"Маленька Україна" Нью-Йорку – громада вихідного дня

7732
11 липня 2016

У Нью-Йорку подорожують навколо світу, не залишаючи околиць міста.

Маленька Італія, Індія, Пенджаб, Фуджоу, Токіо і Маніла, Китайське і Корейське місто – чи не кожна країна, етнічна група і велике місто мають свою ком'юніті із храмами, культурними центрами, гуртками народних танців і співу.

Лише за офіційним підрахунком, третина мешканців Нью-Йорку – емігранти, котрі "звучать" одразу на 800 мовах світу. Доживаючи віку в подібних етнічних анклавах, нью-йоркери часом і не говорять англійською, та й у буквальному сенсі не знаходять спільної мови із онуками.

"Українське село" чи то пак "Українська долина міста" – компактна ком'юніті на Другій Авеню Мангеттену між 6-ю і 10-ю вулицями.

Із початку минулого століття чотирьом хвилям політичної еміграції громада створила "теплий океан" – українськими газетами, вісниками і журналами, книговидавничою справою і книгарнями, музеєм, інститутом, школою і церквою.

Утім відкриті кордони України після розпаду Радянського Союзу, окупація Криму, війна на Сході і джентрифікація (тобто реконструкція і оновлення) неблагополучної околиці Мангетенну – визначили незворотну зміну наративу "Маленької України".

"В 70-х роках тут було дуже погано – у власному під'їзді часто можна було знайти наркомана під кайфом чи навіть труп.

Коли я приїхала, на місці нинішніх дуже крутих ресторанів були клініки для наркозалежних.

Будинок через дорогу, де нині за мільйони продають помешкання, був в'язницею з ґратами на вікнах, і вони її не дуже перебудували", – зі сміхом оповідає режисерка Вірляна Ткач на кухні у бандуриста Юліана Китастого.

Юліан Китастий грає на бандурі і співає українською у виставі режисерки Вірляна Ткач "Темна ніч. Ясні зорі". Фото Вальдемара Клюзко

Над головою в оповідачів звисає целофан – на дощ тут тече зі стелі, пахне сирістю і під ногами поскрипує вичовганий паркет.

Стіна при обідньому столі заклеєна поштівками і фотографіями від невипадкових гостей.

З вітальні лунає ненав'язлива бандура у запису.

Величезне за мірками Нью-Йорку помешкання музиканта у будинку на чотири квартири належить українській громаді і розташувалося акурат між резиденціями "Спілки української молоді" і Пласту, поруч із двома українськими ресторанами, через дорогу від українсько-польської м'ясарні та за кілька кварталів від театру, де Юліан Китастий грає на бандурі і співає українською у виставі режисерки Вірляна Ткач "Темна ніч. Ясні зорі".

Вистава двомовна – це історія знайомства афроамериканського актора Айра Олдріджа з українським поетом і художником Тарасом Шевченком у родинному будинку графа Толстого. У тісному залі театру "La MaMa" доставляють стільців.

Вистава "Темна ніч. Ясні зорі" – історія знайомства афроамериканського актора Айра Олдріджа з українським поетом і художником Тарасом Шевченком. Фото Вальдемара Клюзко

Однак, незважаючи на аншлаг, між глядачів українців обмаль:

"Люди, що родилися вже в Америці, люди нашого покоління, вибрали здебільшого поселитися глибоко в передмісті – Нью-Джерсі, Коннектикут", – каже Китастий про українців, розпорошених навколо Нью-Йорку на відстані година-півтори їзди на авто.

"І це змінило українську громаду – важко організувати подію, яка б зібрала всіх", – додає він.

І хоч околиця Мангетенну на перетині вулиць Тараса Шевченка і 7-ої знана як "Маленька Україна", чимало її осередків – як-от Український Мистецький і Літературний клуб, кав'ярня "Київ" і ресторан "Одеса" – закрито останніми роками.

