План на мільйон. Як забезпечити переселенців житлом і допомогти економіці

196
10 серпня 2015

За приблизними оцінками, через військову агресію Росії покинути власні домівки в Україні змушені були близько півтора мільйона осіб. Ця кількість найближчим часом навряд чи зменшуватиметься, скоріше навпаки.

А за певних обставин, півтора мільйона швидко можуть стати трьома чи шістьма мільйонами. Адже величезна кількість людей не змогли покинути свої домівки на Донбасі чи в Криму – не через своє небажання це зробити, а тому, що Велика Україна не дуже дає раду навіть з тими переселенцями, хто вже переїхав.

Із активізацією воєнних дій – а цей сценарій точно не можна виключати – кількість біженців однозначно додасться,.

Вирішення житлової проблеми через поселення людей на турбазах, санаторіях тощо могло би бути прийнятним варіантом у випадку, якби в країні дійсно проходила антитерористична операція, а не війна.

Навіть за оптимістичним сценарієм – вирішення конфлікту на Сході, з вигнанням агресора, затягнеться на роки.

Тож без будівництва нового, спеціально спроектованого під теперішні потреби житла навряд чи можна буде вирішити цю проблему.

Чому це важливо

Залишати проблему житла для біженців без вирішення – означає приректи багатьох людей на жебрацькі умови існування. Це, у свою чергу, провокуватиме соціальний неспокій і зростання злочинності, загострить непорозуміння між вихідцями з Донбасу, Криму і мешканцями решти України.

Масове ж будівництво житла для біженців не лише додасть віри і надії людям, які втратили дім і змушені, фактично, починати життя заново – але й стало би потужним імпульсом для економіки країни. Масштабний будівельний проект такого штибу суттєво пожвавить будівельну та суміжні галузі економіки, створить тисячі робочих місць, знизить рівень безробіття принаймні на період будівництва та суттєво підтримає українського виробника.

Успішний приклад зі зведенням житла для біженців допоміг би забезпечити дахом над головою також інші верстви, що гостро його потребують – сім'ї військових, родини загиблих чи поранених бійців тощо.

Головне – показати, що це здійснимо, переламати радянський підхід до вирішення проблеми, коли житлове питання вирішувалося десятиліттями, а інколи й життя було мало, щоб отримати квартиру.

Процес будівництва такого житла, окрім очевидної користі від результату матеріального – дешевого, швидкозведеного, добротного житла – сам по собі також цінний. Адже це чудовий спосіб ре-соціалізації, інтеграції людей чи навіть психотерапії: робити добру справу – чи не найліпший спосіб долати стресові розлади.

Подібна загальноукраїнська будова об'єднала би українців з різних регіонів навколо однієї – благородної і конструктивної – цілі.

І це за своїм значенням, не менш важливо, ніж власне саме житло.

Швидко, дешево, якісно

Звісно, що одним махом забезпечити більше мільйона біженців житлом такої ж площі і якості, як їхні покинуті домівки, не вийде. Проте створити їм гідні умови життя – рівня, скажімо, тризіркового готелю чи високого класу гуртожитку – можна й треба.

Сучасні будівельні матеріали і технології дозволяють будувати житло швидко й доволі дешево.

Наприклад, застосування технологій 3D-друку у будівництві дозволяє зводити кількаповерхові будинки за лічені дні, а простіші конструкції – навіть за години. При цьому матеріал, що використовується – недорогий (бетон на основі цементу та будівельних відходів) та екологічно безпечний.

Зразок застосування 3D-технологій у будівництві 
 

Швидко і дешево – не означає, що житло буде неякісним чи збудоване абияк. Навпаки – подібний проект дав б можливість закласти якісно нові стандарти у будівництві.

Поняття гуртожитку в нас доволі дискредитоване. Проте жити хай і гуртом, але у пристойних умовах – це цілком реально. Деякі західні зразки гуртожитків нового покоління – за зручністю, плануванням, інфраструктурою – можуть дати фору багатьом квартирним будинкам радянської чи пострадянської забудови.

Це тимчасове рішення, яке дало би час для вирішення житлової проблеми переселенців на більш ґрунтовному, системному рівні і на тривалий час.

Коли ж переселенці будуть забезпечені постійним житлом – куплять, збудують, орендують тощо, – ці споруди можна було б віддати під університетські гуртожитки, готелі чи гостели; здавати в оренду чи продавати за символічні гроші молодим сім'ям тощо.

Матеріальний та інтелектуальний фундамент

Усі необхідні ресурси для втілення подібного проекту або вже є, або ж можуть бути легко здобуті.

Умілих рук і мудрих голів для цього у нас більше ніж досить: від інженерів, архітекторів і будівельників – до звичайних робочих.

Із виділенням ділянок під будівництво теж об'єктивних проблем бути не повинно. Україна – не Андорра і не Сінгапур, і попри те, що частина території окупована, місце для будівництва є.

Будматеріалами країна може себе забезпечити з лихвою. Пісок і камінь є, глина й цегельні також, цемент і бетонні конструкції виготовляємо, дерево і метал навіть експортуємо. А якщо чогось і бракуватиме (матеріалів чи технологій), то з'явиться хороша нагода, щоб розробити аналоги відповідних зарубіжних продуктів і тим самим зайняти місцевих інженерів.

Постає питання коштів. Їх, можливо, нема вже й зараз. Але це той ресурс, який можуть забезпечити іноземні донори.

Проект "Пілон" (Bevk Perović Arhitekti) – приклад соціального житла у Словенії 
 

Чому закордон нам допоможе

Наші союзники чи сусіди готові будуть профінансувати подібний проект передусім тому, що їм це вигідно. Адже, якщо мільйони біженців не знайдуть даху над головою і заняття в Україні, то, рано чи пізно, вони опиняться у них. І тоді витрачати доведеться значно більше.

Так, світ, розгублений діями Росії, реагує із запізненням і не завжди адекватно, коли це стосується політичної чи збройної підтримки України. Та з біженцями інша історія.

Адже війна, при всій її близькості та реальності, залишається для Європи чимось далеким і незрозумілим. Водночас країни ЄС і Північної Америки добре знайомі з усіма ризиками, пов'язаними з нелегальною міграцією, обізнані з тим, наскільки недешево обходиться утримання біженців чи тих, хто може претендувати на такий статус.

Мільйони українців потрапляли на заробітки чи шукали постійного притулку там і без війни, зараз же ця кількість може зрости в рази. Туди пробираються навіть біженці з Африки і Азії. Тож сподівання на те, що вдасться втримати потік бажаючих отримати притулок з європейської країни – марний.

При тому, слід розуміти, що скористатися приводом війни на Донбасі та окупацією Криму будуть не тільки реальні біженці, а й чимало люду з інших регіонів, хто, хоча й не втратив домівки, але – з тої чи іншої причини, передусім, очевидно, економічні злидні – не бачить свого майбутнього в Україні.

Те, що останнім часом стало суттєво складніше отримати шенгенську візу, є непрямим свідченням того, що в Європі чудово розуміють ризик навали до них біженців з України – і вже ставлять цьому перепони. Трапляються навіть випадки анулювання вже виданих віз, чого раніше не бувало.

Але перепони на кордонах чи у візових центрах лише частково можуть спинити наплив потенційних мігрантів-біженців з України.

Значно надійніший спосіб завадити такому переселенню українців до західних, більш-менш благополучних, країн – це допомогти створити гідні умови для життя в самій Україні. Витрачені для цієї цілі мільярди зекономлять нашим сусідам суму на порядок вищу.

Перші ластівки або синиця в руках

За сприяння німецького уряду декілька тисяч тимчасових помешкань було зведено у місцях компактного проживання біженців у Харківській, Запорізькій і Дніпропетровській областях. Австрія заявила, що готова профінансувати будівництво тимчасового житла для 500 біженців з Донбасу.

Але нові оселі, що обчислюються сотнями або декількома тисячами, не вирішують проблеми – якщо поселити треба пару мільйонів.

Тож є необхідність будувати щось більш капітальне і в значно більших кількостях. Таку можливість уже готовий забезпечити Китай, пропонуючи Україні 15 мільярдів доларів кредиту на реалізацію програм доступного житла.

Безперечно, з Китаєм варто співпрацювати, однак не слід покладатися лише на нього, а шукати й розглядати інші варіанти.

Провінційне

Частину біженців можуть прийняти села. Є чимало нерухомості у сільській місцевості, що пустує.

Якщо дати людям якісь "підйомні", і якщо вони люблять працювати на землі це може стати чудовим рішенням. Тим більше, що переселенці самі бачать це одним зі способів розв'язання гуманітарної кризи в країні.

Один з пунктів Стратегії розв'язання конфлікту на Донбасі, створеної Коаліцією патріотичних сил Донбасу, що об'єднує 17 громадських організацій з Донецької і Луганської областей (раніше – Комітет патріотичних сил Донбасу) передбачає створення реєстру доступних будинків у селах України для тимчасового поселення вимушених переселенців з Донбасу, які потребують житла. 

Як результат, не лише біженці можуть бути забезпечені житлом, але це також може вдихнути життя у сільські чи просто віддалені від центру регіони.

Кооперативно

Забезпечити мільйони людей дахом над головою – завдання фантастичне, але виконуване.

Найсерйознішою перепоною для втілення подібного проекту може стати хіба брак сміливості розпочати та відсутність координації між усіма зацікавленими сторонами.

Варті уваги ініціативи по будівництву дешевого житла започатковано на Львівщині. Громадська організація "Доступне житло Львівщини" представила першу в Україні недержавну програму будівництва квартир для учасників АТО, яка дозволить придбати житло за ціною 110 доларів за 1 квадратний метр.

 

Схема програми подібна до схеми будівництва житлових кооперативів. Вона передбачає, що близько третини квартир у будинку учасники АТО будуватимуть, сплачуючи 30% від вартості квартири. Решта квартир будуватимуть звичайні громадяни за ціною собівартості та за ринковою ціною. Приблизна вартість однокімнатної квартири площею 33 квадратних метри для учасників АТО склала б менше 4 тисяч доларів, при ринковій вартості близько 12 тисяч.

Приклади недавнього часу – із будівництвом "стіни" на кордоні з Росією та фортифікаційних споруд у прифронтовій зоні – показують, що й у питанні житлового будівництва на державу сильно покладатися не варто. Її участь мала би бути ключовою та лідируючою, та буде добре, коли її роль зведеться до іншої важливої функції – не заважати.

Люди матимуть житло тоді, якщо за це візьмуться найбільш зацікавлені сторони – представники переселенців й інших найбільш потребуючих груп, волонтерське лобі, міжнародні гуманітарні організації, будівельники, архітектори тощо.

Любомир Крупницький, журналіст, редактор альманаху "Волонтер", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua