Грудне вигодовування у публічних місцях: питання етикету чи прав людини?

767
3 червня 2015

Днями "Українська правда. Життя" опублікувала замітку Анни Чаплигіної "Етикет: Грудне Вигодовування у Публічних Місцях". У відповідь на цей матеріал хочу озвучити кілька коментарів до нього, втім навіть ширше, до дискурсу щодо материнства, який переважає у суспільстві.

1. Чому ми зводимо грудне вигодовування до питань етикету?

Грудне вигодовування (ГВ) – це фундаментальна потреба дитини і достатньо суттєва потреба для мами, враховуючи вигоди для її здоровя, економію та зручність

ГВ – це найкраще, що можна дати дитині у перші роки її життя і таким чином закласти фундамент здорового і щасливого суспільства.

ХХ століття ознаменувало безпрецедентну атаку на ГВ як таке, на право дітей на грудне молоко і призвело до псевдо-нездатності багатьох жінок годувати. У цьому контексті наразі ми долаємо цей історичний злочин проти людства і намагаємося повернути дітям, мамам, і суспільству в цілому грудне вигодовування як цінний ресурс і як природне право.

Це набагато важливіші і фундаментальніші речі за своїм значенням і заслуговують першочергової уваги громадськості і усілякого сприйняття на усіх рівнях - від суспільства до держави.

А допоки це сприяння знаходиться у зародковому стані - чи доречно взагалі говорити про етикет? Це як лікувати прищ у онкохворої людини.

2. Чому ми говоримо про мораль і етикет у сфері ГВ, але не в інших сферах?

Невже годуючі мами є найбільш розбещеною верствою населення? Чому нема публікацій про порножурнали у кіосках, про насильство на екрані, про жорсткий петинг у громадському транспорті не говорячи про пляжі?

Комусь це до вподоби, комусь ні, але всі мовчать, ніхто не коментує і не публікує обурені статті і не консультується з експертами з етикету, чи належить хлопцю та дівчині (а часом хлопцю та хлопцю) облизувати і обпещувати одне одного у метро?

А годуюча мама, яка везе дитинча, можливо, до лікаря, можливо в басейн, і маляті потрібно поїсти (підкреслюю "потрібно", а не хочеться) викликає не тільки негативні емоції, а також рішучість писати на цю тему статті і залучати експертів з етикету.

Тут як мінімум присутній якийсь дисонанс, якась нерівність у ставленні. 

Це зачіпає глибше питання ставлення різних суспільних верств до материнства.

А саме проблему інфантилізіції матерів.

До вагітності жінка могла бути гендиректором, або доктором наук, або талановитим програмером, але з вагітністю усі починають нею помикати, кудись посилати, радити, коментувати, виносити судження і вердикти: від гінекологів, до акушерів, лікарів, педагогів, перехожих, родичів і так далі.

А в той час ця годуюча мама у парку продовжує залишатися гендиректором, доктором наук чи талановитим програмером і вона цілком сама здатна прийняти власне рішення щодо того, що і я як їй робити у плані свого материнства.

І якщо вона прийняла рішення не приховувати свої груди – то це як мінімум її право, не менш достойне, ніж право вищеназваних підлітків влаштовувати прелюдію на ескалаторі.

Фото Chris Alban Hansen 

3. А що, як неприкрите годування - це політичне?

Більшість годуючих жінок роблять це інтимно, у тому числі я. Для цього є шарфи, хустки, слінги і купа інших способів.

Найчастіше мами роблять це саме так, бо так комфортніше і їм самим, і малюку. Але іноді жінки вчиняють інакше.

Для деяких проблема взагалі не зрозуміла: груди - це частина тіла і нема в них нічого сороміцького, особливо якщо дитина просто з них їсть.

Врешті-решт, чому чоловіки ходять із голим торсом, а жінки ні? Чи не віддає це затхлим запахом патріархату?

Є також і інші (втім їх дуже мало), які годують публічно спеціально, для них - це політичний акт націлений на відновлення статусу ГВ у суспільстві у відповідь на попередній період плюндрування.

Чому ми засуджуємо і намагаємося приструнити їх? Ми ж не взиваємо до етикету коли йдеться про ФЕМЕН; не репетуємо щодо почуттів оточуючих у контексті Pussy Riot (принаймні ми, по це бік цивілізаціного кордону).

Так от тут ситуація досить подібна.

Якщо окремі жінки чи групи жінок годують відкрито, чи влаштовують флешмоби зі сценами відкритого годування (чи в інтернеті чи офлайн) - то значить їм є що сказати, значить вони це роблять не від того, що вони такі злюки, а від того, що наболіло і воли це наболіле висловлюють і закликають до демократизації.

Так-так, саме до неї, бо демократія - це не лише про чесні вибори, вона присутня у наших щоденних виборах щодо власного життя і у тому, наскільки суспільство дає нам їх реалізовувати.

4. Чому ми спілкуємось з експертом, який нічогісінько не знає про ГВ?

Здивувало також те, наскільки профаном був експерт опитаний автором у оригінальній замітці.

Звісно, він є експертом з етикету, а не консультантом з ГВ, ніхто від нього не вимагає знати тонкощі того, як налагоджується процес лактації.

Але, якщо він коментує не просто абстрактний етикет, а етикет саме у застосуванні до ГВ, то не зайвим було б знати ази, що стосуються предмету, інакше, як взагалі можна виносити коментарі.

З того, що експерт зазначав про планові годування, режим ГВ та показання і протипоказання щодо штучного вигодовування ясно, що він поняття не має про те, що таке фізіологічне ГВ, про те, що воно має відбуватися не за графіком, про те, що дитина перетравлює молоко за 20 хвилин і тому безумовно стає знову голодна невдовзі після виходу з дому.

Про те, що ніяка тверезо мисляча мама не піде на часткове заміщення груді сумішшю лише для того, щоб за засмутити перехожих на вулиці і так далі. Кричуще невігластво у предметі ГВ нівелює будь-який кредит довіри, який міг ми мати експерт з етикету коментуючи це питання.

5. Ви впевнені, що альтернатива буде комфортнішою?

І нарешті, навіть якщо автор замітки так переймається комфортом оточуючих (приносячи в жертву фізіологічні потреби немовляти), то виникає питання: чи дійсно краще буде для подорожуючих у вагоні метро, щоб малятко замість мирно їсти мамине молоко верещало упродовж подорожі, поки мама не знайде тихе місце.

Питання риторичне.

Фото Mothering Touch 

Підсумую:

Піднята тема ГВ (хоч і була піднята у дуже дивному у своїй маргінальності ракурсі етикету) насправді піднімає пласт набагато більш фундаментальних проблем, таких як гендерна рівність, якість філософії публічної політики охорони здоров'я, ставлення до базових фізіологічних потреб людини, поваги до права вибору і свободи слова.

Кожен з цих аспектів - це хащі проблем, які ще вирішувати і вирішувати, якщо ми як суспільство ідемо шляхом демократії і гуманізму.

Натомість проблема етикету м'яко кажучи "тьмяніє" на фоні усього цього. Врешті-решт, кому годуюча мама коле око - той може завжди уткнутися у свій айфон.

Дискусія у цьому ракурсі нагадує репетування київської вати часів Євромайдану щодо того, що повстанці паралізували центр міста і тепер їм нема куди дітей на ялинку повести.

Що ж, у кожного свій масштаб проблем. 

Анастасія Сальникова, PhD, дослідниця "Institute for Intersectionality Research and Policy", експертка "Transforming Motherhood", активістка коаліції за батьківські права "Природні Права"

powered by lun.ua