Іноземці у власній державі. Життя без зайвих балачок

171
2 грудня 2015

Як живуть люди поза світом звуків, і чому їх називають іноземцями у власній державі?

Школа, університет, робота, дозвілля – всі звичні етапи життя люди з вадами слуху проживають трошки інакше.

Аби зрозуміти, як, – Світлана Ославська побувала у школі для глухих дітей, у відділі кадрів супермаркету, де приймали на роботу глуху людину, на театральній виставі мовою жестів та на курсах жестової мови.

Беззвучні оплески

Глядачі вітають акторів піднятими над головою розкритими долонями, повертаючи їх зліва-направо. Повна зала Будинку культури Українського товариства глухих підіймає догори руки.

Це – аплодисменти мовою жестів, якими глухі глядачі нагороджують глухих акторів.

"Уявіть хвилі на морі. Це хвилі рук. Так спілкуються глухі", – каже перекладачка Українського товариства глухих (УТОГ) в Івано-Франківську, продаючи квиток на виставу.

Оплески на виставі для глухих людей

Тут легко відчути, як це – жити у світі звуків без можливості чути. Довкола жестикулюють, обговорюють щось. Ти нічого не розумієш і лише чуєш, як гучно пересувають стільці.

Один з акторів ударяє в бубен – кілька глядачів прикривають вуха руками. Решту музичних інструментів актори тримають в руках, але гру на них імітують. Музика лунає в записі.

Аматорський театр Київського Культурного центру УТОГ ставить п'єсу "Шантрапа" за Панасом Саксаганським.

Уся вистава – мовою жестів.

Перекладачка у першому ряду виразно читає в мікрофон текст з аркуша паперу. Кучерява руда дівчина поруч із нею беззвучно, одними губами протягом вистави повторює всі репліки, ніби підказуючи слова акторам.

Це Анжела Тютерева, художня керівничка аматорського театру. Їй тридцять, і це її перша вистава як режисерки.

Текст вистави перекладач начитує дослівно, у той час як режисерка жестами супроводжує дії акторів

Над п'єсою "Шантрапа" колектив працював три роки. Це непростий твір для виконання жестами – як передати суржик, народну мову чи, скажімо, фразу "в одному кармані блоха на аркані"?

Тут стає в пригоді "неофіційна" жестова мова, яку використовують глухі в сім'ях, а не та, якій навчають у школах.

Суржик можна проартикулювати губами.

Найскладніше, на думку режисерки, те, що слів багато, а жестів – мало. Глуха від народження чи з дитинства людина мусить завчати слова так, як людина зі слухом вивчає іноземну мову.

"Жести короткі, а слів багато, ви помітили? – запитує Анжела. – Я ось показала – трошки, а Наташа (перекладачка – авт.) говорить і говорить".

"Якщо дитина, яка втратила слух, виростає в сім'ї глухих, вона швидко розвивається, спілкуючись з батьками. А дитина з родини, де чують, втрачаючи слух, до певного віку не знає жестів, не знає нічого – і зупиняється в розвитку", – вважає Анжела, яка сама народилася в родині нечуючих, і у п'ять років утратила слух.

Математика – улюблений урок

Діти з вадами слуху сьогодні навчаються у двох типах спеціалізованих шкіл – школах для глухих, де викладання відбувається мовою жестів із використанням голосу, і в школах для слабочуючих, де їх навчають сприймати світ на слух.

Буває, що глуха дитина до десяти років не знає мови жестів і не ходить до школи. Або відвідує загальноосвітню школу. Саме так склалося в Діани, яка навчається у третьому класі Калуської спеціалізованої школи-інтернату для глухих дітей. Їй тринадцять.

"Батьки впадають в паніку. Дитина часто живе коло мами і навіть не розуміє цього, бо вона не знає слова "мама", – каже завуч Калуської школи Світлана Дзундза.

Тут гамірно на перерві, як у будь-якій школі. Тільки немає дзвінків. Викладачі просто кличуть молодших дітей до класу. Старші стежать за часом на смартфонах – ґаджети дуже полегшують життя глухим.

Класні кімнати невеликі, чотири парти стоять півколом. Так вчителю простіше підійти до кожного учня. У класах для найменших предмети підписані: "дошка праворуч", "дошка ліворуч", "стіл", "стілець", "зебра". Так діти вчать лексику української мови.

Заходимо до кабінету, де відбуваються "корекційні заняття" – урок з розвитку слухового сприймання і формування вимови.

Тепер подивимося на тварин. Хто це?
Со-ба-ка.
Як говорить собака?
Ав-ав.
Як говорить корова? Му-му. Повтори сам, Денис.
Ммуу.

Коли Денис вимовляє голосні, на екрані з'являється анімація. Це програма "Живий звук". За її допомогою діти вчаться спершу вимовляти окремі звуки, а потім – говорити.

