Київ-прайд-2016. Презумпція не-ненависті
"Бунтуй! Кохай! Права не віддавай!" - із такими гаслами рухалася колонна "Маршу рівності" від КНУ ім. Тараса Шевченка до площі Льва Толстого.
У столиці відбувся Міжнародний Форум ЛГБТ "КиївПрайд-2016", низка заходів, присвячених правозахисній тематиці, що традиційно відбувається наприкінці травня чи на початку червня. Починаючи з 6 червня, діяли круглі столи, кінопокази, дискусії, виставки та тренінги. Завершальна подія Прайду - Марш Рівності.
Якщо заплющити очі на рясний периметр працівників Національної і Патрульної поліції, нацгвардійців, курсантів МВС і спецпризначенців (всього, за словами організаторів, правоохоронців було близько шести тисяч, що втричі перевищує кількість учасників Маршу); якщо не зважати на рамку на вході, частково перекритий метрополітен, шість бригад "Швидкої" та 20-30-ти волонтерів "Червоного хреста", а також близько 30-40 учасників, що мали при собі тактичну аптечку і навички парамедика, то можна сміливо констатувати: марш відбувся цілком цивілізовано, мирно, без провокацій.
Якщо не рахувати чоловіка, що, проникнувши у колону, видер український прапор із рук активіста, та кинувся навтьоки.
Та ще невідомого, який у певний момент кинув у натовп стопку листівок гомофобного характеру.
Яскрава, життєрадісна хода, в якій можна побачити людей з дітьми, собаками, на інвалідних візочках тощо, дійшла до мети безкровно і безперешкодно.
Прикметно, що багатьох змусили прийти саме спогади про болючі попередні прайди та обіцянки "кривавої каші".
![]() |
- Ми тут неофіційно, із доброї волі, – наперебій розповідають медики Ілля із "Медичного корпусу" та Ганна з Української Асоціації "Серце". – Це для нас знакова дата, ми в минулому році були на першому марші, надавали допомогу – тоді міліціонер отримав осколкове поранення в шию! Захід масштабний, можливі провокації, зіткнення... вирішили, що треба взяти участь!
- Я вперше беру участь у подібному заході, вирішив долучитися після того, коли розігнали "Фестиваль рівності" у Львові, мене це дуже зачепило, я зрозумів, що потрібно щось робити! – признається активіст Богдан.
Майже ті самі причини привели сюди й письменника, мандрівника та блогера Богдана Логвиненка:
- Мало де можна побачити те, що відбувається у нас, із такою кількістю поліції! - говорить він. - Обіцянка "кривавої каші" - одна з причин, чому я вийшов. Мені важливо захистити тих, хто відстоює права людей.
Підтримати Прайд вийшло чимало "зіркових постатей" - серед яких і письменник Артем Чапай, народні депутати Мустафа Найєм та Сергій Лещенко. Чимало бійців, волонтерів та медиків-добровольців, що пройшли фронт - Данило Ковжун, Максим Музика, Мирослав Гай, Юля Толопа, Марія Берлінська та інші.
Не бракувало на марші й іноземців.
Марина О'хано та Рай Кембел прибули з Вашингтону (от вони, "агенти Держдепу"!):
- Представляємо американське посольство, - розповідає Марина. - Я особисто вірю, що людські судження не повинні базуватися на тому, хто кого кохає, люди мають поважати людське існування, тож я пришла підтримати саме це! Звісно, є ризик бути скаліченим, але якщо боятися, то нічого не зміниться!
- Це є частина американської політики - підтримка рівності для ЛГБТ-спільноти, - додає Рей.
А активістка Юлія Грінвіч приїхала з Росії. Вона є Генеральним директором федерації ЛГБТ-спорту, в наших краях була в межах проекту "Україна на власні очі":
- Коли російські громадські активісти здійснюють поїздки до Києва, Дніпра й Одеси, з вашими громадськими організаціями, міністрами, чиновниками спілкуються, та дивляться на власні очі на те, що відбувається в Україні. І так збіглося, що зараз відбувається прайд - звісно ж, я залишилась зі своїми друзями і колегами з України.
Поліцейські від коментарів утримуються - вони не ризикують навіть на мить втратити пильність.
"Веселкова" колона добігає до Площі Льва Толстого. Там також усе оточено правоохоронцями та металевими сітками. За сітками одразу починається контр-демонстрація – в підтримку традиційних сімейних цінностей.
Опоненти не схожі на "ультрасів" чи провокаторів – це такі самі люди із плакатами, як по інший бік ґраток.
Активісти з обох боків підходять до сітки, дивляться і знімкують одне одного. Попри розуміння необхідності цих пересторог, з'являється легке відчуття зоопарку.
![]() |
Із площі є лише два виходи – або у спеціально приготовані автобуси, або в метро, куди потрапити можуть лише учасники акції.
"Чартерні" вагони наповнені "райдужними" активістами, пресою та міліціянтами. Між ними – кілька випадкових перехожих. Вони потерпають найбільше і не приховують незадоволення, і їх легко зрозуміти – адже потяг стояв на станції нестерпно довго та їхав без зупинок аж до станції "Виставковий Центр".
Прикметно, що працівники метрополітену (вочевидь, окрім обраних) не були посвячені у деталі "спецоперації" – розпитували журналістів, що відбувається.
Причина таких пересторог – так зване "сафарі" – також одна із "уславлених" і невід'ємних традицій прайдів усіх часів.
Якщо на натовп під час Маршу агресори нападати не наважуються, то після закінчення стежать на ними і нападають, коли ті опиняються у відносно безлюдному місці. У зв'язку з цією небезпекою, учасники Прайду мусять дотримуватися ряду суворих правил:
розходитися після завершення акції швидко і групками,
зняти із себе будь-яку символіку,
мати змінну футболку, аби стати менш пізнаваним,
зручне для бігу взуття, а також "довірену особу" - людину, що не йде на захід та неодмінно проконтролює у певний час телефонним дзвінком, чи все з активістом гаразд.
Опинившись поза зоною небезпеки, активісти розслаблялися.
На ВДНГ до них схоже, нікому не було діла. Пили каву, курили, їли морозиво, ділилися враженнями.
![]() |
Жертвою сафарі цього разу стала одна людина, про що розповіла пізніше членкиня оргкомітету "КиївПрайд-2016" Анна Довгопол. Але це – неабияке досягнення в порівнянні з попередніми роками:
- Ми наразі знаємо лише про один випадок нападу на молодого учасника маршу, на нього наскочили троє, здається, зламали ніс. Зараз із ним працюють адвокати, надали йому медичну допомогу, з ним все добре. Знаю, що у центрі було "сафарі", але, здається, більше ніхто не постраждав.
Анна розповідає, що підготовка волонтерів тривала півроку. Їх задачею було організовувати натовп. План безпеки розроблявся спільно з поліцією.
- Більшість поліцейських були надзвичайно коректні та чемні, ми дуже задоволені роботою поліції та ставленням, - розповідає Анна. - Було кілька випадків, коли чули гомофобні вигуки від спецпризначинців на місці завершення маршу, але такі випадки поодинокі.
"Кривава каша" мимоволі зіграла роль піару Прайду - адже чимало учасників вийшли лише через них.
- Щодо правих погроз – так, це привернуло дуже багато уваги до Маршу. І продемонструвало, в чому є загроза прав. Тому вийшло так багато людей – вони виходили за Україну як державу вільну від насильства для будь-кого, це було не лише про ЛГБТ-спільноту. Як казали багато учасників/ць, саме за це ми стояли на Майдані.
Організаторка розповідає - на марші були іноземні гості і дипломати, включно з послами деяких європейських держав.
- Мені здається, це був злам. Загальне враження - це було фантастично! На марші було багато представників ЛГБТ-спільноти, які раніше ніколи не виходили на публічні акції, багато не-ЛГБТ людей які прийшли підтримати, розуміючи, що це – про безпеку і свободу для всіх. Це дійсно не лише про ЛГБТ. А про розвиток країни, яка стає вільнішою і демократичнішою.
![]() |
Вперше Україна долучилася до традиції проведення прайдів у 2012 році, проте з міркувань безпеки "Марш рівності" довелося скасувати.
"Дубль-два" за рік вдався, а вже в 2014-му київський міський голова не спромігся забезпечити громадянам право мирних зібрань.
Тогоріч на правозахисну ходу було скоєно напад, активістів закидали петардами і затравили газом, а поліцейського було поранено. Кошти на лікування збирав Оргкомітет Прайду.
Жертвою вітчизняних ЛГБТ-ненавистиків свого часу став також культовий для багатьох кінотеатр "Жовтень", який спалили саме під фестивалю французького кіно, в момент трансляції картини відповідної тематики.
"Жовтень" відбудували силами небайдужих киян.
На цьогорічному Прайді "ті, хто проти" не чинили відкритих нападів, проте перебували постійно поруч – вздовж маршруту маршу стояли люди з відповідними плакатами, а від самого початку гурт похмурих чоловіків у камуфляжі збирався осторонь.
Бійці мовчки курили, дивлячись на активістів.
Іван, демобілізований боєць 25-го батальйону "Київська Русь", ділиться своїм баченням ситуації:
- Я є козак українського козацтва. Наша спільнота не сприймає цих процесів, що відбувається стосовно гей-парадів і такого іншого. І більше того: коли в країні війна і гинуть наші хлопці, такі процеси просто неможливі. Ми проти навіть військових парадів, не кажучи про гей-паради. Але ми не прийшли для того, щоб застосовувати силу чи розганяти когось.
Навпаки – аби підтримати правопорядок і показати, що українська спільнота – це вихована спільнота, вона має свою культуру, свої звичаї. І ми будемо їх обов'язково відстоювати.
![]() |
Цьогоріч ескалація ненависті обмежилась соціальними мережами і погрозами. Те, що марш відбувся без крові - заслуга організаторів, волонтерів та поліції.
Потенційних агресорів наперед "задавили" кількістю.
Проте ілюзій немає – досвід попередніх років надто красномовно говорить про те, що було б, якби зняти металеві сітки та поліцейський периметр.
Формула "три поліцейських на одного активіста", на жаль, не є формулою здорового, цивілізованого суспільства.
Проте і поступ, безперечно, є.
Адже можливість саме можливість бійні стала каталізатором для багатьох учасників, що за інших умов на подібний захід не вийшли б.
І цьому сенсі, КиївПрайд-2016 нагадує Революцію Гідності, її початок, коли не євроінтеграція, а насильство, змусило вийти на площі всю Україну.
![]() |
Усі фото Дмитра Ларіна, УП