Київ-прайд-2016. Презумпція не-ненависті

9197
13 червня 2016

"Бунтуй! Кохай! Права не віддавай!" - із такими гаслами рухалася колонна "Маршу рівності" від КНУ ім. Тараса Шевченка до площі Льва Толстого.

У столиці відбувся Міжнародний Форум ЛГБТ "КиївПрайд-2016", низка заходів, присвячених правозахисній тематиці, що традиційно відбувається наприкінці травня чи на початку червня. Починаючи з 6 червня, діяли круглі столи, кінопокази, дискусії, виставки та тренінги. Завершальна подія Прайду - Марш Рівності.

Якщо заплющити очі на рясний периметр працівників Національної і Патрульної поліції, нацгвардійців, курсантів МВС і спецпризначенців (всього, за словами організаторів, правоохоронців було близько шести тисяч, що втричі перевищує кількість учасників Маршу); якщо не зважати на рамку на вході, частково перекритий метрополітен, шість бригад "Швидкої" та 20-30-ти волонтерів "Червоного хреста", а також близько 30-40 учасників, що мали при собі тактичну аптечку і навички парамедика, то можна сміливо констатувати: марш відбувся цілком цивілізовано, мирно, без провокацій.

Якщо не рахувати чоловіка, що, проникнувши у колону, видер український прапор із рук активіста, та кинувся навтьоки.

Та ще невідомого, який у певний момент кинув у натовп стопку листівок гомофобного характеру.

Яскрава, життєрадісна хода, в якій можна побачити людей з дітьми, собаками, на інвалідних візочках тощо, дійшла до мети безкровно і безперешкодно.

Прикметно, що багатьох змусили прийти саме спогади про болючі попередні прайди та обіцянки "кривавої каші".

 

 - Ми тут неофіційно, із доброї волі, – наперебій розповідають медики Ілля із "Медичного корпусу" та Ганна з Української Асоціації "Серце". – Це для нас знакова дата, ми в минулому році були на першому марші, надавали допомогу – тоді міліціонер отримав осколкове поранення в шию! Захід масштабний, можливі провокації, зіткнення... вирішили, що треба взяти участь!

- Я вперше беру участь у подібному заході, вирішив долучитися після того, коли розігнали "Фестиваль рівності" у Львові, мене це дуже зачепило, я зрозумів, що потрібно щось робити! – признається активіст Богдан.

Майже ті самі причини привели сюди й письменника, мандрівника та блогера Богдана Логвиненка:

 - Мало де можна побачити те, що відбувається у нас, із такою кількістю поліції! - говорить він. - Обіцянка "кривавої каші" - одна з причин, чому я вийшов. Мені важливо захистити тих, хто відстоює права людей.

Підтримати Прайд вийшло чимало "зіркових постатей" - серед яких і письменник Артем Чапай, народні депутати Мустафа Найєм та Сергій Лещенко. Чимало бійців, волонтерів та медиків-добровольців, що пройшли фронт - Данило Ковжун, Максим Музика, Мирослав Гай, Юля Толопа, Марія Берлінська та інші.

Не бракувало на марші й іноземців.

Марина О'хано та Рай Кембел прибули з Вашингтону (от вони, "агенти Держдепу"!):

- Представляємо американське посольство, - розповідає Марина. - Я особисто вірю, що людські судження не повинні базуватися на тому, хто кого кохає, люди мають поважати людське існування, тож я пришла підтримати саме це! Звісно, є ризик бути скаліченим, але якщо боятися, то нічого не зміниться!

 - Це є частина американської політики - підтримка рівності для ЛГБТ-спільноти, - додає Рей.

А активістка Юлія Грінвіч приїхала з Росії. Вона є Генеральним директором федерації ЛГБТ-спорту, в наших краях була в межах проекту "Україна на власні очі":

- Коли російські громадські активісти здійснюють поїздки до Києва, Дніпра й Одеси, з вашими громадськими організаціями, міністрами, чиновниками спілкуються, та дивляться на власні очі на те, що відбувається в Україні. І так збіглося, що зараз відбувається прайд - звісно ж, я залишилась зі своїми друзями і колегами з України.

Поліцейські від коментарів утримуються - вони не ризикують навіть на мить втратити пильність.

"Веселкова" колона добігає до Площі Льва Толстого. Там також усе оточено правоохоронцями та металевими сітками. За сітками одразу починається контр-демонстрація – в підтримку традиційних сімейних цінностей.

Опоненти не схожі на "ультрасів" чи провокаторів – це такі самі люди із плакатами, як по інший бік ґраток.

Активісти з обох боків підходять до сітки, дивляться і знімкують одне одного. Попри розуміння необхідності цих пересторог, з'являється легке відчуття зоопарку.

 

Із площі є лише два виходи – або у спеціально приготовані автобуси, або в метро, куди потрапити можуть лише учасники акції.

"Чартерні" вагони наповнені "райдужними" активістами, пресою та міліціянтами. Між ними – кілька випадкових перехожих. Вони потерпають найбільше і не приховують незадоволення, і їх легко зрозуміти – адже потяг стояв на станції нестерпно довго та їхав без зупинок аж до станції "Виставковий Центр".

Прикметно, що працівники метрополітену (вочевидь, окрім обраних) не були посвячені у деталі "спецоперації" – розпитували журналістів, що відбувається. 

Причина таких пересторог – так зване "сафарі" – також одна із "уславлених" і невід'ємних традицій прайдів усіх часів.

Якщо на натовп під час Маршу агресори нападати не наважуються, то після закінчення стежать на ними і нападають, коли ті опиняються у відносно безлюдному місці. У зв'язку з цією небезпекою, учасники Прайду мусять дотримуватися ряду суворих правил:

розходитися після завершення акції швидко і групками,

зняти із себе будь-яку символіку,

 мати змінну футболку, аби стати менш пізнаваним,

зручне для бігу взуття, а також "довірену особу" - людину, що не йде на захід та неодмінно проконтролює у певний час телефонним дзвінком, чи все з активістом гаразд.   

Опинившись поза зоною небезпеки, активісти розслаблялися.

На ВДНГ до них схоже, нікому не було діла. Пили каву, курили, їли морозиво, ділилися враженнями.

 

Жертвою сафарі цього разу стала одна людина, про що розповіла пізніше членкиня оргкомітету "КиївПрайд-2016" Анна Довгопол. Але це – неабияке досягнення в порівнянні з попередніми роками:

 - Ми наразі знаємо лише про один випадок нападу на молодого учасника маршу, на нього наскочили троє, здається, зламали ніс. Зараз із ним працюють адвокати, надали йому медичну допомогу, з ним все добре. Знаю, що у центрі було "сафарі", але, здається, більше ніхто не постраждав.

Анна розповідає, що підготовка волонтерів тривала півроку. Їх задачею було організовувати натовп. План безпеки розроблявся спільно з поліцією.

 - Більшість поліцейських були надзвичайно коректні та чемні, ми дуже задоволені роботою поліції та ставленням, - розповідає Анна. - Було кілька випадків, коли чули гомофобні вигуки від спецпризначинців на місці завершення маршу, але такі випадки поодинокі.

"Кривава каша" мимоволі зіграла роль піару Прайду - адже чимало учасників вийшли лише через них.

- Щодо правих погроз – так, це привернуло дуже багато уваги до Маршу. І продемонструвало, в чому є загроза прав. Тому вийшло так багато людей – вони виходили за Україну як державу вільну від насильства для будь-кого, це було не лише про ЛГБТ-спільноту. Як казали багато учасників/ць, саме за це ми стояли на Майдані.

Організаторка розповідає - на марші були іноземні гості і дипломати, включно з послами деяких європейських держав.

 - Мені здається, це був злам. Загальне враження - це було фантастично! На марші було багато представників ЛГБТ-спільноти, які раніше ніколи не виходили на публічні акції, багато не-ЛГБТ людей які прийшли підтримати, розуміючи, що це – про безпеку і свободу для всіх. Це дійсно не лише про ЛГБТ. А про розвиток країни, яка стає вільнішою і демократичнішою.

 

Вперше Україна долучилася до традиції проведення прайдів у 2012 році, проте з міркувань безпеки "Марш рівності" довелося скасувати.

"Дубль-два" за рік вдався, а вже в 2014-му київський міський голова не спромігся забезпечити громадянам право мирних зібрань.

Тогоріч на правозахисну ходу було скоєно напад, активістів закидали петардами і затравили газом, а поліцейського було поранено. Кошти на лікування збирав Оргкомітет Прайду.

Жертвою вітчизняних ЛГБТ-ненавистиків свого часу став також культовий для багатьох кінотеатр "Жовтень", який спалили саме під фестивалю французького кіно, в момент трансляції картини відповідної тематики.

"Жовтень" відбудували силами небайдужих киян.

На цьогорічному Прайді "ті, хто проти" не чинили відкритих нападів, проте перебували постійно поруч – вздовж маршруту маршу стояли люди з відповідними плакатами, а від самого початку гурт похмурих чоловіків у камуфляжі збирався осторонь.

Бійці мовчки курили, дивлячись на активістів.

Іван, демобілізований боєць 25-го батальйону "Київська Русь", ділиться своїм баченням ситуації:

- Я є козак українського козацтва. Наша спільнота не сприймає цих процесів, що відбувається стосовно гей-парадів і такого іншого. І більше того: коли в країні війна і гинуть наші хлопці, такі процеси просто неможливі. Ми проти навіть військових парадів, не кажучи про гей-паради. Але ми не прийшли для того, щоб застосовувати силу чи розганяти когось.

Навпаки – аби підтримати правопорядок і показати, що українська спільнота – це вихована спільнота, вона має свою культуру, свої звичаї. І ми будемо їх обов'язково відстоювати.

 

Цьогоріч ескалація ненависті обмежилась соціальними мережами і погрозами. Те, що марш відбувся без крові - заслуга організаторів, волонтерів та поліції.

Потенційних агресорів наперед "задавили" кількістю.

Проте ілюзій немає – досвід попередніх років надто красномовно говорить про те, що було б, якби зняти металеві сітки та поліцейський периметр.

Формула "три поліцейських на одного активіста", на жаль, не є формулою здорового, цивілізованого суспільства.

Проте і поступ, безперечно, є.

Адже можливість саме можливість бійні стала каталізатором для багатьох учасників, що за інших умов на подібний захід не вийшли б.

І цьому сенсі, КиївПрайд-2016 нагадує Революцію Гідності, її початок, коли не євроінтеграція, а насильство, змусило вийти на площі всю Україну.

 

Усі фото Дмитра Ларіна, УП

powered by lun.ua