За парту на 65-му році життя. Як викладач став корисним для фронту

227
19 березня 2016

Війна це не лише травма, є ще й феномен посттравматичного росту, – зазначав психотерапевт Олег Гуковський в інтерв’ю "Українській правді. Життя".

Його слова повністю підтверджує Віталій Кабашнюк.

На 65-му році життя він – лікар з великим стажем, кандидат медичних наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Хмельницького національного університету, – пішов знову навчатися, щоб допомагати майданівцям, бійцям та волонтерам пройти психологічну реабілітацію.

З Майдану на фронт не взяли

З грудня 2013-го року Віталій допомагав майданівцям теплими речами, касками, медикаментами та грошима.

Багатьох у той час вело на головну площу столиці усвідомлення власної сили й значущості та особиста відповідальність за долю своєї країни.

Драматичні події Майдану потрясли мене, як і всіх нормальних українців, – розповідає він.

Так Кабашнюк почав ще й волонтерити на Майдані. Найтепліші згадки у нього лишилися про роботу в останньому з відкритих медпунктів на розі Хрещатика й Прорізної.

 Віталій на Майдані

Ми не знали один одного, для конспірації озвучувалися тільки імена та фах. Але у процесі роботи я відчував, що зі мною поруч надзвичайні люди, справжні майстри своєї справи. А ще вражав потік повсталих – хворих і понівечених, мужніх і красивих людей, які називали мене Батьком, Братом, – згадує він.

Майдан перемістився на фронт… На війну Віталія не брали за віком.

Двічі звертався до військккомату, але, як розумію, мене забракували за віком. Жартома я скидав собі ще 20 років, але все одно не допомогло – не вірили. Тоді розпочав шукати іншу змогу бути корисним для фронту, – розповідає чоловік.  

 

Важко подолавши після лютневих подій власну гостру стресову реакцію, Кабашнюк зрозумів про важливість психологічної допомоги як учасникам Майдану, так і бійцям АТО.

Отже у 65 років він почав здобувати другу вищу освіту за спеціальністю "Практична психологія".

Заздрив, бо не мав змоги долучитися

У лютому 2015 року Віталій натрапив у соціальній мережі Facebook на оголошення про курси з тактичної медицини.

Разом з патріотично налаштованою молоддю він став курсантом і опановував ази Tactical Combat Casualty Care.

Після тренінгу мої товариші відразу ж приступили до практики на полігоні "Десна" і за наступний тиждень провели заняття майже з 3 тисячами мобілізованих солдат. Я відверто заздрив, бо не мав змоги долучитися. Адже як викладач вишу повинен був проводити заняття із своїми студентами, – говорить Віталій.

 

Свої перші тренінги Кабашнюк зміг провести на початку березня, з прикордонниками Маріуполя у секторі М.

У хлопців вже був сумний досвід війни – згорів підбитий ворогом катер і загинули їхні побратими, – пригадує він.

У нагоді йому стали педагогічні навички – працювати з великою кількістю людей та вміння привернути їхню увагу. Вмотивованість та старанність бійців додавали енергії та бажання навчати.

 

Пізніше заняття з тактичної медицини відбулися в підрозділах 72-ї, 40-ї, 28-ї бригад, окремих загонах прикордонників, залізничників, ППО, Правого сектора, спецпідрозділу МВС "Богдан" тощо.

На одному з тренінгів на передовій, бійці вразили словами: "Ми вже думали, що Україна про нас забула, і ми нікому не потрібні. Але завдяки цій зустрічі і заняттю з вами, ми відчули, що про нас пам'ятають і це надає нам сил стояти тут до кінця". Для мене це найдорожча подяка, – пригадує Віталій.

З тактиків у практики

У Волновасі психолога доля звела з солдатом, який двічі намагався покінчити життя самогубством. До цієї зустрічі з бійцем не проводилося ніякої психологічної роботи.

Саме цей випадок спонукав Кабашнюка до пошуків відповідних психологічних тренінгів.

Знову ж у соцмережі він знайшов Олега Гуковського, тренера проекту Wounded Warrior Ukraine, і у вересні 2015 року потрапив на його семінар з подолання бойової травми в Житомирі.

Кабашнюк з колегами про тренінгу

Надзвичайно вразила вмотивованість та націленість на допомогу бійцям житомирських психологів. Завдяки такій удачі, мої знання значно збагатилися, – згадує Віталій.

В грудні він отримав запрошення на другий етап тренінгів до Ворохти.

Кожний наступний тренінг переконує мене, що я на вірному шляху. В першу чергу це і мій особистий розвиток, – розповідає Кабашнюк. 

 

Працюючи з бійцями 8-го полку спецпризначення, він відзначає, що по поверненню із зони АТО військовим стає важко пристосуватися до цивільного життя.

Бійці пам’ятають обличчя, очі ворога, темний бік війни. Це не дає їм спокою вдома. Найчастіше звертаються з проблемою роздратованості, агресивності.

Дратує все: поведінка пасажирів у громадському транспорті, покупців у магазинах, молоді на вулицях, у кав`ярнях.

Постійне відчуття, що на фронті все було справжнє – друзі та вороги, ризик та небезпека, а тут прикрита суцільна підступність і ворожість. Є бажання повернутись якнайшвидше назад.

Віталій уточнює, що бійцям складно звертатися за психологічною допомогою, їх лякає приставка "псих", ріже вуха.

Для мене стали важливими думки бійця, його настрій, а, найголовніше, довіра. У нас взаємне правило – рівність у стосунках (ми всі на "ти" незалежно від віку та звання), анонімність (навіть у записах вказую лише ім`я або позивний, щоб неможливо було ідентифікувати пацієнта), – розповідає Кабашнюк.

 

Наразі він реалізує в Хмельницьку свій навчальний проект "Перша домедична допомога цивільним при артобстрілах та терактах" для волонтерів, педагогів та працівників екстремальних професій.

Також Віталій працює над дипломною роботою на тему: "Психологічна підтримка бійців антитерористичної операції в період реабілітації" та планує участь у наступних тренінгах проекту Wounded Warrior Ukraine.

powered by lun.ua