#LetMyPeopleGo: українські політичні заручники у РФ

47
18 травня 2015

Цю історію слід розповідати від січня 2014 року.

Саме тоді – ще до появи "зелених чоловічків" у Криму, ще до завершення Майдану – почалися перші затримання та суворі допити українських заробітчан у Росії.

Висвітлення цієї кампанії в прокремлівських медіа, тон та лексика кореспондентів, що повідомляють про арешти небезпечних "шпигунів" та "диверсантів", навіть драматургія сюжетів – усе це нагадало 2008-й рік. Тільки тоді в ролі "особливо небезпечних" були грузини, і кампанія з їх затримання, кажуть російські правозахисники, була значно масштабнішою.

З однією із таких жертв майданівської параної нам вдалося поспілкуватися скайпом на початку квітня.

Мати-одиначка з Донецької області, поїхала в Росію на заробітки. Затримували її як "хуліганку", але допитували вже як "диверсантку-терористку", "агента Правого Сектора та СБУ", і ще бозна-кого. Російське ФСБ пообіцяло їй уже тоді – у січні! – що "скоро Донецьк буде наш, русскій".

На момент нашого спілкування з жінкою анексія Криму була, по суті, доконаним фактом порушення всіх можливих міжнародних норм та правил. Особисто я ілюзій щодо намірів Росії не мала ані раніше, ані тим більше на той момент – і втім, така самовпевненість викликала саркастично-поблажливу реакцію: здавалося, це намагання видати бажане за дійсне.

Але вже за 5 днів у Слов'янську з'явився Гіркін та "самооборона", надто схожа на російський воєнний спецназ. Ще за 5 днів був викрадений Володимир Рибак.

Сарказм та поблажливість були недалекоглядними.

За два місяці, коли тема заручників в "ДНР-ЛНР" стала вже майже буденністю, нам стало відомо про історію двох студентів юрфаку Львівського університету, Юрія Яценка та Богдана Яричевського, які були затримані на території прикордонної Курської області та незаконно утримуються в одній із установ російської Федеральної міграційної служби.

В електронній скриньці досі є лист від одного зі львівських колег, який просить допомоги з пошуком адвоката в Росії та розголосом цієї історії.

Пригадується перша телефонна розмова з батьком одного зі студентів, Юрія Яценка, паном Сергієм. Пригадується, як надходили щоразу більш катастрофічні новини: регулярні побиття, жорсткі допити, погрози застосування хімічних препаратів, вивезення в "зєльонку" з мішком на голові, три місяці в одиночній камері, постійний моральний тиск; невиконання рішення суду про видворення з Росії: судові пристави виконують не рішення суду, а чекають на "добро" з боку ФСБ.

Через кілька місяців – раптове порушення кримінальної справи проти Юрія, яка не тримається купи; несподіваний у своїй жорсткості вирок суду – 2 роки колонії-поселення, і ще більш несподіване полегшення – рішення обласного суду Бєлгорода про скорочення термінів ув'язнення до 9 місяців та, по суті, звільнення Юрка за фактом вже відсиджених ним 368 днів у російських місцях несвободи – від спецприймача для мігрантів до СІЗО.

Хоча до останньої миті, аж до появи Юри на українському кордоні, всі, хто вболівав за його визволення, побоювалися, що ФСБ знайде приводи, аби затримати його у власних межах доступу.

Так уже було. Минулого року його навіть вивозили на кордон, показували омріяні обрії батьківщини – але потім знову запаковували в авто та відправляли спершу на допити, а потім до камери.

Цього разу, на щастя, обійшлося.

Українські в'язні в Росії

Полегшення це, щоправда, – примарне. За ґратами в Російській Федерації залишаються, за найоптимістичнішими даними, десяток наших співвітчизників.

Намагаючись звести наявну в нас інформацію докупи, ми умовно згрупували ці справи за певними типовими ознаками.

Є, до прикладу, справи "українських шпигунів", затриманих або в Криму, або безпосередньо в Росії.

Ми не маємо достатньої інформації, аби скласти повну картину щодо деяких із цих справ та їх політичної мотивації – але "червоний ліхтарик" починає блимати для нас вже тоді, коли затримання тієї чи іншої особи висвітлюється в вечірніх новинах прокремлівських ЗМІ. Це вже наштовхує на сумні роздуми про те, що справа може бути нечиста. Тим більше коли бравурним тоном повідомляють, що людина зізналася в шпигунстві...

Звільнений Юрій Яценко, наприклад, пригадуючи своє перебування в російських казематах, стверджує, що зізнатися там можна в будь-чому.

