Аптечки та патрони. Що возять волонтери на фронт на третьому році війни

Усі вони починали допомагати найнеобхіднішим: закуповували форму, бронежилети, збирали засоби гігієни та продукти харчування. Забезпечували тим, чого не могла надати держава.

З кожним роком війни їх допомога змінювала вектор. Зараз вони так само продовжують витрачати свій вільний час на "війну", але допомагають кожен у своїй ніші.

Що возять на фронт волонтери на третьому році війни, "Українська правда. Життя" з'ясовувала в представників найбільших волонтерських організацій України.

Олександр Фощан, волонтер фонду "АРМІЯ SOS"
Загальна сума зібраних коштів: 32 мільйони гривень
На початку займалися речами першої необхідності, формою та захисною амуніцією. Зараз працюють по чотирьом основним напрямкам

Олександр Фощан, волонтер фонду "Армія SOS"

Перший – це безпілотна авіація. Ми виробляємо літаки та маємо групи безпілотників, які займаються аеророзвідкою в інтересах армії.

Другий напрямок роботи – це радіорозвідка. Серйозно працюємо над цим ще з 2014 року.

Аеро- та радіорозвідка це одні з важливіших елементів війни. Аерозвідка дозволяє виявляти позиції ворога, бази ГПМ, артозброення та скупчення техніки, радіо – викривати системи керування ворога, дізнаватися про їх плани та приймати згідно з цими даними міри протидії.

Безпілотники "Армії SOS"

Крім того, у нас є IT-сектор, що займається програмним забезпеченням планшетів Армії SОS – таким, як "Мапа" та Артилерійські калькулятори на різні системи озброєння. За допомогою ПЗ МАПА військові мають можливість миттєво орієнтуватися на місцевості, визначати своє місцеположення та місцеположення ворога та прокладати маршрути. За допомогою балістичних калькуляторів "боги війни" протягом декількох хвилин можуть вирахувати необхідні установки для стрільби та з перших пострілів накрити позиції супротивника.

Планшети "Армії SOS"

Досі продовжуємо возити на фронт автомобілі. Держава забезпечує КАМАЗами, МАЗами, але потрібні більш маневрені автомобілі для виконання нешироких задач, наприклад, джипи.

Зміни в нашій діяльності напряму пов'язані з покращенням умов проходження служби та забезпеченням армії необхідними речами з боку Міноборони. Зараз немає жодного воїна без броні чи каски. Тому ми залишили лише ті напрямки, які найбільш не забезпечені через свою коштовність та інноваційність, і до яких у держави не доходять руки.

Віталій Дейнега, волонтер, засновник фонду "ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ"
З 2014 року завезли на фронт 700 тепловізорів
Загальна сума зібраних коштів: більше 94 мільйонів гривень
Напрямки роботи: тепловізійна оптика, ремонт військової техніки, закупівля джипів, професійна підготовка військових, система обміну розвідувальними даними та управління артилерією ГІС "Арта"

Віталій Дейнега, волонтер, засновник фонду "Повернись живим"

Наше завдання – робити армію більш боєздатною. Цукерки та печиво вже не потрібні на фронті, проблеми з їжею та засобами гігієни вирішені завдяки іншим волонтерам та державі. Більш того, солдат зараз отримує немаленьку зарплату і в змозі забезпечити себе найнеобхіднішим.

За роки війни в діяльності нашого фонду не відбулося глобальних змін.

Ми возили й возимо тепловізори. Ремонтуємо техніку.

Також плануємо зайнятися психологічним супроводом солдат на полігоні й під час бойових зіткнень. Зараз всі зациклені на реабілітації – а набагато легше хворобу не допустити, ніж її потім лікувати.

Робимо засоби прослуховування і поставляємо їх на фронт, підзорні труби, біноклі. Продовжуємо займатися навігаторами. Але основний напрямок – це тепловізори.

Чому тепловізори? Відповідь дуже проста. Чим ближче ти до зони ведення боїв, тим гірша ситуація зі світлом. З тепловізором видно на кілометр вперед. Без нього бійці змушені воювати на слух. Це стрільба в нікуди, підставляючи себе.

Зараз Міноборони отримало від Америки досить багато приладів нічного бачення, але, по-перше, їх все одно не вистачить на всіх, а по-друге, тепловізор набагато ефективніший.

З приладом нічного бачення видно вночі, але якщо ворог добре маскується, то він може підібратись занадто близько, перш ніж буде помічений. В тепловізорі він буде "світитися", навіть якщо лежить в кущах.

Ще один наш проект – це система управління артилерією ГІС "Арта". Система, яка об'єднує всю передову і дозволяє військовим обмінюватися між собою артилерійськими розвідданими.

Вона оснащує бригади супутниковим зв'язком, тому система працює навіть за відсутності зв'язку, військові обмінюються цілями і вражають їх. Важливо, що це відбувається без шуму в ефірі за лічені секунди. Раніше це тривало так довго, що ціль встигала змінити позицію. Також ця система зчитує дані з антимінометного радара і з радянських звукометричних комплексів.

Система управління артилерією "Гіс Арта"

Цього року армія отримає певну кількість теплоприцілів не тільки від волонтерів, а й від Міноборони. Але варто розуміти, що у кожного приладу є своє застосування.

З теплоприціла можна уразити ворога. Його ставлять на рушницю, автомат, кулемет і стріляють. Проблема в тому, що він прикріплений до однієї зброї. Солдат виконав своє завдання – і пішов разом з теплоприцілом.

Прилад нічного бачення кріпиться на каску таким чином, що у солдата вільні руки. Це зручно для розвідників.

Тепловізор же можна закріпити за позицією, а не за зброєю і солдатом – це дуже зручно і значно дешевше.

На різні свята ми дарували ножі бійцям за якісь досягнення. З того, що підбадьорює, ми обов'язково в кожен тепловізор, в кожен чохол вкладаємо дитячий малюнок.

Протягом півроку-року ми завершимо історію з тепловізорами та приладами нічного бачення. Ми доб'ємося нормальної роботи від підрозділів, забезпечимо їх потрібною кількістю приладів разом з Міноборони, і, я думаю, що ми заглибимося в сферу підготовки, психології чи колісної техніки.

Роман Сініцин, волонтер, співзасновник ініціативи "НАРОДНИЙ ТИЛ"
Загальна сума зібраних коштів: близько 40 мільйонів гривень
Основні напрямки роботи: медицина та допомога силам спеціальних операцій

Роман Сініцин, волонтер, співзасновник "Народного тилу"

На 3-й рік війни дуже сильно змінилися пріоритети і напрямки нашої допомоги. Якщо в 2014-му році ми масово возили на фронт бронежилети і каски, закуповували тонами форму в Німеччині, то зараз цього не робимо через відсутність необхідності.

Як і раніше, ми возимо тепловізійну оптику, бо й досі Міноборони не забезпечує армію цим. Але купуємо вже не в таких кількостях, як на початку війни, а значно менше.

Якщо в 2014-му році були батальйони (це 500-800 чоловік), де було лише 2 тепловізора на всіх, то зараз – іноді буває по 2-3 тепловізора на взвод (на 30 осіб).

Майже всі ці прилади – волонтерські.

Деякі з них – частина канадської допомоги, але це не суттєва кількість. Проте, США зараз подарували 3 тисяч нічних приладів, і я сподіваюся, що у разі їх правильного розподілення між підрозділами, незабаром ми припинимо постачання тепловізійної техніки на фронт.

Досі гостре питання медицини. У військово-медичному департаменті протягом двох років сперечалися з приводу аптечок і джгутів, але й досі нічого практично не закуповується, через що хлопці самостійно купують їх або отримують від волонтерів.

Більш того, в Міноборони зірвали закупівлю гумових джгутів. Це дикість, коли в усьому світі польова медицина на 10-20 кроків попереду, а в Україні волонтери продовжують збирати аптечки в АТО.

Протягом всієї війни ми відвезли 16 тисяч натовських аптечок. Вартість однієї – 70-80 доларів. Також наші волонтери займаються пакуванням рюкзаків для медиків. Повністю укомплектований рюкзак коштує близько тисячі доларів. Держава ж забезпечує медиків мінімально, надаючи зеленку.

У нас є декілька інструкторів, є ряд ініціатив, з якими ми співпрацюємо, і ці люди постійно їздять по передовій і проводять тренінги тактичної медицини в підрозділах: евакуація, зупинка кровотечі і дії при будь-яких травмах.

Окрім цього, ми допомагаємо снайперам. На жаль, ми возимо снайперські патрони, хоча це суперечить Закону. Практично щотижня завозимо сотню патронів снайперам в АТО, тому що Міноборони не забезпечує їх ними. Це нонсенс, що цивільні возять боєприпаси.

Поряд з такими важливими напрямками, ми продовжуємо збирати кошики в супермаркетах NOVUS, де кожен бажаючий залишає продукти на фронт. Кожного місяця відвозимо або відправляємо на фронт близько 70-80 ящиків.

Але проблема з харчуванням майже зникла. Насамперед це пов'язано з підвищенням зарплати бійцям, та й МО в цьому плані стало працювати краще. Зараз ми не чуємо про "забуті на передовій" підрозділи, яким місяць, скажімо, не привозили харчування або не видали сухпайки, як це часто траплялось в 2014-му. Якщо раніше вони отримували 800-1200 гривень, то зараз зарплата солдата 9-10 тисяч, тому купити цигарки або банку згущеного молока для нього не критично.

Разом з речами часто люди залишають дитячі малюнки або привозять їх до нас в офіс. Це завжди приємно.

Зараз акценти необхідного зміщуються в бік психологічної допомоги. В напрямку реабілітації та допомоги родинам загиблих держава не робить нічого. Ми почали возити дітей родин загиблих відпочивати в Болгарію. Також існують багато волонтерських ініціатив, які допомагають в протезуванні, в реабілітації після поранень.

Максим Рябоконь, керівник Всеукраїнського центру волонтерів "PEOPLE`S PROJECT"
Загальна сума зібраних коштів: більше 100 мільйонів гривень
Основні напрямки роботи: реалізація проектів потреб окремих бригад, створення власних технологічних приладів, медицина

Максим Рябоконь на фото праворуч

Із початком бойових дій ми поставляли на фронт одяг, бронежилети, каски. Через півроку повністю це припинили робити, бо вирішили, що цим має займатися держава. Наша позиція полягає в тому, щоб допомагати чимось більш технологічним.

Возимо приціли Bushnell різної кратності, які можуть витримувати різні калібри. На кожному приладі ми ставимо своє гравіювання, порядковий номер, щоб можна було відстежити в разі зникнення або знахідки. Їх вартість варіюється від 25 до 40 тисяч гривень.

Також серед денної оптики постачаємо біноклі та далекоміри. Далекомір здатен визначити відстань до 10.000 метрів.

Через те, що більшість зіткнень на фронті відбуваються вночі, існує гостра необхідність в приладах нічного бачення. Зараз Міноборони починає постачати монокуляри (прилади нічного бачення). Вони дозволяють добре бачити ворога в нічний час доби.

Відмінно вночі працюють лазерні цілевказувачі. Цей прилад кріпиться до автомату. Монокуляр одягається на одне око, і, коли непроглядна темрява, військовий вмикає режим інфрачервоного ціленаведення та бачить ціль в прилад. Відповідно, він здатен виконувати всі бойові дії в нічний час.

Забезпечуємо також тепловізійними прицілами, завдяки яким можна побачити все, що завгодно. У будь-який час доби він відображає теплі предмети. Видно контури на відстані 1.5-2 км в залежності від місцевості. Вартість такого приладу вже відповідна – від 4 до 10 тисяч доларів.

Одна з наших розробок – це квадрокоптер РС-1. Через неефективність та уразливість більшості квадрокоптерів в армії, ми вирішили розробити власні безпілотники з нуля і довести їх до рівня, який міг би дозволити виконувати бойові завдання в зоні АТО. Також до них розробили пульт управління. Ми купуємо всі комплектуючі, збираємо прилади і віддаємо їх армії.

Завжди була й на даний момент є проблема необізнаності керівництва армії в розташуванні наших бригад та підрозділів. Тому ми запустили програму управління армією. Це централізована система: у командира стоїть монітор – командний пункт, на якому він бачить, де відзначені позиції ворога, їх танків або піхоти, і відповідно розуміє, яка бригада стоїть поблизу для вирішення оперативних військових задач. Навіть сидячи в Києві за комп'ютером, він в змозі координувати їх дії.

Якби така система з'явилася в армії раніше, можливо, жертв було б менше. На жаль, лише на третьому році війни Міноборони починають розглядати такі системи та бачити їх ефективність.

Також ми возимо на фронт метеостанції. Вони необхідні для того, щоб визначити швидкість, рух вітру, тиск та температуру. Ці дані допомагають снайперам та артилеристам обчислити поправки для стрільби і влучно вражати цілі. Це важливі моменти для точного визначення координат противника.

Коли були часи активних бойових дій і до нас зверталися за допомогою, то часто ми не могли швидко реагувати, бо кожен проект був під окрему бригаду. З цієї причини ми створили проект "Оперативного реагування", до якого ми вносимо всі потреби, і можемо в разі необхідності допомагати терміново. Усі витрати наших проектів можна відстежити і переглянути будь-які зміни.

Сьогодні з боку Міністерства оборони помітні певні важливі зрушення і в напрямку закупівлі безпілотників, і в закупівлі зброї, і прицілів, але їм все ще потрібна допомога. Тому ми всі змушені займатися війною і розуміти, що необхідно і для чого це потрібно.

