8 спільних рис батьків, які мають успішних дітей – погляд психологів

Якщо дитина сама не миє за собою посуд, вона звикає до того, що хтось робить це замість неї. Пізніше цю модель вона переноситиме на навчання, не розуміючи, чому для загального блага кожен має докласти зусиль.

Роблячи хатню роботу діти привчаються до роботи в команді та засвоюють модель співпраці для великої цілі.

Дослідники з Університету штату Пенсільванія та Університету Дюка стежили за понад 700 дітьми з усіх куточків США до того, як вони досягли 25 років, і виявили помітний зв’язок між їхніми соціальними навичками, отриманими у дитсадку, та успіхом у дорослому віці.

Науковці наголошують, що вміння спілкуватися, налагоджувати контакти, знову ж, працювати у команді та бачити, як внесок кожного може допомогти усім, закладаються із раннього дитинства у дитсадку, шкільному класі, групі продовженого дня та на заняттях у гуртках.

Старші, які змалечку планують, що їхня дитина піде в університет (не плутати із "вирішують замість неї, ким вона стане"), зазвичай досягають поставленої мети. Свідомо й почасти ні вони підштовхують свого нащадка стежити за оцінками, думати про майбутнє, вирішувати, ким хоче стати.

За результатами, 96% батьків, які мали очікування щодо своїх чад, так чи інакше відчувають, що діти виправдали їх.

Дослідження науковців університету Іллінойсу показало, що діти, які відчувають на собі конфлікти між батьками, переживають їхні сварки, розлучення та нездоровий клімат у родині, частіше думають, що самі матимуть таке майбутнє, ніж ті, хто живе у здоровій сім’ї.

Майбутнє у малечі складається краще, коли батьки розлучаються і налагоджують стосунки, ніж намагаються утриматися разом, але постійно живуть у чварах.

У 2014 році дослідження Мічиганського університету довело, що батьки, які гарно навчалися свого часу та багато зусиль приділяють самовдосконаленню навіть після завершення студій, той самий спосіб мислення виховують у своїх дітей.

Малі, у свою чергу, з раннього віку намагаються наслідувати у цьому своїх батьків.

Емоційний зв’язок матері батька й дитини у віці від 3 до 11 років в цілому визначає її поведінкові схильності протягом усього життя.

У знервованих батьків діти ростуть тривожними, якщо будь-яке рішення приймається у панічній та стресовій ситуації, малеча відчуває це і не має де навчитися зважено реагувати на непередбачувані події.

Згідно із дослідженням Гарврадської бізнес-школи, у 23% випадків дівчата, чиї мами працюють, намагаються дублювати їхній досвід та стають успішними у своїх починаннях. Вони охочіше ходять до школи та розуміють, що роль жінки набагато більше, ніж успішне ведення домогосподарства.

До речі, сини матерів, які працюють, зазвичай на 25 хвилин більше готові приділяти часу допомозі по господарству.

Однією із найуспішніших стратегій виховання дитини вважають "пророщування зерна", тобто пояснення нащадкам, що для досягнення тої чи іншої цілі потрібно почати з малого (посадити зерно), потім доведеться багато працювати (поливати його, обробляти), також будуть моменти, коли доведеться зачекати (доки воно виросте), а лише потім отримати бажане.