"Must have" нового закону "Про освіту"

У Верховній Раді зараз готується до другого читання законопроект 3491-д "Про освіту".

Це один із ключових документів останнього часу, який пропонує принципово нові підходи до управління освітою, громадського контролю, організації навчального процесу і зрештою підготовки кадрів всіх професій.

Проблемні питання цього законопроекту експерти ІСЕД Ігор Яковенко та Маріанна Онуфрик вже аналізували у статті "Новий закон "Про освіту": питання, які не можна обійти".

Натомість, у цьому тексті вони звертають увагу на чотири складові, які обов’язково повинні бути у законопроекті для того, щоб освітня реформа справді пройшла якісно, а не лише формально.

Йдеться про компетентнісний підхід, рівні освіти та його тривалість, підвищення престижності праці педагогів та інклюзивність освіти.

Є чотири складові, які обов’язково повинні бути у законопроекті для того, щоб освітня реформа справді пройшла якісно, а не лише формально. Фото tumsasedgars/Depositphotos

Рамковий законопроект "Про освіту" задумувався як початок системного реформування освіти в Україні, тому слідом мають бути прийняті та змінені десятки інших актів.

Однак, зміни можуть бути різними. Поряд із пропозиціями Міносвіти та депутатів, які мають посилити реформу, до другого читання також подають численні пропозиції, які можуть звести нанівець важливі реформаторські починання.

Експерти проаналізували текст законопроекту, прийнятий в жовтні 2016 року у першому читанні, і виділили декілька ключових пунктів, вихолощення яких може призвести до згортання або відкладення реформи.

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД

Одною з ключових ідейних новацій нового базового закону "Про освіту" має стати компетентнісний підхід.

Фактично, це орієнтація людини на таку комбінацію знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь та інших якостей, що визначать її здатність успішно реалізувати себе в навчанні, у професії та в повсякденному житті.

Цей підхід відкрив одну з найбільших дискусій у освітянському середовищі.

Частина педагогів не сприймають його і говорять, що "компетентності" – це чергове новомодне гасло і по суті декоративна зміна, під якою криється вже давно відома формула – "знання, уміння, навички".

Інша частина освітян, навпаки стверджує, що компетентнісний підхід – це принципово новий спосіб формування освітніх завдань, ціннісних ставлень та траєкторій підготовки учня, прив’язаний до реалій життя.

При цьому, підхід орієнтує людину не на запам’ятовування суми фактів і даних, а на опанування дійсно потрібних у житті речей.

Компетентнісний підхід орієнтує людину не на запам’ятовування суми фактів і даних, а на опанування дійсно потрібних у житті речей. Фото olly18/Depositphotos

Законопроект конкретно називає ті компетентності, які мають стати основоположними для українців:

– здатність спілкуватися державною мовою та однією з іноземних мов;

– математична грамотність і обізнаність у галузі природничих наук, техніки і технологій;

– готовність використовувати інформаційно-комунікаційні технології у своїй діяльності;

– уміння вчитися впродовж життя;

– здатність до соціальної комунікації й активності, життя в громадянському суспільстві;

– володіння навичками підприємницької діяльності;

– загальнокультурна й екологічна грамотність;

– готовність до здорового способу життя.

За мотивами законопроекту Міністерство освіти і науки презентувало Концепцію "Нової української школи" у якій йдеться про 10 ключових компетентностей, які фактично повторюють перелік із закону.

Перелік не є довільним, а базується на рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради ЄС "Про основні компетенції для навчання протягом усього життя". При цьому рекомендації стосувалися не лише України, але і європейських країн.

Важливим нюансом запровадження компетентнісного підходу є його зв'язок із Національною рамкою кваліфікацій.

Вона по своїй суті є системним описом кваліфікаційних рівнів та компетентностей працівників, який базується на європейських стандартах та передбачає зв'язок освіти з вимогами ринку праці.

Національна рамка кваліфікацій діє з 2011 року і тому запровадження компетентнісного підходу в освіті є давно назрілим кроком для гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин.

Це ж сприятиме міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні. У законі чітко прописано, що рівні освіти відповідають кваліфікаційним рівням фахівців – це дозволяє людині не лише чітко розуміти навіщо вона вчить ті чи інші речі, але і виразно бачити фінальну мету навчання.

Освіта має дозволяли учню не лише чітко розуміти навіщо вона вчить ті чи інші речі, але і виразно бачити фінальну мету навчання. Фото SergeyNivens/Depositphotos

Втім, дуже бракує в проекті закону чіткого механізму та строків запровадження компетентнісного підходу.

В ньому не визначені відповідальні за методичний, програмний, організаційний компоненти, відтак немає чітких орієнтирів для моніторингу реалізації реформи.

Хотілося б це побачити у кінцевому варіанті документу.

РІВНІ ОСВІТИ ТА ЇЇ ТРИВАЛІСТЬ

Якщо запровадження компетентнісного підходу породило найбільше дискусій у педагогічних колах, то запровадження нових рівнів повної загальної середньої освіти та ідея збільшення тривалості навчання у школі викликали просто бурю серед батьків та у ЗМІ.

Громадян найбільше турбувало запровадження 12-річного навчання у школі, хоча це лише другорядний нюанс реформи.

Занепокоєння пов’язано з тим, що люди не підтримують формальне збільшення кількості років навчання без зміни змісту освіти.

Ідея збільшення тривалості навчання показала, що школа дуже втратила авторитет – громадяни не хочуть, щоб їх діти просиджували ще один рік там, де немає реальних результатів.

Батьки прямо кажуть, що школа здебільшого не готує до життя, не допомагає із вибором та пізнанням професії.

Після тривалої роз’яснювальної кампанії Міносвіти та прихильників 12-річки, ситуація дещо змінилась.

Навіть такі противники збільшення часу навчання як, наприклад, перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради Олександр Співаковський змінили свою думку. І зараз депутат визнає доцільність "дванадцятирічки", хоча ще минулого року він мав іншу думку.

12 років навчання – це лише зовнішня сторона змін. Суть реформи полягає саме у реформуванні змісту освіти і викладенні його в рамках трирівневої повної загальної середньої освіти:

– початкова освіта – 4 роки;

– базова середня освіта (гімназія) – 5 років;

– профільна середня освіта (ліцей або заклад професійної освіти) – 3 роки.

Цей новий формат, зміст і методики потребуватимуть саме 12-річного навчання.

Суть реформи полягає у реформуванні змісту освіти і викладенні його в рамках трирівневої повної загальної середньої освіти. Фото DmitryPoch/Depositphotos

Окрім згаданого вже компетентнісного підходу, який має краще підготувати людину до життя, передбачається, що останні три роки навчання у школі визначать її подальшу освітню траєкторію – чи вона обере академічне спрямування, орієнтоване на продовження навчання в університеті, чи зупиниться на професійному, спрямованому на потреби ринку праці та здобуття професії.

Закликаємо вже зараз уряд подбати, щоб "дванадцятирічка" була належним чином підготована не лише методично, але й економічно, щоб не сталося так, як у 2010 році, коли буквально за декілька місяців реформа була скасована парламентом.

Тоді парламентську більшість складали Партія регіонів, Комуністична партія й Блок Литвина. За ініціативи одіозного міністра освіти Дмитра Табачника школа знову повернулася до 11-річного навчання, а ключовим поясненням контр-реформи став брак коштів та нестача вчителів.

ПІДВИЩЕННЯ ПРЕСТИЖНОСТІ ПРАЦІ ПЕДАГОГІВ

Одним із ключових нововведень законопроекту є збільшення мінімального посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії до трьох мінімальних заробітних плат.

Тобто навіть вчитель початківець, без жодної доплати, буде мати оклад близько 9600 гривень на місяць.

Це справжній економічний виклик для держави і тест на те, чи дійсно в Україні "освіта є пріоритетною сферою розвитку суспільства".

Для реалізації цієї норми потрібно буде знайти у бюджеті додаткові десятки мільярдів гривень.

Крім того, законопроект передбачає 20% доплату педагогам за проходження сертифікації.

Зважаючи на позицію ключового автора законопроекту, чинного міністра освіти і науки Лілії Гриневич, сертифікація стане засобом добровільного підвищення майстерності педагогів та запровадження компетентнісного підходу.

Йдеться не лише про економічний інструмент, а сертифікацію як спосіб заохочення кращих вчителів до саморозвитку, опанування нових методик та підходів.

Сертифікація має бути способом заохочення кращих вчителів до саморозвитку, опанування нових методик та підходів. Фото gpointstudio/Depositphotos

Очевидно, що сертифікація передбачатиме впровадження положень Концепції "Нової української школи", бо формування та забезпечення функціонування системи сертифікації педагогічних працівників здійснює Міносвіти.

При цьому, успіх сертифікації має забезпечити саме її добровільність та професійна конкуренція педагогів.

Єдиним суттєвим застереженням перед її запровадженням має бути попередження корупційних ризиків, а саме унеможливлення у майбутньому суб’єктивності та кон’юнктурності при здійсненні сертифікації.

До другого читання варто принаймні у загальних рисах виписати хто саме на місцях, яким чином, за якими критеріями оцінювання і відповідно до яких стандартів буде здійснювати сертифікацію.

ІНКЛЮЗИВНІСТЬ ОСВІТИ

Важливим кроком на зустріч людям з додатковими потребами є розділ закону про інклюзивне навчання, тобто про включення у навчальний процес людей з особливими освітніми потребами і забезпечення їм нормальної соціалізації.

У чинному нині законі "Про освіту" про інклюзію взагалі не йдеться. Люди з інвалідністю згадуються у ньому лише в контексті організації харчування учнів з додатковими потребами, або втрати працездатності педагога.

Натомість, у новому законопроекті цілі окремі статті, у яких йдеться про організацію інклюзивного навчання, дотримання прав осіб з особливими освітніми потребами і висуваються вимоги щодо забезпечення доступності навчальних корпусів та класів.

Крім того, законопроект містить таке прогресивне для наших широт поняття як "інклюзивне освітнє середовище" і воно прямо пов’язане із забезпеченням якості освіти.

Тобто інклюзивність освіти, виписана у законопроекті, є добре продуманою і, в разі його прийняття саме в такій редакції, буде реформаторським кроком, направленим на справжній, а не декларативний людиноцентризм.

Інклюзивність освіти, виписана у законопроекті, є добре продуманою і буде реформаторським кроком, направленим на справжній, а не декларативний людиноцентризм. Фото Wavebreakmedia/Depositphotos

Цікаво, що два тижні тому на офіційному сайті президента з’явилося повідомлення, що глава держави вніс у парламент законопроект, який має покращити умови навчання осіб з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах.

Однак йдеться не про прийняття нового законопроекту, а про внесення змін до чинного закону "Про освіту".

Такий крок викликає багато запитань.

По-перше, норми щодо інклюзивної освіти досить добре опрацьовані у вже проголосованому в першому читанні законопроекті "Про освіту" 3491-д, а президентський проект з’явився у відкритому доступі лише декілька днів тому.

По-друге, положення проекту 3491-д були виписані за участі експертів та представників громадських організацій, які багато років опікуються просуванням інклюзивної освіти, у той же час, про президентський законопроект сказано тільки те, що над ним працювала команда Марини Порошенко і відповідні чиновники з адміністрації президента та Міносвіти.

По-третє, проект не є принципово новим і має багато спільних позицій із однойменним кабмінівським законопроектом 2151а часів Арсенія Яценюка, який у 2015 році не змогли включити до порядку денного парламенту.

По-четверте, існує деяка суперечність у позиції Петра Порошенка – він пропонує внести зміни до діючого закону "Про освіту" і одночасно закликає депутатів підтримати новий проект "Про освіту" 3491-д, який фактично скасовує діючий закон!

Або це означає, що президент не розраховує на швидке прийняття 3491-д, або просто публічно демонструє підтримку зусиль команди своєї дружини, яка вже деякий час публічно сприяє розвитку інклюзивної освіти.

***

Звісно, що законопроект "Про освіту" не обмежується вищезгаданими чотирма складовими.

[L]Він фіксує і закріплює на рівні закону такі важливі речі, як академічна доброчесність, опорні школи, освітні округи, стандарти освіти та автономізація навчальних закладів.

Про багато із них експерти ІСЕД писали у вже згаданій статті "Новий закон "Про освіту": питання, які не можна обійти".

Втім, саме ці чотири "must have" становлять основу освітньої реформи і повинні міститися у тій редакції законопроекту, яка буде винесена на голосування у другому читанні.

Залишається сподіватися, що народні депутати не відкладуть давно очікувану реформу освіти у "довгу шухляду".

Маріанна Онуфрик, кандидат економічних наук, керівник суспільних програм Інституту суспільно-економічних досліджень

Антон Дробович, кандидат філософських наук, Інституту суспільно-економічних досліджень