Перехожі з Богданом Логвиненком #9. За течією Меконгу

6
6 грудня 2015

Цикл статей "Перехожі" – це розповіді про цікавих людей, що зустрічаються на шляху мандрівника і журналіста Богдана Логвиненка, який останні 5 років активно подорожує по світу.

Його перехожі – це здебільшого випадкові люди, від зустрічей з якими він черпає сили. Історії про людей та їхні світи спонукають мандрівника їхати далі.

Подорож по Лаосу почалася з пішого переходу кордону з Таїландом. 

Тайців на кордоні не було помічено – одні європейці і американці, можливо, австралійці. Тих, кого тут називають "білими". 

Візи в Лаос усі можуть отримувати на кордоні, але за цілком різну ціну. Вам видають списочок усіх країн світу, і у ньому треба знайти себе. Приміром, для росіян віза коштує дешево, а до 15 днів – взагалі безвізово, для українців трішки дорожче – 30 доларів, а для Канади – 42. 

Цей листочок з вартістю візи пошарпаний і затертий, виглядає все напрочуд дивно і підозріло. Я стояв якраз із канадійцями, і вони дивувалися тому, що Канада нічого поганого Лаосу точно не зробила – а ті виставили найвищу вартість.

Коли ми достоялися і прийшов офіцер, з'явилась табличка, що кордон працює "до 16-ої", тому за додатковий час роботи ми маємо їм заплатити по одному долару. Європейці зчинили ґвалт, а я одразу зрозумів, що тут не буде про що говорити. Це у себе вдома можна боротися з корупцією – але не на в'їзді в одну з найбідніших країн світу, подругу російського режиму.

Від кордону на громадському транспорті, тобто в кузові пік-апу, ми доїхали до міста Хуай Сай, що виглядає як туристичний форпост Лаосу. На центральній вулиці в кожному другому будинку – готель. Я поселився в одному номері з американцем, який наступного дня відправлявся у трекінг джунглями. 

А я збирався пливти за течією річки Меконг. Це дводенна подорож із зупинкою в маленькому селі Пак Бенг, де усі пасажири корабля мали заночувати у одному з хостелів.

Сніданок у пані Іо

 

Вона познайомила мене з усіма бездомними собаками, шо тусуються біля неї. Виявляється, у кожного є ім'я. Вона зробила мені смачнючий суп і сандвіч. Дивно, але в Лаосі їдять такі сандвічі на сніданок, як в американських "Сабвеях".

Тут дуже бідно, але ціни, природно, вищі. Як і на більшості островів у Індонезії – тут мало фруктів, або вони малодоступні, або надто дорогі. Просто коли абсолютна більшість їсть рис, вермішель і курку – фрукти лишаються для туристів, яких тут небагато. Фруктами не наїсися, тож місцевих вони не дуже цікавлять.

Іо – єдина в цьому селі, хто робить фруктові шейки. Правда, з фруктів є лише ананас, банан і манго. 

 
 

Лічені хвилини до відправлення.

Я прийшов на посадку перший – як виявилось, за три години до відправлення. Зайняв собі місце. Другим прийшов чехословак. Так, ми знаємо, що Чехословаччини вже немає, однак чехословаки все ще є, але про нього буде у наступній розповіді. 

Мій круїзний лайнер по річці Меконг дерев'яний. У ньому все дерев'яне, навіть крісла. Меконг – найбільша річка в регіоні. Плисти всього кілометрів 400, але це два дні по 9 годин щодня. 

Кілька місяців тому такий лайнер затонув за одну хвилину, як це пишуть в репорті. Після зіткнення з великим каменем у річці. Ще через місяць знайшли тіло літньої британки, що подорожувала сама. Тепер звинувачують капітана, який не доклав зусиль для її порятунку. А капітан каже: "Правда?.. А я думав, усі встигли зіскочити".

 

Я стою зараз на лаоському берегу, а ви бачите на фото Таїланд. Я вже цілий день в Лаосі, але в мене досі працює тайський 3G i місцями 4G. 

