Дмитро Горбачов: "Чорний квадрат" повернув людству космос

474
22 березня 2015

ЮНЕСКО назвало 2015 рік роком Казимира Малевича – до сторіччя створення найвідомішого твору художника – "Чорного квадрата".

Один з засновників авангарду, автор супрематизму сьогодні беззаперечно вважається у світі українським художником. І не лише за фактом народження в Києві, але й через мотиви українського народного мистецтва, знайдені в основі його творчості.

Вже в перші місяці ювілейного року в Києві відбулось кілька виставок, присвячених Малевичу, а 18 березня відбудеться історична подія – повернення Казимира Малевича в Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, в стінах якої (тоді Київському художньому інституті) він викладав у 1928-30 рр., "лікуючи студентів від реалізму та страху кольору".

Перша і остання виставка робіт Малевича у Києві відбулася 1930 року.

"Українська правда. Життя" запитала в найбільшого знавця життя та творчості Малевича Дмитра Омеляновича Горбачова про "Чорний квадрат", актуальність супрематизму сьогодні та український авангард.

 
 

- Цього року світ відзначає 100 років супрематизму. Від якої дати варто вести цей відлік? Дня створення "Чорного квадрату"? Виставки "0,10" в Петрограді (19 грудня 1915 року)? Чи іншої дати? 

- Я думаю, що з виставки "0,10", тому що "Чорний квадрат" там уже висів як ікона на покутті. 

Але фактично супрематизм визнаний був трішечки раніше, коли Олександра Екстер взяла супрематичні ескізи Малевича в 1915 році ще до виставки "0,10" і повезла до с.Вербівки. Там художниці, вишивальниці і килимарки робили вишивки за ескізами Малевича і того ж таки 1915 року у листопаді ці вишивки були виставлені в галереї "Лемерсьє" у Москві. 

Так що можна сказати, що супрематизм проявив себе раніше, ніж "0,10"

Я люблю селян і селянське мистецтво. Тако-от, селяни одразу визнали супрематизм, а містяни досі не можуть, мовляв "Ничего ж не нарисовано!" Тут сюжету нема, а для містян дуже важливий сюжет, тоді як для селян – ні, для них орнамент і ритм – їхнє пластичне мислення.

- Чи відомо за якими саме ескізами Малевича були ті вишивки з Вербівки? 

- На жаль, ні. Існує каталог цієї виставки (єдина копія збереглась у архіві в Санкт-Петербурзі – прим.авт.) і там написано "К.Малевич. Ескізи для шаликів", "К.Малевич. Ескіз для подушки".

К.Малевич. Ескіз для вишивки, 1919 р 
К.Малевич. Ескіз для вишивки 

- Це були супрематичні композиції? 

- Так, невеличкі абстрактні супрематичні композиції. Наприклад, можна поглянути на ескізи для вишивок Малевича, датовані 1919 роком. Але самих творів 1915 року нема. Їх тоді сама Екстер привезла до Давидової і дала майстриням.

- Малевич описує створення "Чорного квадрату" як "осяяння". Хоча відомо, що вперше сам образ зустрічається ще у 1913 році в ескізах до футуристичної опери "Перемога над Сонцем". Якщо не помиляюсь, перший квадрат датований саме 1913-им роком?  

- Той чорний квадрат з ескізів 1913 року, по-перше, був частиною загальної композиції. І, по-друге, він означав перемогу над сонцем. Сонце світле, а це – чорне. І ми перемогли сонце.

- Чи відомі обставини створення "Чорного квадрату"? 

- Він сам пише, що це для нього було якесь осяяння: безпредметне, безсюжетне. Як він каже, що тиждень не міг ні їсти, ні спати. Ну а потім взяв і намалював.

- Чим був "Чорний квадрат" для художнього життя 1910-20-х роках у Петрограді, Москві та Вітебську?  

- Тоді не сприймали окремо "Чорний квадрат", сприймали супрематизм взагалі. І Малевич виставив його як частину ансамблю. Коли виставляється не один квадрат, а хоча б кілька суперматичних робіт, одразу проявляється пластика.

Наприклад, якщо ви виставите "Чорний квадрат", "Чорний хрест" і "Чорне коло", видно одразу, що це потужна пластика, богатирська. А сам тільки "Чорний квадрат" не дає такого відчуття. Наскільки я знаю, Малевич ніколи не виставляв його окремо. Ніколи. 

