З перших вуст. Історії захисників України, про які не можна мовчати

Українські бійці до Дня захисника України розказали "Українській правді. Життя" свої власні історії про те, якими вони були до участі у воєнних діях та ким стали після.

Це "пряма мова" ветеранів АТО, учасників проектів Міністерства оборони України "Армія. Друге народження" та проекту "Побратими", який здійснює психосоціальну адаптацію ветеранів, які повертаються до цивільного життя.

Деякі з історій нижче стали частиною цьогорічного МЗС Open Air 2016 – документального перформансу "Я ветеран".

ІВАН ГАВРИЛКО

Іван "Геолог" Гаврилко. Автор фото Олександр Золотько

"До війни я працював в Державній службі геології та надр України у департаменті геологічного контролю. Звідси і мій позивний – "Геолог".

Служив у 28-й окремій механізованій бригаді. Воював у Мар’янці.

Після повернення продовжив роботу на держслужбі, але не виключаю кардинальних змін у професії. На даний момент відчуття безвиході.... справді.

Нічого не змінилось. Корупційні службовці часів президента Віктора Януковича призначаються на керівні посади. Навіть без відповідної профільної освіти. Просто хтось їх протягує і ставить на посади. Найбільше ранить, коли люди кажуть: "Ми тебе туди не посилали"... Але переборемо".

ВАСИЛЬ БІЛОГУБКА

Василь Білогубка. Автор фото Юрій Величко

"До мобілізації я був простим електриком, який працював у ПАТ "Прикарпаттяобленерго".

Служив у 46-му окремому батальйоні спеціального призначення. Воював у Мар’янці.

Після повернення із зони АТО я себе почуваю і щасливим, що зустрів своїх близьких і кохану мені людину, але і в деяких моментах я розумію, що хочу назад, і сумую за минулим часом, хоч і повернувся назад до себе на роботу.

Після демобілізації я розчарувався у людях, яких зустрічав по дорозі додому… Вони з великою байдужістю відносились не тільки до мене, але і до моїх побратимів.

Я зрозумів, що потрібно бути такими, як і вони! І просто потрібно адаптуватись до цивільного життя, яке, мені здається, змінилося протягом 14 місяців, які я був відсутній вдома".

ЯНА СМАГЛИЙ

Автор фото Ігор Іваровський

"Я с Тореза, Донецкой области. Закончила Донецкий национальный университет экономики и торговли, получила диплом бухгалтера, и совершенно не собиралась работать в этом направлении.

Перед защитой диплома я услышала первые звуки, которые не слышала никогда, и это было страшно.

Незадолго до этого заболела бабушка. У неё нашли рак последней стадии, и я думала, что моя жизнь оборвалась вместе с ней. Полгода мы пытались победить болезнь, но не получилось...

Началась война, и как будто всё происходило вокруг нашего города. Бои под Амросиевкой, первые потери в Шахтёрске и долгие бои под Саур-Могилой, примерно в 20 км от нашего дома.

В штабе, буквально за месяц, я научилась быстрой сборке, разборке автоматов, чуток пристрелялась… Так хотелось на передовую!

Там меня уже ждали. По приезду я смотрела на все эти руины и кайфовала. Тут я нашла и друзей, и семью, и всё, наверное, о чём мечтала всю жизнь! Это самое лучшее время, которое было у меня в жизни. Тут были и радости, и потери, гибели лучших друзей. Пережили всякое…разное.

Думаю, что я самый счастливый человек, который увидел всё в этой жизни, и не зря столько плохого и горького перенесла. Я надеялась, что когда-то всё будет хорошо, и я этого дождалась".

МИКОЛА НАЗАРЕНКО

Микола Назаренко. Автор фото Денис Карнаух

До службы в армии я был студентом Нежинского аграрно-технического института.

В 2013 году подписал контракт и понеслось. 25-я воздушно-десантная бригада.

Теперь Днепропетровск. Планирую стать тем, кто спасает жизнь в экстремальных условиях. Продолжаю учебу.

АНДРІЙ КОЗІНЧУК

Андрій Козінчук

"Пішов до армії незадовго до Майдану. Воював у батальйоні "Київщина" в 2014-2015 роках.

Військових психолог, працюю зі спецпризначенцями у Національній поліції, а також з ветеранами в проекті "Побратими".

Мені пощастило. Я закінчив військовий інститут університету Шевченка по спеціальності військова психологія. Але 70% навчання – це була цивільна психологія, і зі мною вчилися дівчата, котрі не котиків постять, а типу "Літо на Балі не таке, як в минулому році".

Я спеціально їх не видаляю, бо вони для мене є…Вони константа.

Ми зараз зустрілись з деким з цих дівчат. У них такі розмови: "Вот, третий муж меня бродил… А я с тремя детьми, вот четвертого сейчас жду…". Мені було так кльово це все слухати, бо якщо вони такі речі говорять, то значить ми на сході все правильно робимо. Оці дівчати не думають про окопи, ножі…

До цієї зустрічі я думав, що не за те ми на Майдані стояли, щоб ви на дискотеки тут ходили. Мене те все бісило.