Готелі в Лаосі страшні: радянський інтер'єр, радянський запах, радянська постіль. Я перевірив кілька і відкрив "букінг", щоб глянути, що іще є тут поблизу. Виявилось, шо за 800 метрів від мене прекрасний готель, про який 110 тільки хороших відгуків. Ціна, така ж, як тут. Фото божественні. Я на радощах відкрив мапу і виявив, що до готелю дійсно 800 метрів – тільки на іншому березі, у Таїланді.

За течією річки ми пливли навіть трішки швидше, ніж це було передбачено. Вісім з половиною годин. Я познайомився з компанією з Нової Зеландії, ну й, з чехословаком. З останнім ми вирішили ділити кімнату у Пак Бенгу і заплатили по 2 долара з людини за кімнату з двома ліжками. Увечері вийшли поїсти і зустріли компанію з Нової Зеландії – ту саму, з якою вісім годин розглядали схили пагорбів вздовж Меконгу. Ми сіли біля них поїсти, поруч з нами сиділи три лаосця, електрики зі столиці. Вони почали пригощати нас пивом і рисовою горілкою.

Лаос взагалі входить у трійку, що називається Золотим Трикутником. Тут колонізатори французи вирощували і виробляли для своїх європейських потреб усі можливі наркотичні речовини. Лаос і далі залишається чорною дірою з великою кількістю посівних, на які не потрапити просто так. І в цьому селищі Пак Бенг особливо відчувається, що поля – недалеко. 

Тут усі говорять про наркоту і всі її продають. Але за купівлю – досить серйозна кримінальна відповідальність, тому не так вже й багато туристів наважуються на подібний крок.

Ми сиділи за столом і пили лаоське пиво, коли мені довелося активно втрутитися у діалог новозеландців з лаосцями. Спершу думав не сперечатись, але новозеландець почав розказувати моїм лаоським друзям, шо відбувається в Україні. Його дві подруги, теж новозеландки, виявились адекватними.

– Це все Америка, друзі, – почав він. – У всіх цих країнах все Америка. Міняє уряди, влаштовує війни. От як в Україні зараз.
– Да? Та що ти кажеш? І шо ж в Україні?
– Америка всіх своїх поставила. Безпрєдєл, нацисти прийшли в парламент.
– Да ти що? Читаєш російські новини, чи шо?
– А ти взагалі звідки?
– З України
– А, з західної? Все ясно.
– Не з західної. Що тобі ясно? Я з Києва. В мене купа друзів зі східної України. А ти кого з України знаєш? Давай, покажи нацистів у парламенті.
– Ну, може, не нацистів.
– А, вже не нацистів?
– Все одно Америка все влаштувала. Я з Нової Зеландії, нам збоку видніше, ніж вам там.
– Я п'ять років не живу в Україні. Теж, напевно, трошки збоку бачу. Дивись, американців в Україні ніхто не бачив, росіян ловлять постійно.
– Ти що, жартуєш? 5 тисяч солдат уже там рік як! Я бачив в новинах.
– Покажи відео.

Він хвилин 20 гуглить і знаходить, шо 150 американських солдат будуть тренувати Нацгвардію.

– Бачиш! Навчання, з американцями!
– А Нова Зеландія не проводить навчань з жодною країною? Так ми з американцями давно навчання проводили, і з поляками – і що? Це хіба 5 тисяч солдат? Де солдати?
– Ну, я бачив! Можна зрозуміти Росію, шо вони не хочуть мати базу НАТО в себе біля кордону. 

В цей момент включаються його подруги. 

– Реально, ти можеш зрозуміти Росію? – каже новозеландка, у якої батьки корейці. 

– Да, ти можеш виправдати, що Росія вбила 10 тисяч українців? 

– Я цього не казав! 

Булшіт у тебе в голові. Прочисть краще. 

І він заткнувся. А ми з лаоськими товаришами і двома його подругами продовжили далі пити лаоське пиво. Пити тут треба дуже маленькими ковтками, бо вони люблять чокатись кожну хвилину. "Топчо" – це, до речі, "будьмо!" 

А новозеландець з промитим мозком продовжив сидіти і шукати відео зі страшними американцями в Україні. До самої ночі. Бідний.

powered by lun.ua