Андрій Куликов: Радість іноді постає з великого горя

96
1 березня 2015

Андрій Куликов уже восьмий рік веде політичне ток-шоу "Свобода слова" на телеканалі ICTV, але наполягає, що робота на радіо для нього є важливішою. В радіоефірі він також виступає в різних іпостасях: на "Громадському радіо" веде розмовну суспільно-політичну програму, а на "Радіо Ера" крутить рок.

Такого Куликова – меломана, перекладача рок-пісень і поета – щоп’ятниці чують слухачі його авторської програми "Пора року". Таким його побачили студенти й гості Школи журналістики Українського католицького університету у Львові, куди Андрій приїхав, щоб розповісти про авторську програму на радіо. Ми ж говоримо, перш за все, про українську музику.  

- Андрію, ми з вами розмовляємо в річницю розстрілів на Інститутській. Ваша програма вже рік виходить у форматі "Музика часів Євромайдану". Які пісні особисто для вас асоціюються з Майданом?

- Із тих, що я останнім часом чув, які заграв або збираюся заграти ще у програмі "Пора року", це "Біля тополі" польського гурту "Еней", записана за участі Тараса Чубая з "Плачу Єремії" та Івана Леня з "Козак System".

А ще "Заходився у війні" київського гурту "Кам’яний гість". Пісні Артура Чумаченка, з яким я познайомився на Майдані. Це було після розгону 30 листопада, я тоді прийшов уранці на Михайлівську площу, де збиралися ті, хто потерпів. Уже ввечері я побачив, як на лавочці сидів хлопець і співав тихо разом із трьома друзями. Згодом, коли я вирішив до рубрики "Голоси Майдану й Антимайдану" на "Громадському радіо" долучити "Музичні голоси", я почав саме з Артура Чумаченка. Й відтоді щоп’ятниці ми запрошували в ефір різні гурти.

Так само це пісні групи Mystic Shores, групи "Ковтнярі" з Димера Київської області. Й інші пісні, зовсім не обов’язково пов’язані з тим, що відбулось тоді, але з якими я познайомився в той час. Вони, з одного боку, свідчать про те, що попри всі біди в Україні є бажання творити та неймовірний талант. З іншого, змушують замислитись про те, як зробити, щоб творцям цієї музики стало легше і зручніше жити й працювати в своїй країні.

- Майдан здійняв в українській музиці потужну патріотичну хвилю, яка стала постійною тенденцією з початком війни на Донбасі. Що це – прагнення бути у тренді чи віддзеркалення дійсності?

- Музики, яких я знаю, якщо пишуть на цю тему, то тому, що не можуть не писати на цю тему. У когось виходить менш удало, у когось – більш удало, але я відчуваю, що це те, що вони справді переживають. Й відчувають, що саме зараз це треба робити. Є приклад пісні "Битим склом" групи "Козак System" та кримськотатарської співачки Ельвіри Сарихаліл. Є диск "Пісні самонаведення" Тараса Чубая й деякі інші. Дехто з виконавців відкладає творчість, бо задіяний у волонтерській діяльності, або виступає для українських вояків, вимушених переселенців, тих же волонтерів. Думаю, це щиро.

 Фото Олександри Чернової

- До речі, про концерти. В суспільстві вже рік точиться дискусія, чи доречні фестивалі, концерти, дискотеки під час війни. Дістається від критиків музикантам і відвідувачам, мовляв, як можна веселитись, коли на Сході гинуть люди? Як ви до цього ставитесь?

- Музика має лунати. Слухати музику не обов’язково значить веселитися. Музичний твір, навіть якщо він видається безтурботним, не є проявом безтурботності. Бадьора, світла, весела пісня, створена за часів, коли все було інакше, не повинна замовкнути в час, коли в нас війна. Так, я проти гучних святкувань заради святкувань.

Але якщо це, наприклад, концерт, на якому збирають кошти для допомоги фронту, то чому ні? Наприклад, нещодавно я вперше почув гурт "Екзюпері" з міста Дубно на Рівненщині. Щонайменше половина їхніх пісень жартівливі, іронічні. Вони влаштували у своєму невеличкому містечку концерт, щоб зібрати гроші на прилад нічного бачення для українських вояків. Ну, чому їм зараз потрібно замовкнути?

До того ж, сміх і радість – це не завжди веселощі. Радість іноді постає з великого горя.  Знати, що рідна людина поранена, але жива й одужає – це радість. Коли під час війни народжуються діти – це радість. Знаю деякі групи, що кажуть: "ну, зараз не час записувати, бо ми це написали в мирний час, а зараз це не так пролунає". А може, краще записати зараз, бо хтозна, коли буде – й чи буде – ще така нагода?

- То що відбувається з українською музикою в таких незвичних, стресових умовах?

- Війна з різних причин стримала, але не зупинила розвиток популярної української музики. У репі з’явилось кілька потужних виконавців і дуже цікавих патріотичних пісень. Наприклад, Ярмак і його "Моя страна не упадёт на колени". По-новому залунали деякі давно відомі українські твори, ті ж пісні вояків УПА, січових стрільців, козацькі пісні. Нещодавно почув пісню групи Socium UA "Херувим".

Соліст цієї групи – військовий. Це дуже цікавий взірець бойової пісні про те, що кожен український вояк – воїн добра. Також група Mystic Shores, яка досі співала англійською, нещодавно записала першу пісню українською мовою – "Воїн".

- У своїй програмі ви завжди закликаєте тих, хто вважає, що української музики замало в радіоефірі, надсилати вам свої композиції. Чому, на вашу думку, українській музиці важко прорватись в ефір?

- Питання в наполегливості митців. Іноді українські музики занадто скромні. Це притаманно багатьом людям, які добре роблять свою справу і вважають, що цим їхня місія вичерпується. Вони доклали зусиль до того, щоб написати й записати, показали це своїм найближчим друзям, чия думка для них важить. Але стрибати через голову, щоб це почула публіка, вони не будуть. У результаті українські пісні – не лише україномовні, бо я вважаю, що українська музика може творитись різними мовами, - не є розкрученими. Тож і продюсери, й редактори музичних радіостанцій кажуть: а навіщо?

Питання також у наполегливості слухачів. Вони часто-густо не мають уявлення про багатство, яке є поруч – простягни руку, нашорош вуха, й ось воно! Якби слухачі були наполегливіші, це мало б ефект. Але спершу їм треба показати, заради чого потрібно бути наполегливими.

Я порівнюю багатьох українських виконавців із волонтерами, які працюють заради ідеї – хоча, напевно, у глибині душі їм хочеться визнання й удячності. Раджу таким музикам шукати собі продюсерів, вдумливих редакторів, людей на радіо й телебаченні, яких можна зацікавити спільною доброю справою. Й ніколи не відмовлятись від нагоди з’явитись в ефірі, особливо в прямому, навіть якщо канал, радіостанція чи програма, куди їх запрошують, їм не дуже подобається.

- За яким принципом ви добираєте пісні для своєї програми?

- Усе, що надходить мені на електронну адресу, я не можу вмістити в програму – часу бракує. Зазвичай на перше місце намагаюсь поставити пісню-відкриття, перш за все для мене самого: невідома група, нове прочитання відомої пісні… Якщо у студії є гості, це має бути їхня пісня, хоча бувають і винятки.Потім пісні російською та кримськотатарською, бо цими мовами твориться багато української музики.

До речі, попри поширене уявлення про засилля російськомовної музики, твори українських виконавців, що співають російською, лунають в ефірі музичних радіостанцій доволі рідко. Не кажучи вже про кримськотатарські.

 Фото Олександри Чернової

- Чи траплялось таке, що ви ставили в ефір пісню, яка була не до смаку особисто вам?

- Бували такі випадки. Іноді ти розумієш, що це якісно, але душу твою воно не зачіпає. Буває й навпаки. Інший випадок – пісня не подобається, але її треба заграти. Коли я почав робити "Музику часів Євромайдану" в програмі "Пора року", я подумав: чому я весь час кручу те, що лунає на Майдані, або музик, які виступали на Майдані чи підтримували їх? Потрібно подати й ту музику, що лунала на Антимайдані. Хоча з творчістю російської групи "Любэ" я не дуже знайомий та, крім однієї-двох пісень, не вважаю її якісною, я запустив їхню пісню, що весь час лунала на Антимайдані – "Комбат". Зробив це без жодних докорів сумління. У цій пісні є гра слів – "огонь и я". А "батяня" напряму асоціювалося з Януковичем.

Що мені зовсім не хотілося грати, то це пісню "Стожари" у виконанні Таїсії Повалій. І не тому, що я знаю виконання пісні "Стожари" гуртом "Смерічка", а в Повалій виходить зовсім не так. Але вона теж лунала на Антимайдані, тому я її заграв.

- Яка музика ніколи не пролунає в ефірі "Пори року"?

- Музика, яка здатна сіяти ненависть. Це єдиний виняток.

- Час від часу в ефірі вашої програми лунають вірші. Чи можете поділитись чимось, що для вас зараз актуальне?

- Зачитаю вірш, написаний місяць тому. Я не оприлюднював його ніде, поки не прочитав у Маріуполі українським військовим. Побачивши їхню реакцію, зрозумів, що маю право його опублікувати:

Довкола війна, а у нас – кохання.

Ти просиш "Не їдь!", а я мовчу.

Ну, так: небезпечно. Та де гарантія,

Що, не поїхавши, тебе захищу?

Як встоїть наша з тобою столиця,

Якщо я не буду у тому селі,

Під котрим вороже військо з’явилося,

А ми – бо мене не було – відійшли?

Як вбережеться від ракети лелека –

А ми ж з тобою дитинку так хочемо!

Якщо я дивитимуся здалека,

Як ракети крають небо на клоччя?

Я зовсім не хочу з тепла у вогонь,

Тим більше – "не їдь, благаю!" - ти просиш.

Але кохання твоє – як бронь.

Я поїду. І виживу. І переможу.

Христина Головко для УП.Життя

 

powered by lun.ua