Тепер дуже люблю вулицю Сагайдачного у Києві. Там от ресторани і тераси. Я люблю пройти пішки і подивитися. Люди тут, значить ми не погано там працюємо насправді".

АРТЕМ ХОРУНЖИЙ

Артем Хорунжий

"Доброволець батальйону "Донбас". Після Іловайську провів чотири місяці у полоні. Нещодавно одружився. Працюю в аграрній сфері.

Рішення повернутись у тил було одним з найважчих в моєму житті. Але сьогодні, через півтора роки, я розумію, що воно було вірним.

Зброя – це наркотик. Якщо вчасно не покинеш, то вона назавжди залишиться в твоєму житті, і альтернативного життя в тебе не буде ніколи.

Я пам’ятав, що в мене були трохи інші плани та задачі на життя.

Крім того, в мене є Оля. Ми думали про дітей, одруження, і зважитись на все це воюючи я б не зміг, і тому було ясно – або я закреслюю всі свої фантазії на життя, які в мене були, або просто наступаю на горло звичці воювати і їду додому.

В той момент я не хотів приймати це рішення, воно мені не подобалось, емоційно я був проти цього.

Але, зваживши, я обрав для себе зле рішення повернутись додому. По поверненню я звалився з такою депресією, з якою, чесно кажучи, ніде і ніколи не стикався, при тому вона мала фізичне виснаження. Мені всі лікарі сказали, що це нервове.

Повернення – складна історія, тому що насправді повернутись ти не хочеш, такого бажання немає, не існує. Емоційно ти хочеш знову взяти АК і піти стріляти.

Це відрізняє дитину від дорослого, коли дорослий знає, що він би не хотів вставати о шостій ранку на роботу, але треба. Ти знаєш, що за цю роботу ти отримаєш нагороду. Вона десь далеко, але вона є. І ти вже достатньо дорослий, щоб це усвідомити".

ІГОР ХОЛОДИЛО

Ігор Холодило

"Був співвласником бізнесу. Спершу поїхав на схід волонтером-медиком. Згодом долучився до батальйону НГУ ім. Генерала Кульчицького.

Демобілізувався у червні 2016 року після проходження тренінгу "Побратими". Зараз передаю досвід тактичної медицини цивільним і військовим.

Я дуже змінився після війни, сталася переоцінка цінностей, однозначно цього не можна забрати. Мені стало не цікаве минуле життя, війна розділила все на минуле і теперішнє.

Я ж не безрукий і не безголовий. Здатний самостійно розпоряджатись своїм життям. Однак відмовлятись від війни дуже болісно, бо людину завжди тягне туди, де все просто та зрозуміло.

Я спостерігаю, як зараз хлопці масово сиплються на контракт, бо не можуть знайти себе в цивільному житті. Мені й командири, коли демобілізувався, казали: "Ну побачимо, скільки ти на гражданці витримаєш". Як бачите, досі тримаюсь".

ОЛЕКСАНДР МАТЯШ

Олександр Матяш

"На протяжении всех своих командировок я вел дневник. Причем это было требованием одного человека, которого я очень уважаю. Я записывал все мелочи, которые происходили вокруг.

Потом, когда я перечитал его, то был очень удивлен.

Во-первых, со временем забываются нюансы.

Во-вторых, порой мы не обращаем внимания на очень важные мелочи. Все рассказывают о войне, но никто не рассказывает, как нам помогали люди, как нас спасали, как нас забывали, как мы болели…

[L]Что такое счастье на войне? Это холодная кока-кола и 8 часов на постирать свои трусы и носки.

Счастье – это ощущение себя и своих возможностей. Счастье – это возможность жить в моменте. Мы все ошибочно думаем, что момент счастья наступит, когда появится семья, дети, работа, квартира, машина. Нет. Счастье – это в первую очередь ощущение. Деньги счастья не дают.

После возвращения из АТО я начал выпускать собственную линию нижнего белья для мужчин. Такого, которое не натирает задницу.

Мой бизнес никогда не был ориентирован на зарабатывание денег. Он начал строится от того, что это кому-то нужно, а потом это оказалось не так уж и скучно.

Я продал около 3 000 трусов за последние 4 месяца. Это хороший пример для других людей. Я реально получаю от этого удовольствие. Я кайфую от всего.

У меня сейчас другое понимание, в каком государстве я живу. Сейчас я стараюсь больше разговаривать на украинском языке. Я украинец. Я поддерживаю нашего президента. Я вижу, что мы движемся правильно.

Много чего поменялось. Отношению к тому, кто я и что я делаю тоже поменялось. Если раньше это было ради денег, то сейчас это для людей".

***

Міноборони, за підтримки агенції стратегічних комунікацій StratCom Ukraine, наразі проводить "Конкурс української військової фотографії", кращі роботи з якої стануть частиною великої фотовиставки в лютому 2017 року.

Світлини можна надсилати з 13 жовтня до 30 листопада 2016 року на адресу [email protected]. Участь у конкурсі безкоштовна.