Чому ми відкладаємо справи на останній момент, і як із цим боротися: лекція TED

Дехто з його друзів-студентів виконували потрошку завдань щодня, як і має бути. Однак Тім несвідомо відкладав усе на останній день перед дедлайном.

Потім прийшов час дипломної роботи на 90 сторінок, на виконання якої студентам давали рік.

Тім вигадав новий план: у перші місяці зробити небагато, потім більше, і наприкінці набрати високу швидкість роботи.

"Перші місяці пройшли, а я так і не розпочав дипломну, тому весь обсяг перемістився на ті місяці, які лишились. Потім лишився місяць, два тижні і нарешті три дні – а у мене не було жодного написаного слова", -– розповідає лектор.

Врешті він написав 90 сторінок за 72 години, не спавши дві ночі поспіль, ледь встигнувши до дедлайну.

Диплом був дуже поганим.

Кілька років потому, коли Тім вже став журналістом і блогером, він задумав написати статтю про прокрастинаторів – щоб пояснити іншим людям, що відбувається у мозку тих, хто відкладає усе на останній момент. Тоді йому здавалося, що їхній мозок чимось відрізняється від звичайного.

Насправді, каже Тім, прокрастинатори люблять миттєві задоволення і не дозволяють раціональному мисленню взятися за роботу заздалегідь.

Прокрастинація може тривати все життя, позбавивши нас можливості здійснити мрії. Фото dnaindia.com

"Думати про нинішній момент і розважатись легше, ніж турбуватись про майбутнє і виконувати складну роботу, тож між розважальною і раціональною складовою нашої персональності виникає конфлікт", – розповідає Тім.

За його словами, саме тому ми відкриваємо YouTube з котиками чи Google Earth і розглядаємо Індію півтори години тоді, коли зовсім не планували цього робити.

Але насправді задоволення перестають бути веселими і легкими, бо ми їх не заслужили, тож відчуваємо провину, страх, тривогу і відразу до себе.

Все це – постійні супутники прокрастинатора.

"Янгол охоронець" людей, які відчувають прокрастинацію – це паніка, яка з’являється тоді, коли часу лишилося замало, чи людині загрожує публічний сором через незроблену роботу, катастрофа у кар’єрі або щось на кшталт.

Саме паніка пояснює усі безглузді вчинки прокрастинаторів, котрі два тижні пишуть одне речення виступу, а потім раптово проявляють небачену працелюбність і пишуть вісім сторінок за ніч.

Дуже багато людей відчувають цю проблему, яка лише видається простою, і скаржаться на наслідки прокрастинації у їхньому житті.

Виявляється, є два типи прокрастинації.

Перший – коли є часові обмеження, тож вплив звички усе відкладати також обмежений.

Другий – коли немає ніяких дедлайнів. Наприклад, людина хоче розпочати свою справу, зайнятися врешті здоров’ям чи спортом, заїхати в гості до рідних чи навіть розірвати стосунки, які не мають майбутнього.

У цьому випадку паніка не діє, і відкладання може тривати вічність.

Про таку прокрастинацію мало говорять – це мовчазні непомітні страждання, які є джерелом нещастя і шкодувань.

Такі люди змушені спостерігати, як життя проходить повз них. Вони сумують не від того, що їхня мрія не здійснилася, а від того, що вони навіть не наблизились до початку свого шляху.

Тім Урбан пропонує подивитися на умовний календар, де один квадрат позначає один рік життя. На ньому 90 квадратів, і частину з них ми вже використали – залишилося вже не так багато.

Лекцію з титрами російською можна переглянути тут.