К.Малевич. Чорний хрест. Чорний квадрат. Чорне коло 

Я намагався стежити і це завжди частина ансамблю, тоді квадрат виглядає скоріше не як живопис, а як певний маніфест: що можна малювати елементарними часточками, безсюжетно, заливками. 

У Малевича є малюночок "Древо життя з мавками". На ньому знаходяться чорне коло і чорненький квадратик, тобто він усвідомлював, що це фактично першоелементи народного мистецтва. Малевич, правда, ніколи не казав, що родовід його мистецтва походить безпосередньо від селянського мистецтва. 

Він вів свій родовід від Пікассо чи "від кубізму до супрематизму". Але там домішалися ще його спогади про народне мистецтво. 

Тим більше, там геометризм форм у Пікассо і тут геометричні форми народного мистецтва. До того ж подільське мистецтво більш геометричне ніж, наприклад, на Полтавщині. У Пікассо ритм має потужне значення, а у народному мистецтві ритм – це головне. 

Але в порівнянні з Пікассо Малевич більш простий, більш елементарний.

- І Пікассо зображав все ж предмети дійсності. 

- Так. Фактично і він, і Матісс уже мислили абстрактно по суті, але як це взагалі нічого не намалювати? 

У Пікассо буває форма наче зовсім абстрактна і один вус: називається "Портрет". А Малевич був чистокровно космічний. Для нього космос – це найголовніше

Татлін був його опонентом і говорив: "Я конструктивіст і хочу, щоб геометрично ідеальним було земне життя". Так само як колись Платон писав, що колись на Землі встановиться правильний космічний порядок, а поки та ідея космічного тут на Землі неправильно витлумачилась: нема чіткості, правильних форм, а є щось криве, косе. Та й людина сама якась нерівна. 

Колись цей космічний олімпійський піфагорійський геометризм пошириться на Землю і тут все буде правильно-геометричним. І люди матимуть форму кулі, тому що це правильна форма. 

А тепер ми неправильні, з точки зору Платона. В комуністичному майбутньому всі мали бути колобками з написом "Катя", "Маня" (сміється). 

Татлін казав Малевичу, що все геометрично-ідеальне має бути на Землі: "Я – Прєдзємшар, - як його називав Хлєбніков, - а ти уже космосом завідуєш". А Малевич йому відповів: "Але ж Земля – частина космосу?". "Частина". "Не віддам!". Отакий Малевич монополіст.

К.Малевич. "Чорний прямокутник на білому тлі", 1915 рік 

- Свого часу "Чорний квадрат" був символом нового мистецтва. Учні та послідовники Малевича підписувались чорним квадратом, робили собі нашивки на одяг. Це був символ приналежності до чогось більшого. 

- Це був символ відданості Малевичу і відданості новому безпредметному мистецтву. Для нас абстракціонізм – це вже норма, а тоді це була абсолютна революція в професійному мистецтві. 

Народне довгий час вважалось другорядним. Я пригадую в нашій Спілці художників довго не утворювали секцію народного мистецтва, кажучи, що це ж несправжні художники, в них же немає дипломів. 

До речі, як і в Малевича. Він закінчив 3 класи сільської школи і все життя мав проблеми з анкетами. Влаштовуючись на роботу професором, в графі освіта ставив прочерк. Але це дало йому певні переваги. Він як самоук мав абсолютно автономне мислення. В нього навіть лексика особлива, як у Платонова. 

Він пише про імпресіонізм, барбізонців: "Это же все ржаное обстоятельство", - тобто, що це сільське, від природи. Платонов міг так сказати, і Малевич. 

- Він не знав обмежень, він не знав як воно має бути. 

- Ні, він знав. Викладав і бачив, хто як малює. Але для геніальної людини може бути позитивом, що його 5 років не заганяли в стійло. А для більшості людей це – недолік. Я сам за освітою архівіст, мистецтвознавцем став з примусу, майже випадково.

І зараз я думаю, якби я 5 років студіював історію, теорію мистецтва, це була б перевага для мене. Але вже вийшло як вийшло.

- Малевич легко копіював власні супрематичні роботи, зокрема "Чорний квадрат". Сьогодні відомо вже скільки їх 4 чи 5? 

- 4. Усі в Росії. За кордоном немає жодної. (Два "Чорних квадрати" в Третьяковській галереї, один в Російському музеї та один в Ермітажі – прим. авт.)

- З листів Малевича відомо, що після виставки в Києві, кілька робіт йому не повернули. Чи відома їх доля? 

