Не лише вбивця часу. Як діти через Minecraft проектували подвір'я

З готовністю дітей годинами грати у комп’ютерні ігри не треба боротися.

Це захоплення потрібно направити у правильне русло.

У цьому переконані втори проекту "Мрій. Грай. Дій", які надали можливість дітям двох шкіл – у Києві та Кременчуці – за допомогою гри Minecraft змінити подвір’я своїх навчальних закладів.

ВТІЛИТИ ГРУ В РЕАЛЬНІ СПРАВИ

"З ідеєю використовувати гру в Minecraft для розвитку довкілля ми познайомилися під час MitOst Forum Participatory Development, – розповідає Ірина Яковчук, співзасновник урбаністичної агенції "Urban куратори" (Київ).

Потім ми побачили, як вона практично втілюється в місті Оранієнбаум (Німеччина). Але там ідеї дітей так і залишаються ідеями.

Ідею використовувати гру в Minecraft для розвитку довкілля активно використовують у світі. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

Ми ж з партнеркою Іриною Каць з Кременчука вирішили піти далі і спробувати втілити дитячі задумки в реальні справи за допомогою професійних архітекторів, більше того, залучати їх з самого початку процесу, – уточнює Яковчук.

Cпівініціатор проекту, ГО "Культурні географії" Юлія Соболь, відповідала за проведення проекту в Києві та координацію Спільнокошт-кампанії.

Авторки подали свою ідею на конкурс Малих грантів – спільної програми фонду Western NIS Enterprise Fund і школи урбаністики CANactions та потрапили до сімки переможців (всього подавалися 260 проектів).

"Цей проект увійшов до числа переможців саме через можливість залучення школярів до створення якісно нового простору біля школи. Це водночас і соціальний, і навчальний проект", – пояснює Ірина Озимок, керівник програми місцевого економічного розвитку Western NIS Enterprise Fund.

Вона переконана, що позитивний досвід його реалізації у Києві та Кременчузі дасть поштовх до масштабування в інших містах України.

Проект увійшов до числа переможців саме через можливість залучення школярів до створення якісно нового простору біля школи. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

Отримавши на проект 125 тис. грн організатори влаштували у школах п’ятиденні воркшопи, аби втілити дві перші частини проекту "Мрій. Грай. Дій".

Заняття проводив Андреас Готшальт, куратор німецького проекту, який став прототипом українського.

Заняття проводив Андреас Готшальт, куратор німецького проекту, який став прототипом українського. Поряд Ірина Яковчук. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

У воркшопі взяли участь діти 11-17 років. Спочатку вони записали всі свої ідеї на великому листі паперу, потім розподілили ролі і почали грати, надаючи своїм ідеям архітектурної форми.

"Основна мотивація в дітей була пограти в Minecraft, бо коли проводили анкетування і ставили питання: чи знайомі ви з грою в Minecraft, то практично всі діти відповідали "так", вказуючи на 3-5 річний досвід гри на суперскладних рівнях, – зазначає Ірина Яковчук.

Коли проводили анкетування і ставили питання: чи знайомі ви з грою в Minecraft, то практично всі діти відповідали "так", вказуючи на 3-5 річний досвід гри на суперскладних рівнях. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

Найскладніше було у перші два дні, коли ми замість того, щоб грати в Minecraft чи будувати в ньому майбутню школу, разом аналізували шкільні подвір’я і виявляли, чого не вистачає, – уточнила вона.

Потрібно було постійно концентрувати увагу дітей на дослідженні. Вони ж не могли дочекатись, коли їм дадуть погратися".

ДАТИ ВОЛЮ СВОЇЙ УЯВІ

"Коли ми спитали дітей, що було для них найскладнішим під час воркшопу, –- один з хлопців сказав: "Найскладніше було почати мріяти", – згадує Ірина Каць, голова правління ГО "Культурний ді@лог" (Кременчук).

"Коли ми спитали дітей, що було для них найскладнішим під час воркшопу, –- один з хлопців сказав: "Найскладніше було почати мріяти", – згадує Ірина Каць. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

13-річна Настя Токар, учениця ліцею №4 (Кременчук), пояснює, що це у її однолітків вже вікове.

"Якби над цим проектом працювали діти 5-6 років, то, ймовірно, вони б дали волю своїй уяві. А нам було складно позбутися думки, що обмежень немає, – зазначає вона.

До речі, деякі обмеження існують навіть у Minecraft, бо ми хотіли збудувати трикутні смітники, я взагалі хотіла зробити їх у формі ананасів, але ж у цій грі все тільки прямокутне".

Дітям 11-17 років було складно позбутися думки, що обмежень немає. Фото надані автором

Куратори проекту кажуть, що хотіли викликати у дітей інтерес до довкілля, до того, як побудоване й облаштоване місто.

Виявилося, що в дітей доволі обмежене уявлення щодо цього – фонтани, лавочки та клумби.

У київській школі не було жодної лавки, суцільні клумби й асфальтовані доріжки.

Виявилося, що у дітей доволі обмежене уявлення щодо облаштування міста – фонтани, лавочки та клумби. Фото надане автором

Задача полягала в тому, щоб здійснити таке вдосконалення шкільного подвір’я, яке б відповідало потребам всіх. Фото надане автором

Простір кременчуцького ліцею був ще меншим, бо знаходився у самому центрі міста, його використовували також і батьки з маленькими дітьми, яким ніде було проводити час із дітьми.

Задача полягала в тому, щоб здійснити таке вдосконалення шкільного подвір’я, яке б не тільки відповідало потребам учнів молодшої школи, але й було цікавим для перебування на його території їй підлітків.

Навіть ті з дітей, хто був за кордоном, мало звертали увагу на цікаві ідеї облаштування громадського простору.

Але в результаті школярі вигадали по-справжньому прекрасні речі. Наприклад, учні київської школи збудували амфітеатр, з якого можна переміщатися на спортивні майданчики.

Школярі вигадали по-справжньому прекрасні речі. Наприклад, амфітеатр з якого можна переміщатися на спортивні майданчики. Фото надане автором

Школярі "побудували" у Minecraft двоповерхову бібліотеку, зі спеціальним залом для виступів. Фото надане автором

"Ми "побудували" у Minecraft двоповерхову бібліотеку, зі спеціальним залом для виступів, і це може реально здійснитися", – розповідає 11-річна Єлизавета Гуменюк, учениця школи №172 (Київ).

НЕ ОЧІКУВАЛИ НА ТАКУ ПІДТРИМКУ

Всі діти працювали по групах з дорослим наставником, а потім презентували свої проекти перед усією школою.

Всі діти працювали по групах з дорослим наставником, а потім презентували свої проекти перед усією школою. Фото надане автором

Діти кажуть, що і вчителі, і керівництво шкіл їхні починання всіляко підтримали, а для них це був цікавий досвід представлення своїх проектів.

Другий раз вони презентували проекти під час архітектурного фестивалю CANactions, який відбувся у Києві 20 травня.

Діти презентували проекти під час архітектурного фестивалю CANactions, який відбувся у Києві 20 травня. Фото Andrey Mikhaylov

Грантових коштів вистачило тільки на етап архітектурного проектування об’єктів шкільного подвір’я, розробку проектних рішень професійними архітекторами та їхнє узгодження.

Тепер перед учнями двох шкіл стоїть задача знайти фінансування для практичного втілення задумів. Діти збирають гроші на побудови шкільних подвір'їв свєї мрії через Спільнокошт.

І якщо кияни тільки шукають спонсорів, то кременчужани вже на етапі втілення мрій.

Якщо кияни тільки шукають спонсорів, то кременчужани вже на етапі втілення мрій. Фото зі сторінки "Мрій. Грай. Дій" у Facebook

"Ми навіть самі не очікували на таку підтримку, – розповідає Ірина Каць. – Ідею з вуличними меблями нам допоміг втілити молокозавод, який надав дерев’яні піддони, та місцеві майстри.

Облаштувати велопарковку нам пообіцяв завод дорожніх машин і місцеві підприємці.

[L]А велосипедну СТО ми виграли під час інтернет-голосування, яке проводилося у нашому місті 23-29 травня. Наш проект було презентовано на сесії міської ради, взагалі, кременчуцька громада дуже щиро відгукнулась на ідею проекту".

Таким чином з початком нового навчального року ліцеїстів зустріне окрема тиха зона, облаштована вуличними меблями, та велопарковка.

Також ліцеїсти мріють про окремі лавки з вмонтованими туди ліхтарями, аби створити затишок і ввечері. Але це вже залежить від того, чи вдасться зібрати додаткові кошти.

Поки діти тішаться і з того, що вдається, бо виявляється, що гратися можна з користю, а мріяти – треба.

Олександр Власенко