Позивний Мольфар. Письменник на війні

237
6 лютого 2015

Олег Короташ - український письменник, поет, представник покоління дев'ятдесятників в сучасній літературі. Член Краківського братства поетів та Національної спілки письменників України з 1997 року. Автор більше десяти поетичних збірок та антологій. 

Але це все стосується мирного життя.

Наразі Олег Короташ (позивний "Мольфар") – перший комбат Правого Сектору, зараз заступник командира Добровольчого Українського Корпусу по тиловому забезпеченню. 

Ми познайомилися з Олегом перед поїздкою на базу ДУК Правого Сектору. Він справляв враження людини дуже спокійної і впевненої у своїх діях. Але очі сумні. Тривожні.

Мольфар зараз весь час у роз'їздах. Його складно "впіймати" на одному місці, бо сьогодні він переганяє автомобілі з кордону – а завтра, вже навпаки, повертається з бази. 

Він завжди з мобільним телефоном і планшетом, йому весь час доводиться спілкуватися з величезною кількістю людей: комбати, волонтери, постачальники, медики. Від швидкості вирішення нагальних питань залежить, чи отримають бійці те, що зараз критично необхідне.

На зустріч Олег приходить у цивільному, дарує одну зі своїх останніх книжок. Каже, що відкритий до запитань і про політику, і про літературу. Запитання-табу тільки одне – чи вбивав людей і скільки?

ДУК – ЦЕ СУЧАСНИЙ ВАРІАНТ КОЗАЦЬКОЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

– Як все починалося? Як виник ДУК?

– ДУК фактично виник на третьому місяці перебування батальйону Правого Сектору на Сході. На початку квітня перші добровольці разом з Ярошем поїхали колоною на Схід. По місцю прибуття на базу, на загальному шикуванні, я вже був представлений у якості комбата. 

Тоді ми називалися розвідувально-диверсійний батальйон по боротьбі з тероризмом "Дніпро-2". А назва Добровольчого Українського Корпусу виникла у червні, коли стало зрозуміло, що кількісний склад бійців Правого Сектору налічує не лише батальйон на передовій, але й резервні батальйони. За армійською структурою – кількісно це приблизно Корпус.

Ярош зібрав нараду командирів, де був присутній Головний командир ВО "Тризуб" Андрій Стемпіцький, а також новопризначений комбат друг Хорват. Тоді і було означено назву "ДУК".

Варто додати, що наприкінці травня я звернувся до Яроша із проханням прийняти мою відставку, оскільки батальйон "Дніпро-2" мав переходити до Міноборони, а моїх вмінь з діяльності ДРГ було замало, аби керувати ще й артилерію, бронею тощо, як того вимагає штатна структура ЗСУ.

Вважаю, що мусів піти, бо все просто: оцінка особистого професіоналізму і розуміння ціни наказів, де на кону життя.

– Яким чином переформатувалася діяльність Правого Сектору на Майдані, те, за що Правий Сектор брав на себе відповідальність, – у ту діяльність, яка ведеться в ДУК? До прикладу, що відбувалося після взяття Межигір'я?

– Я би не прив'язував це до Межигір'я. Правий Сектор на Майдані був однією з рушійних сил. І вирушивши у квітні на Схід, ми продемонстрували послідовність у своїх діях.

– В ЗМІ є інформація, що батальйони, які носять назву "Дніпро", мають безпосередній стосунок до Ігоря Коломойського. Чи мав такий стосунок "Дніпро-2"?

– Це міфологія. "Дніпро-2" ніколи не підпорядковувався Коломойському.

Якою є структура ДУК? Хто кому підпорядковується? Адже з наявної інформації випливає, що ДУК не підпорядковується ні ЗСУ, ні МВС. Тоді кому?

– Структурно все виглядає так: Головнокомандувач Правого Сектору – Ярош; командир Добровольчого Українського Корпусу – Андрій Стемпіцький, керівник штабу – друг Вольф. Потім вже – комбати окремих батальйонів: Чорний, Барс, Маруся Звіробій... До речі, комбат Хорват влітку отримав важке поранення і до цього часу перебуває на реабілітації.

Питання структури ДУК – це питання, яке пов'язане зі самою суттю діяльності ПС. Думаю, що це сучасний варіант козацької Запорізької Січі.

І покликання. У ДУК є хлопці з "Тризубу", з УНСО, "Спільної справи", інших організацій. Усі – добровольці. Багато хто раніше проходив різноманітні вишколи. До прикладу, мене навчали організації і діяльності диверсійно-розвідувальних груп в умовах окупованих міст. Ці вишколи проводили фахівці з досвідом воєн у гарячих точках світу. Нас готували до війни. А в тому, що російська агресія можлива, ми не сумнівалися.

Але, потім вирушаючи на Схід, ми думали, що притомне українське військове керівництво буде правильно використовувати навчених людей: розвідників, снайперів... Ми сподівалися, що нас не будуть "маринувати", що держава видасть зброю – і ми зможемо ефективно діяти. Адже у нас тоді майже не було зброї. Багато разів Ярош особисто намагався достукатися до Міноборони… і все марно. 

Для мене є очевидним, що війна в Україні має чіткий політичний аспект.

Я зараз скажу річ, яку не говорив раніше – і це не є офіційна позиція Правого Сектору, це моя особиста думка: ситуація на Донбасі має всі ознаки загрози виникнення "Сектору Гази" в Україні. Це глибока і на десятиліття консервація військового конфлікту. 

Ма мій погляд, Україна не розглядається у світовій політиці як самостійна одиниця. А розглядається, як до певної міри транзитний коридор між Сходом і Заходом по неконтрольованій контрабанді зброї, наркотиків, нафтопродуктів. В умовах війни митниця просто не може виконувати повноцінно свої функції. 

Крім того, значна частина новообраної Верховної Ради має бізнес в Росії, вони зацікавлені у замороженні, а не у виграші війни Україною. Багато хто комфортно себе почуває при відкритому східному кордоні; можливо, хтось на цьому заробляє великі гроші. 

Самостійність України залежить від бажання громадян її боронити.

У недавньому інтерв'ю командир ДУК Андрій Стемпіцький чітко озвучив наші настрої: "Всім кортить якнайшвидше прогулятися звільненими вулицями Донецька. На жаль, на це немає політичної волі керівництва держави".

– "Карпати і Донбас – два краї однієї нитки, котрою вишита сорочка", це досі так? Це досі одна нитка?

– Я написав цього вірша, здається восени 2008-го року, коли подорожував Донбасом. Так, для мене це досі одна нитка. Для мене це розуміння єдиної держави. Те, що відбувається нині, це людський фактор, але держава є саме задокументованим фактом. 

Можна дивитися з точки зору обивателя і з'ясовувати: наш Донбас чи не наш, наша ця війна чи не наша, чи потрібно це все нам чи ні. Але мені хочеться сказати таким людям: примірте на себе відповідальність президента, правителя, короля – а потім вже кажіть "наш Донбас" чи "не наш". 

Запитайте себе: чи будете ви просто так віддавати частину своєї держави, чи бодай свого городу?..

– Як виграти війну?

– Проголосити загальну мобілізацію. Це перше. Видати добровольцям зброю – це друге. І третє, на рівні засобів масової інформації, глобально визнати, що в Україні є загроза вітчизняної війни, а не локальна, яку ми маємо зараз на Сході. Це потрібно для того, аби консолідувати усю націю для захисту своєї території. 

Якщо хтось думає, що Путін зупиниться на Донбасі, це велика помилка.

ЦІНА СЛОВА НАБУЛА НОВОГО ЗНАЧЕННЯ

– Як виглядає типовий правосек? Яким він є? Вік? Освіта?

– Головною рисою є патріотизм. Все інше може бути дуже різним. До прикладу, у в ДУК є люди з трьома вищими освітами, є колишні правоохоронці, робітники… Серед наших бійців є іноземці. Це все дуже різні люди. 

Були випадки, коли журналісти приїздили робити матеріал про ДУК – і залишалися, вступаючи до наших лав. Думаю, що іншим чітким градаціям ця категорія не підлягає.

– Як ти потрапив у Правий Сектор?

– З Майдану.

– Ситуація, яка за ці десять місяців запам'яталася найбільше?

