Євген Бистрицький: Той прорив, який робить Україна, найбільш прикметний

146
12 листопада 2015

Фонд Джорджа Сороса "Відродження" днями відзначить 25-річчя своєї діяльності в Україні.

Один з найбільш системних благодійних фондів країни за чверть століття став "живильним середовищем" для сотень громадських ініціатив.

"Відродження" підтримало і реалізувало понад 16 тисяч проектів, фактично виростивши покоління громадських активістів.

"Якщо ви подивитеся на лідерів, які зараз займаються просуванням реформ, то це, як правило, керівники тих проектів, яких у свій час підтримав, або досі підтримує фонд", – коментує Дмитро Шерембей, засновник благодійного фонду "Пацієнти України", якому допомагає "Відродження".

Дмитро Шерембей вважає, що невеликі гранти, що виділяє фонд на підтримку громадянських ініціатив, приносять в рази більшу користь суспільству.

Наприклад, його організація "Пацієнти України" розширила перелік безкоштовних ліків, що надаються державою, до 2,5 мільярдів гривень. А ще "Пацієнти" борються з корупційними схемами в системі охорони здоров'я.

Фонд "Відродження" підтримує десятки подібних проектів, які впливають на реальну політику держави.

Фактично фонд усі ці роки допомагав "накачувати м'язи" громадянському суспільству, інвестувавши в громадянську активність близько 180 мільйонів доларів від філантропа Джорджа Сороса.

Тим не менш, "Відродження" має й чимало критиків, які дорікають фонду за те, що завдяки його підтримці з'явилося таке явище як "грантоїди".

Філософ Євген Бистрицький, який вже 17 років є виконавчим директором фонду, до таких закидів ставитися спокійно.

"Робота у фонді навчила мене враховувати усі точки зору і не вважати свою думку істиною в останній інстанції", – говорить він.

Ми зустрічаємося з Бистрицьким у його кабінеті на вулиці Січових стрільців.

По периметру кабінету – суцільні полиці з книгами, серед них і 700 книг з гуманітарних наук, перекладені та видані фондом. Це один з проектів фонду.

Напередодні ювілею УП вирішила поговорити про роль, досягнення та майбутнє фонду "Відродження".

 

"ВІДКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО" – ВІДКРИТЕ ДЛЯ КРИТИКИ Й САМОКРИТИКИ…"

– Фонд Джорджа Сороса був таким собі важелем, який дозволив українському суспільству трохи піднятися на наступну сходинку. Ваша оцінка значимості фонду зараз?

– Коли я прийшов у фонд, то не думав, що залишуся тут на 17 років, безумовно. У мене були більш скромні бажання і, загалом, скромні очікування. Адже це був дуже складний час, 1998 рік.

Я тоді працював на багатьох роботах (принаймні, на чотирьох). Читав лекції в Києво-Могилянці, в університеті, займався на волонтерських засадах із журналом "Політична думка". Там зібрався дуже сильний колектив: сильний організатор Володимир Полохало, надзвичайно талановиті публіцисти і експерти – Ігор Бураковський, Олег Білий і Олександр Дергачов, а також Микола Томенко. Тоді з нами як редактор працював видатний історик Голодомору Джеймс Мейс.

Загалом, я пішов у фонд, швидше за все, тому що думав, що це допоможе моїй родини матеріально.

Діяльність фонду базувалася на філософії – open society. Як філософ, я непогано знав роботи Карла Поппера, котрий сформулював ідею відкритого суспільства. Вважав, що це буде для мене і корисно, і цікаво.

То був романтичний період, коли "Відродження" тільки ставало на ноги.

І саме у 1998 році в Правлінні виникла група людей, яка вирішила змінити фонд, щоб він був більш цікавим, більш перспективним ніж він був до того.

Це був Богдан Кравченко, який створював Академію державного управління, потім прийшов голова правління Григорій Немиря, який зараз теж відомий політик. З нами був і Леонід Фінберг, який приносив нові ідеї.

І ось 1998 рік був кульмінаційним: ми вирішили зробити справжній фонд: щоб він був прозорим інструментом розподілу коштів – самим громадянським суспільством, на найкращі громадські проекти. І я вважаю, що саме це задало парадигму.

– Що це тоді значило?

Це значило, що кошти розподіляють власноруч громадські експерти, незалежно від того, хто адмініструє фонд.

Хоча ми маємо відповідну стратегію фонду, формування стратегії на надання грантів, – тим не менше, було головне: щоб ми були просто інструментами для громадянського суспільства, створювали умови й можливості.

– Тобто фонд займався медіацією соціальних потреб?

– Абсолютно точно. Ми стали тим інструментом, завдяки якому почала відбуватися ця медіація.

Фонд взагалі з самого початку намацував свою сферу діяльності.

Правління і адміністрація фонду долучають до формування його стратегії незалежних експертів і представників громадянського суспільства. Потім стратегія затверджується частково або повністю глобальним Правлінням усіх фондів та представниками Open Society Foundation.

Й після цього наші експерти оголошують конкурси і надають гранти переможцям.

Ми перші запропонували відкриту форму прийняття рішень. Що це значить? Не "начальники" в фонді, приймають рішення – а залучені громадяни, експерти в своїй області.

Наприклад, експерти з європейської інтеграції, з розвитку громадянського суспільства, з антикорупційної діяльності, з захисту прав людини, експерти в охороні здоров'я, експерти в програмі підтримки ромів в Україні.

Або, скажімо, книжки. Тут зібрано бібліотеку, 700 найменувань перекладів. Це те, чого ніколи не було в Україні – програма, де незалежні експерти визначали список тієї літератури, яку бажано перекласти, і грантові проекти, на які подавали видавництва.

– Коли ви починали свою діяльність, як для вас виглядала Україна? Якою вона була, і як вона за ці рокі змінилася?

– Найбільш проста відповідь – те, що розвинулося громадянське суспільство.

Громадянське суспільство – це не лише неурядові організації, хоча вони найбільш організовані асоціації громадян, які відстоюють певні прогресивні інтереси.

Громадянське суспільство – це стан суспільства, коли громадяни готові відстоювати свій колективний або приватний інтерес, якщо цей інтерес недостатньо враховується державою, або держава йде проти цього інтересу.

Крім того, перші проекти були спрямовані на те, щоб взагалі Україна вижила після того, як вона отримала незалежність.

Скажімо, коли почалися скорочення в армії, потрібно було працювати зі звільненими людьми, щоб вони отримали нові професії цивільні. І ми підтримували створення бізнес-інкубаторів, де військових вчили підприємництву.

 

– Це був один з перших проектів фонду?

– Так. Або, скажімо, Академія наук. Я пам'ятаю, у 1993-95 роках буквально не було зарплат у вчених. Під великим питанням була руйнація лабораторій, наукових колективів. І тоді виникла ідея надавати вченим гранти.

Або треба було трансформувати гуманітарну освіту, тому що вона була надто радянська. Для цього була створена програма трансформації гуманітарної освіти, яка видала понад 200 нових підручників з різних гуманітарних дисциплін для шкіл і для вузів.

Треба було це підтримувати, щоб взагалі якимось чином стабілізувати ситуацію, щоб люди зрозуміли, що вони живуть у новій реальності, де вже не партія керує – а виникає те, що називається відкритим суспільством.

Адже мета програми трансформації освіти – зробити суспільство здатним бути іншим, бути демократичним, жити в демократичних умовах.

Або ми підтримували вчених і давали стипендії студентам, щоб вони навчалися на Заході, підтримували шкільних вчителів, щоб вони могли виживати в цих умовах.

– Я правильно розумію, що відкрите суспільство – це коли суспільство стає одним з ключових гравців на рівні з парламентом, бізнесом, тобто в громадянського суспільства з'являється суб'єктність?

– Це значить, що створюється публічна сфера, відкрита для різних голосів, коли люди можуть свій інтерес публічно відстоювати.

А якщо виникає свобода слова, відкритий публічний простір, то очевидно, що треба створювати такі інститути, щоб аргументовані голоси й пропозиції були почуті.

А це значить, що ніхто не має права на кінцеву істину, сказати: "Буде саме так". Тобто це основа демократії.

Це коли приймається певне законодавство або закони – не через те, що хтось щось сказав, а тому що вони виникають на основі обговорення, на основі виявлення колективного інтересу, який фіксується в законопроекті.

Виникло якесь бачення – реалізуємо його, зупинилися, подивилися, чи правильно ми це робимо.

Відкрите суспільство відкрите для критики й самокритики. От якщо ви бачите владу, яка не любить критики – вона будує закрите суспільство. Ця критика мусить бути аргументованою, або, як ми кажемо, конструктивною.

