Лікувати рани зсередини. "Больові точки" соцадаптації фронтовиків

Ми навчаємось воювати і тримати оборону, і паралельно - "зализувати рани". Як фізичні, так і ментальні. Зокрема такі, що повністю не лікуються.

Реабілітація в Україні "народжується" з такого самого нуля, як власне військова справа.

У країнах із більшим досвідом війни (США, Ізраїль) проходження реабілітації після повернення з фронту давно вже стало обов'язковим для кожного на законодавчому рівні.

Серед ключових проблем соціальної адаптації в Україні наразі можна назвати:

- брак кадрів (зокрема, військових психологів та психотерапевтів);

- низький рівень популярності будь-яких реабілітаційних заходів (панують стереотипи, що звертатися по допомогу до психолога, реабілітолога чи психіатра означає "не бути мужиком", і взагалі, "я нормальний!!! до біса мені ваш психолог, самі лікуйтеся, тилові щурі!");

- відсутність систематизації адаптаційних центрів і таборів (більшість ініціатив ніде і ніким не зведена докупи, аби боєць, повернувшись із фронту до села, міг дізнатися про наявні центри або заходи та обрати найближчий).

- вибірковість тих, кому реабілітацію пропонують (чимало відповідних заходів спрямовані на бійців, проте медики, парамедики, волонтери, водії, медійники, що тривалий час працювали на лінії фронту, потребують відновлення не менше; без уваги також залишаються рідні фронтовиків).

Табір-фест "Камуфляжна осінь". Фото автора

Реабілітацію можна розділити на дві основні категорії: "офіційну" і "альтернативну".

Перша - та, куди фронтовики потрапляють зі шпиталів, за направленням лікаря.

Зазвичай це санаторії, здебільшого радянського "пошиву". Перевага таких закладів - наявність лікарів різних кваліфікацій, можливість реально оздоровитися.

Недоліки - сам формат санаторію з усіма наслідками: статус "хворого" (що часто дратує як факт), дотримання режиму, суворі обмеження.

Друга категорія - це заходи, які організовують зазвичай самі бійці після повернення у тил, або ж волонтери.

Це можуть бути гірські походи, сплави по річках, арт-терапія чи просто відпочинок у мальовничому куточку природи.

На такі активності фронтовики підписуються з більшою охотою, бо, по-перше, довіряють "своїм", по-друге, ці дійства дійсно більш адаптовані під їх реальні потреби і вподобання.

Недолік подібних таборів у тому, що вони не забезпечать усебічної медичної підтримки - у кращому разі, буде один лікар-терапевт та психолог.

Розглянемо кілька таких ініціатив.

Табір-фест "Камуфляжна осінь". Фото автора

Менський санаторій "Остреч"

Типовий приклад реабілітації "офіційної". У мальовничій місцині на Чернігівщині боєць може безкоштовно отримати послуги з санаторно-курортного лікування терміном на 18 днів, а також курс психологічної реабілітації тривалістю 14 днів.

Щоправда, аби потрапити у "Остреч", необхідно мати посвідчення учасника бойових дій, медичну довідку лікувальної установи, а також документ, що підтверджує безпосереднє залучення до виконання завдань у зоні проведення АТО. Тож добровольцям у подібні заклади "зась".

Програма діє з 16 листопада до кінця року і вже прийняла близько сотні осіб.

Фото з сайту санаторію

Фото з сайту санаторію

Громадська ініціатива "Творча криївка"

Діє ще з Майдану. Має інакший підхід: волонтери, що точно знають потреби фронтовиків, адже самі здійснюють рейди у гарячі точки, "зцілюють" творчістю та гірськими походами.

Бійці, що пройшли цей курс, зізнаються: їхати не хотіли, від самого слова "психологічна реабілітація" нудило, займатися живописом аж ніяк не кортіло - "друзі відправили силоміць".

Однак на практиці, говорять вони, усі заходи були організовані так, що не отримати заряду позитиву було неможливо.

Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

Виставки картин "пацієнтів" "Творчої криївки", народжених внаслідок кожного заїзду, вражають пронизливою глибиною, особливо після розуміння факту, що художники вперше в житті взялися за пензель.

Станом на 5 грудня було охоплено понад 160 бійців.

Діяльність "Криївки" здійснюється за рахунок благодійних внесків.

Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

Міжнародний благодійний фонд "Промені добра"

Пропонує реабілітацію санаторно-курортного типу в Одеській області. До послуг фронтовиків - лікарі різних спеціальностей, інструктори з лікувальної фізкультури, масажисти, психологи тощо.

Учасниками програми стають перш за все ті, хто пережив тяжке поранення.

Прикметно, що бійців запрошують разом з родинами. На переконання організаторів, це дає можливість "розбавити" аж надто мілітаризовану атмосферу.

Фонд створили минулої зими, а перші оздоровлення й реабілітація були втілені у вересні.

Протягом двох тижнів 130 фронтовиків відпочивали і відновлювалися на березі моря.

- Коли вони приїхали, обличчя були здебільшого похмуро-недовірливими, а їхали ж задоволені і усміхнені! - згадує голова наглядової ради Андрій Безверхий.

Щодня із концертами приїздили різні гурти і колективи, окрім лікарів працювало шестеро психологів. Щоправда, з останнім біда - бійці категорично відмовляються "відкриватися", і кілька фахівців мусило поїхати геть, зазнавши фіаско - для такої роботи потрібні підготовлені військові психологи, котрі самі були там і розуміють, про що йдеться. Таких сьогодні в Україні надто мало.

Фото із сайту благодійного фонду

Загалом одночасно реабілітаційний центр може прийняти до 300 осіб, проте діє виключно у теплий період року. Однак і за таких обставин за сезон відновитися зможуть кілька тисяч фронтовиків.

Реалізація проекту здійснюється за рахунок спонсорів і волонтерів. За словами Андрія, найбільше допомоги надходить від простих людей зі скромними статками - хто грішми, хто продуктами.

Фото із сайту благодійного фонду

Громадська організація "За покликом серця"

Під девізом "З любов'ю в серці" активісти проводять табори у Карпатах.

Інформація про них не "світиться" у ЗМІ та мережах, вона передається у режимі "сарафанного радіо" - серед "своїх", адже всі знають, хто де воював і потребує відпочинку.

Нерідко учасників пропонують працівники військових госпіталів, із якими також співпрацюють волонтери. Саме тому у цьому таборі багато бійців добровольчих батальйонів.

Для участі не потрібне посвідчення учасника бойових дій або рекомендація лікаря. Єдина умова - робота на передовій.

Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

- Починалося усе з волонтерства та благодійних ярмарок, виручені кошти яких ішли на спорядження бійцям, - розповідає голова громадської організації та ініціаторка табору Тетяна Костинюк.

За часи волонтерства члени ГО "обросли" фронтовими знайомствами, тож коли виникла ідея проведення першого відпочинково-психологічного реабілітаційного табору, кандидатів в учасники їм не бракувало.

Волонтери думали, це буде разовий захід, але вже готують восьмий заїзд - настільки неочікуваним був результат.

- Я тут вперше після аеропорту спав без таблеток, - признавався один із "кіборгів".

Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

За словами організаторки, у таборі намагаються чергувати активність зі спокійним відпочинком - походи в гори із зайняттям мистецтвом або ж спілкуванням із місцевими дітьми.

- Перебування серед "своїх" - це те, чого їм найбільше бракує! - розповідає Тетяна, мотивуючи цим відсутність у таборі психолога, на якого реагують "як бик на червону ганчірку".

- Щире спілкування, ставлення до них як до рідних, і щоб не лізли в душу - от власне найкраща терапія! - переконана вона.

Табори відбуваються за рахунок благодійних внесків, проте, починаючи з п'ятого заїзду, місцева влада звернула на волонтерів увагу та взяла частину витрат на себе.

Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

Табір-фест "Камуфляжна осінь"

Пробний проект адаптаційного характеру, втілений громадськими організаціями "Студена" та "Мистецький хутір Обирок".