- Зрештою їх повернули. Але, дійсно, Малевич пише Крамаренкові листа і гнівається, що роботи не повертають. Але якщо є бажання придбати, то він ладен продати хоч за невеликі гроші, хоч на виплату.

За одну з робіт він просив 500 рублів. Це не так багато. Місячна платня відповідального радянського робітника була 200 рублів. Тому це не була захмарна цифра. Але грошей так і не дали. Мова йде про роботу "Купальниці". Вона теж була на тій виставці.

- Творчість Малевича можна віднести до категорії українського авангарду, російського авангарду чи радянського авангарду?

- Воно до всього належить. По-перше, культура – це явище глобальне, по-суті, навіть космічне. Фактично, національний момент не є вирішальним. 

Проблема росіян зараз полягає в тому, що вони вважають, що якщо ми називаємо Малевича українським художником, ми вилучаємо його з російської культури. Але ж українців там повно. Фактично, українці європеїзували Росію. Вона не була європеїзована. Починаючи з Києво-Могилянської академії. 

Тому слід України там або тотальний як у 18 ст., або все одно помітний як у 19-20 ст. Коли ми вказуємо їм на українських художників, як от наприклад Рєпіна, вони бояться, що залишаться з голим носом. 

Колись академік Лихачов, який до України завжди ставився поблажливо, як до "братьев наших младших", несподівано став лютим українофобом. Він сказав: "Нам же ничего не останется! Все – хохлы: Левицкий, Боровиковский, Чайковский, А.Толстой". 

Він перелякався і став лютим українофобом. Я його психологічно можу зрозуміти. Але я завше кажу своїм колегам: все залишається. Ясно, що є російська культура як певна цілісність. 

Мистецтво – це цілісність. Наприклад, Уістлер народився в Америці, жив там до 12 років, потім поїхав до Англії і ніколи не повертався. Раніше його писали англійським а тепер американці домоглись, що його називають американським художником, але видатним діячем англійської культури. 

Так само про Пікассо пишуть: іспанський художник, видатний діяч французької культури. Хоча в самій Іспанії кажуть: так він каталонський художник. 

К.Малевич. Весна. Святошин під Києвом, 1930 рік 

Українці відчувають українське, чого не чують інші, росіяни – російське, білоруси – білоруське. Виявляється, Міцкевич – білорус. Я згадав, що він себе називав завше литвином, а литвин – це білорус. Не литовець. Литвак, литовець – це інше, а литвин – синонім білоруса. І це нормально, що кожен бачить щось своє. 

Коли ми відкрили український аспект, Джон Боулт нам дякував. Він казав: "Ми зациклилися. Ми бачимо в Малевича стільки незрозумілого для нас і не можемо знайти відповіді. 10 років малевичезнавство крутилося на холостому ходу. Все, що можна було ми вже вичерпали, і раптом – український аспект. І багато чого стало зрозуміло". 

Чому, наприклад, він став барвистим, хоча був безбарвний у Ленінграді? А тому, що він знову сюди приїхав, а тут і народне мистецтво, і спогади дитинства, а поруч Пальмов і Богомазов – спектралісти. Він до них і пристав. 

Потім другий селянський цикл – це було щось загадкове, але коли з’ясували, як він любив селян і селянське мистецтво, як малював селян залізними людьми, а потім безпорадними чоловічками (1929 рік був вододілом), багато чого стало зрозумілим. 

Проект кольорового вирішення настінного розпису конференц-зали Всеукраїнської академії наук

Джон Боулт каже: "Грузини розповідають про грузинський авангард, українці про український, а нам було ліньки цим займатись. В нас був російський авангард, ми його вивчали. Навіщо цей поділ?"

Але потім ми зглянулись на те, що національні дослідники ворушаться, зробили над собою зусилля і не пошкодували, бо тоді ми зрозуміли, чому Бурлюк не такий як Філонов, хоча вони говорять одною мовою і входять до одного кола. Якулов також з того ж кола, знов зовсім інший. А тому що Бурлюк – українець і в цьому пояснення світлих кольорів, і жовто-синього, і відкритого степового простору. А Філонов росіянин, це лісова свідомість. От і різниця.

Або Якулов – вірменин, пов'язаний з Грузією, на нього вплинула персидська мініатюра. І дійсно існує цілісність російського авангарду, але в цьому авангарді багато ешелонів і український навіть переважає. 

