Не прогав друга: як запоріжці забирають додому безхатніх собак

3378
2 червня 2016

Цей фотопроект розповідає про те, чому людям потрібні чотирилапі. Однак він не просто ділиться щасливими історіями.

Ініціатива актуалізує питання безпритульних тварин у Запоріжжі за відсутності якісної та гуманної програми поводження з чотирилапими.

Волонтери звернулися до влади та громади міста мовою візуального мистецтва, благаючи вирішити проблему шляхом будівництва центру для тварин та впровадження системи вилову-стерилізації-випуску.

Авторами більшості фото і волонтерами проекту є Максим Щербина, Яна Сасіна та Наталія Лобач.

Перші герої та героїні ініціативи "Не проГАВ друга!", запровадженої громадською організацією "Приручи місто", розповіли історії зустрічі зі своїми улюбленцями.

Тоня та Малюк

Взимку під час прогулянки ув'язався за мною цей велетень. Боязко озираючись — може, відстане (боюся вівчарок, азіатів), я добігла додому. Визирнула — сидить біля воріт... Погодувала, зайшла в будинок. Пес почав вити і дряпати ворота. Довелося впустити. З тих пір він ні на крок від нас не відстає.

Дала оголошення про пошук йому господаря. Пішли дзвінки: "Ми йому вольєр побудуємо, ланцюг купимо, добре йому буде ...". А Малюк найбільше у світі любить носитися з собаками парком і кататися у траві. Віддати на ланцюг рука не піднялася. Як виявилося, йому всього 7 місяців, і він по-суті собако-дитина.

Тоня та Ваня

Ваня (товстенький), жив на ринку, внаслідок чого чітко знає, що від ніг потрібно триматися подалі, а від піднятої руки — бігти не розбираючи дороги. При цьому Ваня — відданий та розумний пес. За це його поважали торговці та вантажники. Вони і врятували його, зателефонувавши до служби захисту тварин, коли Ваня, порваний пітбулем, приповз на ринок...

Виходжували пса кілька місяців, і весь цей час він рвався на свій брудний, галасливий, п'яний, але рідний ринок. А потім якось він повірив, що можливий і інший дім. І вже неможливо було його вкотре зрадити: "Так, Вань, тепер це твій будинок і тут тебе ніхто не скривдить".

Тоня, Малюк і Ваня тепер разом. Фото Максима Щербини, "Приручи місто"

Наташа та Бетон

Бетон бігав маленьким по двору і голосно просив допомоги. Просив і у чоловіка, який вигулював свого собаку, і відкинув ногою недоречне чорне цуценя.

Бетона забрала моя подруга Яна, у якої були свої чудові дворняжки, чуйні, красиві, зі своїми щасливими історіями. Я подумала, що у мене теж може буде пес зі щасливою історією.

Наталя і чорненький Бетон не сумують. Фото Максима Щербини, "Приручи місто"

Оля та Маня

Раніше я часто бувала у відрядженнях. І декілька разів, проїжджаючи повз одну залізничну станцію, я помічала на пероні брудну, занедбану собачку, яка весь час тикалась до перехожих, начебто шукаючи господаря.

Так тривало місяць, після чого я вийшла на цій станції і забрала собаку до дому. Якийсь час намагались знайти для неї господарів, однак Маня так і залишилась жити у мене.

Катя та Лейла

У Лейли лише три лапи. Зовсім цуценям вона потрапила під машину. До ветеринарної клініки її привіз мій знайомий. Після чого технічно "звалив".

Собаку я вилікувала. Вона дуже ласкава і квартирна. Стерилізована. Зараз шукаємо їй господаря і будинок.

Катя і Карат

Карат помирав під деревом від голоду. Дивно, але замість того, щоб нагодувати тварину, люди виклали його фото в інтернет. Довго виходжували його. Лікували від піроплазмозу через укус кліща.

Шукаємо йому дуже енергійного господаря-спортсмена.

Катя з сином і їхній Карат. Фото Максима Щербини, "Приручи місто"

Леся та Вишня

Вишню я знайшла двомісячним цуценям. Вона була у складній ситуації, хворіла, тому приїхала до мене на лікування. Ентерит був у важкій формі, довго з ним боролися.

Потім був тривалий карантин, стерилізація. Ну, а на етапі пошуку господаря я зрозуміла, що собака вже знайшла хороші руки. Тим паче, що Вишня дуже схожа на лисицю.

Леся каже, Вишня схожа на лисицю. А вам як? Фото Максима Щербини, "Приручи місто"

Таня та Умка

Одного разу зателефонував мій знайомий і розповів, що знайшов цуценят у норі на схилі, біля трамвайної лінії. Просив підгодувати, адже я поруч живу.

Ходили з мамою, годували, а сім'я там величенька — аж 12 чи 15 цуценят. Було близько до зими, і нам порекомендувала шукати їм господарів, носити на ринок.

Почали ми з двох: ввечері, коли було вже темно, моя мама витягла з нори навмання двох цуценят — виявилося, дівчинка і хлопчик. Віддати вдалося лише дівчинку, а хлопчика ніхто не хотів брати, от ми і звикли до нього, полюбили і залишили собі, хоч вже мали одного хвостатого друга, але друзів багато не буває.

І єдине, що стримує мене взяти з вулиці ще цуценят, — те, що живемо не у власній квартирі.

Таня намагалась прилаштувати 12 цуценят. Умка лишилась із нею. Фото "Приручи місто"

Яна та Каррі

Каррі я зустріла біля під’їзду, повертаючись з уроку німецької. Вона була дуже маленькою та слабкою, від запропонованої сосиски відмовилась. Коли ми принесли її до ветеринара, він сказав, що шансів вижити у неї 50/50.

Потім були щоденні крапельниці, надія і страх. Але Каррі виявилася сильною дівчинкою і подолала хворобу. Тепер вона ходить на собачі уроки, виконує команди та продовжує долати смугу перепон.

Ветеринар сказав, що шансів вижити у неї 50/50, але Каррі виявилася сильною дівчинкою і подолала хворобу. Фото Максима Щербини, "Приручи місто"

Максим та Булка

Булку ми знайшли буквально через кілька днів після її народження – хтось підкинув ще сліпе, пузате цуценя, котре верещало на весь під’їзд. Через це пузо собаку і назвали Булкою. Вигодовували молоком та кашами з шприца.

Вигодували до того, що цуценя перетворилося на величезну і дуже характерну чорну собаку, що  мріє лише про дві речі – поїсти та погуляти. Заспокоїти Булку можна лише одним способом – зо дві години кидати їй палицю. Щоправда, сам після цього почуваюся не дуже спокійно.

Максим Щербина і доросла ("вже не пузата, а просто дурна") Булка. Фото "Приручи місто"

Коля та Ляля

Лялю знайшла племінниця. Рано вранці поверталася з нічного клубу повз обласну бібліотеку. Ляля сиділа під дверима. Мабуть, забула вдома читацький квиток.

Насправді я думаю, що її просто не змогли продати, та викинули – бо поруч з бібліотекою знаходиться зооринок. Племінниця подарувала її нам. Собачка маленька, вочевидь серед родичів мала такс, тож узяли. Це перший собака у моєму житті. І взагалі я ніколи не думав, що у мене буде собака.

У Лялі в родині були такси. Фото "Приручи місто"

powered by lun.ua