Очі вулиці. Публічні простори у містах

Навіщо створювати в місті пішохідні площі та вулиці, перекривати рух транспорту на вихідні, робити широкі тротуари та зручні переходи?

Чимало автомобілістів відразу протестують – гуляйте в парках скільки хочете, а вулиці – для пересування, тобто для транспорту.

Поборники загальних прав заперечать – всі в місті мають рівні права на простір і свободу переміщення, і не важливо, їдеш ти на велосипеді чи на дорогому авто.

Так, рівноправність – питання важливе, але причини, чому в провідних містах світу приділяють стільки уваги розвитку публічних просторів, більш фундаментальні.

По суті, від цього в наш час залежить успішність міста.

Безпека

Ключова ознака комфортного міського простору – безпека, а точніше, відчуття безпеки. Якщо цього немає, складно думати про щось інше.

Свобода різноманітних просторів від автомобілів, і центральних площ, і дворів, сприяє формуванню почуття транспортної безпеки. У таких місцях люди вже не думають як не потрапити під колеса, поводяться спокійніше – а, отже, можуть довше просто залишатися в цьому просторі.

Зниження екологічного навантаження – а це не тільки вихлопні гази, але й шум – також додає таким місцям переваг.

Адже в сучасних містах шкідливі викиди у повітря – це перважно вихлопні гази автомобілів, в Києві вони складають понад 80%!

Чому так важливо, щоб у міському просторі було більше людей, щоб вулиці й площі були не просто транспортними комунікаціями? Наповнений людьми міський простір створює також почуття особистої безпеки.

Адже на кожному розі поліцейського не поставити, відеокамер скрізь не навішати.

Всі ці магазинчики, кафе, "живі" перші поверхи створюють ефект "очей вулиці" – в людних місцях імовірність насильства та криміналу знижується в рази, і це без додаткових прямих витрат.

Бізнес

Де комфортно людям – комфортно й бізнесу. Пішохідний трафік – чи не найцінніше для торговців у міському середовищі, і саме його генерують пішохідні вулиці та площі.

Замість того щоб проїхати повз магазини на машині або на автобусі чи спеціально їхати у шопінг-мол, люди, рухаючись через такі простори мимоволі опиняються всередині розподілених торгових центрів – перші поверхи на пішохідних вулицях гарантовано займає торгівля і громадське харчування.

Однією з перших такою стала вулиця Строгет в Копенгагені, яку в 1950-і роки почали закривати на вихідні, а в 1962 році повністю віддали пішоходам.

Строгет. Копенгаген

Спочатку жителі протестували, торговці побоювалися за свій бізнес – але мер і молодий архітектор Ян Гейл відстояли проект, і зараз це – одна з визначних пам'яток міста.

На 3,2 кілометра довжини вулиці тут більше 120 магазинів, близько 30 кафе і ресторанів, влітку вулицю відвідує близько 80 тисяч осіб, а взимку – понад 40 тисяч.

І тепер ця вулиця – в тридцятці найдорожчих у світі по оренді нерухомості, а пішохідну територію в центрі розширили з 1,6 га в 1962 році до 10 га.

Побоювання щодо ефективності пішохідної зони легко розвіяти, якщо використовувати тимчасові матеріали – як це було зроблено в Нью-Йорку на Таймс-сквер.

У 2009 році комісар Департаменту транспорту Джанет Садик-Хан ініціювала перекриття Бродвею між 42 і 47 вулицями, де за день проходить до 350 тисяч осіб. Тротуари були перевантажені, переходи небезпечні, тут творився хаос. Люди не дивилися на вітрини магазинів, а прагнули швидше залишити це жахливе місце.

Після закриття руху транспорту людей стало ще більше – але потік став спокійним.

Відкрилося п'ять величезних магазинів – і тепер Таймс-сквер в десятці найпривабливіших місць у світі для роздрібної торгівлі.

Times Square у Нью-Йорку. Фото James Willamor

Успіх тиражували – в Нью-Йорку незабаром було створено ще 50 пішохідних зон, загальною площею більше 10 га.

Як і у випадку з Таймс-сквер, торговці тільки виграли – наприклад, в Брукліні за рахунок трансформації невеликої малопопулярної парковки в пішохідну зону продажі у навколишніх магазинах зросли майже вдвічі.

Туризм

У публічних просторах люди затримуються довше, до того ж це стосується не лише місцевих жителів, а й туристів. Саме пішохідні вулиці є тим місцем, де найлегше зустріти туриста – це характерно і для українських міст.

Так, туристи спочатку їдуть дивитися на історичні пам'ятки – але в підсумку вони "купують" саме атмосферу вулиць і міста в цілому.

Ефективність туристичної галузі міста оцінюється не загальною кількістю туристів, а часом їх перебування. Приїжджаючи в місто на дві години, людина купить пляшку води і квиток в музей, але якщо вона залишиться мінімум на ніч – вже заробляють і кафе-ресторани, і готелі-хостели, і всілякі унікальні магазинчики.

Мало хто поїде в інше місто заради однотипного торгового центру, а маленькі крамниці в Старому місті привертають нітрохи не менше уваги, ніж старовинні собори – щоб привезти додому "що-небудь" зі Львова чи з Кракова.

Івано-Франківськ. Вулиця Незалежності

Луцьк. Вулиця Лесі Українки

Львів. Площа Ринок

Чернігів. Алея Героїв

Неможливо збільшити кількість пам'яток архітектури, та й їх можна оглянути відразу і вдруге не їхати. Але і обійти за півдня всі цікаві кафе і магазини неможливо, до того ж вони постійно змінюються – а отже знову хочеться поїхати в ті ж Львів чи Ужгород, у маленьку Коломию чи на київський Андріївський узвіз.

Відчуваючи себе в безпеці і в живому міському середовищі пішохідної зони, люди вже навмисно шукають щось цікаве – ви не помічали, як в п'ятий раз за день прогулюючись по вулиці Ольги Кобилянської у Чернівцях чи по Дерибасівській в Одесі, ввечері вже починаєте пізнавати перехожих?

Це і є той самий нереалізований попит на пішохідні зони, яким гріх не скористатися для розвитку торгового туризму.

Контрактова площа, Київ

Культура

Пішохідні зони – це також шанс для історичних кварталів. Малопристосовані під сучасні утилітарні потреби вузенькі вулички і невеликі старовинні будинки, перетворюючись на пішохідні зони, стають визначною пам'яткою, а торгівля, громадське харчування і готелі-хостели забезпечують кошти на їх реставрацію та обслуговування.

Так, у Стамбулі одну з вулиць старого міста перетворили на такий "розподілений торговий центр" одягу – рух перекрили, будинки відреставрували і відкрили безліч магазинчиків. Тепер це центр шопінг-туризму.

Стамбул. Фото Moyan Brenn

Іноді спрацьовує і хороша сучасна архітектура "під старовину". У центрі старого Батумі була створена пішохідна площа Пьяцца, за зразком італійських. Колись тут було перехрестя трьох вулиць, тепер – готель і ресторани, на площі давали концерти Пласідо Домінго, Стінг, Мішель Легран, Хуліо Іглесіас ...

Проїхати ніби й можна, але вулиці звужені до мінімуму, лише для забезпечення під'їзду.

Публічні простори – це майданчики і для вуличних музикантів, для них це соціальні ліфти, шанс бути поміченими.

Це розвантаження парків і скверів від літніх ресторанів, адже людина із задоволенням приймає їжу там, де буде себе почувати в безпеці.

Але найголовніше, що публічні простори – це місця для зустрічей, спілкування, дискусій, це та сама інфраструктура громадянського суспільства, розвитку якого ми всі прагнемо.

До того ж, цілком вигідна економічно.

Фото з flickr.com та надані автором

Григорій Мельничук, співкоординатор Ради з урбаністики Києва, спеціально для УП.Життя