Джон Боулт людина дуже дотепна і в одній зі своїх статей він написав, що в російському авангарді так багато українців, що він пропонує перейменувати російський авангард на український. 

А з 1994 німецький словник став писати, що Малевич – український художник, а Олександра Екстер – українська абстрактна художниця. Тепер все частіше у світі Малевича називають українським художником. Так по трошки звикають. 

Так як звикають, що є українська держава, є українська мова. А 400 років Росія цього не визнавала. 

К.Малевич. Древо життя з мавками 

- Чому супрематизм став настільки значущим явищем для мистецтва Західної Европи та Америки? 

- Я теж питав про це в західних художників. Вони кажуть, що у Малевича багато перспективних ідей, яких ми не бачимо, наприклад, у Пікассо. Малевич мало того, що абстракціоніст, - Пікассо таким не був, хоча геній Пікассо не піддається сумніву, - він має ідею мінімалізму. 

І весь американський мінімалізм 1960-х років прямо йшов від Малевича. Виявляється, що можна намалювати 2 чи 3 форми і з цього зробити ритмічний організм. В нього є концептуальні моменти: фактично квадрат як такий – це є певний концепт, який можна розвивати, можна обговорювати. Концептуалісти люблять побалакати…

- Сюди ж напевно можна додати і так звані "февралізми" Малевича, коли він писав звичайні побутові фрази та обводив їх рамкою. Чим не прото-концептуалізм? 

- Малевич фактично невичерпний. І всього, що він вигадав, пам’ятати неможливо. Він працював на перспективу, тому він сьогодні для художників світу більш актуальний ніж Пікассо. Зараз на будь-якій виставці на Заході, ви бачите омаж Малевичу, присвята Малевичу. Тобто цей діалог з Малевичем сьогодні триває.

- Я пригадую ідеї Малевича щодо музики. Він писав, що музика прагне до мовчання. Ідеальна музика – це тиша. Фактично те, що через кілька десятиліть здійснив Джон Кейдж. 

- Безперечно, він багато дав усім видам мистецтва: живопису, дизайну, архітектурі і музика не виняток. Тут та ж ідея мінімалізму. В Малевича ця ідея мовчання – це велика пауза, щось схоже на дзен-буддизм. Світ цінний тим, що це пауза, а коли пауза порушена, цінність втрачається. Хоча я сам не люблю, щоб завжди мовчали. Колись я їздив з естонцями і вони 3 дні мовчали! Уявіть собі українців, які 3 дні мовчать? 

Але ось що цікаво. Є такий поет-футурист – Василіск Гнідов . Я з ним був знайомий. Гнідов свого часу видав невеличку книгу під назвою "Краткие поэмы". Там їх було 15. Перша з них – це було одне слово.

Друга – один склад. Далі все менше і менше. І 15-та називалась "Поэма конца" - чистий аркуш. І ось Гнідов розповідав як його провокували під час виступу, викрикуючи з залу: "Почитай "Поэму конца"!".

Я не губився і мовчки ставив на всіх хрест, мовляв "всі там будем", лише жестом. І після одного виступу до Гнідова підійшов Малевич, - це було десь у 1914 році, - і сказав: "Я тепер знаю, з чого нам треба починати в живописі – з нуля".

І невдовзі з’явився "Чорний квадрат". Про це я розповів колись малевицезнавцеві Накову, а той включив "Поему кінця" в каталог виставки "Мрія Татліна" (Tatlin’s Dream) 1973-74 рр. в Лондоні. Тоді вперше на Заході були виставлені Богомазов та Єрмілов.

Гнідов був дуже втішений цим фактом і написав ще одну "Поему кінця" вже словесну і присвятив мені. Так ось там він казав, що жестикуляція, візуальний знак сильніше діє, аніж вербальний, що жест переміг слово. Це теж своєрідний концептуалізм свого часу. 

Наков перший зауважив, що більшість геніїв авангарду – українці за походженням. До цього ніхто не звертав на це увагу. Принаймні ще два генії авангарду – Бурлюк та Екстер, окрім Малевича. Ларіонов також з України. Наков ще не вживає термін український авангард, вперше його використала Валентина Маркаде у 1980-му році в американському збірнику в статті "Єрмилов і український авангард".

К.Малевич. Купальщиці. 1930 рік

В чому проявляється актуальність супрематизму сьогодні?

- Малевич вважав, що його мистецтво космічне, що його абстрактні картини – це модель космосу. Вони не мають поняття долу і гори, немає там ваги. До речі, лише Малевичу вдалось зробити ці форми невагомими, тому що в усіх інших: Чашника, Суєтіна все одно форми мають вагу. А Малевич примудрявся якось зробити їх невагомими. Так що для нього це модель космосу.

А в космосі прості елементарні геометричні тіла, які кружляють в певному ритмі. А ритм цей є ознакою порядку, життєвості, єдності. І дійсно супрематичні картини наче космічні.

Кажуть, що це мистецтво антинародне, незрозуміле. Але коли народ залюбки носить суперматичні футболки, тому що набридли звичайні квіточки, - Малевич дійшов до народу хоча б через дизайн.

Квадрат настільки парадоксальний, що, можливо, Малевич найвідоміший художник у світі. Якось виходжу у двір, де в нас лежбище бомжів, з якими я приятелюю.

Я питаю в них: Хлопці, Малевича знаєте? – Так, "Чорний квадрат". Переходжу дорогу, а там у нас перекупки з села. Я питаю: Малевича чули? – Так, Чорний квадрат. Можливо Малевич – найвідоміший художник у світі.

Як можна сформулювати головну ідею супрематизму?

- Причетність людського буття та існування до космосу. Ми справді космічне явище і живемо за рахунок сонячної енергії, а реалізм надто приземлив нас, наче земні проблеми – це найважливіше.

Ну, можливо, на побутовому рівні воно й важливіше, але з філософської точки зору – інакше. Навіть Достоєвський писав колись, що емоції людські – неземного походження. І дійсно, наша модель поведінки неначе запрограмована десь інде. Ще символісти відчули, що людина не тільки повзає по Землі. Між авангардом і символізмом є щось спільне.

Але символісти відключили волю: для того, щоб відчути цю космічну магму, їм потрібно було поринути в сон, в фантазії. Крім того вони вважали, що космос – це смерть, тобто твоя душа потрапляє в космос тільки після смерті. Тому вони поетизували смерть. Але авангардисти сказали: даруйте, ми не можемо себе позбавити вольового імпульсу. Як це? Нам хочеться жити, а не вмирати.

Тому вони зробили момент ритму синонімом життєвості. До речі, сучасна музика спирається на ритм. І на неї ходять мільйони людей. На класичну музику, яка має інші підвалини, стільки не ходять. На Шопена чи Ріхтера кілька сотень приходить. А на Братів Гадюкіних 12 тисяч, на Бітлів взагалі мільйон, а на Вакарчука в Одесі нещодавно – 40 тисяч.

На Ріхтера ніколи б не прийшло 40 тисяч, і не тому що це погана музика, а тому що люди потребують ритму, життєвого імпульсу, який у сучасній популярній музиці відкритий, навіть дещо у примітивному вигляді. Я думаю, що відчуття причетності до ритму як космічного явища – це відкриття авангарду взагалі і супрематизму в чистому вигляді.

Супрематисти сказали, що предметність має обмежений ресурс, а якщо ти хочеш відчути щось безмежне, ти маєш все це полишити. Я бачу тут навіть якийсь релікт православного ісихазму. Монахи повністю ізолювали себе від зовнішнього світу і концентрувались на внутрішньому відчутті сяяння в глибині серця, закладеної в кожній людині Божественної енергії, яка так пригнічена, а через заглиблення – відкривається її фаворське світло. Щоб прийти до Бога, треба піти від світу, - казали ісихасти.

Мистецтво ісихастів дуже гарне, наприклад Рубльов чи Феофан Грек. А католики пішли іншим шляхом: добре, будем тільки жити фаворським світом, але ж Бог створив Землю, значить тут теж є присутність Бога. Чому ж тоді його шукати тільки у відриві від предметності? Католицький світ пішов шляхом занурення і пошуку Бога в земному бутті.

А тут багато чого є. Особливо навесні відчуваєш, що це залишки Раю. І так гарно… Я в житті бачив набагато більше доброго і воно переважає навіть те зле, яке було. І потім в людині є потреба вдосконалюватись в чомусь. А Бог – це досконалість. Тому, коли ти вдосконалюєшся, ти йдеш в напрямку до Бога. Тобто Бога можна почути, він поруч. І мені здається, супрематист Малевич був містиком.

Його ж, до речі, за містицизм і вигнали з ГІНХУКУ. І потім його брошура "Бог не скинут". Правда він говорить, що церкву заступила фабрика, але в нього там свої розклади. А другий момент мені подобається, що тут є українізм – "не скинут"!

