Щоб світ знав. З’явились плакати про людей, які поширювали інформацію про Голодомор в Україні попри усі ризики для себе. Фото

Вільям Генрі Чемберлин - американський журналіст, московський кореспондент бостонської газети "ChristianScienseMonitor", історик. У жовтні 1933-го подорожував Україною.

Повідомлення з цієї мандрівки до Бостона він надсилав із осені 1934-го, коли назавжди залишив СРСР. Тоді ж вийшла його книжка "Залізна доба Росії".

В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 млн, а кількість жертв становила 3–4 млн осіб. У 1944 р. у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина "Україна: пригнічена нація".

Малкольм Маггерідж - британський журналіст, автор низки статей із описом голоду в Україні та роману "Зима у Москві", виданого у 1934 р. У 1933 р. дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Великобританія дізналась про голод.

Улас Самчук - у 1934 році завершує роботу над романом "Марія" – першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933".

Гарет Джоунс - британський журналіст, автор понад 20 статей на тему голоду.

Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє – у березні 1933 р. Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю.

29 березня 1933 р. Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Прес-реліз був опублікований багатьма газетами, зокрема "NewYorkEveningPost" та "ManchesterGuardian".

Всього Джоунз до 1935 р. видав декілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.

Джеймс Мейс - американський історик, голова Комісії Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду, автор безлічі публікацій про Голодомор. У результаті роботи Комісії зі збору свідчень опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод в Україні.

Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 р., який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй.

Йоган Людвіг Мовінкель - прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 р., який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй.

Олександра Радченко - вчителька з Харкова, свідок Голодомору, автор щоденника, в якому описала перебіг тих страшних подій.

Марко Желізняк - селянин-фотоаматор із села Удачне на Донеччині. Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, він лише після смерті Сталіна написав коментарі до них.

Нестор Білоус - колгоспний сторож із Харківщини (с. Леб’яже), свідок Голодомору, автор щоденника.

Мілена Рудницька - громадська активістка, депутат польського Сейму, автор статей на тему Голодомору.

Мілена стала неофіційним послом, яка за допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн світу та керівників неурядових установ намагалася змінити суспільну думку та вплинути на Радянський Союз.

Рафаель Лемкін - американський юрист, автор статті "Радянський геноцид в Україні", книги "Правління Осьових сил в окупованій Європі". Саме він уперше застосовував термін "геноцид" до Голодомору 1932-1933 років.

Віктор Кравченко - колишній радянський функціонер, автор книг "Я обрав свободу" і "Я обираю справедливість". У 1944-му зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер "Я обрав свободу", де описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був.

Андрей Шептицький. 24 липня 1933 р. разом із вищим духовенством церкви проголошує відозву "Україна в передсмертних судорогах". У ній він закликає християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові.

Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах як в Галичині, так і поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні митрополит поінформував Ватикан.

Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим.

Роберт Конквест - американський історик-радянолог, автор книги "Жнива скорботи" – найґрунтовнішої наукової праці про Голодомор.

"Жнива скорботи" з’явилися у 1986 р. у престижному Oxford University Press й до сьогодні залишаються найвідомішою у світі працею про Україну. Висновок автора полягає в тому, що селянство підрадянської України стало жертвою страхітливого експерименту – "терору голодом".

Володимир Маняк і Лідія Коваленко-Маняк – відомі українські громадсько-політичні діячі, публіцисти, журналісти. Вони одними з перших в радянській Україні почали досліджувати Голодомор.

З 1987-го збирали документи та свідчення понад 1000 очевидців геноциду й у 1991 р. видали "33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал".