ДНК. Те, про що не хочуть знати родичі військових

156
20 квітня 2015

Про смерть Вадима сказали по телевізору. Голос за кадром повідомив: троє військових загинули під час спецоперації в Іловайську, тіло ще одного, на прізвище Антонов, не знайшли.

Календар показував 13 серпня. Оля зайшла в інтернет, відкрила Google. Вона робила так щодня, відколи зв'язок із чоловіком обірвався. Кілька сайтів видали однакову інформацію — тіла ніхто не бачив.

Наступного дня в новинах розказали, що Вадима Антонова посмертно нагородили орденом "За мужність". Офіційно про його загибель родичам тоді ще ніхто не повідомляв.

Вадима поховали 7 лютого. Попрощатися із ним на центральну площу Житомира прийшло кілька сотень людей. Серед них були ті, хто навіть побачивши труну, був переконаний — військовий досі живий. Вони бачили сни і знаки. Оля теж хотіла б у них вірити. Але дві ДНК-експертизи вказували на те, що найстрашніше таки відбулося.

Тіло шукали майже півроку. Спочатку з'явилися двоє сепаратистів — батько та син. Чоловіки сказали, що мають жетон загиблого. Потім подзвонили на "гарячу лінію" батальйону "Донбас", в якому Вадим служив добровольцем, і нібито попросили грошей за те, що покажуть, де поховали військового. Згодом на зв'язок вийшли волонтери "Чорного тюльпану". У жовтні вони вивезли тіло з окупованої території.

Боєць Вадим Антонов

Родичі Вадима дізналися про все це не одразу, з розповідей. Процес відбувався без їхнього відома. На той момент вони вже подали заяву в міліцію, але пройти ДНК-експертизу ще не наважувалися.

Поховати свого

Сім'ї військових, які зникли у зоні АТО, зазвичай не одразу надають зразки генетичного матеріалу для тесту. Зробити це — для багатьох означає хоч на мить припустити, що сина або чоловіка вже немає серед живих.

"Є люди, які не вірять, що родич міг загинути. Є ті, хто має інформацію, що солдат у полоні. Вони продовжують шукати самі", — каже депутат і лікар Ольга Богомолець, яка займається питаннями пошуку та опізнання військових.

"У нас був кілька місяців тому випадок, коли одній жінці довелося двічі ховати свою дитину", — розповіла вона.

Мати військового впізнала тіло за зовнішністю. Тобто ДНК-матеріал взяли лише у сина, а сама жінка від тесту відмовилася. Підписавши потрібні документи, вона забрала тіло у Вінницьку область і поховала. За кілька місяців ДНК-код цього хлопця у базі співпав із кодом іншої жінки. Коли матір з Вінничини попросили все-таки здати аналіз, виявилося, що її син досі перебуває у морзі.

"Тепер тіла віддають сім'ям лише після підтвердження ДНК", —  говорить Ольга Богомолець. —  "Мало того. Після виявлення збігу з одним родичем, тест має пройти інший, щоб впевненість у результаті була на 99%".

ДНК-аналіз — це не боляче. Щоб взяти зразок, лаборант має провести невеликою щіточкою по внутрішній поверхні щоки людини. Для громадян України ця процедура безкоштовна. Іноземцям доведеться заплатити близько 2,5 тисяч гривень. Направлення на аналіз отримують родичі, які написали в міліцію заяву про зникнення військового у зоні АТО.

Генетичний матеріал беруть і з тіл солдат. Пошукові групи завозять загиблих у морги в містах поблизу зони бойових дій. Там, переважно на основі кісткового матеріалу, роблять аналіз. Для того, щоб виділити ДНК, має бути збережений білок. Під дією дуже високих температур, наприклад, після обстрілу "Градами", відбувається руйнування білка. Тому імена деяких бійців дізнатися буде неможливо.

 Алгоритм дій. Як шукають зниклого бійця

Дані родичів та військових вносять в Єдину базу, яка знаходиться у Дніпропетровську. 17 квітня у ній налічувалося 1082 ДНК-зразки від сімей, які шукають солдат, та 707 зразків — від загиблих. 311 людей вдалося опізнати.

Після виявлення збігів, сім'ям телефонують з міліції та пропонують забрати тіло. Від моменту взяття матеріалу до дзвінка від правоохоронців може минути близько місяця.

Коли збігу не відбувається, тіло ховають під певним номером на військовому цвинтарі. Церемонія відбувається з почестями, за участю священників. Лише оплакують загиблих чужі їм люди. Якщо пізніше родичі знаходяться, тіло дозволяють перепоховати.

Скільки грошей чиновники вже витратили на ДНК-опізнання, достеменно не відомо. І Міноборони, і Міністерство внутрішніх справ, й інші відомства жодних цифр не називають. Проте, за словами Ольги Богомолець, на проведення аналізів вже бракує декілька мільйонів гривень. Зараз Кабмін має знайти потрібні гроші.

"Коли поверталися за тілами, його не знайшли. Був лише кривавий слід на паркані"

Вадим Антонов не одразу сказав, що йде на війну. З Олею вони розлучилися 5 років тому і тримали тісний зв'язок завдяки доньці Соні, яку тато ніжно називав "мої Косички".

Він був інженером-механіком. Ніколи не тримав зброї в руках. Не боявся і хотів змінити світ на краще. Відстояв обидва Майдани, трохи побув волонтером. У квітні не витримав — поїхав на військову підготовку у Нові Петрівці. У червні присягнув на вірність Батьківщині. Йому було 38 і він не міг дивитися, як на смерть відправляють 19-річних.

Вадим загинув не в Іловайському котлі. 10 серпня, як розповідають товариші, їх відправили у розвідку боєм — нібито мали прикривати снайпера. Хлопці почули постріл. Вадим впав. Коли поверталися за тілами, його не знайшли. Був лише кривавий слід на паркані.

Мати військового погодилася на ДНК-тест у грудні. Тоді з'ясувалося, що часткове співпадіння є з двома тілами. Напередодні Нового року генетичний матеріал взяли у шестирічної Соні. Через місяць зателефонували з міліції. Вадима знайшли, його тіло можна було забирати.

Тепер, коли найстрашніше позаду, Оля сподівається дізнатися справжню дату смерті чоловіка.

Вадим Антонов мріяв змінити світ на краще заради доньки Соні

"Усім, хто загинув в той період в районі Іловайська, у довідці про смерть медики вказують 29 серпня. Окрім тих випадків, коли родичі впевнені в іншій даті", розповідає вона. Вадим зник 10 серпня, але, можливо, був поранений і пожив ще кілька днів: не факт, що сепаратист, який його поховав, запам'ятав точний день".

Зараз Оля намагається прийняти і пережити те, що сталося. Соня записалася до першого класу. Коли вони бачать автобус із військовими — неодмінно їм махають. Кажуть, від цього суворі обличчя чоловіків починають світитися. Вони усміхаються.

powered by lun.ua