Пернатий світ. Ті, без кого важко уявити сучасне місто

7419
15 листопада 2016

Щоразу, коли ви виходите з дверей свого будинку, ви опиняєтесь в світі, який ми ділимо з птахами.

Вони літають в небі, плавають в озерах, сидять на деревах, ходять по тротуарах, риють нори, полюють, сплять і спостерігають за вами.

Спробуйте і ви поспостерігати за ними і вам відкриються захоплюючі історії!

ГОЛУБ

Вони сидять на дротах, ходять тротуарами, літають зграями над будинками і живуть разом з нами уже тисячі років.

Перше зображення голуба знайдено в Месопотамії, його зробили за 3 тисячі років до нашої ери. Певно месопотамські діти п’ять тисяч років тому теж радісно ганяли зграї голубів десь на околицях міста Ур.

Месопотамці мали приручених голубів і виводили декоративні види. Декоративні голуби часом тікали і парувалися з менш декоративними. Тому сьогодні серед міських голубів можна знайти птахів різних мастей.

Люди тисячі років використовували голубів для декорації, їжі, доставки повідомлень і розваги. У 16-17 століттях в Європі дуже цінувався голубиний послід, це було відмінне добриво для полів! Біля голубівень навіть ставили озброєних охоронців, щоб бува хто не поцупив коштовний послід!

Міських сірих голубів так багато навколо, що ми навіть не помічаємо їх. Люди часто гидують цими птахами, бо вони бувають брудні й надокучливі. Але не варто забувати, що це ми побудували міста, а голуби просто пристосувалися до урбаністичного життя як змогли.

Дикі предки міських голубів — сизі голуби. Вони живуть біля скель; в ущелинах і природних печерах мостять собі гнізда і ростять пташенят. Харчуються насінням, ягодами, фруктами, зрідка безхребетними.

Людські будинки нагадують міським голубам рідні скелі й вони охоче гніздяться в піддашшях, на горищах, у технічних отворах будинків і так далі. Будинки значно тепліші за скелі, тому в голубів суттєво збиті біологічні годинники часом навіть в лютому можна побачити голуба з галузкою в дзьобі.

 Голуби сидять на дротах, ходять тротуарами, літають зграями над будинками і живуть разом з нами уже тисячі років. Малюнок Марисі Рудської

Голуби виводять потомство кілька разів на рік.

Уважний спостерігач не раз помічав як в період вигодовування пташенят шпаки, дрозди чи синиці стурбовано шукають їжу і знайшовши стрімко несуть її до гнізда до голодних жовторотиків.

Ніхто ніколи не помічав голубів за такою поведінкою. Вони, здавалось би завжди поводиться однаково неспішно. Річ у тому, що голуби вигодовують дитинчат незвичайним способом. Батьки відригують напівпереварену їжу, яку з’їли за день. Батьки-голуби просто відкривають широко дзьоб, а голубенята буквально засовують голову в батьківський рот і п’ють таке собі "пташине молоко".

Голубенята вилуплюються лисі і безпомічні, а покидають гніздо оперені, дуже схожі на дорослого птаха. Тому люди часто стверджують, що ніколи не бачили пташеня голуба. Та варто придивитися до цих птахів навесні чи влітку. Молоді голуби часом ще мають пух на голові, не мають восковиці на дзьобі, смикають крилами, коли бачать своїх батьків, щоб випрошувати їжу, і можуть навіть пищати!

М’язи, які допомагають споживати "пташине молоко" залишаються в птахів і у дорослому віці. Голуби – єдині птахи, які можуть пити воду всмоктуючи її. Зверніть увагу наступного разу, коли побачите голуба, що п’є з калюжі. Він, на відміну від качок, горобців, гусей та інших – не буде закидати голову, щоб вода стекла вниз гортанню, він собі встромить дзьоб і п’є.

Голуб смішно ходить. Смикає крихітною голівкою безперестанку під час ходи. Річ у тому, що очі голуба розташовані з боків його голови, вони ліпше бачать статичну картинку, ніж рух. Тому птахи залишають голову трохи "позаду", коли роблять наступний крок, а потім стрімко пересмикують її вперед.

ГОРОБЕЦЬ

Хто не знає горобця! Цей маленьких птах також вподобав людські поселення і радісно складає нам, людям, компанію.

У містах і селах зазвичай можна побачити два види горобців. Горобець хатній – трішки більший, з сірою шапочкою на голові і сірими щоками. І трішки менший і жвавіший горобець польовий, він ходить без шапочки і має чорну цятку на щоці.

Попри те, що горобців ніби багато і це такий звичайний птах, в сучасному світі їм стало не дуже комфортно. Європейська популяція горобців за останні десятиліття скоротилася драматично! Хатніх горобців стало менше на 70, а подекуди 90 відсотків у містах Європи!

Для вчених залишається загадкою причина такого стрімкого зникнення. Серед ймовірних причин – використовування пестицидів на полях і забруднення повітря. Тож не пожалійте жменьку насіння взимку для горобців, підтримайте їх в найважчий час року.

Горобець живе не довго, три роки в середньому. Але бувають і довгожителі, один горобець дожив в неволі до 19-ти років!

За кожне літо горобці намагаються вивести 2-3 виводки горобенят. Цікаво, що горобці формують стійкі пари, однак приблизно 12% пташенят в виводку мають іншого батька. Така поведінка можливо не дуже моральна з людської точки зору, але це цілком успішна стратегія виживання.

Горобець живе не довго, три роки в середньому. Але бувають і довгожителі, один горобець дожив в неволі до 19-ти років! Малюнок Марисі Рудської

Природно горобці притримуються вегетаріанської дієти взимку і переходять на комашину влітку в період вигодовування потомства.

Але величезні поля злаків стали неабиякою спокусою для горобців і тому можна побачити цілі зграї цих птахів над полями. Звісно, вони з’їдають трохи злаків.

У 1958 році в Китаї вирішили, що втрати врожаю від горобців колосальні й оголосили їх першими ворогами полів. Люди безжально винищувати пташок цілий рік. Наступного року врожай справді був кращим, однак успіх був нетривалий, бо наступні роки в Китаї були колосальні втрати врожаю через комах-шкідників, які розплодилися без горобців! Ця історія показує, порушення природного балансу завжди має наслідки і часом дуже непередбачувані для нас. Минуло багато часу поки горобці в Китаї відновили свою популяцію.

Схоже, горобцям більше подобаються штучні конструкції. Птахи будуть більш охоче жити під дахом, в дірках стін будинків чи технічних споруд, ніж в дуплах. Але чужі гнізда їм до смаку теж. Горобці часто займають муровані гнізда ластівок, а також підселяються сусідами в гнізда лелек.

Коли горобцю дуже страшно і він тікає, він може навіть попливти! Певно це неабияк спантеличує хижака!

Але вода, все ж стресове середовище для цієї пташки, більше вони люблять інші "ванни" – у сонячний день можна спостерегти горобців, які "купаються" у пилюці. Щоб приймати таку ванну пташок викопує собі маленьке заглиблення, і буде навіть захищати його від інших горобців! Таку поведінку можна спостерігати будь-де, навіть під молодими ялинками на Майдані Незалежності у Києві.

ГРАК

Ви не раз бачили в місті велику блискучу чорну пташку, з довгим дзьобом, вона певно сказала "кар!", а ви певно сказали – "О, ворона!"?

Так от, це був грак.

Чорні ворони, з якими грака часто плутають, не живуть в Україні. Вони зустрічаються переважно в західній Європі, коли ж в Україні живуть всім відомі сірі ворони і граки.

Відрізнити грака від чорної ворони не складно. Грак має сірий дзьоб і "спідницю" з пір’я внизу; дзьоб чорної ворони суцільно чорний, ворона виглядає більш спортивно і підтягнуто.

Усі пам’ятають з школи, що граки у вирій не летять.

Ми дійсно бачимо їх цілий рік, але це не ті ж самі граки. Наші граки влітку зрідка зустрічаються в місті, хіба що вподобають якийсь парк, як в Івано-Франківську в центрі міста і зроблять там свою колонію. Але більш ймовірно побачити гніздівлі граків за містом біля полів, які вони ретельно перевіряють на наявність черв’яків, личинок, дрібних тварин, чужих яєць та іншої смакоти.

 Чорні ворони, з якими грака часто плутають, не живуть в Україні. Малюнок Марисі Рудської

Граки – соціальні птахи. Вони літають великими зграями, часто разом з галками. І гніздяться вони гуртом. Часом на одному дереві може бути десяток їхніх гнізд!

Літати за їжею, щоб нагодувати пташенят, інколи доводиться далеко. І щоб не носити черв’як по-одному, граки мають цікаве удосконалення дзьоба. Нижня частина шкіряна і дещо розтягується, формуючи сумку, як у пелікана, тільки значно меншу. Грак набирає повний рот їжі і летить до гнізда. Язиком допомагає собі розділяти поживу порційно між усіма пташенятами.

Однак на зиму наші граки летять на південь країни. Натомість ті, що густими зграями кружляють взимку над містами – прилетіли до нас з півночі, з басейну Волги. В Росії граки не зимують і їхній приліт там є знаменням весни. Цьому присвячена відома картина Левітана "Грачи прилетели".

Граки належать до родини воронових. Це досить розумні птахи! Вони не раз вирішували різні головоломки, які ставили перед ними вчені.

Та не лише в лабораторії, але й в житті вони користуються головою. Наприклад, восени і взимку граки збирають грецькі горіхи. Яким би сильним не був їхній дзьоб, але птахи не здатні розтрощити шкаралупу самостійно. А тому граків часто можна побачити на ліхтарних стовпах над дорогами, куди вони кидають горіхи і чекають поки якийсь автомобіль їх розчавить! А тоді збирають з дороги ядро.

СИНИЦЯ БЛАКИТНА

У місті часто можна побачити два види синиць. Синицю велику – звичну для нас, з чорною шапкою і відомою весняною піснею. І синицю блакитну, трішки меншу, з елегантною синьою шапочкою, яка через поєднання жовтого і синього кольорів в оперенні останніми роками стала відомою під назвою "бандерівка".

Ці два види синиць дуже схожі за стилем життя. Харчуються влітку комахами, а взимку насінням. Роблять гнізда в дуплах і мають жовті груди і животик.

Для синиць природно гніздитися в дуплах дерев, однак їхні гнізда були зафіксовані в різних несподіваних місцях – поштових скриньках, вуличних ліхтарях і навіть публічних попільничках.

Через поєднання жовтого і синього кольорів в оперенні останніми роками "синиця блакитна" стала у нас відома під назвою "бандерівка". Малюнок Марисі Рудської

Самиця може відкласти аж до 13-ти яєць. Тому згодом часто можна побачити втомлених батьків, які вигодовують своє чисельне потомство!

Всі птахи поділяються на два види: ті, в яких самець і самка розрізняються між собою (пава і павич, наприклад) і тих, які виглядають однаково (сороки, наприклад). Вчені ще давно розробили цю класифікацію.

Єдине на що ми не зважили – це те що у птахів зір ліпший за наш. Вони можуть бачити частину ультрафіолетового та інфрачервоного спектру. Отже, коли вчені посвітили ультрафіолетовим світлом на таких однаковісіньких на наш погляд синиць, з’ясувалось, що в самця чубчик яскраво світиться! Довелося перевести їх в іншу категорію!

Синиці блакитні надають перевагу листяним лісам, але також живуть в людських садах, парках, в зелених дворах. Хоч вони зустрічається трохи рідше ніж великі синиці, все одно уважний птахолюб зможе побачити їхні жовті животики серед гілок. Але щоб гарантовано спостерегти блакитних синичок – повісьте їм взимку шматок не солоного сала!

ОДУД

Один з найяскравіших птахів в Україні. Невеликий, але розкішний! Сам помаранчевий, крила строкаті чорно-білі й розкішна зачіска на голові.

Одуди зазвичай живуть на відкритих просторах. Але їх також можна побачити і в місті, десь біля пустошів чи у великих парках. Наприклад, щороку можна почути пісню одуда в Києві на ВДНГ.

Одуд проводить більшість часу на землі. Хоч має короткі лапки, але ходить ними і шукає поживу: комах, дрібних ящірок, черв’яків. Довгий тонкий дзьоб працює для одуда як пінцет. Вполювавши щось смачне, птах злітає розкриваючи на льоту свої розкішні округлі крила.

Навесні, коли птахи формують пари, одуд залицяється до самиці підносячи їй в подарунок їжу – жука чи личинку. Такий подарунок – це одудовий еквівалент букета.

Птах будує гніздо в дуплі чи розщелині між камінням. Пташенята одуда не прості. Більшість "дитинчат" у птахів – беззахисні і кволі, їх захищатимуть від хижаків батьки, або хороший камуфляж. Одуденята ж можуть постояти за себе. Вони не будуть безпомічно сидіти в гнізді, коли хтось вирішив їх образити. Малі хулігани будуть відчайдушно дзьобати нападника і здіймати ґвалт.

Це не єдиний захист гнізда, самиці і пташенята виділяють неприємний запах, під час висиджування і вигодовування. Нікому не захочеться за таких умов пхати дзьоба в приватне життя одудів.

 Один з найяскравіших птахів в Україні. Малюнок для нового календаря Українське товариство охорони птахів

Марися Рудська, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua