Водійка у вишиванці

"Ми так звикли до одягу інших культур, що забули про багатство власної", – констатує пані Валентина з Житомирщини.

Вже 12 років вона працює водієм тролейбуса у столиці та вражає пасажирів своєю манерою одягатися.

Водія громадського транспорту у чепурному одязі можна побачити вкрай рідко, а у вишиванці – ще рідше.

Пані Валентина з Житомирщини вже 12 років працює водієм тролейбуса у столиці

Саме тому я була вражена, коли, повертаючись пізно ввечері додому, вже навіть не на зупинці мене підібрав останній тролейбус, за кермом якого була пані Валентина.

Відтоді пройшло три місяці, два з яких водійка провела у лікарні зі спинними грижами, і я вирішила проїхатися із пані Валентиною, щоб взяти у неї інтерв’ю та поспостерігати реакцію пасажирів.

Водійка вражає пасажирів своєю манерою одягатися

Улюблений маршрут пані Валентини – "Ботанічний сад – Центральний залізничний вокзал".

Близько трьох років, майже щодня, вона ходить на роботу у вишиванці, а кияни та гості міста продовжують дивуватися: "Ой, як у вас тут гарно!", "Чи можна вас сфотографувати", "А що, сьогодні якесь свято?".

Її робоче місце – це як мікромодель української хати, коли вся оселя була оздоблена вишивкою: рушниками на образах, вишитими подушками на ліжках, віконними та дверними занавісками. Відвідини такої оселі завжди створювали враження, що у господарів свято.

Її робоче місце – це як мікромодель української хати, коли вся оселя була оздоблена вишивкою

Робота водія буває настільки невдячною та виснажливою, що не вистачає сил навіть на посмішку. Однак пані Валентина прагне створювати приємну атмосферу пасажирам через одяг.

[L]"Коли я бачу, що пасажири заходять до тролейбусу із сумним обличчям, мені хочеться їм якось ненав’язливо зарадити. Я можу це зробити лише, показавши особисте ставлення до життя", – каже жінка.

У свої 45 років їй захотілося прожити життя наповну.

12 років тому, маючи двох дітей-школярів, в пошуках кращої долі, пані Валентина знайшла оголошення у Центрі зайнятості про роботу водієм тролейбуса й переїхала з маленького селища до столиці.

Своєю зарплатнею вона допомогає доньці, сину, який знаходиться в АТО. У вільний час – читає книги з саморозвитку та вишиває бісером.

Одяг пані Валентини - це не зовсім традиційна українська вишиванка.

Одяг пані Валентини - це не зовсім традиційна українська вишиванка

У спадок від бабусі та матері їй дісталося чимало вишитих речей: занавіски, штори, скатертини та сорочки.

Деякі з них з часом втратитили свій яскравий колір, їх поїла міль.

Рятуючи працю своїх предків, вона знайшла їм нове застосування, вирізаючи квіткові композиції й переносячи їх на однотонний одяг. Так у неї утворилася невеличка колекція з декількох суконь, спідниць, сорочок та желетки.

Образ водійки доповнює майстерно зав’язана хустина та намисто.

Образ водійки доповнює майстерно зав’язана хустина та намисто

"Чим привабливішим буде мій образ, тим приємніше буде пасажирам повертатися додому після роботи", – переконана пані Валентина.

Переважно, вона працює у вечірню зміну. Дбає не лише про свій авторитет, але й про репутацію організації, яку вона представляє. Навіть, якщо мова йде тільки про декілька маршрутів.

Пані Валентина – берегиня українських культурних традицій і особистість, яка вважає, що власним прикладом можна бодай трішки зрушити з місця сіру буденність.

Ірина Сухомлинова, фотограф, журналіст, спеціально для УП.Життя