Розрив шаблонів. Зірки з інвалідністю - на шпальтах газет, в ТВ-шоу та рекламі

111
30 червня 2015

Швеція за різними дослідженнями визнана країною, в якій добре живеться (наприклад, у рейтингу за Індексом соціального розвитку в 2014 році Швеція посіла 2-ге місце).

Та замість того, щоб цитувати серйозні дослідження, хочу розказати три історії про людську гідність у цій країні.

Перед поїздкою  я була готова побачити безбордюрні дороги, безпорогові коридори, працюючі ліфти у старих приміщеннях та "соціалізованих" людей з інвалідністю.

Однак і мене – "просунутої" в питаннях недискримінації – деякі буденні для Швеції речі вкрай здивували.

На відміну від Стамбулу, де я з подивом фотографувала елементи доступності (як-то контрастна розмітка, банкомати на різних рівнях, низькополий транспорт тощо), Стокгольм вразив своєю інклюзивністю.

Кожній та кожному – незалежно від рівня освіти і можливостей – є місце в суспільстві. Кожний громадянин та кожна громадянка – цінні для суспільства. І для цього держава створює різні інтеграційні програми.

Так, це коштує грошей. Так, це повертається сторицею.

Як зауважували експерти, кращої інтеграції людей з інвалідністю в суспільство, як працевлаштування немає. Мовляв, навіщо утримувати людину і ставитися до неї як до безпорадної, якщо можна дати їй зарплату і сприймати за рівну?

До слова, схожі ініціативи нескладно втілити і в Україні.

Історія перша. Ранкова газета до кави

Суть ініціативи: Видавати газети форматом легкого прочитання (Easy-to-Read). Здебільшого орієнтовані на людей з інтелектуальними чи психічними порушеннями, синдромом Дауна, аутизмом, дітей, які мають труднощі в навчанні абощо.

Це дозволить людям з інвалідністю бути в курсі подій: що нині відбувається в Україні й за кордоном.

У Швеції газети, журнали, книжки форматом легкого прочитання видає Агентство доступних ЗМІ (The Agency for Available Media), яке фінансується державою (друк видань, оплата роботи редакційного колективу тощо).

Формат легкого прочитання значить, що тексти написані коротко і зрозуміло, без нагромаджень у них смислів та підтекстів, із поясненнями термінів і складних явищ. При цьому, тут нема нічого спільного із "дитячим" форматом.

Цікаво, що ці видання користуються популярністю також і серед іммігрантів, для яких швецька – нерідна мова. Вони тільки починають її вивчати, тож їм простіше читати такі газети чи журнали.

Це звичайні видання – в них немає позначки-стигми "газета для інвалідів" чи "про інвалідів", - інформація про актуальні події.

Я б таку купила.

Представниця Агентства Міа Сниг (Mia Snygg)

Поширення газет часто відбувається через національну мережу бібліотек. Також Агентство доступних ЗМІ діє як ресурсний центр і відкритий для всіх відвідувачів.

Як розповіла представниця Агентства Міа Сниг (Mia Snygg), серед журналістів є й люди з інвалідністю, зокрема й ті, хто мають психічні чи інтелектуальні порушення. В Агентстві вони пройшли спеціальну підготовку – і тепер працюють як штатні працівників.

Волонтерів чи стажерів в Агентстві доступних ЗМІ немає – усі офіційно працевлаштовані й отримують зарплату.

Історія друга. Життєве шоу

Суть ініціативи: Створити ТВ-шоу, в якому редакційний колектив, ведучі, адмінперсонал складався також із працівників, які мають інвалідність.

"Неформатні"? Для продюсерів унікальний шанс – кинути виклик шаблонам і стереотипам, які на ТВ затерті до дірок.

ТВ-програма, в якій ведучі мають інвалідність, може бути рейтинговою і цікавою. Доведено популярним ток-шоу Miffo TV, яке транслюється в прайм-тайм на шведському телеканалі UR.

Основна його фішка – до студії запрошують місцевих зірок, політиків, письменників, впливових людей погомоніти про життя-буття ведучі, які ніяк не вписуються у сучасні "стандарти краси".

Це шоу не про проблеми людей з інвалідністю, а "звичайне" розважальне…

Імпровізована студія – зала одного із місцевих фешенебельних ресторанів. На ведучих і запрошених – гарні дорогі сукні й костюми. Нічого жалюгідного чи бодай найменшого натяку на приниження через інвалідність.

"У нас у гостях також були парламентарі, прем’єр-міністр… спочатку шокувало, адже ведучі, які його вели, мали видимі ознаки інвалідності. Через це також було складно переконувати місцевих зірок приходити до нас у гості. Утім, дуже швидко Miffo TV ставало популярним – незалежно від того, як виглядали ведучі, працювали вони професійно, а запрошені гості розповідали цікаві історії", - розповідає продюсер шоу Мец Лунден (Matz Lundin).

Лунден глибоко переконаний, що люди з інтелектуальними чи психічними порушеннями можуть виконувати не тільки роботу в Макдональдсі. Як і інші – вони здатні на більше.

"Для мене не існують люди з інвалідністю – для мене всі люди "нормальні", "звичайні". Ми не розділяємо, і тим більше – не виключаємо", - каже Мец Лунден.

Телеведуча Софія Бергман (Sophia Bergman) – зірка шоу. У неї є хлопець, вона заробляє пристойну для Стокгольма зарплату, її упізнають на вулиці. Софія має інвалідність.

Перед тим, як почати вести шоу, дівчина навчалася разом з іншими журналістами. Однак не на журналістському факультеті одного з університетів Швеції (туди їй шлях закритий).

Продюсер Мец Лунден та ведуча Софія Бергман

Освітній курс для людей з інвалідністю організувала команда Лундена. На курсі навчали не тільки триматися перед камерами й ставити запитання. Журналісти шоу, хоч і мають кураторів, але самі відповідають за повний цикл: від пошуку й розробки тем – до запрошення гостей у студію та участі в монтажі передачі.

Як вдалося переконати босів – "вибити" фінансування для навчання, для програми, більше того – включити цю програму в прайм-тайм на телебаченні (подібне шоу Mifforadio є і на місцевому радіо)? Адже це вимагає до біса грошей, а ще реклама, рейтинги…

"Я – продюсер, і мені пофіг! Я захотів таку передачу, і я зробив",  – поділився "секретом" Мец Лунден.

Історія третя. "Гидке каченя"

Суть ініціативи: Створити модельне агентство, яке б також представляло і людей з інвалідністю. Агентство здійснює промоушн моделей/акторів з інвалідністю для участі в рекламних кампаніях, зйомках фільмів тощо. Навіщо грати в "інваліда", якщо із цією роллю можуть впоратися талановиті зірки з інвалідністю?

У Швеції вже є таке модельне агентство. Funkimodels руйнує стереотипні уявлення про красу, нерідко кидаючи виклик навіть толерантному швецькому суспільству.

Фото модельного агентства 

…Якось у "звичний шум" одного із торгових центрів увірвалися рок-ритми. Невеликого зросту чоловік із гучним магнітофоном (такі ще роблять?), пританцьовуючи, рухався по залу. За ним – усміхнені й гарні з’являлися нізвідки дівчата і хлопці, чоловіки і жінки, дітлашня різного віку.

Пишу "нізвідки" – тому що навіть для шведів було несподівано побачити в одному місці так багато людей з різними видами інвалідності. Ті, хто пересуваються на візку, ті, хто погано чує чи бачить, хто має синдром Дауна, ДЦП, або ж інтелектуальні чи психічні порушення…

Фото модельного агентства

Відвідувачі торгового центру попри велике здивування щиро вітали "незвичних" моделей.

Окрім того, щоб розірвати шаблони про інвалідність, для організаторів було важливо переконати і залучити в роботу самих учасників "соціальної авантюри". Для самих моделей це стало знаковою подією. Дехто чи не вперше був на такому людному заході, був у центрі уваги, став зіркою… Щоб організувати дефіле в торговому центрі, також з учасниками працювали хореографи, перукарі, візажисти, дизайнери.

"Та найперше учасники відгукуються, що була атмосфера взаєморозуміння, тут вони знайшли багато нових друзів", - пригадує Лу Ренлунд (Lou Rehnlund), ініціаторка Funkimodels.

Кожний бажаючий може залишити на сторінці Funkimodels свої фотографії і коротку історію про себе.

До слова, моделей запрошують на зйомки не тільки соціальних роликів чи телесюжетів для ЗМІ. Вони – актори на рівних у рекламі, художніх фільмах і серіалах, їх запрошують на фотосесії в дорогі глянцеві журнали або ж стати обличчям інформаційних кампаній. Їх упізнають, у них беруть автографи...

Інвалідністю тут не торгують. Це просто є. Крапка.

"Нещодавно на бордах висіла реклама із фото однієї нашої моделі. Вродлива дівчина у розкішній пишній сукні… Лиш з боку було видно невеличке колесо мобільного інвалідного візка. Ми спостерігали, як люди спочатку дивилися на обличчя, а потім помічали колесо. Зупинялися, придивлялися, дивувалися…", - каже Лу.

Людина – це просто людина

…Я могла б розповісти більше історій. І про те, як шведи організували "бойкот" тим громадським закладам, які були недоступні людям з інвалідністю, зокрема для тих, хто пересувається на візках.

І про те, як Швеція прожила етап, коли всюди на сходах чіплялися дві рейки, тим самим імітуючи "пандус".

"Це недоступно, нарешті ми собі в цьому зізнались. І почали шукати інші форми. Як зробити доступними, наприклад, старі будинки, де історично були сходи. Ми намагаємося відшукати баланс – між старовинним і сучасним, скажімо, коли будуємо прозорий ліфт біля маєтку ХVIII століття. Це новаторство. І так, це дорого…", - пояснює, як наблизити культурну спадщину Швеції кожній людині Пер-Андерс Йохансон (Per-Anders Johansson), представник Національної ради нерухомості Швеції (National Property Board of Sweden).

Та мене непокоїть інше. В Україні є дуже багато схожих історій та ініціатив. Особисто я знаю журналістів, які попри свою інвалідність, тримають руку на пульсі громадсько-політичного життя нашої країни.

Я пригадую фешн-подію Fashion Chance, коли молоді дизайнери презентували свої колекції, де моделями виступали вродливі дівчата з інвалідністю.

Моделі Антоніна, Олена та Вікторія у сукнях Діани Агоян з колекції "Квітка душа" 

Або ж ініціатива Національного музею Тараса Шевченка проводити екскурсію для дітей з аутизмом.

Та попри гарні соціальні проекти, Україні ще бракує розуміння, що людина – це просто людина. Без ярликів та штампів. Без вироку "інвалідність".

Швеція це зрозуміла. Чому ж нам слабо?

Будівля до реконструкції з рейками для інвалідного візка 
Після реконструкції рейки прибрали. Натомість з'явився прозорий ліфт 

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя

Фото авторки, а також надані Funkimodels та National Property Board of Sweden.

Авторка вдячна за допомогу в підготовці матеріалу Національній асамблеї інвалідів України, Шведському Інституту (Svenska Institutet) та Посольства Швеції.

Стаття підготовлена в рамках рубрики "Буду жити!". Більше матеріалів – тут:

Універсальний дизайн як виклик війні

Шукаю роботу! Підпис – людина з інвалідністю

"Синдром героя". Як повернутися до мирного життя

Буду жити: вісім порад тим, хто отримав інвалідність на війні

powered by lun.ua