– Вона сумна. Приятель. У червні я приїхав до Києва у справах. Ми сиділи пили каву. Я тоді переконав його не йти в жоден інший батальйон, а їхати до нас. Ми разом купили квитки, приїхали в одному купе до Дніпропетровська. Потім його привіз на базу… І він загинув в бою. Його псевдо – Зозуля. Для мене це найважче.

– Ти справляєш враження сильної людини. Чого ти боїшся?

– Зради.

– Чи змінилися твої стосунки з людьми у зв'язку зі зміною твоєї діяльності?

– Викристалізувалися стосунки на рівні друзів. Ціна слова набула нового значення.

– Чи змінилося твоє ставлення до релігії?

– Маю дружні стосунки з кількома священиками. Ношу перстень з православним хрестом, а на шиї – медальйон з печаткою тамплієрів. Цього достатньо для відповіді?

– Чи вдається переключатися? І якщо так, то якими засобами?

– Все залежить від людини, з якою я спілкуюся. Але частіше став випивати. Ех…

– Ти вже колись робив велику перерву у творчості. Чи є ця перерва, яка зараз, затишшям перед створенням чогось нового?

– Я вважаю, що в будь-якій професії потрібні відповідальність і професіоналізм. Будучи поетом, цим потрібно займатися постійно. Потрібно про це думати. А зараз така ситуація в країні, що для мене творчість не є пріоритетом. 

Вважаю – для письменника першочерговим в умовах війни має бути патріотизм. І поки займаюся тим, чим замаюся, в мене банально немає часу для творчості. Голова зайнята трохи іншими речами.

– Ти 18-й номер у списку політичної партії Правий Сектор. Які твої політичні амбіції?

– Був не в захваті від такої ідеї. Та й почув про це – від Яроша. Ще тоді відповів, що не хочу в парламент, а хочу закінчення війни і на рибалку. Провідник тоді сказав: "Ну, то потім здаси мандат і поїдеш на рибалку". А про те, який у мене номер за списком, я дізнався, коли було подання у ЦВК.

Думаю, що з огляду на досвід двох революцій і війни, що триває вже 10 місяців, рівень підтримки Правого Сектору у суспільстві підвищиться лише тоді, коли зрадники у нинішній владі винищать 10% молоді в Україні. Коли в кожне місто привезуть кілька тисяч молодих 200-х.

Невже Україну має залити кров'ю, аби люди усвідомили, що голосувати за "старі вибори" – це підтримувати зрадників?!

Політичних амбіцій не маю. Хочу бути подалі від цивілізації, без Інтернету. 

Колись… Я хочу жити в країні, де не знаю імені президента, але мої друзі кажуть, що він нормальна людина.

– Яким є твоє ставлення до заяви, яка оприлюднена на сайті Правого Сектору щодо дискредитації Юрія Андруховича?

– Правий Сектор не дискредитував Юрія Андруховича, а лише нагадав йому його ж вислови, щодо від'єднання Донбасу. Я ці його слова критикував ще до війни

Тому Правий Сектор нікого не дискредитує, а лише нагадує людям про їхні ж позиції. 

Чому люстрації мають підлягати лише чиновники, а не письменники також?

– Чому ця заява зроблена саме зараз?

– Бо держава – це споруда: одні її будують, інші її руйнують. А треті – її перелітають і гадять з висоти пташиного польоту. 

Розумієте, не можна розглядати державу окремо як мілітарну структуру чи окремо як економічну. Країна є єдиною, і в її основі перебувають мова, історія і культура. Коли ті, хто є представниками культури, своїми словами суперечать засадам державності, то це, як мінімум, не правильно, як максимум – не патріотично. 

Нічого нового Правий Сектор Андруховичу не сказав. Просто в умовах війни це прозвучало як вибух.

– Доповни, будь-ласка. Поясни, що маєш на увазі.

– Будь-які події у житті потрібно аналізувати системно. Є причини, є наслідок. Очевидна відповідь не завжди є істинною за своєю суттю. У багатьох випадках спрацьовують математичні моделі. 

Потрібно думати, завжди. Це стосується і звичайних людських стосунків, і діяльності партії, і держави…

Ми переможемо. Слава Україні!

Бесіду записала Марта Вітер

powered by lun.ua