Денис у школі вже третій рік. Тут навчається і його братик. Коли вертаються з вихідних, забувають вивчені за тиждень звуки – вдома-бо спілкуються виключно жестами, скаржиться педагог Галина Марківна.

Сьогодні Денис вивчає прості голосні звуки. Коли "о" виходить більше схожим на "а", вчителька підносить руку хлопчика до своєї щоки. Вібрації допоможуть йому зрозуміти, як правильно вимовляти "о".

Урок з розвитку слухового сприймання і формування вимови у Калуській школі для глухих дітей

Такі 20-хвилинні заняття учні відвідують щотижня по три-чотири рази. Вправи не завжди успішні. "Є діти, які закінчують школу й не вимовляють окремих звуків – вони "стираються", якщо людина їх не чує. Це як для нас вчити китайську мову. Жестова мова їм ближча", – каже Світлана Дзундза.

Денис дуже серйозно ставиться до заняття. Але його улюблений предмет – математика. Галина Марківна пише на дошці приклади, і Денис розв'язує ці, ще надто складні для його віку вправи, загинаючи пальці, сховані в кишені.

Завуч пояснює, що в початкових класах діти найчастіше люблять саме математику. Вивчення слів, їхнє постійне повторення втомлює. Однак в університети на спеціальності, пов'язані з точними науками, потрапляють одиниці.

Із Калуської школи завуч пригадує тільки одну таку випускницю – але й вона не працює за спеціальністю.

Поза зоною комфорту

Спеціалізована школа для глухих – насправді "спеціалізована" тільки до 4 класу. Далі – програма загальноосвітньої школи, і врешті ЗНО. Єдиний привілей на тестах – окрема аудиторія із сурдоперекладачем.

Світлана Дзундза каже, що 142 – найменший бал на ЗНО, який отримували випускники школи.

Софія не чує від народження. Після Калуської школи вступила до Херсонського училища на зубного техніка, але врешті закінчила університет імені Драгоманова за спеціальністю "Вчитель школи глухих і слабочуючих".

"Мені подобається працювати з дітьми, бо я сама глуха і знаю, що їм потрібно", – пояснює Софія.

Софія закінчила педагогічний університет і повернулася працювати до школи для глухих дітей

В університеті Софія навчалася в групі зі студентами, які чують. На її думку, люди з вадами слуху неохоче йдуть до вишів, тому що бояться опиниться поза звичним середовищем.

Окрім НПУ, групи для студентів з вадами слуху мають ще кілька українських університетів. Це КПІ, Київський національний університет технологій та дизайну, Національна металургійна академія України та приватний університет "Україна".

Наприклад, цього року в КНУТД на спеціальності "Економіка підприємства" навчаються п'ятеро магістрів з вадами слуху. Пари для них супроводжує сурдоперекладач.

Майже 800 членів УТОГ мають повну вищу освіту, магістрів серед них тільки 78. Кількість зростає, але повільно.

Усе ж частіше після школи діти вступають до училищ і коледжів. Поширені спеціальності – оператор комп'ютерного набору, швачка.

Але часто випускники не можуть знайти роботу навіть з дипломом про вищу освіту.

Розкладати булочки

Глухі люди часто знаходять роботу в мережах супермаркетів, як-от "Сільпо", "Ашан", "Новус" та міжнародних компаніях, на кшталт "Макдональдз". Законодавчо встановлена квота – 4% осіб з інвалідністю на підприємстві.

О дев'ятій ранку зустрічаємося із перекладачкою Івано-Франківського УТОГ біля одного з таких супермаркетів.

Ганна Яківна допомагає влаштуватися на роботу Оксані, яка закінчила школу для глухих дітей у Калуші. Оксані 35 років, хоча виглядає молодшою. Раніше вона працювала пакувальницею на фірмі "Екопродукт" та на швейній фабриці – підприємстві УТОГ.

Чоловік Оксани також має вади слуху, але двоє їхніх дітей – чують. З батьками спілкуються жестами, а старший син виконує роль перекладача. Про це дізнаюся, поки ми чекаємо біля відділу кадрів. 20-хвилинна розмова займає сім сторінок у зошиті.

У відділі кадрів Оксані пропонують заповнити анкету. Ім'я, номер мобільного, громадянство. Ганна Яківна пояснює по буквах, дактилем – "Україна" (у дактильній абетці жест позначає одну літеру).

Місце навчання?

"Калуська школа для глухих дітей", – перекладачка жестами пояснює, як написати офіційну назву навчального закладу. Та Оксана пише тільки "Калуш".

"У них це один жест – Калуш, – пояснює Ганна Яківна. – Як говорять, так і пишуть".

Оксана розкладатиме в супермаркеті свіжоспечені булочки. Жестами вона пояснює, що має гарну зорову пам'ять і все зрозуміє, щойно їй покажуть робоче місце.

"Мої глухі не будуть в нічну зміну працювати!" попереджує наостанок Ганна Яківна працівницю відділу кадрів.

