10 кілометрів у США. Як бійці з інвалідністю робитимуть божевільні речі

30 жовтня четверо українських ветеранів АТО вперше візьмуть участь у 41-му щорічному марафоні Корпусу морської піхоти США, який відбудеться у Вашингтоні.

Усі вони отримали серйозні поранення, пережили ампутації та тривалий період реабілітації, а зараз доводять, що з втратою кінцівок життя змінюється, але не завершується.

Павло Степанов, Вадим Свириденко, Дмитро Фісенко та Вадим Мазніченко бігтимуть 10 кілометрів разом із ветеранами інших країн.

Напередодні від’їзду "Українська правда. Життя" поспілкувалася з ними, про пошуки мотивації до активного життя, проблеми реабілітації військовослужбовців в Україні та очікування від першого після травм спортивного змагання.

ТАКІ РІЗНІ – ТАКІ ОДНАКОВІ

Історії поранень цих ветеранів АТО – різні, але їх травми схожі.

Спецпризначенець Національної гвардії України Павло Степанов потрапив під БМП під час навчань на полігоні в Широкому Лані. Він отримав перелам тазу та розрив внутрішніх органів.

Фельдшер 128-ї горно-піхотної бригади Вадим Свириденко зазнав тяжких поранень під Дебальцево внаслідок підриву на міні. Чотири дні він провів на морозі, через що лікарі були змушені йому ампутувати дві ноги та зап’ястя.

Боєць батальйону "Донбас" Дмитро Фісенко отримав осколкове ураження в ногу та грудну клітину під час виконання бойового завдання на передовій.

Вадим Мазніченко, військовий 14-го батальйону, втратив руку і ногу внаслідок потрапляння під мінометний обстріл.

Вадим Свириденко зазнав тяжких поранень під Дебальцево, лікарі були змушені йому ампутувати дві ноги та зап’ястя

Мов статистика лише чотирьох людей, але вона жахає. Скільки таких ветеранів вже має Україна і скільки їх ще буде?

Схожі й історії їхнього лікування: кожен з них провів на лікарняному ліжку довгі місяці, проходив курс протезування та реабілітацію.

"Зараз у мене ортез. До цього пролежав 4 місяці на лікарняному ліжку. Було важко", – по-військовому лаконічно відчеканює Степанов.

Його побратими Свириденко та Мазніченко проходили курс лікування та протезування 8 та 11 місяців відповідно.

"Виграв у лотерею" та поїхав у Штати на протезування", – жартує Мазніченко і уточнює, що саме у США побачив як американських ветеранів долучають до спорту.

"Виграв у лотерею" та поїхав у Штати на протезування", – жартує Мазніченко. Саме у США він побачив як американських ветеранів долучають до спорту

Павло Степанов дивився ролики про спортивну реабілітацію військових на YouTube, коли лежав у лікарні:

"На Invictus Games люди з інвалідністю роблять божевільні речі. Це дуже мотивує. Ми бачимо, що є такі ж, як ми, і навіть ще гірше, і замислюємося: "Чому ми нічого не робимо?".

Хтось із них отак намотивував себе сам, але більшості таки знадобилася професійна допомога.

ВСІМ ВОНА ПОТРІБНА

Всі чотири ветерани у розмові згадують про те, що реабілітація наразі відбувається точково – "якщо захочеш знайдеш", а має бути на рівні держпрограми та починатися у госпіталі.

Вадим Свириденко пригадує, що шукав собі тренера по знайомству. І він спеціалізувався по боротьбі, а не реабілітації.

Також чоловік наголошує, що в Україні не існує спортивного протезування: "Хлопці тренуються на своїх протезах, але це ж не спортивні спеціалізовані протези. Вони ламаються".

Хтось може подумати, що це примхи і не варто ветеранам бігати чи брати участь у інших спортивних змаганнях, але бійці не згодні.

"Після того, як я дізнався про марафон, у мене з'явився інтерес до нового способу життя", – пояснює Дмитро Фісенко.

Додаючи, що це можливість перейняти досвід інших країн, поділиться своїм, та перейти на "цивілізований формат змін у армії".

Дмитро Фісенко та Павло Степанов зізнаються, що зі спортом у них з'явився інтерес до життя

Павло Степанов дотримується такої ж думки.

"Люди після поранень замикаються у собі. Немає з ким поговорити, а іноді і соромно, – каже він. – Коли ти говориш зі здоровою людиною – це вже незручно. А такі заходи дають можливість поспілкуватися з такими ж як ти. Ти бачиш, що вони роблять, і розумієш, що і ти можеш це зробити".

При цьому чоловік переконаний, що реабілітація потрібна всім, незалежно від того поранений боєць чи ні, бо всі після "передка" повертаються у цивільне життя відгородженими від суспільства.

"Є люди, яких відпустили додому, вони сідають вдома "в коробочку" і зріють як прищ. І він вибухне рано чи пізно, наприклад, підірвавши в метро гранату", – зазначає Степанов.

ДЛЯ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Ці четверо – першопрохідці. Вони вперше від України братимуть участь у такій події.

Всі згадують про те, що під час марафону хочуть обміну досвідом у контексті реабілітації і відновлення, та взагалі бачити спосіб життя тамтешніх ветеранів.

"Військові в усьому світі однакові, і неважливо, з якої вони країни. Проблеми практично завжди однакові. Хочеться поспілкуватися з такими ж, як і ми", – каже Павло Степанов.

Хлопців вже зустріли у аеропорту Вашингтону

"Там будуть нові знайомства, новий досвід, який ми зможемо передати далі. Тобто і самі навчаємося, і інших навчаємо", – скромно пояснює Вадим Свириденко.

Але найбільший запал всіх передає цитата Вадима Мазніченка: "Можливо, колись стану параолімпійським чемпіоном. Ось у 2017 році буду брати участь в Invictus Games – аналогу Параолімпійських ігор для військових. І тут буду першовідкривачем".

[L]Право представляти власну команду на згаданих бійцем іграх Україна отримала вперше.

Історія Invictus Games розпочалася у 2014 році з ініціативи британського принца Гаррі, який теж проходив військову службу. Наступні змагання відбудуться 24-30 вересня 2017 року в Торонто (Канада).

Незабаром український організаційний комітет оголосить набір учасників, які зможуть подати заявки і пройти тренування у спеціальних таборах. Відбір буде відкритий для всіх без винятку українських військових з інвалідністю.

Проект проходить за підтримки "StratcomUA". Більш детальну інформацію про ігри можна знайти на сторінці української команди за цим посиланням.

Ольга Ситнік, УП