Друге народження. Як всиновлюють дітей в Америці

Зала суду Ендрю Хезхока з округу Трейвіс, що в техаському Остіні, чимось нагадує дитячий магазин – плюшеві іграшки стоять у кілька рядів прямо перед високим столом з комп'ютером та прапорами обабіч нього.

Сам суддя щойно закінчив слухання справи про всиновлення і чекає наступного, сидячи в кріслі з незмінною добродушною посмішкою за усіма цими десятками іграшок прямо перед ним.

Раптом до зали суду заходить галаслива юрба: двоє маленьких хлопчаків з жінкою років 30-ти сідають ліворуч від судді, а праворуч – адвокат, волонтер і соціальні працівники.

– Як вас звати? – без зайвого пафосу питає суддя двох хлопців.

– Ей Джей і Джей.

– Ой, а як вас не плутають? – каже Ендрю Хезхок і після кількох секунд сміху в залі задає друге питання: – Джей, а що це у тебе в руках?

– Покемони, – відповідає хлопець і опускає очі на набір карток у руці.

– О, мій син теж любить покемонів, тільки йому 21 рік, – відповідає суддя, і зала знову вибухає голосним сміхом.

– Я бачу, у вас тут є група фанатів, – веде далі Хезхок, киваючи на групу підтримки за дерев'яною огорожею.

– Там є і моя вчителька, – відповідає семирічний Джей.

Суддя так само привітно посміхається у відповідь і переходить до основної причини, чому всі ці люди зібрались саме тут – фіналізувати всиновлення двох хлопців їхньою прийомною матір'ю Шеріл.

До цього Шеріл була для братиків тимчасовою сім'єю, foster family (у перекладі – "патронатна, прийомна сім'я"), поки їхні рідні батьки намагались виправитись, аби соціальні служби повернули їм дітей. У якийсь момент їм це начебто вдалось, але вистачило ненадовго.

Дітей повторно відібрали і знов передали до Шеріл. Після цього біологічних маму й тата позбавили батьківських прав, а жінка вирішила всиновити обох братів.

На судове слухання зібрались прихожани церкви, де служить Шеріл, а також друзі й шкільні товариші хлопчаків.

Усі вони – свідки у справі про всиновлення. Тому, після декламування спільної присяги вголос, кожен з них розповідає, якою уважною до дітей та їхніх проблем є Шеріл, як діти раділи, що їх нарешті всиновлять, і сповіщали про це усіх довкола.

Зала суду, де розглядаються справи по всиновленню

Зі свідками абсолютно згідні і державний соціальний працівник, і представник агенції Upbing, яка займалась цими дітьми, і волонтер CASA (про їхню роль – трохи далі).

– Ви впевнені, що це всиновлення абсолютно в інтересах дитини? – запитує у них суддя у перерві між виступами свідків, якими жваво керує адвокат.

– Абсолютно впевнені, – відповідають куратори.

Якоїсь іншої відповіді на цьому судовому засіданні, більше схожому на святкування дня народження із безліччю тостів і теплих слів, – годі й очікувати.

– Шеріл, ви ж розумієте, що це назавжди? Діти стануть підлітками і будуть вередливими, а ви все одно маєте їх любити. Відтепер вони будуть вашими дітьми, а ваш дім – їхній дім назавжди? – звертається адвокат до жінки.

У відповідь вона декламує вірш, і дехто зі свідків непомітно витирає сльози: "Не плоть від плоті, не кістка від кістки, але дивовижно мій. Не забувай ні на секунду, що хоч ти й не ріс під моїм серцем, ти в ньому".

Шеріл не лякають труднощі – вона хоче стати мамою цим хлопцям. Упродовж наступних кількох хвилин суддя втілює її мрію – Ей Джей та Джей набудуть таких самих прав, які мали б при народженні від мами Шеріл.

Під радісні привітання Ей Джей і Джей йдуть вибирати собі іграшку з-поміж тих, за якими сидить суддя, і повертаються з плюшевими тигром і собакою в руках.

"Щойно всиновлений". Одна зі світлин фотопроекту Together We Rise/boredpanda.com

СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ

Історія Шеріл та її двох всиновлених дітей досить типова для Америки.

Абсолютна більшість дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування не живуть у сиротинцях – їх одразу передають близьким родичам (перша найбажаніша опція), або ж у такі спеціальні foster families (друга основна).

У США навіть існують спеціальні "термінові" прийомні сім'ї, куди можна передати дитину вже за пару днів після вилучення від біологічних батьків. Там вона житиме, поки її батьки проходитимуть реабілітацію, працюватимуть з психологами, кидатимуть вживати наркотики тощо.

Наприклад, станом на вересень 2014 року у таких сім'ях у США перебувало 415 тисяч дітей. 52% дітей, яких ось так тимчасово вилучають соціальні служби від їхніх батьків, згодом повертаються додому.

Інші стають "доступними" для всиновлення вже за 15 місяців життя у fоster care – якщо батьки ніяк не можуть впоратись зі своїми обов'язками, і суд вирішує, що перебування з біологічними мамою і татом шкодить інтересам дитини.

З-поміж дітей, яких можна всиновлювати, 54% йдуть шляхом Шеріл і залишають дітей у себе назавжди. Ще 31% всиновлюють родичі дітей. Для решти 15% на місцевому, регіональному чи федеральному рівні підшукується новий дім.

Ці діти – переважно старші 8 років, живуть в системі опіки більше 3 років, з фізичними вадами, або ж брати-сестри, яких всиновлюють не окремо, а разом.

Фотографії з однієї з кампанії по просуванню всиновлення. На другому фото ліворуч - американський президент Джеральд Форд, якого всиновив його вітчим. Підпис під фото каже: "Ніколи не знаєш, чого очікувати від всиновлених дітей. Цей, наприклад, став президентом".

Всиновлення дитини з системи foster care є безкоштовним – держава покриває усі витрати і навіть дає податкові пільги таким сім'ям.

Але деякі прийомні сім'ї важко переживають розлуку з дітьми, які прожили в них рік і повертаються до рідних батьків.

Одна з таких сімей – у Денвері, штат Колорадо. Джейкоб жив з ними 14 місяців, але зрештою соціальні служби повернули хлопця батькам. Прийомна сім'я так за ним сумувала, що вирішила всиновити 16-річного Якова з України, який був дуже схожий на Джейкоба. Аби це зробити, сім'я взяла кредит, який досі виплачує.

Нічого дивного, адже всиновлення з-закордону коштує приблизно 15-30 тисяч доларів. Стільки ж або більше – 20-35 тисяч – може коштувати так зване приватне всиновлення, яке заборонене в Україні.

ВІДДАЮ В ДОБРІ РУКИ

"У нас в Техасі є спеціально створені сайти, де чоловіки можуть повідомити про своє ймовірне батьківство. Наприклад, такого змісту: "Я думаю, що у мене могла б бути дитина з жінкою на ім'я Сара Паркер. Якщо вона народить дитину, прошу дати знати", – розповідає директор агенції, яка займається приватними всиновленнями маленьких дітей, Дейвін Д. Вінсон.

За останні 4 роки його Adoption Choises of Texas провела всиновлення більше 100 дітей.

Йдеться про особливий тип всиновлення, коли вагітна жінка чи мама дитини віком до 2 років вирішує віддати дитину, оминаючи соціальні служби. Тоді вона звертається до приватної агенції, яка пропонує їй чималий вибір потенційних сімей.

Біологічна мама може обрати не лише сім'ю за бажаним достатком чи місцем проживання (село-місто), але й передбачити можливість контактувати з дитиною у майбутньому. Усе це обговорюється у контракті, який жінка підписує з агенцією. Однак після всиновлення і чітко визначених кожним штатом часових рамок – повернути собі дитину вона вже не може.

Якщо жінка не одружена, то в тата дитини є рівно місяць на те, аби з'явитись у суді і пред'явити свої права на немовля.

До появи спеціальних сайтів, які зараз є у 33-х штатах, агенціям доводилось давати оголошення в газети приблизно такого змісту: "Така-то панянка хоче віддати дитину на всиновлення. Якщо десь є батько цієї дитини, дайте про себе знати".

У яких ситуаціях жінка може вирішити віддати свою дитину на всиновлення?

Найчастіше це мати, в якої вже є діти і бракує грошей на їхнє утримання. Вона розуміє, що не зможе забезпечити новонародженому гідне життя, і готова розлучитись з ним назавжди.

Іноді це молоді дівчата, які не планували вагітність, але не бажають її переривати, як і залишати собі дитину.

Або ж просто одинокі жінки у скрутному матеріальному становищі.

У будь-якому випадку, це непросте рішення для жінки. До того, як вона підпише усі документи і передумати вже не можна буде – з нею працюють соціальні служби і психологи.

Кожен штат встановлює різні запобіжні заходи, аби не перетворити такі всиновлення на торгівлю дітьми – адже родина, яка бажає всиновити немовля, платить агенції десятки тисяч доларів.

Наприклад, у Техасі жінка не може підписувати ніякі документи впродовж 48 годин після пологів. За цей час вона може передумати віддавати дитя.

Відтак сім'я, яка підтримувала її фінансово, покриваючи всі витрати на продукти й комуналку, та забезпечуючи медичним супроводом, аби дитина народилась здоровою – не отримає ніяких відшкодувань. Жінка просто піде з дитиною додому, а потенційним всиновлювачам доведеться чекати наступної нагоди.

В Техасі таке трапляється у 15-20% – і це той ризик, який бере на себе сім'я.

Але агенція не має права ані психологічно, ані будь-як тиснути на жінку. Більше того, агенція має забезпечити їй консультації психологів та соціальних служб.

"Наша відповідальність – діяти етично, інакше ми просто потрапимо до в'язниці", – відповідає на моє запитання про конфлікт інтересів директор компанії Дейвін Д. Вінсон.

Перевірка з ФБР чи інших контролюючих органів до них може навідатись без будь-яких попереджень.

(Соціальна реклама на підтримку всиновлення. "Вам не обов'язково бути досконалимИ, аби бути найкращими батьками")

Насправді таких всиновлень дуже мало. Річард Перлман з Центру всиновлення Іллінойсу каже, що лише три з 1000 жінок будуть думати про добровільне розміщення дитини на всиновлення.

Перед нами на столі – кілька альбомів, з іменами потенційних усиновлювачів: "Ребекка, Ромео та Френсіс. Наша чиказька сім'я хоче всиновити дитину", "Брайян, Тріша і Вріглі", "Келлі та Майк".

Під обкладинкою – розповіді про себе, друзів, рідних, домашніх улюбленців, дім тощо. Це має дати уявлення про те, яка сім'я хоче взяти її дитину, і біологічна мати вже далі обирає.

"Я — спеціалізований соціальний працівник. Тому я дуже добре знаю, що таке післяродова депресія і так далі. Тому ми тут багато працюємо над тим, аби жінка розуміла, що це незворотньо і що їй треба дуже добре про це подумати", - пояснює він.

ЩО Є В АМЕРИЦІ, І НЕМАЄ В УКРАЇНІ

1. CASA

На судовому засіданні по всиновленню Ей Джея та Джея була присутня волонтер CASA, Court Appointed Special Advocate – національної неприбуткової організації.

Це об'єднання волонтерів, яке допомагає дітям пережити період без постійної сім'ї, поки вони перебувають у системі fоster care.

Особливість CASA у тому, що волонтери самі не розшукують дітей, а працюють з тими, на кого прийшло направлення з суду – звідси у назві організації і "Court Appointed", тобто призначені судом.

Суд же й виплачує кілька сотень доларів за кожну дитину на супровід волонтерами їхнього підопічного. Ці гроші йдуть на тренінги та адміністративні витрати. Сама робота волонтерів, звісно, безкоштовна.

"Суддя дзвонить нам зазвичай у складніших випадках, коли наша допомога дуже потрібна. Просто волонтерів не вистачає на те, аби займатись з абсолютно усіма дітьми в прийомних сім'ях", – пояснює Аріка Орожко, управляюча персоналом у Вашингтонському офісі організації.

За минулий рік волонтери CASA допомогли 160-ом малюкам. Розподіл обов'язків волонтерів і взяття під опіку дітей підпорядковується чіткій схемі.

Офіс орагнізації CASA - сюди теж приходять побавитись чи поспілкуватись з волонтерами діти. Тому на полицях є настільні ігри, а у мисці зверху - безкоштовні презервативи

Знаменитості, які теж в свій час пройшли через систему foster care

Спочатку штатний координатор волонтерів CASA має підібрати найкращу кандидатуру волонтера для певної дитини – робить match (співпадіння). Ця людина спілкується з юристами, які ведуть справу дитини в суді, з соціальним працівником від держоргану, вивчає інформацію про дитину – і вирішує, який саме волонтер справиться з завданням якнайкраще. І лише після цього призначає відповідального.

Якщо у дитини важка травма, у CASA – інший підхід. Кожен потенційний волонтер, після ретельної перевірки бекграунду та інтерв'ю, має ще пройти 30-годинний інтенсивний тренінг. І лише після цього він має право взяти в опіку таку дитину.

Що входить в обов'язки волонтера?

По суті, він відстежує стан дитини, ходить з дитиною на культурні заходи, катається на велосипедах чи роликах, просто балакає. Або ж допомагає їй знайти роботу чи стипендію, розвинути свої навички і таланти. Також волонтер залучає інших спеціалістів, які потрібні для нормального самопочуття дитини в прийомних сім'ях.

При цьому CASA не виділяє на ці активності грошей. За місяць один волонтер має проводити 15-20 годин з дитиною. І так впродовж року чи більше в залежності від ситуації. Тільки-но дитину всиновлюють чи вона повертається до батьків, місія волонтера CASA закінчується.

Упродовж усього періоду роботи з дитиною волонтер пише звіти для суду, де кожні кілька місяців проходять слухання щодо дитини – так звані permanency hearings.

Ще один звіт готує соціальний працівник – на їх основі суддя може відстежувати, чи добре дитина себе почуває у прийомній сім'ї.

Навіщо американцям це потрібно?

У прийомних сім'ях можуть жити до 6-8 дітей включно з біологічними. Але залученість у життя прийомних дітей різна – хтось займається освітою-гуртками-теплими особистими контактами, а хтось зосереджується на їжі-житлі й не дуже переймається тим, що твориться в голові дитини.

Тут на допомогу соцпрацівнику приходить такий-от волонтер, який має відстежити, аби дитина почувалась добре й отримувала все, що їй потрібно.

Волонтери мають дуже високу довіру у суду та експертів – як абсолютно нейтральна сторона, яка діє виключно в інтересах дитини.

2. C.A.S.E.

У кімнаті, де нас зустрічає співзасновниця організації C.A.S.E. Дебі Райлі, видніються якісь дивні маски і різнокольорові коробки.

"Ви, мабуть, теж думаєте, що всиновлені діти мають неймовірно радіти тому, що тепер вони в сім'ї і про них дбають. Але у них часто проявляється смуток, відчуття втрати і горювання за рідними", – розповідає Дебі.

Вона бере білу маску і пояснює: "Її розмалювала Анна з Росії. Коли їй було 6,5 років, а братові 12, їх усиновила американська пара. Зараз Анні 20 років, але вона досі сумує за своєю рідною країною. Хоча мама покинула їх з братом у лісі. Після того як дітей знайшли, їх доправили в дитбудинок".

На масці помітні два прапори (Росії і США), сльози, і слова "надія", "смуток", "любов" тощо.

Маски, які розфарбовують всиновлені діти під час роботи з психологами C.A.S.E.

Тут також є коробка з-під взуття, прикрашена блискітками і м'якими кульками.

Це так звана "lost box" – ємність, в яку дитина складає все, що вона втратила, аби таким символічним способом "відпустити" минуле.

В коробці, яку нам показує Дебі, – звірятка, фігурки людей і два листи. В одному хлопчик писав запитання рідним батькам, а в іншій – розповідав про себе. Ці маски і коробки – частина роботи психотерапевтів з дітьми і їхніми всиновлювачами.

Дебі Райлі – дипломований психотерапевт з тридцятирічним стажем, колись працювала з родинами, аж поки 20 років тому сама не всиновила дитину. Тоді ж у неї з'явився інший інтерес – зрозуміти, чому так багато всиновлених дітей лікуються у психіатричних клініках.

На той час вона працювала в агенції з усиновлення. Там їй дали завдання – розробити програму допомоги сім'ям на період після всиновлення.

Саме так Дебі зрозуміла, що її колеги не приділяють особливої уваги саме тому факту, що дитина у сім'ї не рідна і їй з цим важко жити. Психотерапевт називає цю особливість "adoption component".

Дебі пощастило. Якраз тоді, коли вона міркувала все це, чоловік її знайомої Кейтлін, у якої, крім рідних 4 дітей, було 9 всиновлених – продав свою компанію, і Кейтлін хотіла вкласти ці гроші у добру справу.

Так з'явилась C.A.S.E – Center for Adoption Support and Education (Центр з підтримки всиновлення і освіти).

Тепер це організація, яка розпоряджається мільйонними грантами. Вона розробила національну програму по вивченню "компоненти всиновлення", і на замовлення федерального уряду створює онлайнову базу для проведення тренінгів для психотерапевтів по всій країні.

72-годинна програма розрахована на спеціалістів, яким потрібно поглибити знання саме в "adoption component". Навчивши групу психотерапевтів, ті починають самостійно працювати вже у себе на місці.

Таким чином C.A.S.E є вже у 17-ти штатах, де надають психологічну допомогу дітям і сім'ям, які пройшли чи якраз проходять етап всиновлення.

Терапевтам C.A.S.E сім'ї передають державні органи, агенції, школи чи суди. Іноді агенції з усиновлення можуть вимагати, аби психологи організації пішли подивились сім'ю, перед тим, як вирішити, чи варто довіряти їм дітей, зрозуміти, чому саме сім'я вирішила всиновити дитину, як вона вміє справлятися зі смутком і горюванням, та чи не спробує відтворити у всиновленій дитині копію втраченої.

Усе це не безкоштовно. Послуги спеціалістів C.A.S.E. покриває медична страховка, або ж за них платить агенція, або ж сім'я, якщо йдеться, наприклад, про міжнародне всиновлення.

3. Несекретні матеріали

У неприбутковій техаській агенції Upbring Донна Палмер відповідає за міжнародні зв'язки, маркетингові комунікації і фандрейзинг.

8 років тому вона всиновила 13-місячну Настю. Нині Еллі, так тепер її звати –щаслива і вродлива дівчинка, яка відвідує школу, займається співом, гімнастикою, вчиться грі на піаніно.

"Вона знає, що навіть якщо не була народжена в моєму животику, вона народилась в моєму серці. Я така щаслива мама", – каже Донна.

Вона розповіла своїй всиновленій дитині, що не є її біологічною мамою. Насправді мама дівчинки – з Киргизстану, народила дитину вдома і принесла в лікарню. Там дівчинка прожила 3 місяці, а далі її перевели до будинку дитини. У 9-місячному віці вона стала доступна для всиновлення.

"Я ніколи не забуду першу ніч, коли вона спала і обіймала і гладила сама себе. І пройшло лише кілька місяців, коли я змогла це зробити, а вона могла приймати цю любов", – пригадує Донна.

Жінці видали досить детальну медичну історію дівчинки, але Донна хотіла б більше знати про її маму.

"Якби її мама хотіла зв'язатись з Еллі, я могла б це зробити", – каже Донна.

На відміну від України, де зберігання таємниці передбачено статтями 229-231 Сімейного Кодексу, в США інше ставлення до інформації щодо всиновлення.

Одна зі світлин фотопроекту Together We Rise/boredpanda.com

У Національній Раді з усиновлення (National Council for Adoption), яка є експертним об'єднанням агенцій, адвокатів та працівників у цій сфері, кажуть, що розсекречення факту всиновлення – одне з найбільших реалізованих досягнень останніх років.

Адже раніше діти соромились того факту, що їх всиновили. Але відкритість цієї інформації і можливість говорити про це спокійно зняла велику напругу поміж усіма членами сім'ї.

Інформацію про те, що вони усиновлені, подають дітям поступово.

"Через це більше переживають батьки, але дітям легше з цим справитись. У нас було дуже багато років помилок, поки ми до цього добрались", – каже Меган Лестіно, директор з Public Policy and Education.

Таємниця всиновлення може й зберігатись – у США діє різне законодавство у різних штатах, федеральні закони регулюють лише рамки і загальні правила.

Конфіденційність не вимагається, але вона може зберігатись, якщо є згода обох сторін – наприклад, у випадку інцесту чи зґвалтування, коли біологічна мати може не хотіти, аби про це знали.

Далі буде...

Галина Титиш, УП