На сайті Київського міського центру зайнятості можна побачити, що протягом осені людей з інвалідністю готові були взяти на роботу Київський метрополітен (старший касир) і ТОВ "Фоззі-фуд" (кухар).

Лікар-методист з інвалідністю міг влаштуватися до Київської стоматології, молодша медсестра – до Святошинського психоневрологічного інтернату, а Судовий будівельно-експертний центр міг взяти інваліда на посаду столяра з інвалідністю.

Зрозуміло, що не всі з цих спеціальностей підходять людині, яка не чує.

Загалом Київський міський центр зайнятості протягом 2015 року працевлаштував п'ять осіб з вадами слуху. А з-поміж понад 40 тисяч членів УТОГ по всій Україні чверть осіб працездатного віку не працюють.

Голова УТОГ Юрій Максименко на питання про працевлаштування пригадує радянські часи, коли "глухі йшли охоче на державні підприємства, бо там не тільки масштаби великі, а й робота цікавіша", а підприємства УТОГ не знали фінансової скрути.

"Наше суспільство ще не готове приймати глухих людей. Поспілкуватися – так, а прийняти на роботу – одразу паніка", – каже завуч Калуської школи.

Іноземці у своїй державі

На всю Україну сьогодні працюють 300 перекладачів жестової мови. Їхня заробітна плата – біля 1800 гривень, ці люди часто є і соціальними працівниками.

Влаштуватися на роботу, відвідати лікаря, банк, державну установу – для глухої людини нерідко це можливо тільки з перекладачем.

Хоча жоден університет в Україні не готує таких спеціалістів.

"Вказівні пальчики до вух – і стискаєте в кулак! Це – "голосно". Тепер – "краще". Як рука розташована? Буквою Ж до куточка рота. Не експериментуйте. Тільки пальчики не так зарухаються – і буде негарне слово. Тут потрібна точність. І не забувайте про артикуляцію!" – у холодній залі київського культурного центру УТОГ Євдокія Зуєва проводить заняття з жестової мови.

На курсах жестової мови в київському Культурному центрі УТОГ

Семеро студенток-сурдопедагогів слухають дев'яте заняття. Тема – найбільш уживана лексика. Весь курс розраховано на півроку.

– Коричневий – як каву мелемо, кулачок об кулачок, пояснює Євдокія Михайлівна. – Анжеліка! Кулачки, не долоні!
– Я руки грію...

Курси відвідують і люди з вадами слуху, які до зрілого віку не володіли мовою жестів, і батьки двомісячної дитини. Вони знають, що донька не чує від народження, тому вивчають мову жестів.

Тут викладають так звану КЖМ – калькуючи жестову мову. У ній жестами чи дактилем передають усі слова, навіть прийменники, а речення будують, як у звичайній усній мові. Таку жестову мову можна бачити під час сурдоперекладу на телебаченні.

Але нею не спілкуються між собою глухі люди.

Вони можуть показати ціле речення одним жестом, пояснює перекладачка у громаді глухих Іонинського монастиря в Києві Олександра Гавриш: "Для глухих людей наша мова – друга, не рідна. Вони мислять картинками. Не вживають прийменників, а найважливіше слово в реченні ставлять останнім, як і "ні".

Я не знаю мови, якою спілкуються глухі в родинах, хіба окремі жести. Вона бездонна".

Жестова мова, якою послуговуються люди, які не чують, в різних частинах України – відрізняється, як діалекти словесної мови. Але загалом вона спільна для пострадянського простору. А російська від української відрізняється тільки артикуляцією.

"Жестова мова розвивається. Наприклад, слово "соціальний" раніше показувалося дактилем – "соц", а тепер вживають такий жест, – Олександра прикладає три пальці до серця. – Цей жест старше покоління може не впізнати".

Викладачка курсів жестової мови Євдокія Зуєва показує студенткам жест "пропоную"

Вивчити мову жестів, на думку перекладачів, не надто складно. Зрозуміти глуху людину, яка не говорить "академічною" мовою, вже не так просто.

"Ми, перекладачі, не здатні донести інформацію до цих людей так, як може глухий до глухого. Мова жестів – інша мова. Глухі люди мають свою мову, культуру. Дехто навіть Біблію не читає, бо цю книжку написали "говорящі", каже Микола Стафіїв, викладач Рівненської Духовної семінарії християн Віри Євангельської.

У цій мові немає зайвого – кожен жест змістовний. Адаптуючи будь-який текст до мови жестів, перекладачі багато вирізають.

"Завжди є "вода", яка глухій людині не потрібна", – каже Олександра Гавриш і розповідає, що коли вона працювала сурдоперекладачкою на телебаченні, із кожним новим текстом ішла до глухої. Разом вони розбирали його, відкидаючи "воду".

"Ви забагато балакаєте", – говорить і режисерка Анжела Тютерева.

Світлана Ославська, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua