КиївПрайд і війна. Українські інтелектуали про те, чи варто йти на марш
"В країні війна, а ви тут на прайд зібрались?", "Навіщо знову провокувати конфлікти?" – ви точно чули такі зауваження від знайомих або ж читали подібні статуси у соціальних мережах.
Йдеться про "Марш рівності", який відбудеться цієї неділі, 12 червня у столиці, і який вже кілька тижнів поспіль обговорюють усі.
Напередодні КиївПрайду "Українська правда. Життя" спитала відомих інтелектуалів про те, чи варто йти на "Марш Рівності".
Ми поставили їм усім одне питання: "Чому варто йти на Прайд. Навіть зараз, коли в країні війна".
Ніхто з опитаних нами спікерів не сказав, що йти не варто. Аргументи, роздуми й приклади на тему читайте внизу.
Вікторія Наріжна
перекладачка, письменниця
![]() |
Автор фото - Ігор Петровський |
Війна – це час,коли ідея про непорушні права людини стає особливо абстрактною.
Ти можеш володіти правом на вільне пересування – але коли артилерія "насипає", здійснювати його ти так чи інакше можеш тільки в межах власного підвалу.
Ти можеш володіти правом на життя, але обов'язкова мобілізація не залишить тобі можливості вирішувати, ризикувати цим життям чи ні.
У такі часи люди легко черствіють, забувають про власну та чужу гідність, стають байдужими до проблем інших людей. У такі часи треба особливо часто говорити про те, що таке права людини – щоб не забути, для чого взагалі ведеться ця війна, чому вона взагалі почалася.
[L]Для мене прайд – у першу чергу про право на щастя.
Може, про нього не говориться в Декларації прав людини, але щастя дуже важливе. Кожна людина має право бути щасливою – любити й бути любимою, відчувати повагу, бути в безпеці.
Дуже важливо пам'ятати, що те, що це право зараз порушується самим нашим життям – це трагедія, а не норма. І ми не маємо додавати до цієї трагедії власноруч, відбираючи право на щастя у тих, чиєї любові ми не розуміємо.
Коли заходить мова про права гомосексуальних людей, багато хто здивовано питає: їм що, хтось трахатися заважає?
Не знаю, може, ці люди самі не вміють створити в своїх стосунках нічого кращого за регулярний графік злягань. А може, їхня гомофобія настільки сильна, що в гомосексуальних людях вони бачать лише тварин, у яких немає нічого, окрім інстинктів тіла.
А можливо, їм просто нестерпно, що хтось може наважитися і сказати: я маю право бути щасливим.
Тоді на прайд треба виходити й заради цих людей.
Щоби одного прекрасного дня кожен українець усвідомив, що він теж має право на щастя – з тим, з ким хоче, і таке, яке собі вимріяв.
Валерій Пекар
співзасновник Громадянської Платформи "Нова Країна", член Національної ради реформ, викладач, підприємець
![]() |
Чому варто виступати за права людини під час війни? Сама по собі постановка запитання є дивною.
Під час війни люди п'ють каву, ходять в театри, слухають музику, роблять реформи, контролюють і критикують владу, саджають дерева, співають пісень – роблять усі ті речі, які начебто несумісні з війною.
Але насправді війна йде саме за свободу робити ці речі. Війна йде проти імперії, яка є антонімом свободи й прав людини.
Саме війна – найкращий час для того, щоб переглянути свідомість і суспільний договір.
Оксана Форостина
журналістка, письменниця, видавець
![]() |
Автор фото - Ігор Петровський |
В Ізраїлі, де теж війна вже багато років, – гомосексуали, чоловіки й жінки, не мусять приховувати свою орієнтацію в армії. Гомосексуали служать у війську, зокрема у спецназі.
Одностатеві союзи захищено законом, вони мають рівні майнові права зі звичайними.
Шимон Перес і Беньямін Нетаньягу публічно підтримали одностатеві шлюби, а шлюби, укладені в інших країнах, Ізраїль визнає ще давніше.
У країні, де багато років війна, відбуваються прайди.
Цього року в Тель-Авіві у прайді взяли участь близько 200.000 ізраїльтян і гостей з інших країн.
Ізраїль – маленька країна, яка воює. Не відкидаючи гуманізму і добрих намірів, у ставленні до гомосексуалів є ще й здоровий глузд: адже коли не знаєш, поруч з ким доведеться завтра воювати, краще не ображати людей даремно.
Коли ви активно працюєте, берете участь у суспільному житті, приймаєте якісь рішення, дуже немудро заявляти, що люди певної орієнтації, кольору шкіри, національності тощо – вам "не подобаються". Не кажучи вже про те, щоб на них нападати.
Тому що сьогодні ви нападаєте, а завтра з цими ж людьми про щось треба домовлятися, у цих же людей просити позику, або ж вони оперуватимуть ваших близьких і захищатимуть вас у суді.
Або ви просто робитимете з ними спільну справу, або навіть можете опинитися поруч під проливним дощем без парасолі.
Або ви разом захищатимете батьківщину – можливо, на фронті, можливо, в центрі Києва.
Ні, звичайно, є люди, які можуть дозволити собі таку розкіш, як ненависть до інших. Бо вони нічого не створюють.
Арсеній Фінберг
засновник проекту "Интересный Киев", волонтер, активіст
![]() |
На Прайд треба виходити навіть зараз, коли війна. Тому що однією з цінностей сучасного світу є свобода.
Сексуальні уподобання кожного – одна з граней свободи особистості. Тому варто йти на прайд за можливість почувати себе вільним у сучасній Україні.
Лариса Денисенко,
письменниця, адвокат, ведуча
![]() |
Конституція України прямо зазначає, що навіть в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтями 24 та 25 Конституції, – а це право на рівне ставлення, право на повагу людської гідності.
"Марш Рівності" навіть назвою директивно пов'язаний з Конституцією України, тому спекулювати формулою "марш рівності versus війна" я вважаю неадекватною дією.
Йти або не йти – кожен та кожна вирішують для себе самостійно, це не примусова акція, не обов'язкова програма. Це добровільна правозахисна хода.
Женя Кулеба,
автор проекту "Місто-сад", ініціатор створення "Скверу Небесної Сотні"
![]() |
Фото Buro 24/7 |
В Україні йде війна не лише на сході України.
Те, що відбувається, можна назвати війною за рівні права для всіх.
Саме зараз особливо важливо вийти на Прайд, щоб висловити свою позицію в цій війні. Нерозуміння, неспрійняття, інші погляди не можуть бути підставою для порушення прав людини.
Міріам Драгіна,
поетка, ведуча
![]() |
Те, що в країні війна, не має бути приводом для ігнорування нормального життя. Навпаки, саме за нормальне життя ця боротьба ведеться.
А відстоювання прав людини має бути частиною цього нормального життя, принаймні, в нашій країні.
Власне, Прайд є демонстрацією проблеми. Того, що всі ми різні, однак можемо співіснувати й поважати один одного, утворюючи разом сильне суспільство. Бо саме індивідуалісти спроможні привносити нове та рухати вперед.
Коли людина з усіма її особливостями буде цінністю, ми припинимо вбивати один одного – а не боятися, що хтось від нас відрізняється та прагнути його знищення.
А після цього подолаємо й зовнішнього ворога.
Не втомлююся повторювати, що Прайд – захід про права людини взагалі, а не лише представників ЛГБТ.
Тому що історичний досвід доводить: ненависть завжди починається з когось – геїв, євреїв, інвалідів, велосипедистів – кому можна домалювати будь-які риси збочення та небезпеки суспільству.
Варто припиняти це зараз. І не повторювати помилок минулого.