Культура vs пропаганда: дискусія Зураба Аласанії та Олександра Ткаченка. Відео

У середу, 11 лютого, у рамках проекту "Культура vs пропаганда" гендиректор НТУ Зураб Аласанія та генеральний директор 1+1 media Олександр Ткаченко обговорили особливості пропаганди.

Як все було – дивіться на відео. Нижче подаємо також конспект розмови, який зробили наші колеги з порталу "Читомо".

Зураб Аласанія, генеральний директор НТУ

Яким має бути суспільне мовлення? Усе, що я хочу сказати: воно має бути.

Пропаганда – це подача фактів таким чином, щоб підлаштувати їх під ідею, яку коло людей має передати іншим людям. Теорія пропаганди говорить: пропаганда, яка ведеться на користь всіх людей, є конструктивною. Якщо ж вона ведеться на користь обмеженого кола людей, тоді вона деконструктивна. Те, що ми бачимо в Росії, це навіть не пропаганда. Це брехня. Я б назвав це зброєю.

Проти пропаганди має працювати тільки просвіта. Якщо зараз держава не складе програму просвітницької діяльності, то ми ніколи не здолаємо російську пропаганду.

Те, що на окупованих територіях не мовить українське телебачення, – неправда. Тут просто справа фізики. Туди, де вежі або передавачі були зруйновані, вирушає СБУ або Нацгвардія і те, що можна, відновлює.

Комерційній канал не може собі дозволити якісні програми філософського змісту, бо вони провальні. Це я за чотири роки звернуся до вас і скажу: платіть, щоби ми могли й далі показувати ту ж саму "Іншу музику з Олексієм Коганом". І література в нас буде, а в Ткаченка це все буде провальним, ви ж не будете цього там дивитися. І на суспільному не будете, але платитимете.

Я згоден із тим, що не можна постійно лишатися в страху. Але всьому є межа, і, до прикладу, салют посеред ночі в Києві на чиємусь Дні народженні – це підлість. Але стосовно серіалів, книг, культури загалом – цього не можна зупиняти. Інакше вийде, що вся країна житиме війною, ми принесемо її в кожен дім. З іншого боку, зрозуміло, що ніхто з нас не повинен забувати про те, що там відбувається.

Те, що суспільне ніколи не повернеться до державного, щільно прописано в законі. Щодо створення якісного контенту, то, повірте, ті люди, які приходять до нас, працюють не те, що нічого не заробляючи, вони втрачають свої гроші. Але журналістам хочеться робити ту справу, про яку вони мріяли все життя. Водночас вони можуть витримати півроку, рік – хто скільки, а потім ентузіазм сходить нанівець, тож я маю щось платити людям. Саме тому і вводиться оплата за суспільне.

Важливішого за свободу немає нічого. Поки ти молодий, ти готовий працювати за все про все, а коли подорослішаєш, то зрозумієш, що свобода – все твоє життя, або ти робиш ту справу, яку любиш, або не робиш її і женешся за грошима, а це – марна трата життя. І ми будемо робити цю справу. В Україні дуже багато талановитих людей, але вони просто думають про свої родини, про те, як їх прогодувати. І тут лише такий вибір: ковбаса або свобода.

Олександр Ткаченко, генеральний директор 1+1 media

Для інших каналів суспільний мовник має бути взірцем того, як вести діалог з суспільством – відкрито, прозоро, чесно, без елементів того, що раніше завжди супроводжувало УТ-1.

Уявити Європу без суспільного мовлення майже неможливо. У Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі суспільні мовники мають значний відсоток глядацької аудиторії. Так, переважно це аудиторія старшого віку, але її інтерес не сягає 1 %, як це було у випадку з рейтингом УТ-1 протягом тих років, коли він нищився владою. Повсюди ці канали є, по-перше, модераторами великих публічних дискусій, по-друге, вони відображають реальні настрої і смаки багатьох верств населення в цих країнах. І так само всі вони не є пропагандистськими, якщо ми маємо на увазі пропаганду радянського зразку, коли постійно повідомляють те, що не відображає дійсність і не має жодного стосунку до фактів.

Ми не займаємося пропагандою в класичному вигляді, ми не маємо культури пропаганди як такої. Водночас ми маємо пострадянський синдром щодо того, якою була радянська пропаганда, також зараз ми бачимо російську пропаганду. Ми не розуміємо, наприклад, того, що таке пропаганда американського способу життя. Ми не знаємо, як вони знімають свої фільмі – патріотичні, але якісно зняті стрічки, що здобувають Оскари тощо. Це культура пропаганди, яка не несе ненависті, але яка несе, наприклад, протестантські, американські цінності в їхнє суспільство і по всьому світу. І якщо розглядати під таким кутом зору, то 1+1 media своїми телепрограмами сповідує культуру пропаганду європейських цінностей.

Нестача інформації на територіях, де зараз триває конфлікт, звісно, існує. І передовсім така ситуація склалася тому, що класичний спосіб лишити противника голосу – вимкнути його ефір. Так було в Криму, так було в Донецьку, Луганську. І нам відомо, хто це робив, в деяких випадках знаємо навіть конкретні прізвища і будемо відстоювати те, щоб ці люди були покарані. Це те, що ми можемо зробити і ми це робитимемо.

[L]На сьогоднішній день держава робить усе, що в її силах для того, щоби відновити мовлення на Донбасі. На жаль, погоджуюся, цього не достатньо.

Так зване "мило", розважальні серіали в умовах війни потрібне тому, що ми не можемо постійно дивитися погані новини. Ми повинні мати можливість видихнути й зітхнути, навчитися в умовах війни жити нормальним життям, бути людьми, а це значить – цікавитися багатьма речами.

Одна справа – налагоджувати контакт з Росією, а інша – "зшивати" власну країну. А навіщо її "зшивати"? Які ми маємо цінності? Якщо європейські цінності, як-от свобода, рівність, гідна праця, верховенство права, будуть існувати в цій країні не декларативно, а насправді, то зшивати нічого не доведеться. Якщо такі цінності будуть реально втілені в життя, то хто в Донецьку буде проти заслуженої зарплатні за чесну працю? Хто буде проти того, щоб власники цього краю, припинили красти, як це було свого часу, й понесли покарання?

Як відомо, в серії дискусій "Культура vs пропаганда" планується підняти теми мистецтва, історії, кіно, освіти тощо.