Чемпіон світу Жан Беленюк про те, як демотивують чиновники від спорту

В вересні 2015 року у Міністерстві молоді та спорту України урочисто вітали медалістів чемпіонату світу з боротьби. Серед інших слова подяки лунали і на адресу Жана Беленюка, який вперше за останні 10 років здобув для України золоту медаль з греко-римської боротьби.

Сьогодні, лише за два місяці після тріумфу нашого спортсмена у Лас-Вегасі, риторика на його адресу з боку спортивних чиновників суттєво змінилася.

Варто було Жанові Беленюкові винести на публіку питання недофінансування спорту, розповісти про жалюгідне становище атлетів та невиконані чиновниками обіцянки – як чемпіона почали звинувачувати у жадібності та маніпуляціях.

Нещодавно у соціальній мережі Facebook з'явилася платформа під назвою "Михайло Олімпійський" для дискусій на теми розвитку спорту в Україні, яка швидко набула популярності серед представників спортивної сфери. Тут вдалося згрупувати спортивних журналістів, спортсменів, функціонерів і спортивних уболівальників.

Саме тут Жан Беленюк розпочав свою боротьбу з "підкилимними" іграми чиновників від спорту. Що змусило чемпіона світу піти на такий крок, він розповів в "Українській правді. Життя".

– Жане, останнім часом ми все більше чуємо не тільки про ваші спортивні успіхи, але й про боротьбу з профільним міністерством. Що спровокувало Вас на це?

–Те, що керівники міністерства піаряться за рахунок спортсменів.

Є багато неприємних ситуацій, які свідчать про зневажливе ставлення з боку чиновників до нас, спортсменів. Спровокувала винесення конфлікту в публічну площину обсмоктана історія із банкрутством "Радикал Банку", через який проходила зарплатня та преміальні багатьох спортсменів і тренерів, і котрі, фактично, залишилися без своїх заощаджень.

На даний момент особисто я свої гроші з цього банку забрав – але, як-то кажуть, намул на серці залишився.

Я намагаюся не "розводити демагогію", а викладати факти. Натомість ми бачимо, що міністр молоді та спорту на своїй сторінці у Facebook викладає новину про підписання президентом України указу про призначення стипендій для атлетів на 2015 рік, і акцентує на тому, що це – надзвичайний успіх.

Безумовно, це позитивна новина. Але міністр чомусь забув уточнити, що спортсмени, які показували результати в 2014 році, таких стипендій не отримували і не отримують, хоча вони були обіцяні.

Це якийсь не рівний принцип. І про це потрібно говорити.

– Про які суми йде мова?

– Якщо порахувати, то особисто я мав отримувати 7 тисяч гривень на місяць, а це 84 тисячі гривень на рік. Але не отримав. Утім, насправді, деяких спортсменів "кинули" більше, ніж мене.

Юлії Ткач, яка у 2014-му році одразу після повернення з декретної відпустки виграла золото чемпіонату світу з боротьби, обіцяли чемпіонську стипендію 12 тисяч гривень на місяць упродовж двох років. За фактом – торік не було нічого, а у 15-му, згідно з Указом, отримує по 7 тисяч гривень.

– Така ситуація зі стипендіями спортсменів – типова для України? Чи раніше було інакше?

– До 2014-го стипендії виплачувалися вчасно і в повному обсязі. Зауважу, що стипендії – більші за наші зарплати. Вони стартують від 4-х тисяч за третє місце на чемпіонаті Європи і до 12 тисяч за перемогу на чемпіонаті світу.

У минулому році я став чемпіоном Європи і бронзовим призером на чемпіонаті світу – по суті це одна й та сама цифра – 7.000 гривень. Я її не отримував. Мені ніхто не пояснив, чому – усі посилаються на воєнні дії в нашій країні.

Тобто я так розумію, що я їх "пожертвував на АТО". Але для спортсмена це – дуже велика сума.

– Чи вдається повноцінно тренуватися в таких умовах, щоб регулярно завойовувати медалі?

– Мені в цьому допомагають усі, хто може: президент федерації, тренери, друзі.

Перед Європейськими іграми, які влітку відбулися в Баку, мені друзі давали гроші з власної кишені, щоб підготовка вийшла повноцінною. Ставка, нагадую, 2 500 гривень – а, банально, самі лише вітаміни коштують 800 гривень. Їх, звісно, можна розтягнути на певний час, а ось препарати для відновлення – усі одноразові, і ціна їх – 700 гривень за флакон, а таких флаконів потрібно 4-5 після кожного старту.

Звичайній людині важко прожити на 2 500 в місяць, а спортсмену – тим більше. Ось зайшов в магазин спортивного одягу, а там цінник на штани – 800 гривень.

– Але ж екіпіровкою Вас має забезпечувати держава.

– Має. Але нас, борців, забезпечує президент федерації. Міністерство щось закуповує – але у кого, і головне, для кого, ніхто не знає.

Абсурдність дій нашого міністра полягає в наступному. Він виставляє на фейсбуці пости – мовляв, "зустрівся з кимось і ось зараз все буде класно", або домовився з кимось, або підписав щось. Потім якісь, на мою думку, боти розхвалюють ці дії. А щойно з'являється бодай одне об'єктивне зауваження, буквально "налітає" купа ботів; помічники міністра теж починають "горлянку рвати" усім, хто висловлює критику.

Якщо ми за демократію, то критику потрібно сприймати. А не звинувачувати нас, спортсменів, у чомусь.

Скажімо, Павло Булгак – радник міністра молоді та спорту – рахує мої гроші: "А Беленюку дали 200 тисяч". При цьому він до них жодного відношення не має.

Втім, як показала практика, по суті, перепалки в інтернеті – безрезультативні. Мене звинувачують в жадібності, що мені завжди мало.

Я не прошу нічого з їхнього карману. Нехай дадуть спортсменам те, що гарантовано законом. Те, що ми маємо отримати. Ніхто ж не просить захмарних як для нас грошей європейського рівня.

Чому, скажімо, не можна було раніше, до банкрутства, перевести наші гроші в нормальний банк, через який і чиновники міністерства отримують зарплати? Це вже зараз вже почали співпрацювати з "Ощадбанком", до цього ж були проблеми. Банк належав сім'ї Януковича, і після Революції Гідності продовжував обслуговувати бюджетне підприємство, сюди ж перерахували усі премії за медалі на І Європейських іграх.

Взагалі, я розчарований в тому, що відбувається після Революції, зокрема, і в спорті. До влади приходять все ті ж люди, і їх не виженеш, бо кожен з них "сидить на схемі".

Абсолютно чиновників не люблю, бо не може нормальна людина рватися на посаду з заробітком 5.000 тисяч гривень – вони всі знають, чого вони там сидять.

Переконаний, у міністерстві працюють і порядні добросовісні люди, я знаю багато таких, і спортсмени їм вдячні за роботу. Конкретизувати не буду – вони самі знають, про кого йде мова, адже совість не обдуриш.

– Чи отримали вже спортсмени обіцяну винагороду за перемоги на Європейських іграх?

– Нещодавно видали. Нам спершу обіцяли 12 з половиною тисяч гривень за бронзу, 20 тисяч за срібло і 25 – за золото. Згодом переглянули положення про винагороди за ці змагання і подвоїли суми. Першу частину, обіцяну від початку, перевели на банківські рахунки, а після подвоєння видавали вже на руки. Якась така схема.

– Які сьогодні ставите спортивні орієнтири?

– Головна ціль – перемога на Олімпіаді. Втім, і до Ріо ще буде багато турнірів.

Я, чесно кажучи, розумію, що ситуація плачевна. У мене зараз на думці лише Олімпійські ігри, а далі я не дивлюся. Можливо навіть, я не буду далі боротися.

Є багато речей, які я хочу спробувати. У мене немає завдання стати три- чи п'ятиразовим олімпійським чемпіоном. Зізнаюся, у мене є пропозиції від інших країни, адже є держави, зацікавлені в результативних спортсменах.

Знаєте, це справжній український нонсенс: мати стільки талановитих спортсменів і так до них ставитися?!..

– Які шляхи вирішення проблем бачите особисто Ви?

– Я пропоную зібрати найкращих атлетів в міністерстві, щоб там нарешті почули про наші проблеми. Але, думаю, такої зустрічі міністерство не організує. Вони радше будуть мене звинувачувати в інтернеті, що я корупціонер чи жадібний, ненаситний спортсмен.

Вони думають, що 50 тисяч на Європейських іграх (2 тисячі доларів) – це нереально багато. А те, що за такі досягнення в інших країнах дають загалом умови для спортсменів, які прославляють державу на весь світ, значно-значно кращі – то про це забувають.

Спорт зараз тримається тільки на людях, яким він сьогодні не байдужий.

Сьогодні навіть не можуть ухвалити закон про меценатство у спорті, щоб люди, які хочуть допомагати нам, це робили. Потрібно спростити для меценатів систему оподаткування, інакше бізнесмени, навіть найбільш зацікавлені у розвитку спорту і оздоровленні нації, – не отримуючи преференцій, рано чи пізно перестануть віддавати свої гроші.

І тоді стане зовсім скрутно.

Знаю, що саме міністр вніс до парламенту відповідний законопроект про меценатство в спорті, проте поки не пролобіював його. Недостатньо зусиль міністерство докладає і в тому, що стосується розвитку масового спорту – наскільки мені відомо, Державна соціальна програма розвитку фізичної культури і спорту досі не затверджена.

Є багато аспектів, над якими потрібно працювати – і робити це мають саме співробітники міністерства, а не спортсмени.

І тому – це моє останнє інтерв'ю на таку скандальну тематику. Тепер я цілком і повністю зосереджуюся на підготовці до Олімпіади.

Автор - Роксана Касумова, спеціально для УП Життя