"НЕЯСНО БУЛО, В ЯКОМУ СУСПІЛЬСТВІ МИ ТОДІ ЖИВЕМО. ВОНО БУЛО В СТАНІ СТАНОВЛЕННЯ..."

– Якщо говорити про етапи: діяльність фонду – це певна призма того, що відбувалося з суспільством за ці 20 років?

– Безумовно.

– З чого ви стартували, в якому положенні тоді знаходилося суспільство і як воно видозмінювалося?

– Суспільство структурувалося, воно було неструктуроване. Було дуже загальне відчуття того, що ми мусимо побудувати нову країну, нові суспільні відносини як Україну. На початку 90-х років, 1993, 1995 рік. Але неясно було, в якому суспільстві ми тоді живемо. Воно було в стані становлення.

Воно могло стати будь-чим.

Очевидно, Україна з самого початку була орієнтована на європейські цінності. Це щастя для нас, до речі, що з самого початку суспільство гуртувалося на основі національної ідеї, що ми окрема від Росії територія, яка спрямовує свій вектор розвитку на європейські цінності, європейські стандарти.

А потім почалося те, до чого був долучений фонд – коли певні великі категорії населення, виживаючи, трансформували свої здібності в інші соціальні якості, які будуть потрібні суспільству.

Суспільство почало всередині себе структуруватися, усвідомлювати інтереси різних груп населення.

І ця структуризація суспільства якраз привела до того рівня, що громадяни стали настільки свідомі, що вони зрозуміли свій європейський інтерес і вийшли на Євромайдан, щоб відстоювати його, стати демократичною країною – проти влади, яка не хотіла цього з різних причин.

Формування цієї громадянської структури суспільства – і є найбільше досягнення фонду.

 

– Ви вважаєте, що той темп, який є зараз у суспільстві, достатній для змін, системних реформ? На Ваш погляд, який процент людей залучений до трансформації?

– Думаю, до 10 відсотків українців є активними, які хочуть змінити правила гри. А може навіть більше, бо багато незадоволених зараз.

Я більше схиляюся до того, що те, що відбувається – відбувається досить природньо, органічно для того суспільства, в якому ми живемо.

Звичайно, хотілося б, щоб швидше відбувалися реформи.

Без громадянського суспільства, яке тисне на інститути влади, на те, що називається державною системою – без цього тиску, я думаю, реформи відбувалися б набагато повільніше.

Зараз справжній двигун реформ знаходиться якраз у громадянському суспільстві.

– Як цей процес "тиснення" зробити більш ефективнішим?

– Коли ми говоримо "державна політика", якщо перекладати англійською мовою, це буде звучати як "the public policy", тобто публічна політика.

Що значить публічна? Це коли міністерство, будь-яке відомство, влада, парламент намагається виробити стратегію розвитку, плани розвитку – вони мусять звернутися до публіки.

Що значить звернутися до публіки? Публіка різна, буде волати по-різному, як треба жити. Інакше кажучи, залучаються ті суспільства з публіки, з тих груп населення, які найбільше зацікавлені в даній сфері.

Давайте візьмемо освіту. Хто в освіті зацікавлений? Батьки, освітяни, бізнес, політики, самі студенти, вчені. Ми вже нарахували 6-7 груп населення, з яких можна залучити людей, які висловлюють найбільш аргументовано свою потребу в розвитку освіти – і на цій основі виробляти політику реформи освітньої сфери.

Тобто це вже елементи вироблення публічної політики.

Так от, досі в наших міністерствах ця здатність виробляти публічну політику з різних напрямів – в охороні здоров'я, в економіці, в регіональному розвитку тощо – була надзвичайно слабка.

Після Майдану це відразу відчуло громадянське суспільство. І незалежні експерти запропонували свою допомогу владі. Виник "Реанімаційний пакет реформ".

– Ви як фонд його підтримуєте?

– Підтримували на самому початку. Але ми зробили власні кроки. Вийшло так, що цю ідею запропонував Джордж Сорос. Він сказав: "У вас після революції треба робити реформи. Я можу вас підтримати додатково, щоб ви підтримували експертів, які будуть допомагати владі виробляти ці плани реформ, стратегії, плани дій, дорожні карти реформ".

Ми швидко зрозуміли: це те, що потрібно. Разом з Ігорем Бураковським, Олександром Сушко та Джорджем Соросом ми домовилися, що спиратимемось насамперед на місцевих експертів, а не на іноземців.

 

А місцеві українські експерти у нас вже були, тому що попередні 23 роки фонд і інші донори підтримували розвиток мережі аналітичних центрів.

Наприклад, Фонд вже раніше підтримував плани по децентралізації, експертів-розробників концепції та документів з цього напрямку.

Й коли після Майдану Володимир Гройсман бувпризначений міністром регіонального розвитку, він моментально погодився на це. То була потреба часу – думати про демократизацію країни. А основа демократизації – це є децентралізація.

З Гройсманом ми були знайомі давно, тому що допомагали йому як меру Вінниці створювати центр адміністративних послуг через електронні засоби.

Він моментально підключився, була створена ця група з розробки стратегії децентралізації, яка зараз починає втілюватися.

– Мережа аналітичних центрів – це потреба часу. Але чомусь у нас дуже часто скаржаться на те, що у нас слабка аналітика. Ви згодні?

– У нас дуже сильні аналітичні центри. Я можу назвати, скажімо, Центр Разумкова, центр Ігоря Бураковського, центр Ігоря Коліушка, Міжнародний центр перспективних досліджень та кілька інших.

– Є таке відчуття, що цей інтелектуальний потенціал, в який ви постійно вкладались протягом багатьох років, існував ніби окремо від суспільства. А зараз суспільство нарешті відчуло значення цього інтелекту.

– Часто говорять "революція гідності", але не можна бути гідним, не будучи інтелектуальне сильним.

Ця єдність гідності й інтелекту показала себе відразу після революції.

Тому і "Реанімаційний пакет реформ", і Стратегічні дорадчі ради, які були створені експертами разом з міністерствами й підтримані фондом, почали працювати над розробкою стратегій реформ.

2014 рік був роком розробки, планування, думання про реформи і фіксування реформ у вигляді документів реформ.

Без планів нема чого робити. Треба аргументовані плани, і це дуже важко – мати реалістичні плани.

Тому дуже часто після Майдану до мене ходили мої знайомі майданівці, незадоволені перебігом реформ, і ті, хто хотів, щоб реформи були за ніч, з сьогодні на завтра. Їм здавалося, що реформи можна зробити моментально. Реформи не робляться моментально. Втім, їх треба просувати, робити. В умовах війни, в умовах супротиву старої системи.

Реформи непопулярні, тому що вони завжди потребують додаткових ресурсів. Люди хотіли б зараз жити – а вони вимушені витрачати ресурси, щоб зробити реформу.

"УКРАЇНА – МОЛОДА КРАЇНА ЯК НЕЗАЛЕЖНА КРАЇНА, І ВОНА ЗНАХОДИТЬСЯ В ЮНОСТІ. А В ЮНОСТІ ВСЕ МОЖЛИВО"

– Україна-2020, Україна-2030 – вона яка? Це країна підприємців, це країна винахідників…?

– Ми знаємо, що Україна мусить бути демократичною, в якій прекрасно працює ринкова економіка, але, разом з тим, це має бути соціальна держава, в якій є свобода слова, в якій демократичні партії кращі, ніж зараз вони є, де нема корупції або вона мінімалізована, і ясно куди йдуть інвестиції, де є творчі люди і розвинута економіка. От і все, більше нам нічого знати не треба.

А якою вже буде конкретно вона, що вийде наперед – або ІТ-технології, або чинне місце на ринку технологій, а може, це буде агрокультурна чи сільськогосподарська країна, яка буде постачати вже перероблені продукти на ринки всього світу, або це буде, можливо, країна, яка буде робити найкращі технологічні речі або станки, може, літаки Антонова або інші.

Ми наперед не можемо цього сказати.

Реформи якраз спрямовані на те, щоб так трансформувати різні галузі – економіку, освіту, охорону здоров'я, саму адміністративну систему, систему міністерств і відомств – щоб ті найкращі можливості, які є в країні, проявилися в майбутньому і створили цю країну по-справжньому. Оце смисл.

Інакше кажучи, Україна – молода країна як незалежна держава, і вона знаходиться в юності. А в юності все можливо. В юності треба закладати здібності розвиватися. А здібності розвиватися якраз закладає фонд.

Він працює над тим, щоб було відкрите суспільство. І саме побудова такого суспільства дає можливість громадянам самостійно визначати свою долю, найкраще для себе.

Подивимося, що буде.

 

– Якими проектами ви пишаєтеся?

– Коли у 1999 році я кілька тижнів навчався в Англії мові, то побачив, що газета "The Independent" оприлюднює результати зовнішнього незалежного оцінювання.