У хатинці сторічної давнини на хуторі, загубленому в лісах Чернігівщини, вмістилося небагато бійців, медиків, парамедиків та волонтерів.

Впродовж 10 днів у листопаді вони переглядали тематичне документальне, а також художнє кіно (власник хати на хуторі - Леонід Кантер, режисер документального фільму "Добровольці Божої Чоти", присвяченого боям за аеропорт), слухали живу музику (табір відвідували музичні гурти і окремі виконавці), займалися гончарством, згадували незагоєне минуле, парились у бані, вправлялися у стрільбі з луку тощо.

Фото автора

Кошти було зібрано через соціальні мережі, завдяки небайдужим людям.

У планах на літо-2016 - табір тривалістю 30 днів, де учасники будуть не лише відпочивати і відвідувати культурні та активні заходи, а й проводити інтерактивні вишколи для дітей та підлітків із надання першої допомоги, виживання в лісі, тактики і стратегії, а також читати лекції з новітньої історії України.

Такий підхід дасть бійцям, які після пережитих подій не бачать подальшого життя без воєнної тематики, можливість спробувати себе у новій ролі.

Активісти ГО "Студена" також розпочали новий проект "Без броні", що передбачає створення інтерактивної мапи України, де кожен може "клікнути" на свій регіон та дізнатися про найближчі точки надання допомоги.

Фото автора

Київський хостел для бійців АТО

Це також "притулок для своїх", що не поспішає гучно заявляти про себе.

Діє з вересня 2015 року. Надає безкоштовний прихисток бійцям, волонтерам, медикам незалежно від наявності відповідного статусу чи посвідчення.

Один із ініціаторів, снайпер батальйону "Донбас" із позивним "Гера" зазначає, що ті, хто воював, знають, хто є хто, і навести довідки про незнайомця простіше простого, тож випадкові, чужі, сюди не потрапляють.

Фото автора

- Хлопці почали вертатися і стикнулися з тим, що нема куди повертатися! - розповідає боєць як народилася ідея. - Мені пощастило, я з Києва, а як бути тим, хто з Макіївки, з Донецьку? Там хати попалили, і точно їх ніхто не чекає, хіба "зелені чоловічки".

Напівпідвальне приміщення бійці отримали у плачевному стані - голі стіни, безлад, бруд, пацюки. Проте були раді і такому житлу.

За кілька місяців власними зусиллями помешкання набуло ознак справжнього дому - звісно, не "люкс", проте тим, хто звик до окопного побуту, про краще годі й мріяти.

Зусиллями волонтерів зібрали усе необхідне - плита, холодильник, пральна машинка, посуд...

Фото автора

Головний "бонус" - можливість жити серед "своїх". Єдине "табу", порушення якого означає вигнання, - це вживання алкоголю.

Починаючи з вересня, тут побувало близько 60-ти осіб. Одночасно тут проживають від чотирьох до дванадцяти людей, і, за наявності вільних місць, у даху над головою не відмовляють нікому із фронтовиків.

Крім житла, тут допомагають із працевлаштуванням.

У кожного з мешканців своя внутрішня "рана". Є тут навіть кияни, що, по поверненні з фронту, не змогли далі жити в родині. Хтось оклигує після тяжких поранень.

Фото автора

За словами "Гери", невдовзі у хостелі постійно працюватимуть психолог та юрист.

- Ми всі готові туди вернутися, як тільки дадуть команду! - говорить Гера. - Коли припиниться це знущання?! Ставити, як стаціонарні мішені, власний народ - це паскудство. Ми маємо право на свій День Перемоги. Багато наших друзів загинуло. І може більшість із нас остаточно і не "устаканюється" в житті, тому що цей День Перемоги досі не настав. Більшість не ставить крапку у війні, а ставить кому. І жоден психолог ці речі не переламає. Єдине, чим можна зарадити, це дати якийсь ґрунт для атошників, аби вони гуртувалися, створити їм максимально хороші умови.