Там, де нині Starbucks, був легендарний клуб із політичним ухилом "Орхідея".

Мала громада і щонайменше три українські книгарні.

"Сурма" мала одну перевагу – там продавалися шкільні книги для суботньої школи, то хоч кілька разів на рік батьки приходили туди і шось купували. Але от і "Сурма" закривається. Ми туди ходили не тільки купувати книги – це був інтертеймент!" – пригадує режисерка молодечі роки в "Українському селі".

Навздогін бандурист кидає: "Старий Сурмач, як мав більше 70 років, пішов на лекції по бандурі і навчився. Грав у крамниці – то було таке захопливе шоу!"

МОВЧАННЯ "СУРМИ"

"Знижка до 50%, якби хто питав!" – змайстроване червоно-чорним фломастером на папері оголошення на пошарпаній часом вітрині.

Біля прочинених дверей із облупленою фарбою недбало покинута картонна коробка плівкових касет по три долари.

Напис на килимі при порозі мимоволі дає рахунок рокам, які крамниця із українським крамом не дотягнула до століття.

Ступивши на те "Вітаємо у "Сурмі" з 1918 року", тишу порушила ненав'язлива мелодія дзвінка.

Напис на килимі при порозі мимоволі дає рахунок рокам, які крамниця із українським крамом не дотягнула до століття. Фото Вальдемара Клюзко

На піку популярності етнічних мотивів у 60-х сюди за вишиванками заходили Джим Морісон і Дженіс Джоплін.

Карен Аленн, партнерка Гаррісона Форда у "Шукачах втраченого ковчега" з'являється у стрічці, вбрана у вишиту блузу із української крамниці Нью-Йорку.

За кілька днів до офіційного закриття крамниці "Сурма: книги і музика" останніх клієнтів зустрічає власник і онук засновника.

Інтер'єр нью-йоркської крамниці "Сурма: книги і музика" нагадує етнографічний музей. Останніх клієнтів зустрічає власник і онук засновника Маркіян Сурмач. Фото Вальдемара Клюзко

В інтер'єрі, що нагадує етнографічний музей, між полиць із уціненими вініловими платівками, вінтажними програвачами, ляльками-мотанками, пасками, рушниками, бандурами, портретами Шевченка, пейзажами української глибинки, пшеничним колоссям Маркіян Сурмач скаржиться на збитковість бізнесу.

"Коли мій дідусь і тато імпортував речі із України і Східної Європи, такий крам було важко дістати, бо не було можливості сісти у літак і полетіти до України, – оповідає він англійською. – Тепер маємо перший розпродаж в історії "Сурми", і вперше за сто років тут чимало клієнтів! Закривати бізнес, як виявилось – прибутково. Сумно..."

На полицях уцінені книги, вінілові платівки, вінтажні програвачі, ляльки-мотанки, паски, рушники, бандури, портрети Шевченка, пейзажами української глибинки, пшеничне колосся тощо. Фото Вальдемара Клюзко

Джентрифікація з її високими цінами на оренду не є причиною закриття крамниці. Придбаний у кредит за 15 тисяч доларів родинний будинок Сурмачів на Мангетенні виставлений нині на продаж.

Ринкова вартість нерухомості у жвавій частині East Village ("Східному Селі") – мільйони доларів США.

ШКОЛА ПРИ ЦЕРКВІ

"То не тільки околиця змінилася – Україна змінилася. В Україні є війна, і ми, як американці, там нині часто буваємо і можемо там купити все, що захочемо, – зізнається Андрій Стасів, директор Української школи, що через дорогу від "Сурми". – Тут вони беруть за вишивану сорочку 100 доларів, а там я можу придбати за 20-30.

Я, наприклад, ніколи в "Сурму" на шопінг не ходжу. Вони продають одне й теж вже як 25-30 років, і люди все то мають. Я маю у шухляді повно рушників, скатертин, сорочок – я вже роздаю студентам! Афро-американським студентам!"

Заснована при українській католицькій церкві Святого Юра, Українська школа у Нью-Йорку переживає чимало змін, аби не мати збитків.

 Українська католицька церква Святого Юра у Нью-Йорку. Фото із сайту brama.com

Через брак учнів довелося відмовитися від початкової школи і здати два поверхи в оренду, подавати заявки на допомогу від уряду США і спонсорів.

Українська мова і українознавство тут у статусі факультативу, навчання загалом англійською, як того вимагає статус сертифікованого приватного американського навчального закладу.

Послуги школи на Мангетенні щороку обходиться батькам у 7.500 доларів. Українських американців між учнів щоденної школи обмаль, утім щосуботи більше 200 їх вивчає українську у школі вихідного дня.

Після того мають заняття народних танців у Роми-Прими Богачевської чи вправляються на музичних інструментах в Українському музичному інституті, йдуть до СУМу чи на сходини Пласту.

Школярики під час щорічного Українського фестивалю на розі 7-й вулиці і площі Тараса Шевченка. Фото із сайту brama.com

Власне вивчення української мови – одна із обов'язкових умов зарахування до Пласту. Крім того, не зараховують у скаути українського походження тих, хто не ходить до церкви.

"Відколи я став директором школи, я стараюся, щоб ми будували нашу церкву", – розповідає Андрій Стасів, директор Української школи при Українській католицькій церкві Святого Юра, а між тим і організатор щорічного фестивалю при тій же церкві.

Цьогоріч за три дні варениками, піснями і народними танцями на розвиток храму громада зібрала майже 32 тисяч доларів США: "Церква має дефіцити щороку. Вона майже банкрут – тільки на оливу і обігрів йде більше, ніж вона збирає".

Все менше прихожан доїжджає на недільну службу українською на Мангетенні.

Аби заощадити декілька годин на дорозі в один бік, українці віддалених околиць штату організували локальні школи українознавства, воркшопи народної творчості, зібрали кошти на храми у Бафало, Нью-Джерсі, Коннектикуті…

Дисперсне розселення півмільйонної громади Нью-Йорку визначило майбутнє "Маленької України" у виживанні.

МУЗЕЙ ПОКИНУТИХ СКАРБІВ

"Big deal", як означають американці одним словосполученням досягнення, перемогу, успіх і удачу, – для української громади є музей у Нью-Йорку. Це саме те, чим не може похизуватися більшість громад міста, у тому числі й російська.

Новобудова на Мангеттені поза контекстом обшарпаних, вицвілих, облуплених вивісок "Маленької України".

У свіжому ремонті і приємній прохолоді рівномірного кондиціонування тут і концерти влаштовують, і фільми показують, і зустрічі проводять із сучасними українськими письменниками, драматургами та режисерами.

А по суботах навчають вишивати, ткати, малювати писанки і майструвати різдвяні прикраси.

Власним музеєм не може похизуватися більшість громад міста, у тому числі й російська. Фото bruchwiese.livejournal.com

Поміж учасників тих забав часто і не українці зі Східної Європи, і американці – тому все організовано двомовно.

"Історія музею зачалася з 1933 року, коли Союз українок закупив у Львові колекцію українського народного мистецтва – і одяг, і килими, і кераміка, – розповідає директорка музею Марія Шуст. – Вони використовували ту колекцію, щоб пропагувати українську культуру, і от у 60-х роках вирішили примістити ту колекцію в музей і зачали збирати на то гроші".

У 85-му придбали землю, однак лише за 20 років зібрали на будову. Третину загального бюджету у 9 мільйонів доларів витягнули із родинного бюджету благодійники українського походження Ткачі.

Євген і Даймен перерахували 2,5 мільйони доларів на будівництво і ще мільйон вклали в тривалий фонд на утримання музею: "Він дав той мільйон за умови, якщо ми зберемо ще один мільйон на то в громаді".