Було ясно: нам потрібно це – тому що було фантастично побачити, щоб газети друкували, в які вузи найбільше подано заяв тих людей, які пройшли тести, або з яких шкіл найкращі учні потрапили в найкращий університет, видавався рейтинг університетів, рейтинг освіти.

Це абсолютно відрізнялося від дуже корумпованої тоді системи вступів в Україні. До того ж, воно давало динаміку вузам, до якої ми ще не дійшли.

Коли я повернувся, ми знайшли по конкурсу Лідію Михайлівну Гриневич. Вона стала директором цієї програми і блискуче розвинула її, завдяки двом міністрам – Василю Кременю і Олександру Ніколаєнку, завдяки тодішньому президенту Ющенку, який підписав указ, а потім і завдяки міністру освіти Івану Вакарчуку.

Ми дали імпульс, ми побороли корупцію і створили фундамент для подальшого розвитку, інші стандарти.

Реформи тут ще далеко не закінчені. Трансформація освіти далеко не закінчена.

Но я думаю, що одне з найкращих досягнень фонду.

Крім цього, ще є один проект – створення мережі центрів безоплатної правової допомоги для громадян.

Фонд підтримував тренінги для тих адвокатів, які там працюють. Чому це важливо? Чим більше люди будуть відчувати, що їх права захищені, чим більше вони розумітимуть свої права як громадян, права адміністративні – тим більше вони будуть незалежними громадянами. Тим більше вони будуть гідними.

– А зараз як фонд долучений до реформ?

– Наприклад, тренінги для патрульних поліцейських були забезпечені завдяки фонду. Зараз буде реформа міліції, у Самборі почався експеримент, в інших містах. Євген Захаров керує стратегічної дорадчою групою для цієї реформи. Це дуже наочно.

Або, скажімо, відкриття баз даних із доходами осіб, які при владі, відкриття їх власності, кадастри різні і так далі. Ми це починали, і ми продовжуємо це робити. Усі антикорупційні речі.

– Фонд давно вже став таким підприємством "соціальних рішень". Ви, по суті, генеруєте рішення для держави, а потім передаєте їх у користування.

– Це було б фабрикою, якби воно, крім таких проектних рішень, не генерувало би зміни в свідомості громадян, не генерувало б для громадян розуміння інших цінностей демократичних, цінностей відкритості – а це саме життя.

Життя фабрикою важко назвати. Тому ідея фабрики подобається, вона спрощує, але мені здається, фонд додає нові смисли й цінності, або допомагає людям їх виробити, або долучити до себе.

– Яка роль Джорджа Сороса в цьому процесі? Цікаво, скільки за 25 років він вже витратив на Україну?

– Ми рахували. Більше 180 мільйонів доларів. Це досить велика сума.

Але також нам дають кошти інші донори.

Наприклад, Шведська міжнародна агенція розвитку дала нам зараз досить великий цільовий грант для розвитку аналітичних центрів по Україні.

Не тільки центральних, які вже добре працюють, а щоб і в регіонах розвивалася незалежна аналітика також.

Або зараз нам дають грант для того, щоб за допомогою громадських організацій ми моніторили ефективність витрачання коштів на переселенців.

 

– Як відбираються проекти, які ви підтримуєте?

– Разом з громадськими експертами ми виробляємо стратегію фонду.

Вона розписується з достатнім ступенем конкретності, на сайті можна подивитись. Наприклад, в сфері охорони здоров'я будемо підтримувати доопрацювання державної стратегії реформування і реалізацію.

Скажімо, зараз в Одеській області Марія Гайдар береться розпочати реалізацію загальної стратегії реформи охорони здоров'я. Співпрацюючи з Михаелом Саакашвілі, ми підтримуємо громадські організації, які будуть допомагати владі реалізовувати цю стратегію. Це можуть бути пацієнтські організації, організації людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, або хоспіси розвивати, або первинну медичну допомогу.

Ми оголошуємо конкурс. Громадські організації подають свої проекти на цей конкурс.

– Я б хотіла повернутися до питання про головного донора Джорджа Сороса. Якби не його рішення, не його особливе ставлення до України, навряд чи він виділяв би такі великі гроші?

– По-перше, його геній в тому, що він запропонував саму цю ідею підтримки відкритого суспільства.

Якось я писав передмову до одної з його книжок і поставив собі це питання, тому що мене часто питають: "Він має якийсь таємний прихований інтерес, він хоче купити Україну?.."

Я можу одразу сказати людям, що ці острахи безпідставні.

Його мотивація – дуже відповідальною людини, людини нормально розвинутої. Одна з його головних мотивацій – трансформувати на краще світ.

Він прекрасно розуміє, що той статок, який він отримав, керуючи хедж-фондами протягом свого життя – не для того, щоб його проживати.

Він досить скромна людина в побуті. Не можна навіть уявити, що він собі яхту купує. Скажімо, у Лондоні він живе у звичайному кондомініумі, в якому до того жив якийсь публіцист чи історик, з невеличким садочком. Це скромно. Це не є хороми за десятки мільйонів фунтів. Він носить годинник за сотню доларів. Інколи він носить просто пластмасовий.

Але його фонди існують в більше ніж 40 країнах.

– Чому для нього Україна є чимось важливим?

– Він вважає, що Україна зараз має той шанс, щоб із пострадянської країни стати відкритим суспільством. Він живе цією ідеєю.

Оце було б для нього щастя, якщо його ідеал відкритого суспільства буде реалізований Україною. Тому він надзвичайно велику увагу приділяє Україні.

Давайте ми просто окинемо оком пострадянський простір. Візьмемо прибалтійські країни, які провели мало часу в радянській системі й повернулися до Європи досить швидко. Візьмемо Польщу – те ж саме. Вона швидко змогла інтегруватися до Європи.

А от якщо взяти, наприклад, інші республіки – Російську Федерацію, Україну, навіть Молдову, кавказькі республіки – Азербайджан, Грузію, Вірменію, колишні республіки Середньої Азії – Киргизію, Казахстан, Туркменістан і т.д., ми побачимо, що лише Україна зараз вивела себе на передній край трансформації в плані відкритого суспільства.

Я, звичайно, не хотів би забувати про Молдову і Грузію, оцю трійку. Однак Україна навіть більш потужна. Той прорив, який вона робить, найбільш прикметний.

Якщо ви візьмете країни Європи – це країни не парламентів і урядів, а країни громадянських суспільств.

– Який у вас прогноз для країни?

– Нам потрібно вижиті таку хворобу як популізм.

Популіст не любить складної аргументації, він пропонує прості рішення, які обертаються провалом для країни. Очевидно, що в пенсійний вік краще вийти молодим на пенсію і потім відпочивати або займатися улюбленою справою.

Але в нашій ситуації пропонувати, скажімо, зменшити пенсійний вік чи зменшити тарифи у сьогоднішніх умовах співпраці з Міжнародними фондами та урядами – це популістичне рішення.

Загалом я вважаю, реформи будуть пришвидшуватися. Кожний місяць буде додавати цієї динаміки реформ.

Прогресивні демократичні реформи мають свою логіку. Вони починають котитися, як ком. Це процес, який сам себе пришвидшує.

Як тільки ми подолаємо частину корупції – отримаємо більше простору для розвитку. Як тільки ми покращимо свої економічні можливості – прийдуть інвестиції, запрацює економіка.

Кожна українська людина, якщо порівняти з кожною окремою західною людиною, нічим не слабкіша, не дурніша. Вона навіть, можливо, більш універсальна, більш пасіонарна. До речі, там це розуміють.

– Яким ви бачите майбутнє фонду і його роль?

Мені б хотілося, щоб Фонд "Відродження" як громадська організація, фонд для громади і такий, що керується самими громадянами – усе більше й більше доводив свою потрібність для суспільства.

Завоювати таку довіру – означало б зробити фонд самофінансованим українським суспільством: чесним великим, середнім і малим бізнесом, окремими громадянами, а також, можливо, виконувати програми на кошти та замовлення держави.

Такий розвиток фонди Сороса отримали у європейських країнах-сусідах. Джордж Сорос підтримує таку національну стратегію для фонду, який залишиться партнером міжнародної мережі фондів відкритого суспільства. Адже немає сенсу втрачати так влучно сформульовану місію діяльності: за відкрите суспільство!

Ми сподіваємося, що така стратегія у кінцевому рахунку виправдає себе.

Річ у тім, що діяльність громадянського суспільства завжди заповнює та випереджає ту частину громадської енергії, до якої, як правило, не доходять руки державних інститутів.

Працювати у цій сфері публічного життя – велика можливість та честь для такого фонду, яким є "Відродження".

Бесіду записала Анастасія Рінгіс, УП

 

powered by lun.ua