Щасливі вболівальники. Валлійські фанати про свою збірну, ігри і сльози

4874
1 липня 2016

Ми поспілкувались з одними з найщасливіших уболівальників у світі саме зараз - валлійцями, чия збірна чия збірна вийшла в 1/2 Чемпіонату Європи з футболу

До Євро-2016 збірна Уельсу жодного разу не пробивалась у фінальну частину Чемпіонату Європи, і лише одного разу у далекому 1958 році грала на Чемпіонаті світу.

Починаючи з 1980-х Уельс спіткала низка невдач у кваліфікації. Вони двічі залишились за бортом Чемпіонату світу через гіршу різницю забитих і пропущених голів, одного разу через незабитий пенальті у ворота Румунії, а у плей-оф за потрапляння на Чемпіонат Європи у 2003 році програли Росії 0:1.

У 2010-му році команду очолив молодий 41-річний тренер Ґарі Спід, який сам відіграв 85 матчів за збірну.

Справи йшли кепсько, у серпні 2011 команда опустилась на 117-те місце у світовому рейтингу FIFA. Проте восени цього ж року Уельс виграв 4 із 5 матчів, та отримав нагороду від FIFA як найкраща команда-прорив року. Але сталася трагедія - 27 листопада 2011 Ґарі Спіда знайшли мертвим у власному домі. Він закінчив життя самогубством, чим шокував Уельс і весь футбольний світ.

Команду очолив нинішній наставник Кріс Коулмен, якому все ж вдалося перервати прокляття невдач у кваліфікаціях. Наприкінці 2015-го збірна Уельсу вийшла у фінальну частину Євро-2016.

Уже у Франції команда неочікувано посіла перше місце у групі з Англією (1:2), Словаччиною (2:1) та Росією (3:0), а у ⅛ перемогла кривдників збірної України Північну Ірландію 1:0.

У п’ятницю ввечері у Ліллі відбувся, мабуть, найважливіший матч збірної Уельсу в історії цієї країни  - ¼ фіналу Євро проти Бельгії.

Ми поспілкуватися напередодні з одними з найщасливіших фанів на цьому Євро, які розповіли про свої найпам’ятніші вболівальницькі миті та важливість, яку має цей успіх збірної для невеликої, але гордої країни.

Люїс Дав

26 років, менеджер з СММ, 18 місяців живе у Канаді

Люїс - справа. 

Ця фотографія зроблена у День Святого Давида (національне свято Уельса, святкується 1 березня).

Я разом з своїм єдиним валлійським другом у Канаді розгорнули прапор на гірськолижному курорті, поки працювали там. Цілий день нас питали, що це за прапор і чому він тут?

Траплялись і такі: "Це прапор Норвегії?", "Ви валлійці? Я думав, ви ірландці" і навіть "Я думав, що Уельс – це просто місто, і звідки тоді у вас Святий?". Тому навіть те, що ми пробились на Євро, робить наш прапор більш впізнаваним 

З того часу, як я переїхав у Канаду, я дивився кожну гру у кваліфікації та на самому Євро.

Маю друзів не з Європи, які підтримують Уельс. Навіть є відео з японським товаришем, який скандує "Go Welsh!" (Вперед, валійці!).

Деякі люди погано знають географію, тому добре, що Євро ставить Уельс на світову мапу. Особливо для людей, які роблять дурні помилки, скажімо, за замовченням вважаючи Англію Британією.

Днями я був на невеличкому гірськолижному курорті, і там у мене зав’язалася розмова з одним данцем. Він розповів, що підтримує Уельс та Ісландію, тому що пам’ятає, якими веселими і завзятими були наші фани у матчі кваліфікації на Євро-2000, і згадує Євро-1992 ніби воно було вчора (тоді Данія стала Чемпіоном Європи).

Він хоче, щоб інша невелика нація зробила те ж саме! Будь-хто з країни з невеликим населенням, кого я тут зустрічав, підтримує нас так, як він. Також 2 місяці тому я зустрів норвежця, який сказав мені: "Друже, я сподіваюсь, що ви добре зіграєте на Євро".

Тут не транслюють футбол, тому зазвичай європейці збираються зранку у когось вдома, щоб подивитись матчі разом по інтернету. Також я товаришую з кількома англійцями. Було важко прокидатися о 6-й ранку, щоб побачити поразку Уельсу від Англії на останній хвилині у присутності англійців, яких ще й було більше.

Але ми випередили їх у групі, і на відміну від них, пройшли в 1/4, тому сміється той, хто сміється останнім.

Іноді тут важко пояснити людям, звідки я. Були випадки, коли люди питали про це, і коли я відповідав "Уельс", вони починали говорити зі мною про Сідней або запитувати: "Уельс у Австралії чи Уельс в Англії?", і я відповідав: "Жоден з двох, Уельс – це країна".

Я пам’ятаю, як минулого року, коли працював у піцерії, дивився гру "Уельс – Бельгія", яку ми виграли 1:0. До мене прийшов друг, і поставив поряд ноутбук з трансляцією. Я мав зробити 5 піц під час гри, але мені вдалося побчаити десь 80% гри, і коли Бейл забив, то я кричав так голосно, як тільки міг, немов навіжений!

Я налякав сім’ю з Середнього Сходу, коли підкинув пачку борошна угору, тому був вимушений сильно вибачатись за це.

У найближчому до мене великому місті Євро рекламують постером Ібраґімовіча та Бейла. Для мене це нереальне відчуття – побачити обличчя зірки спорту з Уельса у Богом забутому місці!

Найбільш пам’ятні історії, пов’язані зі збірною

Один із моїх найкращих спогадів у житті – 16 жовтня 2002 року, коли ми обіграли Італію 2:1 на "Мілленіумі" у Кардіффі.

Перед грою на поле вийшов Джон Чарльз, один із найвеличніших валлійських гравців, який провів частину кар’єри саме у Італії – у цей момент навіть мурахи побігли по шкірі. Ми перемогли 2:1, і тоді була найкраща атмосфера на футболі у моєму житті.

Я можу згадати і поразку у плей-оф від Росії 0:1, коли я йшов зі стадіону зі сльозами на очах, і просто безперестанку ревів.

Найгіршим моментом, який я будь-коли переживав, стала поразка від Сербії 0:3 на стадіоні "Кардіфф Сіті".

Більш прикрою цю поразку робило те, що ми програли команді, яка на папері була не набагато сильнішою за нас. Коли вони забили перший гол, то майже не святкували його ніби тільки-но забили якійсь дрібноті.

Я так злився через це.

Останнью товариською грою, яку я відвідав до переїзду у Канаду, була перемога 3:1 проти Ісландії. Ми дуже добре виглядали того вечора. На цю гру прийшло лише 9 тисяч, але для справжнього вболівальника ця перемога була особливою. Нас дражнили, що це золоте покоління гравців ніяк не розкриється.

Та я думаю, що наш успіх змусив себе чекати через трагічну смерть Ґарі Спіда, але тепер наш час настав!

Важливість успіху збірної для країни

Я можу згадати випадок у Ньюпорті, місті неподалік від кордону з Англією. Одного вечора я прийшов у паб, в якому було 12 екранів. І всі вони показували матч Англії проти Бразилії замість гри Уельса.

І я мусив посперечатись, щоб на одному з малих екранів таки увімкнули гру Уельса, яку дивились лише 7 валійців, інші ж – Англію. Я сподіваюсь, що зараз, коли я зайду у паб у південно-східному Уельсі під час гри нашої збірної, там автоматично будуть показувати саме її, а не матч Англії. Також цей успіх означає, що прокляття кваліфікації знято, і ми зможемо пробитися на інший великий турнір у найближчому майбутньому.

Бретт Девіс

41 рік, викладач, живе і працює у Токіо

 

Зараз я живу у Токіо та викладаю англійську і кінематограф в університеті.

Тому було важко знайти вільний час під час навчального семестру. Але я ніяк не міг пропустити першу за 58 років гру Уельсу на великому турнірі, що фактично було втіленням моєї мрії.

Отож, я прилетів у Бордо на матч проти Словаччини. І це справді був найкращий вікенд у моєму житті.

Французи, словаки, уболівальники з інших країн були привітними і дружніми, і фани Уельсу просто раділи, що були там. Сидіти на площі у Бордо, потягувати вино під сонцем, і бачити всіх у яскравих червоних футболках. Все було так, як я завжди уявляв собі - Уельс на великому турнірі!

Чудовий стадіон, але атмосфера навколо була трохи напруженою. Ми всі дуже нервували у той момент. Але коли зайшли всередину і побачили написи Євро-2016, прапор Уельсу, який майорів над трибунами, і сотні прапорів самих уболівальників, я дійсно усвідомив, де ми!

Це було найкраще виконання гімну в моєму житті – всі навколо мене тремтіли, у когось були сльози, емоції переповнювали.

Перед турніром ми всі знали, що буде нелегко. Ми знали, що можемо виступити добре, але також розуміли, що можемо з легкістю програти кожній команді з нашої групи.

Але я завжди казав, що тільки до тих пір, поки ми не заб’ємо один гол і матимемо момент для святкування. Цей момент настав, коли забив Бейл. Було схоже на те, що я просто вирвався зі свого тіла, кричав голосніше, ніж будь-коли раніше, обіймав свого брата і незнайомих людей!

Та ми можемо забивати голи тут! Ми заслужили бути тут! І ми можемо це зробити! Я справді думав, що моя голова може вибухнути і був у неймовірному піднесенні. Все життя футбольних страждань зникло в одну мить! Чиста магія!

Так це виглядало на трибунах: 

Після голу я був виснаженим. Люди навколо мене також були без сил, і ми всі навіть стихли на мить. У нас просто нічого не залишилось, боліло горло, а голос просто зник. Другий тайм був більш нервовим, але до фанів повернувся голос. Коли Дуда зі Словаччини зрівняв рахунок, я думав, що щастям буде втримати нічию. І це зробило наш переможний гол ще крутішим!

Але для мене нічого не зрівняється з тим, що я на власні очі побачив гол Бейла зі штрафного – перший за 58 років гол Уельсу на великому турнірі, і той момент, коли я зрозумів, що ми можемо зробити щось особливе на Євро-2016.

Найбільш пам’ятні історії, пов’язані зі збірною

Маю багато історій, переважно негативних. Найвідоміші поразки на моїй пам’яті – Шотландії у 85-му, Німеччині у 91-му, Румунії у 93-му та Росії у 2003-му. Але загалом це були хороші часи, адже нам майже вдавалося пройти кваліфікацію. Гіршими були роки, коли ми програвали кілька перших матчів у відборі і втрачали всі сподівання.

Мої найулюбленіші спогади пов’язані з однією і тією ж командою: у 1991 Чемпіони світу німці (Маттеус, Бреме, Клінсманн!) приїхали до Кардіффу.

Нова команда об’єднаної Німеччини, непереможна протягом 2 років і менше, ніж через рік після вражаючого тріумфу в Італії у 90-му.

Гра проходила на старому стадіоні "Arms Park", і підтримка була фантастичною. Я не знаю чому, але у всіх було відчуття, що ми можемо це зробити. Я досі пам’ятаю гол ніби у slow motion, і той найголосніший крик, який я будь-коли чув!

Абсолютне блаженство – ми перемогли Чемпіонів світу! Ми могли перемогти будь-кого! На жаль, Німеччина змогла обіграти усіх інших – і ми фінішували другими у відбірковій групі.

Інший спогад менш пам’ятний навіть серед уболівальників Уельсу – матч проти Німеччини у Дюссельдорфі у 1995-му. Ми вже втратили шанси пройти на Євро після поразок від Грузії та Молдови, і лише 200 (так, всього двісті!) валлійських уболівальників зібралося на виїзд. Німецькі фани були неперевершеними – вони купували нам випивку і співали з нами. Коли німецьке телебачення запитало нас про можливий рахунок, ми відповіли: "До тих пір, поки він не стане дуже поганим!"

Але якимось чином ми повели у рахунку, і наші дві сотні затягнули: "Ми хочемо десять!". Наш голкіпер Саутголл зіграв одну із своїх найкращих ігор, і врятував нас безліч разів.

І навіть після того, як німці зрівняли рахунок, нам вдалось втримати нічию. Хто знає? Може ми зустрінемось з Німеччиною 10 липня у фіналі!

 

Важливість успіху збірної для країни

Цей успіх дарує людям упевненість. І це дійсно може змінити те, як валлійські ЗМІ висвітлюють футбол.

Телебачення та газети зазвичай фокусують увагу на регбі (навіть попри те, що зараз більше людей грає і дивиться футбол!), тому на футбольну збірну завжди ходить менше людей.

Аля я сподіваюсь, що це дасть кожному надію, що Уельс може змагатись з найкращими командами у світі. Це надихне більше сімей ходити на футбол, тому команда може стати більш популярною у майбутньому.

Це навіть може призвести до того, що у майбутньому з’являтиметься більше молодих гравців, які спробують перевершити досягнення цього складу збірної.

Валлійці по натурі трохи песимістичні, але цей турнір показав, що ми можемо досягати чогось і на міжнародній арені.

Крім того, живучи у Японії, я втомився постійно пояснювати, що таке Уельс. Тепер мені не потрібно цього робити – зараз японці дуже радіти зустріти когось із землі Бейла та Ремзі!

Стів Мур

28 років, касир букмекерської контори

Стів - праворуч на фото 

Я був на усіх матчах збірної у Франції, і якщо справжній валлійський уболівальник каже, що він не розплакався на французькій землі цього літа, то він бреше.

У кожного в певний момент були сльози на очах. У кожного був момент відчуття цієї реальності, адже після всіх невдач і зневіри в тому, що ми зможемо чогось досягнути, і коли ми співали "Ми ніколи не пройдемо кваліфікацію", нас все ж запросили на вечірку і ми тут у топі.

Думаючи про сім’ю і друзів, серед яких були ті, з ким ми познайомились, підтримуючи Уельс, але яких вже немає з нами. Як, звісно, і Ґарі Спіда.

Тут кожен момент зустрічі з уболівальниками і людьми зі всієї Європи стає неймовірним: ми ніколи не думали, що він настане. Загалом все ще здається сюрреалістичним.

Я досі думаю, що прокинусь, і в якийсь момент нам потрібно буде лише одне очко у домашній грі з Андоррою, щоб пройти кваліфікацію… і ми програємо, адже таке трапляється просто тому, що ми – Уельс.

Найбільш пам’ятні історії, пов’язані зі збірною

Це домашня гра проти Бельгії у кваліфікації (перемога 1:0). Починаючи з насолоди атмосферою у центрі міста, коли ми разом з бельгійцями співали наші та їхні пісні і весело проводили час разом (сподіваюсь, що у Ліллі це повториться). А потім сама гра, результат, неймовірна гра у захисті і, особливо, спонтанне виконання гімну, яке пробирало до кісток і від якого на очі навертались сльози.

Для мене це виконання гімну був уособленням того, що могла означати потенційна перемога для членів моєї родини, яких більше не було поряд, і які не могли побачити це на власні очі.

Ти міг озирнутися навколо і побачити 30 тисяч обличь, почути 30 тисяч голосів, де кожен мав свою особисту історію. Усі ці історії, емоції сплелись в один колективний порив, щоб активно впливати на те, що відбувається на очах фанів. Передивляючись запис гри, помітно, що шум на трибунах приголомшив суперників, одних із найкращих гравців у світі, і зробив їх більш вразливими.

Важливість успіху збірної для країни

Цей турнір має велике значення, адже це місце, щоб показати себе світу. Це як дати нам шанс сказати світу: "Ні, ми не частина Англії. Ми горда і завзята нація. Крім того, можемо набагато більше, ніж просто співати і грати в регбі."

Сподіваюсь, що цей успіх призведе до появи нової національної ідентичності, щоб бути валлійцем насправді було важливим для тих, хто зростає на цій землі.

Енді Еванс

17 років, студент

Зараз я живу в Англії. І дуже приємно спостерігати, як англійці зараз знайомляться з тими гравцями збірної Уельсу, яких вони раніше не знали і ніколи не бачили. Наприклад, про таких гравців, як Джонні Вільямс, до турніра ніхто не чув. А зараз  їх нахвалюють пересічні вболівальники.

Найбільш пам’ятні історії, пов’язані зі збірною

Найбільш пам’ятним моментом була смерть Ґарі Спіда. Це був один з тих моментів, коли здалося, що час зупинився - настільки великим шоком це стало. І було навіть більше прикро через те, коли це сталось. Перед цим ми тільки-но вдало стартували і сподівались добре пройти кваліфікацію на Чемпіонат світу-2014.

Важливість успіху збірної для країни

Успіх на турнірі має величезне значення для валлійського футболу, адже він надихне багатьох дітей займатися футболом і мріяти про те, щоб представляти Уельс на великих турнірах. Таким чином, ми зможемо приблизно через 10 років мати золоте покоління, яке зараз є у Бельгії. 

powered by lun.ua