Перехожі з Богданом Логвиненком #8: містер Він з міста Він і Тінг у потязі

Це - остання історія із В’єтнаму. А по факту вона була першою.

Я приїхав у В’єтнам із Лаосу нічним автобусом. Взяв квиток до найближчого міста, що називалося Він.

Ця ніч у автобусі зі спальними місцями була жахливою. Саме тоді я остаточно зрозумів, що з Лаосом ми краще розійдемось і якомога швидше.

Люди, які їхали зі мною в автобусі (переважно лаосці і кілька в'єтнамців), виявилися надзвичайно неприємними.

В автобусі на поличках лежало по кілька людей. Жодної поваги одне до одного, до особистого простору.

І от я щасливий зійти з цього автобусу, в якому опинився одним білим без шансу на будь-який контакт з місцевими.

Якось в усіх інших країнах південно-східної Азії мені завжди з цим щастило. А тут зовсім, зовсім ні.

Містер Він

Я стою в кінці міста Він. Пітний, брудний, наплічник після багажника виглядає як шматок лайна, його треба прати. Дивлюсь на мапу, і бачу, що до до залізничної станції, з якої я хочу поїхати південніше, доведеться йти 4 кілометри.

В мене ще немає в'єтнамської валюти, я навіть не пам'ятаю як вона називається. Тож я відмахуюсь від таксистів і рухаюсь вперед.

Раптом зупиняється Він. Містер Він з міста Він.

Він показує на свій гаманець і каже щось на зразок "не треба" і показує "сідай".

[L]В нього смішний мопед з одинарним сидінням і багажником, тож я сідаю на розпечені залізяки. Він провозить мене повз залізничну станцію і показує, "я зараз вернусь, спершу кудись заїдем".

І Він везе мене в якусь страшну наливайку, де сидить купа його друзів. Він не говорить ні слова англійською, навіть єс або ноу - це для нього нічого не значить, треба все показувати жестами.

Він замовляє карлсберг, нам приносять відро льоду і ящик баночок, тарілку горішків, які тут всі лузають прямо на підлогу.

Не люблю зовсім будь-яке пиво, але треба пити. Вся наливайка дивиться на мене і радо вітає. Мені кричать "УКРАЇНАААА" і підходять потиснути руку.

Містер Він тим часом підписує акт прийому робіт у місцевих будівельників, що працюють прямо тут, під рогом, латають під'їзд до своєрідного кафе. Бере ще одну банку. Я йому показую, що досить, що вже потяг скоро є. "ту-тууу!" - кажу я йому, - "чух-чух-чух", для повної певності, що він розуміє, куди я і навіщо хочу потрапити. Він підписує якийсь папірець дівчатам офіціанткам, лишає гроші.

Ах, так, в процесі нашого пиття, він пише мені лист: "Я зустрів друга на дорозі, ми пішли на пиво, я дуже дякую такій зустрічі. Містер Він" і телефон.

Коли ми встали, до підійшов чоловік з іншого столу, він махав мені і запрошував до них. Каже досить добре англійською:

- Слухай, я не хотів би, щоб ти щось погане подумав про в'єтнамців або це місце. Ми тут відпочиваємо. В'єтнамці дуже хороші і щирі люди. Чому ти так швидко йдеш? Чому не хочеш більше з нами випити?

- Я просто поспішаю на станцію, потяг, мене в Данангу чекає друг (збрехав). У вас тут дуже добре, але я мушу йти.

- А, зрозуміло, шкода, - каже він. І повертається до кількох десятків пияків, що продовжують дудлити пиво. - УКРАЇНА! - кричить він.

І всі піднімають стакани, чокаються і кричать разом:

- УКРАЇНА!

Ох, дякую, В'єтнам, за цю зустріч.

Поняття не маю, чим він займається і хто він такий. Він завіз мене на вокзал і ми обійнялись. І Він поїхав.

Ох як би мені хотілось, щоб в усіх містах були такі містери, містер Київ, містер Вінниця, містер Херсон. А не тільки містер Він з міста Він.

Тінг

В'єтнамський попутник в поїзді. 36 років, з яких 10 пропрацював в Сайгоні в корабельній транспортній компанії на боса-англійця.

Всі 10 років не просив у нього відпустки, а тепер от взяв проїхав весь В'єтнам з півдня на північ на байку за місяць. А тепер їде з байком в різних вагонах (тут в деяких поїздах дозволено провозити двоколісних).

- Єдине, що я знаю про Україну - це те, що у вас холодно! Мінус сорок!

- Ну не сорок, але п'ятнадцять взимку буває. А влітку майже як у вас.

- Серйозно? - В нього на обличчі було справжнє здивування. Люди, які живуть в безсезонні часто думають, що північніше - теж безсезоння, просто весь рік мінус сорок. Хоча, він правий, є такі землі на планеті Земля.

Зразу запросив зупинитись у себе вдома в Сайгоні, але я туди пізніше за нього трішки доїду і написав усі найкращі місця. Ми говорили години півтори. Що тут ще робити, в поїзді. Всі швидко знайомляться.

Купе в поїзді геть таке ж саме як в нас, тільки є третя поличка. Тінг лежить наді мною.