Ми розвиваємо технології, тому що усвідомлюємо, що без всіх цих приладів армія не зможе перемогти.

Сергій Мандриченко – керівник фонду "СЕСТРИ ПЕРЕМОГИ" та Наталія Бублієнко – куратор проекту "БАТАЛЬЙОН "КІКІМОРА"
Починали з речей першої необхідності, захисної плівки для наметів та інструментів
Основний напрям роботи зараз: діяльність власно створеного підрозділу Аеророзвідки та плетення "кікімор"

Сергій Мандриченко - керівник фонду "Сестри Перемоги" та Наталія Бублієнко - куратор проекту "Батальйон "Кікімора"

Сергій:

До літа 2015 року займалися нагальними потребами армії. Коли з першочерговими речами в армії налагодилася схема, ми перекваліфікувалися на інший рівень – почали передавати безпілотники.

Потім побачили, що є перешкоди для їх використання в армії та почали думати про створення свого підрозділу. Наш фонд зрозумів, що армія сама себе забезпечити безпілотниками не може.

Переважна більшість безпілотників, які є в армії зараз, були передані волонтерами, однак активно літає зараз лише невеликий відсоток: їх використання обмежено Мінськими угодами, а коли дозволяють політ, ця армійська бюрократія перешкоджає безпілотним підрозділам літати і отримувати необхідну інформацію.

З цієї причини ми вирішили створити свій підрозділ безпілотної авіації, на що зараз спрямовані 80% наших ресурсів. Ми маємо кілька екіпажів, забезпечених всім необхідним транспортом та обладнанням, які постійно перебувають на фронті.

Існують фонди, що займаються розробкою і виробництвом безпілотної авіації, а ми її експлуатуємо. Тобто, отримуючи дані розвідки, ми передаємо їх українській армії.

Наша аеророзвідка працює у всіх секторах, і хлопці роблять 28 польотних днів за місяць. Ми не перебуваємо під прямим керівництвом Збройних сил, але працюємо за їх згодою та у взаємодії з ними. При отриманні даних, ми їх оперативно передаємо тим, хто в цьому зацікавлений.

На початку цього року, ми забезпечили 55-ту і 40-ву артилерійські бригади системами "Кропива". Вона отримує і збирає всі дані про цілі. Це система автоматизації роботи артилерії для того, щоб отримати дані про ціль і відкрити вогонь по ній не за 3-5 хвилин, а буквально за кілька секунд. Це дає великі переваги для армії, бо раніше від початку розгортання до першого пострілу могло минути 15 хвилин.

Також була організована робота землерийного підрозділу при артилерії. Для того, щоб бійці не витрачали купу свого часу на виривання мерзлої землі для облаштування позицій, ми придбали екскаватор, за що отримали багато подяк від військових.

Взимку передавали 500 комплектів ліків першої необхідності: протизастудних та противірусних.

Наталя:

Батальйон "Кікімора" спеціалізується на плетенні Кікімор (маскувальний костюм).

За роки війни ми передали вже до 300 комплектів Кікімор. Виготовлення одного комплекту займає декілька днів. В нього входить куртка, брюки і накидка для зброї. Також бувають такі специфічні замовлення, як великі полотна для маскування місця снайпера.

Ми готуємо Кікімори для снайперів, розвідників та спецназу.

Допомога Кікіморами була і є актуальною, що свідчить про незабезпечення ними армії з боку Міноборони. Якщо купувати їх самостійно, вони не кращої якості та коштують досить дорого – до 3-х тисяч гривень.

З грудня минулого року в нас реалізується книжковий проект, коли ми відправляємо на фронт на замовленням бійців книжки з переліку, що в нас є: українська класика та сучасна військова проза.

Також в нас склалася така традиція, що з кожним комплектом Кікімор ми надсилаємо невеликий пакет з подарунками для бійців, куди обов'язково входить традиційна лялька-мотанка, яку виготовляємо власноруч, як правило, предмет дитячої творчості – малюнок, аплікація або в'язана іграшка, ікона, та якісь цікаві книжки маленького формату.

І коли хлопці телефонують звідти, вони обов'язково згадують про мотанки. Їм приємно отримувати такі невеличкі, від душі зроблені речі, які нагадують їм про те, що тут є мирне життя.

З їх боку ми отримуємо сувеніри – гільзи, які прикрашаємо Петриківським розписом та продаємо, а на виручені кошти закуповуємо матеріали для виготовлення Кікімор.