2005 – 2013 Exhibitions and Programs at The Ukrainian Museum from ukrainianmuseum on Vimeo.

Щорічні витрати у 900 тисяч доларів на утримання установа компенсує грантами від міста і штату.

Муніципальний статус до певної міри і визначив академічне спрямування музею із колекціями митців діаспори.

Власне, жоден із найдорожчих сучасників України не виставлявся у тому музеї.

"Ми не працюємо як галерея, більше беремо науковий підхід. На жаль, спроваджувати з України дуже коштовно, і щоразу до виставки ми видаємо каталог.

В Україні війна, і чимало наших доброчинців зачали надсилати гроші туди, тож фінансово нині не маємо підстав витрачати гроші", – каже Марія Шуст.

РОЗКВІТ "ВЕСЕЛКИ"

Успішно припасована до вимог американського ринку, цілодобова залюднена ресторація української кухні "Веселка" – поодинокий комерційно успішний проект "Української долини міста".

Landmark of the City, тобто культове у Нью-Йорку місце може дозволити собі не лише самоокупність, але й активну спонсорську підтримку культурній складовій "Маленької України".

"Коли я вперше прийшов працювати сюди, більшість наших клієнтів були українці і поляки", – пригадує американець ірландського походження Том Бірчард.

Цілодобова залюднена ресторація української кухні "Веселка" – поодинокий комерційно успішний проект "Української долини міста". Фото globalcitynyc.com

1966-ого він був у "Веселці" касиром, нині ж є управителем – ресторан йому дістався від тестя-українця, який починав "Веселку" у тісному приміщенні із невибагливим асортиментом – кава, тістечка, цигарки, газети, цукерки, морозиво і лотерейні квитки.

Коли українці почали виїжджати із округи, заклад переживав непрості часи, бо втратив левову частину клієнтів.

"Додали до меню бургери, сендвічі із тунцем, картоплю фрі – так і борщ, і вареники стали популярні серед американців. Ми почали отримувати відгуки у газетах, журналах і гідах – усі пишуть про млинці, борщ і вареники", – продовжує Том.

Борщ і вареники стали популярними серед американців. Фото vogue.ua

За шістдесят років по заснуванню, через відносно недороге меню і цілодобовий графік, ресторан східноєвропейської кухні з американським присмаком перейшов у статус "мекки" хіпстерів і студентів.

"Лише студентів NYU (Університету Нью-Йорку) тут є 50 тисяч, і вони люблять подовгу затримуватись.

У 60-х тут було 10-15 маленьких українських кав'ярень завбільшки із "Веселку", тепер це 2-3 місця", – пригадує американець, стурбований долею української громади.

Колись, вмотивована ідеєю незалежної України, діаспора у Нью-Йорку заснувала книгарні і газети, громадські організації, культурні центри, школу і музей задовго до розпаду Радянського Союзу, у часи, коли подібні речі було важко уявити в межах УРСР.

Сьогодні "Українська долина міста" переживає не найкращі часи. Фото Вальдемара Клюзко з показу вистави "Темна ніч. Ясні зорі"

Сьогодні "Українська долина міста" переживає не найкращі часи. Установи, знехтувані нащадками еміграції політичної, і геть не привабливі для еміграції економічної, – занепали у розвитку.

За останні 25 років стосунки "Маленької України" і незалежної України швидше нагадують культурний обмін із затримкою. Onuka скасувала тур у США через непродані квитки, Джамала не мала сцени у Нью-Йорку.

Уявлення про незалежну Україну у діаспори настільки ж примарні, як і в українців про "Українське село" на Мангеттені у Нью-Йорку.

Утім, рано чи пізно через оту культурну прірву доведеться переступити.

Потрібно інвестувати час і зусилля, аби "Мала Україна" привабила новоприбулих американських українців. А Україна незалежна – культурну дипломатію і тиск на уряд США через потужну діаспору в Америці.

Тетяна Козирева, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті