Кохання подолає все. Три історії, які додадуть вам віри

Кажуть, що для закоханих немає перешкод, адже вони говорять однією мовою.

Дехто знаходить спільну мову швидко, іншим над стосунками доводиться довго працювати.

Якщо ви втомилися від такої роботи над своїми та не бачите перспектив, то пропонуємо надихнутися цими "Щасливими історіями кохання", які до Дня всіх закоханих зібрала громадська організація "Ми разом".

ТЕТЯНА І СЕРГІЙ БОБРОВСЬКІ

Горлівка – Краматорськ

Інколи кохання ходить поряд, тихо зітхає та чекає свого часу.

Так було у Тетяни із Горлівки. Вона зустрічалася із хлопцем на ім'я Сергій.

"Він був страшенно ревнивий, але до свого друга, теж Сергія, не ревнував", – розповідає дівчина.

Іншого Сергія дівчина сприймала як дитину, хоч парубку було вже 19 років. Він же виявляв до неї інтерес, але поважав стосунки і не втручався.

Потім з ревнивцем Таня розлучилася, а з милим хлопчиком продовжила дружити.

Три роки дружби та ще три роки стосунків на відстані так і не трансформувалися б у нову родину, якби не прикрий випадок.

"Я потрапила до лікарні, перенесла 4 операції і пролежала у лікарні 8 місяців. Він приїхав мене провідати і запропонував спробувати жити разом", – пригадує Тетяна.

Це рішення далося Сергію нелегко: кохану треба було покликати жити не просто разом, а разом із його батьками. Самі молоді люди жити не могли, бо обидва пересуваються на інвалідних візках.

Самі молоді люди жити не могли, бо обидва пересуваються на інвалідних візках

Одужавши, дівчина приїхала до нього на день народження, вже з речами.

Коли у Горлівку прийшла війна, парі довелося виїхати. Їх прихистив Центр профреабілітації людей з інвалідністю в місті Краматорськ.

На жаль, нещастя допомогло і тут. "Ми стали жити повноцінним і самостійним життям без сторонньої допомоги. Ми зрозуміли, що все зможемо разом", – каже дівчина.

Пара навіть влаштувалася у Краматорську на навчання за професією "Обліковець бухгалтерських даних".

На Новий рік у великій компанії під бій курантів Сергій зробив Тетяні пропозицію. Вона погодилася і у липні пара зіграла весілля.

"Все як я собі мріяла у дитинстві з красивим весільним платтям і гостями. Мій коханий подарував мені мрію, яка здавалася нездійсненною. Зі мною любляча людина, яка ніколи не зрадить і любить мене такою, яка я є", – усміхається дівчина, яка отримала від "Ми разом" сертифікат на романтичну подорож до Львова.

Тетяна: "Все було як я собі мріяла у дитинстві з красивим весільним платтям і гостями"

УЛЯНА І ВІТАЛІЙ ПЧОЛКІНИ

Київ

Першого поцілунку варто очікувати п’ять років. З цією тезою повністю згоден Віталій із Києва.

Свою майбутню дружину Уляну він вперше побачив у санаторії, де перебував після травми.

"Мене тоді вивозили на прогулянку подихати повітрям, сам я не міг робити анічогісінько", – прогадує хлопець.

У один з таких днів до санаторію приїхала компанія веселих і життєрадісних молодих людей, щоб взяти участь у марафоні. Хтось із співбесідників Віталія назвав їхні імена, але хлопець чомусь запам’ятав лише Уляну.

"Тепер я завжди кажу, що познайомився з нею до того, як вона про мене дізналася", – усміхається він.

Через рік дівчина приїхала до реабілітаційного центру по програмі "Перший контакт" від Група Активної Реабілітації, щоб надати поради тим, хто тільки вчиться жити з інвалідністю. Віталій був там. "Я її впізнав, але вона мене так і не запам’ятала", – розповідає він.

Ще за рік хлопець потрапив до табору активної реабілітації, опанував там якісні навички з самообслуговування і повернувшись додому вирішив віддячити табору – допомогти створити організації сайт.

"Я написав волонтеру, а вона зв’язала мене… з Уляною, яка на той час вже мала купу ідей з цього приводу і давно агітувала за його створення. Так почалося наше перше "технічне" спілкування", – розповідає Віталій.

Віталій: "Я завжди кажу, що познайомився з нею до того, як вона про мене дізналася"

За кілька років хлопець став більш самостійним. Першим його "виходом в люди" були відвідини музичного фестивалю – там він і Уляна нарешті роззнайомилися.

Спілкування ставало дедалі більше, почали частіше бачитися на різних заходах і одного разу, у липні 2012 року, на концерті улюбленої групи Red Hot Chilli Peppers, як каже Віталій, "таки дійшли межі і поцілувалися".

За два тижні хлопець і дівчина разом поїхали до табору в Євпаторії. Там все й закрутилося.

"Додому ми поверталися вже разом. До мене, адже я не бачив можливості подальших зустрічей – як мене вивозять на побачення. На той момент я потребував чималої допомоги, тому ми вирішили, що якось будемо поратися вдвох", – розповідає Віталій.

[L]З того часу почався його справжній шлях до самостійності. Багато всього відбулося – переїзд у село з Києва, продаж квартири і купівля нової в передмісті, довге очікування її побудови і контроль кожного етапу будівництва.

"Ми мали зробити її доступною для нас двох", – пояснює хлопець.

Переїзд у новий дім став для пари найбільшою спільною перемогою – незалежність від будь-якої допомоги!

Поміж всього Віталій довго шукав цікавий момент, щоб зробити пропозицію, розумів що банальним рестораном тут не обійдешся.

"Мені потрапило на очі оголошення про проведення параду вишиванок на День Незалежності і концерту, чомусь мені здалося це цікавим і я вирішив написати організаторам з проханням якось це обіграти", – розповідає він.

Його здивуванню не було меж, коли освідчення Уляні зробили частиною програми.

У зв’язку загостренням ситуації на сході та багатьма іншими факторами весілля пара планували неспішно, але через рік зрозуміли, що тягнути далі немає сенсу. Саме тоді друзі закидали Віталія і Уляну повідомленнями з посиланням на пост у Facebook про те, що весільне агентство шукає пару на колясках, щоб організувати їм весілля мрії.

"Ми сприйняли це якось не однозначно, але все ж таки вирішили спробувати, полюбляємо бути першопроходцями… Зустрівшись з організатором Наталією Кудою всі сумніви відпали, це була точно та людина, яка мала зробити наше свято незабутнім, так і сталося", – каже хлопець.

Весілля пара планували неспішно, але через рік зрозуміли, що тягнути далі немає сенсу

ТЕТЯНА І ОЛЕКСАНДР ФУРМАНОВИ

Харків – Київ

Якщо судилося бути разом, то жодні перепони цьому не завадять. Під цим точно можуть підписатися Тетяна і Олександр.

Вони познайомилися у 2002 році у андеграундному нічному клубі міста Харкова під назвою "Живіт".

Тетяна пригадує, що на початку знайомства вони трішки загубилися.

"На два дні. Знайшов мене мій Олександр в двохмільйонному місті, саме завдяки особливій прикметі – у вузі і гуртожитку було багато Тетян, але з однією рукою звичайно тільки я", – усміхається дівчина.

Хлопець одразу подарував їй мобільний, щоб вони більше не губилися і завжди були на зв'язку, але його "благополучно" вкрали за кілька днів прямо у гуртожитку.

Вони познайомилися у 2002 році у андеграундному нічному клубі міста Харкова під назвою "Живіт" і ще кілька разів губилися

Олександр напрочуд ефектно залицявся до Тетяни. Наприклад, привів у її гуртожиток нікому невідомих молодих музикантів.

"Вперше пісня групи "П'ятниця" "Я солдат" прозвучала саме у мене", – розповідає дівчина.

Коли пара вирішила одружитися, то подати заяву на розпис у них вийшло теж не з першого разу.

"Просто неправильно зрозумівши точку зустрічі перед походом в РАГС, прочекали один одного в різних місцях і вже були впевнені в тому, що друга половинка передумав (а), втік (б), кинув (в)... Зараз весело, а тоді обом було не до сміху", – розповідає Тетяна.

Їх родині вже 15 років.

Дівчина каже, що з радістю чекає на спільну старість: "Ми будемо прикольними старичками, впевнена в цьому! Обов'язково в будинку будуть крісла-качалки".

Ольга Ситнік, УП