Київ очима архітектора. Екскурсія з Віктором Зотовим. Фото

19
6 липня 2015

В архітектора Віктора Зотова є кілька слів, які він постійно повторює: гуманізм, доступність, пустота, свобода і фейк.

Між ними є чіткий зв’язок, про який засновник фестивалю урбаністики CANactions та бюро Zotov & Co, говорить багато років: чим більше вільного місця для людей, тим більш творчості, свободи.

І навпаки – чим декорованішою і нефукнціональною є будівля, тим більше їхні творці хочуть приховати, тим більше фейку, несправжнього, у ній.

"Архітектура завжди показує те, що всередині", - каже Віктор Зотов, стоячи в центрі міста навпроти готелю "Салют".

Він сам обрав це місце, погодившись розповісти нам про найменш вдалі приклади вписування сучасних будівель у міський ландшафт. Але така задумка для нього надто формальна, ми постійно виходимо за межі теми – екскурсія містом переростає у лекцію з урбаністики на прикладах столиці.

- Ось тут ви бачите одразу три зла. Вдалині видніється будинок на Грушевського 9, праворуч найбільше жахіття – споруда на Мазепи 11б, а ще дрібне – надбудований поверх над домом поруч, - показує архітектор.

- Чому будинок на Мазепи – найбільше зло?

- Бо він своєю масою і розміром "задавив" Лавру. Вона була духовним центром величезної території впродовж багатьох сотень років. Дзвіницю берегли і не дозволили з нею нічого зробити навіть у розпал совка. Нині вона виглядає як маленька зубочистка – будинок її "задавив". На фоні цієї величезної "паски", яка у 10 разів більша за масою, Лавра виглядає маленькою і не важливою. 

Надбудовані 4 поверхи над будинком праворуч (вул.Мазепи, 16), вдалині видніється дім на Грушевського,9, а праворуч - "найбільше зло", як його називає віктор Зотов. Дім по вулиці Мазепи 11б. Тут і далі - усі фото Дмитра Ларіна

Ось так з лівого берега Дніпра виглядає дзвіниця "Києво-Печерської Лаври" у порівнянні з будинком на Мазепи,11б  

Зотов каже, що найцінніше в Києві – прекрасний ландшафт. Дивлячись з лівого берега можна безкінечно довго ним насолоджуватись. На схилах, як на крайці, видніється Лавра. І гігантський будинок, який все псує

Для архітектора Віктора Зотова цей зіпсутий будинком-паскою краєвид - "найбільше зло".  

Зотов одразу переходить до анатомії появи цього будинку і називає його "суцільним втіленням надутої форми".

- Це – образ нашого споживацького портрету. Тут балкончиків не може бути. Чому? Через комплекси, через жадібність, прагнення виглядати не тим ким ти є, а більшим, через непрозорість і бажання заховатись. А балкони – це відкритість.

На задньому плані видніється "надутий" будинок по вулиці Мазепи, 11б
Надбудовані поверхи над будинком на Мазепи, 16. "Дрібне жлобство", як його називає Віктор Зотов 

Сам пам’ятник Голодомору поруч з Меморіалом Вічної Слави Для архітектора болюча тема.

- Мені б хотілось про совок говорити погано. Я його не люблю у всіх його проявах, обидві мої бабусі були вбиті в 30-х. Але цей меморіал Вічної Слави  – приклад лаконічного і дуже делікатного виконання. Водночас пам’ятник "Голодомору" – навпаки.

Увесь цей час ми стоїмо перед входом до меморіалу. Зотов повертається до каменя поряд і показує на прізвище автора – Авраама Мілецького.

- Я часто думаю, як так виходить, що радянські архітектори 60-80-х років робили якісні хороші речі. А потім з’явилось так багато жахливої архітектури. Так-от, Мілецький виховувався тими, хто жив до совка. А все інше, у тому числі пам’ятник Голодомору, створений тими хто виховувався на совку, вони хапонули його по-повній. Маховик совка запускався поступово, його так просто не зупиниш. 

Алея до обеліску і вічного вогню 

Ми йдемо у напряму вічного вогню. По дорозі Віктор Зотов вказує на акуратне мощення (подивіться, які стики каменю, які вони цільні), критикує сходи (не треба було їх робити, це -  від бажання принизити іншого, винищитись над кимось, тоді як простий пологий спуск більш "людяний") і розповідає про один з найкращих прикладів увіковічення пам’яті, які він бачив.

- У Японії люди просто піднімаються по похилому пагорбу, доходять до самої вершини, а там стоїть куб, розміром метр на метр. На ньому - пара ієрогліфів з поясненнями, яку саме подію тут увіковічено. Потім піднімаєш голову і перед тобою відкривається вид на Фудзіяму. І все. Ось так це роблять.

Щось схоже на цій алеї. Люди поступово підходять до високого обеліску по своєрідному "коридору", а коли доходять до вічного вогню – перед ними відкривається захоплюючий вид на лівий берег Києва. 

Зотов вказує на простоту і лаконічність виконання меморіалу 
З площадки біля нього відкривається чудовий вид на Київ. Поруч з ним - Пам’ятник жертв голодомору в Україні  

Значно більше всього втиснуто у меморіал поруч – Пам’ятник жертв голодомору в Україні (1932-1933 років). Біла бетонна свіча обплутана металевими прутами, з яких вириваються в небо птахи.

"Для мене пам’ять про Голодомор дуже важлива, а її зробили ось так похабно", - бідкається аріхтектор. 

"Тут все занадто багатослівно. Ці залізяки, конструкція сама, сходинки поруч. Ось це багатослів’я - ознака браку смаку. Найбільш вдалі речі дуже лаконічні. Все геніально просто", - каже він у відповідь на прохання прокоментувати пам'ятник. 

Віктор Зотов неохоче коментує саму "свічку", натомість звертає увагу на різнорівневе покриття біля неї і каже: "Одразу видно, що автором пам’ятника є художник, а не архітектор. Інакше він би звернув увагу на зручність і лише потім – на все інше".

- До початку проектування виписуються певні вимоги для будівлі. Там не написано "красиво зробіть", чи "зробіть мені в такому стилі". Люди мислять процесами, ціллю. І вже від цього можна переходити до набору приміщень і параметрів.

Я нещодавно був на залізничному вокзалі. Він у нас інкрустований каменями, прикрашений вензелями. Але там роками не працюють нижні ескалатори. От я йду з чемоданами на потяг і мені треба на нього якось встигнути, а ескалатор у бокових переходах не працює. Навіщо мені вензелі і оздоба, якщо не вирішена основна задача?

"Свічку" і сам меморіал проектував художник. "Для нього важливо, аби було красивенько. Архітектору ж йдеться про доступність і функціональність", - каже Віктор Зотов

А потім додає: "Золото для мене це така рагулівщина. Відсутність смаку і бажання виглядати тим, ким ти не є. Це така фейковість, особлива патологія". 

А тепер дивіться на пам’ятник Голодомору. Я впевнений, що на цих мощеннях не раз падали і ламали собі руки. Частина кладки біля свічки –  з гладкого каменю. Під час дощів чи взимку тут можна послизнутись. А на цій бруківці поруч – впасти. Уявіть, що ви їдете на роликах… Отож бо й воно.

Ніби на підтвердження його слів поряд перечіпається за камінь дитина і падає. 

Тут батьки часто "підстраховують" дітей, аби вони не впали і не поранились 
Нерівна поверхня біля меморіалу жертвам Голодомору 

- Ось дивишся на таку архітектуру і розумієш, що наприклад, ліфт тут не працює. І воно не життєздатне. Але давайте перевіримо, - каже Зотов.

Ми йдемо до шахти ліфта, виведеної назовні. Вона справді не працює (понеділок – вихідний день), а на дверях записано, що ліфт – для інвалідів. Мамам з візочками, мабуть, ним скористатись не вийде.

 

- Я нещодавно повернувся з Швейцарії. Як приклад хорошої архітектури у цій країні нам показали 2 доми для престарілих, казарми, і соціальне житло, школу. Ось там все функціонально, там нема вензелів і всяких наворотів. При цьому співвідношення реклами у порівнянні з Україною – 1 до тисячі.

Ми вже йдемо вулицею у напрямку метро Арсенальна. При підході до підземного переходу, Зотов зупиняється і розводить руками в боки.

- Дивіться, у нас з вами вкрали простір. Тепер ми змушені йти цим вузьким проходом повз безліч магазинчиків. Все налаштовано на споживання, а не на рух, дію, творчість.

Штучно звужений простір для руху містян. У переході - безліч невеликих магазинчиків 

Зотов ще кілька разів по дорозі до Маріїнського парку зупиниться, аби вказати на набридливу рекламу на вулицях, на винесені назовні і обгороджені літні майданчики ресторанів і кав’ярень і на вхід у метро Арсенальна.

- Це вхід в метро чи в "Розетку", - обурено каже архітектор.  

Зотов сердиться: це вхід у метро чи в "Розетку"? На задньому плані видніється будинок на Грушевського, 9.

"З ним все зрозуміло, вже було багато сказано. У нас в парку просто побудували будинок, вкравши наш пубілчний простір і зробивши парк - двором мешканців дому на Грушевського,9"

У самому Марїїнському парку він присідає біля найближчого бордюра.

- Навіщо він потрібен? Це забирає нашу територію для ходьби чи катання. Ці сантиметри тепер неможливо використати, вони зайняті бордюром.

Зотов вказує на майже метровий шматок пішохідної зони парку, яка стає непридатною для катання на роликах чи провезення дитячого візка. Достатньо було б просто зробити плавні переходи між травою і плитами на доріжці 

Сам Маріїнський парк – одне з улюблених місць архітектора. Він навіть не хочу коментувати висотку на Грушевського, 9, кидає "воно стало в парку, вкрало частину нашого публічного простору".

"Воно про все ті ж проблеми, що й "паска" на Мазепи", - додає він маючи на увазі той самий будинок, який називає "найбільшим злом". І про "фейковість", бажання виглядати іншим, ніж такий, який є насправді.

Вид на лівий берег з оглядового майданчика в Маріїнському парку. Внизу - гелікоптерна площадка, це один приклад жлобства і неповаги до містян. Це місце якраз на маршруті так званої "крайки" по верху київських пагорбів  

"На гелікоптерний майданчик навернули декору, балки дерев’яні, зробили засклені вікна. Це такі не функціональні "украшатєльства" сучасної форми. Ці всі процеси видають Януковича з усіма його потрохами. Я вже мовчу про те, що воно стало в парку", - каже архітектор

З архітектурою лівого берега простіше – "немає супер-відповідальної історичної складової, а відтак ризики мінімізовані від невдач".

"У цілому – там будиночки, чесні такі коробочки, він виглядає нормально. Значно дикіше дивитись, що на силуеті, який культивувався півтори тисяч років, "митець" дозволив собі все зіпсувати", - коментує Зотов 

- Найпрекрасніше в Києві – ландшафти, і ось ця крайка, яка нанизана на пагорби, як намисто. Ми навіть розробляли пішохідно-велосипедний маршрут від пам’ятнику "Батьківщина Мати" і до Львівської площі.

От тільки туалетів тут нема. Якось мій син гуляв у парку з подругою з Німеччини. Вони насолоджувались красою міста аж доки їй не захотілось до туалету. І одразу всі ландшафти відійшли на другий план.

Поблизу музею води з кущів видніється ще одна висотка.

- З точки зору архітектури цей будинок жахливий. Але він символічно виник між АП і Кабміном, інакше бути не могло.

Висотка, яка стирчить в самому центрі Києва, як клин між АП і Кабміном

Ми підходимо до території Музею води і Зотов коротко харакатеризиує місце як "публічне місце, яке непридатне для нормального користування"

"Тут ніколи нічого не відбувається, хіба черги стоять. Ви подивіться, як багато простору зайнято непотрібними підвищеннями, бордюрами, перекриттями. Тут не може зібратись велика кількість людей, бо простір недружний до людини", - пояснює Зотов

Підвищення, огорожі, нерівності. Віктор Зотов каже, що це причини того, що люди тут не збираються - простір біля Музею води не дружній до людини 

Поруч – ляльковий театр. Прохід до нього і довколо самого театру облаштований масивними плитами з широкими краями. По них ні пройти не можна, ні проїхати. Зотов ще не встигає нічого сказати, як ми подумки відмічаємо: "Вкрадений непотрібними мощеннями публічний простір".

"Якщо вас хтось спитає, що таке фейк по-київськи, покажіть ось цей будинок. Довкола нього все наліплено, воно не справжнє. Це новобуд, чому він виглядає як старий? Я був один раз у цьому театрі. Вистава почалась з того, що вийшов дядько і спитав: "Діти, ви вмієте себе поводити в театрі?" - риторично запитує аріхтектор. 

Віктор Зотов про архітектуру Лялькового театру: "Це чистої води фейк".

"Якби прибрати кордони, ось ці всі широчезні мощення, це стало б публічним місцем", - додає він. 

Будівля лялькового театру була перебудована на початку 2000-х.

"Ось ця наліпленість – це ж фейк. Людина захотіла зіграти в Діснейленд. Тут повне відчуття несправжнього", - коментує архітектор

Біля Лялькового театру. "Кажу ж, це все фейк. Он навіть штукатурка вже відвалюється. Не тому, що її термін давності минув, просто це несправжнє, фейкове"
Довкола "Українського дому" є багато простору, який має бути наповнений життям. Але мало хто про це не знає

Віктор Зотов про надбудову над Домом профспілок: "Ще не закінчились події, а вони вже почали будувати. Це верх цинізму. Ви досі вважаєте, що не можна руки відбувати за таке?"

Зотов вважеє, що Дім профспілок треба максимально зберегти: "Я б пропонував його законсервувати, хай так стоїть як загрозливий пам’ятник". 

"Кав'ярня чи ресторан відгородився від людей, зробив якісь підвищення. Навіщо? Закордоном столики просто стоять на тротуарі. А тут вони вкрали наш простір"
"Бачите, понти є, нічого не працює, все нищиться. Ось "Бетмен" (пам’ятник Архістратигу Михаїлу – авт..) Раніше він не стояв на тому місці взагалі. А вони нам ще нібито показують справжню історичну кладку. Це такий фейк з фейків".
Непрацюючі фонтани на Майдані. Зотов пригадує фонтани, які бачив закордоном - через невеликі отвори в землі тече вода, а коли її немає, фонтан не виглядає так загрозливо пустиннм і поламаним
Натомість масивні непрацюючі фонтани на Майдані відображають "ненаситність, зажерливість, через яку потім настає бідність". Ось так інтерпретує побачене Віктор Зотов 
"Ось витяжка. Була інженерна задача – вивести витяжку далі, можна було кудись всередину двору і підняти її високо. Це коштувало б трохи дорожче, але можна було не обкладати ось цю витяжку плитами, а зекономлені гроші направити на вирішення цілком зрозумілої задачі. Але ж ні, має бути гарно, розцяцьковано і декоровано, але не функціонально". 
Масивна витяжка на Майдані, яка є у тому числі джерелом неприємного запаху 

- Ви звернули увагу, що на Майдані знову все понаставлено? Залишились вузькі коридори, по яких можуть рухатись люди. Це треба прибрати і дати людям свободу. Майдан і раніше так сильно заліплювали усім, аби люди не могли збиратись.

А тепер згадайте площі закордоном. Там нічого нема – можуть стояти лавочки, столики. Ось ця пустота і є ознакою свободи і творчості. Площа поступово наповнюється людьми, там вирує життя.

А тепер подивіться на наш Майдан – на кожному кроці щось пробують втулити. Я взагалі дивуюсь, як там відбулось революція. Це скоріше всупереч, а не завдяки тому, що є така площа.

Я впевнений, що раніше архітектори навмисне забудовували Майдан, аби уникнути цього скупчення людей.

"Треба взяти ВРУ, Кабмін і засунути сюди в підземелля, у "Глобус". Люди зверху. Єдиний спосіб взаємодії з владою – це тиск на неї. Ми робимо те, що треба. А вони мають слухати нас", - підсумовує аріхтектор. 

Усі фото Дмитра Ларіна

powered by lun.ua