Є також умовна "кавказька справа", фігурантів якої обвинувачують в участі в збройному конфлікті в Чечні.

Є справи осіб, яких обвинувачують у, по суті, воєнних злочинах. Це не тільки Надія Савченко, а й Сергій Литвинов, який жодного стосунку до української армії не має.

Є всесвітнього відома справа "терористичної групи Сенцова", де "творчий геній" російських слідчих органів виявив себе на повну: вигадали й існування групи, і тероризм, не шкодуючи статей обвинувачення.

Між іншим, суттєвий момент: затримання Юрія Яценка та Богдана Яричевського, хоча й було, по суті, випадковим, хронологічно вписується в кампанію арештів "кримської групи" – Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чірнія, які здійснювалися в першій половині травня.

Власне, і стаття, яку пізніше інкримінували Юрієві Яценку (Богданові Яричевському пощастило більше: через 3 місяці його відправили додому без статті) – щодо контрабанди, а потім незаконного зберігання вибухових речовин, – є одним із пунктів обвинувачення і щодо "кримської групи".

Вони дуже різні. Їхні справи та рівень їх принциповості для Кремля та російських силовиків – також. Хоча такі речі, звісно, не порівнюють.

Але насправді всі ті наші співвітчизники, які сьогодні з виразно політичних мотивів перебувають у російських тюрмах, – по-своєму також на передовій. Чи навіть гірше – в тилу агресора. Там так само немає жодних гарантій того, що зустрінеш завтрашній світанок.

Близькі викраденого минулого березня Миколи Карпюка, наприклад, не знають, чи він взагалі ще живий, чи вже ні.

За більш ніж рік до нього жодного разу не допустили ні адвокатів, ні українського консула. Та й місце перебування одного з керівників "Правого Сектора" залишається остаточно не з'ясованим.

Справа Юрка Яценка як портрет Путіна

Що характерно: в усіх справах українських в'язнів у РФ – починаючи від військових та націоналістів, завершуючи звичайними студентами, випадковими жертвами, – відкрито чи напівприховано присутнє ФСБ.

А це означає ні що інше, як те, що в Україні як такій, навіть у її найбезневинніших проявах – Кремль вбачає загрозу своїй національній безпеці. У самому фактові нашого існування.

Не переповідатиму всього того, що довелося пережити Юрієві Яценку протягом 368 днів перебування в російських місцях несвободи. Хронологія справи подана нижче, а тут можна прослухати деякі найхарактерніші сюжети з вуст самого Юрка. Це варте 30 хвилин вашого часу, адже всі ті тортури та нюанси ставлення до львівського студента юрфаку з боку російського силового апарату, є чимось більшим за просто моторошні свідчення.

Увесь цей ірраціональний страх перед Майданом, перед "Правим Сектором", навіть перед львівською реєстрацією... Саме слово "Львів", виявлене звичайними російськими міліціонерами в паспортах Юри та Богдана, і стало тим першим дзвіночком, на звук якого примчало ФСБ.

Скажіть, який сенс приїздити за 24-річним хлопчам-юристом, який вже утримується в неволі, ФСБшному спецназу в чорних одностроях та масках? Яких сенс бити його мало не до смерті з мішком на голові? Що це, як не ірраціональний страх перед "бандерами"?!

Коли працівники пенітенціарної системи вели Юрія коридорами СІЗО, то голосно примовляли: "Мы ведем бандеровца, фашиста, который бросал фосфорные мины в наших женщин и детей."

Це було б смішно, якби не було так страшно... Якби не шрами та руках та животі Юри – результати його відчайдушних спроб зупинити насильство, заподіявши ще більших каліцтв самому собі, та потрапити до лікарні – аби мати змогу повідомити про місце свого перебування родині.

А коли заступник начальника Федерального управління з виконання покарань по Бєлгородскій області публічно дає дозвіл на використання фізичної сили проти "бандерівця" – це як трактувати?!

Суто кадебістський (принаймні, так я собі його завжди уявляла) набір інструментів психологічного тиску та фізичних знущань, помножений та тваринний страх перед Україною-Майданом та присмачений наполегливими вмовляннями дати інтерв'ю російському телебаченню про те, як "нас прислали сюди Ярош і Наливайченко" – це не просто щось епізодичне чи випадкове.

Це портрет доби. Портрет тієї Росії, яка веде проти України війну, та портрет особисто Путіна. Огидний такий і жалюгідний портрет.

І не тільки у філософському, а й у дуже конкретному вимірі.

У той час як Кадиров дає зрозуміти усій Росії, її силовикам та Кремлю, що він ладен робити все, що вважає за потрібне (приховувати підозрюваних у політичних вбивствах, встановлювати власні правила в одному з суб'єктів федерації – починаючи від діяльності правоохоронців завершують деталями укладання шлюбних союзів), залякування арештантів Кадировим з вуст начальників пенітенціарної системи – звучать загрозливо вже не тільки для арештантів. Вони звучать загрозливо для всієї Росії. "Вас, "бандерівців" треба вбивати, приїде Кадиров і зробить вам Аллах Акбар", – цитує Юрко одного зі своїх співрозмовників...

Постійний контакт, який ми підтримували з адвокатом Юрія Яценка, давав можливість спостерігати за еволюцією вимог ФСБ.

Спершу на порядку денному було зізнання в тому, що Юрко та Богдан – "диверсанти-терористи", що прибули до РФ напередодні 9 травня, аби влаштувати теракт. Не спрацювало.

Юрій Яценко

Далі почалися більш вигадливі варіанти. А давайте, хлопці, ви публічно зречетеся українського громадянства та на камеру скажете, що тікали від київської хунти та попросите політичного притулку в Росії – справу Савченко нікому не нагадує?.. Знову провал.

У поясненнях, написаних Юрієм ще 21 липня минулого року та переданих адвокатові, хлопець написав: "Вважаю, що дійсною причиною мого кримінального переслідування з боку ФСБ Росії є бажання працівників ФСБ використати моє кримінальне переслідування як інформаційний привід для дискредитації мене як прибічника мирного врегулювання існуючих суперечностей між Україною та Росією".

Тоді, вже від безвиході, почали пропонувати Юрію бодай "співпрацю" після його звільнення. У такому разі звільнення, ясна річ, відбулося б швидше та безболісніше. І знову ніяк.

Можливо, однією з причин його звільнення судом стало, зокрема, те, що він виявився... непотрібним. Не знайшли йому "застосування" – от і позбулися, від гріха подалі.

Утім, формула, яка спрацювала у випадку з Юрком Яценком – "ні в чому не зізнався + нічого не підписував + якісна робота адвоката + розголос", – навряд чи спрацює у випадку, наприклад, з Надією Савченко.

Ставки занадто високі, для Кремля ця справа надто принципова. І навряд чи ця формула спрацює у випадку із, наприклад, Миколою Карпюком.

Але така тактика цілком може виявитися ефективною у справах інших ув'язнених, які стали жертвами старань російських силовиків вислужитися та сподобатися своєму керівництву.

У Росії діє своя логіка, а в правовій системі – свої закони. Їх також "умом не понять". У справі Юрія, як пояснюють втаємничені в ці закони люди, обласний суд Бєлгорода просто не виявив бажання легітимізувати потворну справу, невміло зліплену ФСБшниками середньої руки сусідньої області.

І дуже майстерно суддя вийшов із цієї ситуації: і вирок залишив (інакше це б означало поставити під сумнів рішення колег-суддів – починаючи від обрання запобіжного заходу, завершуючи вироком), і Юрко опинився на волі.

Хоча зараз адвокат Юрія Петро Заікін вважає, що треба добиватися повної реабілітації Яценка. У той час як нас беруть сумніви, адвокат вірить у те, що це можливо. Скарга буде відправлена, безумовно, і до Європейського суду з прав людини.

#LetMyPeopleGo

Звільнення Юрка великою мірою відбулося завдяки зусиллям адвоката Петра Заікіна (який свого часу захищав Марію Альохіну, а зараз працює в справі першого чеченського політв'язня Руслана Кутаєва), а також російських правозахисників, зокрема, "Комитета "Гражданское Содействие".

Останні включені до переліку "иностранных агентов", на них чиниться тиск.

Їм, та й усім жителям Росії, які досі наважуються чинити опір та підтримувати українців, – слід віддати належне. Це останні паростки непутінської Росії. Дуже сподіваємося, їх не вдасться "заморозити".

Саме тому ми вирішили надалі включати до нашого переліку українських політичних заручників у РФ, окремим списком – також тих, хто, не маючи українського громадянства, постраждав за підтримку України в Росії.

Наприклад, білоруса Кірілла Сілівончика, який отримав 2 роки колонії-поселення (так само як Юрій Яценко, до речі) за підтримку в соцмережах України.

Варто підтримати також росіян, посадка яких тією чи іншою мірою пов'язана із публічними виявами солідарності з Україною.

Наприклад, Ільдара Дадіна. Він був активістом Майдану, майже всю зиму 2013-2014 провів у Києві, потім активно підтримував Україну та публічно засуджував агресію Росії, виступаючи з одиночними пікетами в Москві.