Росіянин сказав би – "не сброшен", а українець Малевич пише "не скинуто". Ось так би я це сформулював.

 

Чому досі так багато нападів на "Чорний квадрат"? Відоме нещодавне різке висловлювання щодо нього Патріарха Кирила.

-  Зараз немає такої масової нагінки, як була в 1910-х роках, тому що тоді обурення було абсолютним. Що це за живопис? Сам Малевич казав, що для нас це крапка, яка може розвинутись у форму. А преса каже, що в крапці немає нічого більшого, ніж крапка і це крах мистецтва, це загибель.

Зараз такого масово вже немає. Коли наприкінці 1980-х по всьому світі була виставка Малевича, її відвідало в світі понад 5 мільйонів людей. Нічого собі антинародне мистецтво! Пам’ятаю у Третьяковці, де був "Чорний квадрат" (а він висів окремо), я стою роздивляюсь його і тут екскурсовод веде групу. І люди питають: ну поясніть хоч якось що це таке той "Чорний квадрат"? І я зрозумів, що люди готові пристати на будь-що аби хоч якась логіка була, тому що раніше б кричали: "Стрелять таких надо!"

А тут уже: "Ну что?"

А екскурсовод сама не знала що сказати і каже: "Это не простой квадрат, это магический квадрат".

– "А в чем магия?".

- "Если на него долго смотреть, он начинает вибрировать".

І один розчарований глядач каже: "Так на что-угодно если долго смотреть, оно начнет вибрировать".

Тому ми тепер знаємо і що про це подумати, і що сказати. Принаймні, що сказати точно знаємо: що це маніфест і так далі, що це потужна форма як частина ансамблю.

А у випадку з Кирилом тут таке… Достоєвський колись казав: "благословляющие любите все" – це Зосіма і Варлаам – "проклинающие" ("все не так, отошли от Бога").

От Кирило належить до виклинаючих. Йому весь час треба когось виклинати. Він кожного дня когось виклинає. Напевно, він уже повиклинав все, що можна і тут "Чорний квадрат" потрапив під гарячу руку. Наче він мистецтвознавець і знається на цьому.

Але ж мистецтво – це не релігія.

Релігія – це етика, мистецтво – естетика. Естетика – це порушення етики. Етика в мистецтві – це моралізм. Кому хочеться, щоб йому в мистецтві читали моралі? Це гра і часто гра в аморалізм: і в Пушкіна, і в Шевченка, і в Єрофєєва, і в Подерв’янського. І це дотепно, ось що найголовніше.

А в фольклорі 95% пісень – сороміцькі пісні. Вони дотепні, але дуже непристойні. Тому й релігію до "Чорного квадрату" притягувати – недоречно. Це абсолютно різні площини.

Але великої агресивності, як в радянські часи, вже немає. Сталін ненавидів авангард, любив Рєпіна, передвижництво, мав міщанський смак. Ленін так в літературі: любив Нєкрасова, але Маяковського і футуризм ненавидів. І казав, що Луначарського треба "сєчь за футуризм".

Багато футуристів жили у 1920-ті у Владивостоці. А Владивосток належав до псевдо-незалежної держави Дальнєвостоная Республіка, яку Ленін штучно створив, щоб японці через незалежну державу не напали на Радянський Союз. Але ці футуристи вирішили, що вони живуть в незалежній від Москви державі, то вони так насипались на Леніна…

Потім вони про це шкодували, бо деяких за це розстріляли.

Що би Ви сказали Малевичу, якби зустрілись з ним?

- Я би знепритомнів. Малевич би переступив через мене і пішов далі.

Але якби ви все ж мали можливість з ним поговорити?

- Фактично я з ним балакаю і так. Ми кілька років витратили на цю книжку. Це ж щодня і щохвилини ми були з ним. 

 

Дмитро Горбачов – професор, мистецтвознавець, спеціалізується на історії та теорії образотворчого мистецтва. Коло зацікавлень: мистецтво доби бароко ХVII-XVIII ст., романтизму та реалізму XIX ст., сецесії та авангарду 1900—1930 р. Автор монографій "Анатолий Петрицкий" (Москва, 1971), "Український авангард" (1996), укладач антології "Малевич та Україна" (2006), упорядник альбому "Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття" (2009) і т. ін., консультант аукціонів "Крісті" й "Сотбіс".

powered by lun.ua