

– Реєстр створений і зараз наповнюється. Проте він створюється не для пришвидшення роботи.

Основна функція Реєстру – інформативна. Коли в цю базу даних потрапляє учасник АТО, ми вже знаємо, з якого він регіону, де прописаний, де мешкає його родина.

Зокрема, Реєстр потрібен для того, щоб кошти на пільги, які держава повинна виплачувати бійцям, раціонально розподілялися по регіонах. Наприклад, з Івано-Франківська воюють два батальйони тероборони – це приблизно тисяча осіб. А в Київській області воює 5 батальйонів і 10 військових частин – це близько 12 тисяч. Вони будуть внесені в Єдиний реєстр, і держава, маючи цю інформацію, спрямовуватиме рух бюджетних коштів.

Після отримання посвідчення УБД боєць реєструється в органах соцзахисту за місцем проживання. Після цього учасник АТО стає не секретною особою – про нього все відомо: яка житлоплоща, скільки членів сім'ї, відповіді на інші питання "де" і "чому".

На теперішній час Реєстр має певні обмеження доступу, тобто певний рівень таємності. Не тому, що ми не хочемо його оприлюднити. Там зібрано персональні дані щодо всіх учасників АТО – а це бійці, які воювали. Тож за ними та їхніми сім'ями можуть полювати й диверсійні групи, і різного роду провокатори.

– Скільки учасників АТО внесено в Єдиний реєстр?

– Натепер – 5.488 осіб. Але Реєстр поповнюється щодня.

От, приходить до мене боєць-учасник АТО, показує документи. Ми вносимо його особу в Реєстр, а потім перевіряємо. Тому не всі особи, зафіксовані в Реєстрі, уже мають статус УБД.

Станом на 5 грудня статус УБД отримали 3.812 осіб. З них 3.797 – військовослужбовці. Силові міністерства й відомства в цілому вже склали списки людей, які воювали в АТО. Проте ці списки ще належить перевірити.

Ми не можемо зараз внести в Реєстр 60 тисяч неперевірених прізвищ. Є ще "афганці", учасники інших військових конфліктів, які ще раніше, до подій на Донбасі, мали статус учасника бойових дій, а зараз воюють в АТО.

– Двічі учасник? А як бути в цій ситуації?

– У тому-то й річ, що статусу "двічі учасника" не буває. Ми вносимо таку категорію людей до реєстру учасників АТО, але пільги в них уже є й вони однакові.

Треба внести поправки до закону, щоб бійці добровольчих загонів, які воювали з 14 квітня, отримали пільги

– Чому не розглядають питання щодо надання статусу УБД бійцям таких формувань, як "Правий сектор", "ОУН"?

– Тому що всі добровольчі батальйони, створені в перші місяці АТО, натепер комусь підпорядковуються – Міноборони, МВС, Нацгвардії. Поки що три підрозділи не підпорядковуються нікому – два батальйони ДУК "Правого сектору" (5-й і 8-й) і батальйон "ОУН". Ми запропонували через Мінсоцполітики поправки в закон, який допоможе врегулювати й це питання.

На передовій солдати живуть у землянках. Фото Дмитра Ларина

– Чи мають право на статус учасника УБД бійці всіх добровольчих батальйонів, які воювали ще до появи урядової постанови 20 серпня?

– Не мають. От тому ми внесли поправки в законопроект, щоб ті, хто починав воювати ще з 14 квітня, мали право на такий статус.

– Родинами загиблих займається Мінсоцполітики?

– Так. Але ми ведемо облік. Ми розробили проект, скажімо так, електронного Пантеону. Кожен громадянин зможе зайти на сайт і побачити прізвища й фото всіх полеглих, там буде вказано, хто де загинув, яка родина залишилася без годувальника, і – за бажання – зможе надати матеріальну допомогу конкретній сім'ї через цей сервіс. Хочемо, щоб жоден із бійців, які загинули за Україну, не був забутий. Цей проект плануємо втілити наступного року.

– Питання родин зниклих безвісти. Як їм допомогти?

– Питання важке. Людина могла повністю згоріти під час обстрілів "Градами", або її могли викрасти й відвезти в Росію, вона могла потрапити в полон ДНР-ЛНР, а могла й перейти на бік терористів. Або загиблого бійця могли прикопати разом з іншими мертвими в невідомому місці, зокрема, і на території, яку зараз Україна не контролює.

Над цим питанням працюють кілька громадських організацій, таких як "Закінчимо війну" – вони розшукують та намагаються ідентифікувати тіла чи рештки тіл бійців. Існує спеціальна комісія МВС, яка займається ДНК-експертизою та ідентифікацією.

Думаю, на нас чекає така ж сумна картина, як після Великої Вітчизняної, коли останки загиблих знаходили й декого ідентифікували через 50-70 років після її закінчення.

Зараз ситуація така: є Кримінальний кодекс, є низка процедурних норм, згідно з якими доки тіло не знайдено, людину не можна вважати загиблою. Тобто до ідентифікації тіла бійця його родина не може розраховувати на пільги. На жаль, інших рішень не можу запропонувати.

– Скільки бійців, за вашими даними, вважаються зниклими безвісти? Раніше називали близько чотирьохсот.

– Бачте, визначити достеменно, хто зник безвісти, а хто перебуває в полоні, важко. Ми співпрацюємо з кількома громадськими організаціями, колишніми військовими, які опікуються обміном полоненими. Одні дають цифру близько 800 полонених, інші – 400. Можливо, частина з тих, кого вважають зниклими безвісти, перебуває в полоні, хтозна?

З'являються все нові й нові претенденти на статус УБД

– Як ви ставитеся до ідеї надати статус УБД волонтерам?

– Виходьмо з того, що волонтер робить свою справу із власної волі. До нас доходять чутки про те, що окремі волонтери "накручують" кількість поїздок в АТО, для того щоб отримати статус УБД.

Я впевнений, що коли волонтер отримав поранення, або, не Дай, Боже, загинув, його сім'я повинна мати компенсацію чи соціальний захист. А якщо волонтер є цілим і неушкодженим – може, він і не потребує цього статусу?

– Тобто ви не вітаєте надання статусу УБД волонтерам?

– Ви намагаєтеся піймати мене на слові. Якщо буде прийнято таке рішення, вважаю, що слід розглядати кожну справу конкретного волонтера окремо. Але я не хотів би, щоб за рахунок цієї категорії кількість пільговиків непомірно зросла.

З'являються все нові й нові претенденти на статус УБД. Наприклад, сьогодні в мене був відомий тележурналіст, записував сюжет. Потім каже: от я був не раз у зоні АТО, отримав там поранення, я можу претендувати на статус? Я відповів, що, організація, у якій він працює, може подати документи.

– Звісно, цей прецедент може створити лавину подань від журналістів на статус УБД. А з іншого боку, чим фронтовий журналіст гірший за бульдозериста?

– Та проблем немає! Він може надати документи. По кожному питанню розглядатиметься окремо.

Але моє персональне враження: ми повинні розмежувати учасника бойових дій, який воює, тобто комбатанта, – і який перебуває на війні без зброї, за професійним обов'язком. Друга категорія повинна отримувати 50% пільг. Так буде справедливо.

Блокпост біля Щастя. Фото Дмитра Ларина

Розмови про переваги протезування за кордоном просувають люди, які лобіюють чиїсь проекти

– Ви опікуєтеся також і пораненими. Яка в цьому роль Вашої служби?

– Ми займаємося координацією. Приходять люди, які не знають, що їм робити і як. Ми збираємо цю інформацію й змушуємо державні органи над цим працювати.

За поранених відповідають усі. Але ми опікуємося кожним конкретно бійцем і відслідковуємо, з якого шпиталя в який його перевели. Щотижня отримуємо доповіді від медичних закладів.

– Поранені в першу чергу отримують статус УБД? Вони найбільше потребують, чи не так?

– Вони найбільше потребують. Але навіть якщо боєць ще не отримав статусу, його, однак, уже лікують безкоштовно. Робити на цьому ажіотаж, як багато ЗМІ, не треба.

Буває, бійці нарікають: мовляв, у мене немає довідки учасника АТО. Довідки немає, відповідаю я в таких випадках, але тебе полікували й у тебе вже є протез.

Протезування – дуже кропіткий процес, і завжди суто індивідуальний. Держава може виділити на кожен протез 609 тисяч гривень, цих коштів цілком вистачає на більш-менш якісний протез. Вітчизняні протезисти пройшли навчання в Німеччині, і вони спроможні створювати якісну продукцію.

Краще на вітчизняних потужностях виготовляти протези з імпортованих з Австрії, Німеччини, інших країн комплектуючих. У такому випадку можна гарантувати цьому пораненому хлопцю, що через два роки йому не доведеться їхати в Німеччину чи в інше закордоння для обслуговування протеза.

Підозрюю, що розмови про те, що нашим пораненим треба неодмінно ставити протези за кордоном, просувають люди, які лобіюють чиїсь проекти.

– Чи буде в держбюджеті-2015 окрема стаття на пільги учасникам бойових дій, допомогу сім'ям загиблих?

– Така стаття повинна бути.

Ми боремося за те, щоб за нашою службою в бюджеті на наступний рік була закріплена окрема програма із забезпечення житлом військовослужбовців. Не тільки поранених, сімей загиблих, а й військових, які повернуться із зони АТО.

Друге – реабілітація поранених. І ця стаття повинна бути передбачена в бюджеті служби. Чому? Тому що ми отримуємо первинну інформацію й знаємо більше. Мінсоцполітики ж має дуже багато напрямків – і діти-інваліди, і чорнобильці, і малозабезпечені.

Треба, щоб не було сконцентровано в одному вузлі – отже, якщо таку держслужбу створено, то їй слід дати можливість мати санаторії для реабілітації бійців або кошти на це.

Крім того, треба організувати в областях представництва нашої служби при органах місцевого самоврядування, хоча б один-два представники – щоб до них, а не в Київ зверталися тамтешні бійці АТО.

Певен, треба структурно зміцнити Службу. Урешті, з таким обсягом задач це мусить бути держкомітет, який опікувався б не тільки воїнами АТО, а й ветеранами Великої Вітчизняної війни, учасниками локальних військових конфліктів.

Це було б чесно, справедливо й правильно.

ДОВІДКА

Артур Дерев'янко, полковник запасу. Народився 1964 року в Кіровограді. Закінчив Київське вище загальновійськове училище імені Фрунзе, у 1993-1994 роках навчався в командно-штабному коледжі морської піхоти США. Володіє англійською мовою. Має ще одну вищу освіту – 2006 року закінчив Івано-Франківський університет нафти та газу.

Під час участі СРСР у військовому конфлікті в Афганістані (1987-1988 рр.) командував ротою спецпризначення. За виконання бойових завдань в Афганістані нагороджений бойовими орденами – орденом Червоного прапора та трьома орденами Червоної зірки. Зокрема, Дерев'янко та його рота уславилися знищенням найбільшого за історію тієї війни каравану зі зброєю (супроводжуваний загонами моджахедів конвой з 200 нав'ючених зброєю верблюдів).

У 1997-1998 роках брав участь у миротворчій місії в колишній Югославії.

Потім служив заступником командира Кіровоградської окремої військової частини спеціального призначення.

За часів Януковича працював начальником служби безпеки київського приватного підприємства ТОВ "Гранд менеджмент". Після перемоги Майдану був радником голови Київської ОДА з питань АТО та взаємодії з військовими підрозділами.

10 вересня 2014 року призначений головою Держслужби у справах ветеранів війни й учасників АТО.

Одружений, має двох синів.

Олена Зварич, для УП.Життя

powered by lun.ua