Власне, затриманий він та зараз перебуває під домашнім арештом формально саме за порушення режиму проведення мирних зібрань, – але, по суті, його ув'язнення є наслідком його активної проукраїнської позиції: "КримНеНаш", без усіляких "але". Це так рідко трапляється, навіть у російських ліберальних колах.

 

Слід розуміти, що майже всі, хто перебуває в російських місцях несвободи "за Україну", не уникають тиску та тортур – як фізичних, так і психологічних, майже всі мають проблеми із доступом до юридичного захисту, а також до спілкування з родиною та українським консулом.

Ми продовжуватимемо кампанію #LetMyPeopleGo за звільнення українських політичних "заручників" у РФ. Найближчим часом оголосимо збір коштів на потреби фахового юридичного захисту в цих справах.

Це може звучати дивно, але віднайти фінанси на захист Юрія Яценка було не так вже й просто. Допомогли європейські організації. Нам видається, доречною тут була б допомога українських політиків, державних діячів, підприємців. Ми ж своїх не покинемо, правда?

І наостанок.

Жінка, зі згадки якої я починала цей текст, досі живе в Донецькій області, в своєму рідному місті, яке зараз перебуває під окупацією. Вона, відчувши на собі всі "принади" життя під РФ у січні, – вже в травні ходила на "референдум" та голосувала "за" "республіку".

Даруйте за таку, можливо, не дуже доречну та надто реалістичну кінцівку. Часи такі.

Юрій Яценко 

ДОВІДКА


Хронологія справи Юрія Яценка та Богдана Яричевського

Травень 2014
Затримання Юрія Яценка та Богдана Яричевського в Курській області під час перевірки документів. Привід: неправильно вказали у міграційній картці мету перебування: замість "туризм" – "особиста". Перші допити без присутності адвоката. Рішення райсуду про адміністративне правопорушення: штраф – 2.000 рублів, видворення за межі території РФ.

Але видворення не відбувається. Хлопців утримують в установі для видворення іноземних громадян. При цьому трапляються випадки, коли Юрія та Богдана силоміць вивозять з установи працівники ФСБ на допит із застосуванням катувань та сили. Внаслідок цих знущань Юрій порізав собі вени та живіт, Богдан – живіт, аби уникнути подальших катувань та отримати змогу зв'язатися з рідними та адвокатом під час надання медичної допомоги.

Червень 2014
Консул України в РФ Брескаленко відвідав у спецустанові Юрія та Богдана, підтвердив наявність зовнішніх ознак насильства. Судовий виконавець звернувся до суду щодо призупинення рішення про видворення хлопців. Працівники ФСБ продовжують відвідувати хлопців: погрожують, намагаються підкупити.

Видворення Богдана та Юрія не відбувається, хоча рішення суду не скасоване.

Липень 2014
Від Федеральної служби судових приставів надійшла заява про те, що Юрія та Богдана готові видворити за межі території РФ при наявності документів, що посвідчують їхню особу. При цьому, саме представники силових органів РФ забрали у хлопців паспорти під час затримання.

Серпень 2014
Генконсульство України в РФ передало документи, які посвідчують особу Юрія та Богдана. Судові пристави приїхали за Богданом та Юрієм та повезли їх на українсько-російський кордон (пропускний пункт "Фуджа") – начебто для подальшого видворення, але цього ж дня їх привезли назад у спецприймальник, знову зареєстрували.

Після цього хлопців повезли до слідчого відділу ФСБ. Проти Юрія порушили кримінальну справу за ст.226.1 КК РФ (контрабанда вибухових пристроїв). Відбувся суд щодо запобіжного заходу для Юрія, обрано утримання під вартою.

Юрія доставили в СІЗО Курська, згодом переведений до СІЗО Бєлгорода. Богдана видворено до України.

Вересень-грудень 2014
Суд щоразу продовжує запобіжний захід для Юрія.

Січень 2015
Слідчий ФСБ, який веде справу, знімає частину обвинувачень з Юрія в частині, що стосується контрабанди вибухових речовин. Юрію пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за ст.222.1 КК РФ.

Лютий 2015
Початок розгляду справи по суті в суді першої інстанції в Бєлгороді.

10 березня 2015 року
Оголошення вироку та засудження Юрія до 2 років колонії-поселення.

30 квітня 2015 року
Обласний суд Бєлгорода своїм рішенням змінив вирок Юрію з двох років до 9 місяців.

7 травня 2015 року
Звільнення та видворення Юрія з території Російської Федерації на територію України.

Марія Томак, Центр Громадянських Свобод, Євромайдан SOS, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua