Безхатьки, переселенці чи подорожні? Хто насправді ночує на вокзалі

Близько 20 тисяч безхатьків залишаються без даху над головою щоночі у Києві.

Одне з найпоширеніших місць для ночівлі – залізничний вокзал. Однак ночувати тут стає все важче: "неписані закони" констатують, що після опівночі на станції можуть перебувати виключно пасажири з квитками дальнього сполучення.

Так обґрунтовують охоронці щонічний розгін "пасажирів без квитків".

Одне з найпоширеніших місць для ночівлі – залізничний вокзал

Цього разу перевірка починається ще о 21:00.

На другому поверсі залізничної станції "Київ-Пасажирський" поодиноко відпочивають люди.

Охоронці вокзалу підходять до чоловіка з питанням, чи є у того квиток. Просять піти. Чоловік не пручається. Ми наздоганяємо:

– Чому вас вигнали?

– Сказали, що без квитка тут не можна сидіти. А я ж просто чекаю на ранкову міську електричку, де квиток потрібно купувати безпосередньо у поїзді, – відповідає чоловік.

– І куди ви тепер підете?

– Та куди, на вулицю.

Відрізнити безхатьків від звичайних пасажирів складно. Майже у всіх є дорожні сумки. От і охоронці підходять не до кожного, обираючи "жертву" за власним бажанням.

– Як ви визначаєте, до кого потрібно підійти?

– За запахом, – не задумуючись, відповідає охоронець, трохи напідпитку.

– Тут мало безхатьків, – кажемо, – люди просто чекають на транспорт.

– Нет бездомных, говорите. Да я сейчас пройдусь по вокзалу, так половину подниму.

На другому поверсі залізничної станції "Київ-Пасажирський" поодиноко відпочивають люди

На наше прохання перебути ніч на вокзалі охоронець пропонує підійти до нього в "каптерку" і залишити свої дані. Тоді, мовляв, проблем не буде. Якщо хтось з охорони до нас підійде, то за прізвищем по рації їм повідомлять, що ми свої.

Для безхатьків таких пільг немає.

Люди, які сидять поруч, ніяк не реагують, коли охорона виганяє тих, у кого немає квитків. Може, бояться, щоб і їх не чіпали. А може, знають "неписані закони" вокзалу.

– Ну, вони заважають, бо займають усі вільні місця. Але хіба вони винні? Куди їм ще йти? – поділилась одна з пасажирок.

МІША З КРАСНОГО ЛУЧА

Чоловік у червоній куртці і кепці розмовляє з бабусями, які сидять на сумках і п’ють чай з пластикових стаканчиків.

Він щиро посміхається і запитує, чи ми когось шукаємо. Привітно пропонуючи нам сісти на бильце кам’яних сходів, щоб поговорити, Міша розповідає свою історію.

Чоловікові – 43. Родом він з Красного Луча Луганської області. Сам – військовий ВДВ, 25-ої бригади, але за контрактом Мішу теж не хочуть брати. Мовляв, відслужив своє.

Міші – 43. Родом він з Красного Луча Луганської області. На вокзалі ночує з літа

Міша мав на Луганщині хорошу квартиру і більше 20 років пропрацював зварювальником.

– И мамка там у меня есть. Только с ней связи никакой, – зі сльозами на очах зізнається Міша.

Після окупації чоловік змушений був переїхати в Маріуполь, де жив з жінкою. Коли співмешканка поїхала до Новосибірську, Міша залишився на вулиці.

Вже третій рік чоловік скитається. Раніше жив на вокзалі у Дніпрі. З липня цього року – у Києві.

Ночуючи надворі, Міша вже встиг відморозити собі ногу. Для того, щоб зберегти її, йому кожні 2 дні доводиться робити перев’язку. Часом грошей на бинт немає.

Через стан здоров’я чоловік не може й працювати. Хоча пробував: допомагав на будівництві на Теремках. Нога довго не витримала – набрякала і жахливо боліла. Та ще й замість обіцяних 500 гривень, Міша отримав тільки 200.

– Если ты находишься на вокзале ночью без билета, тебя могут избить. Меня, правда, били только дважды.

Но я – никто. И зовут меня никак. И пойду я никуда, если меня этой ночью снова отсюда выгонят. Я не знаю, к кому мне обратиться с такими жалобами, – зізнається Міша.

Чоловік каже, що після дворазового побиття не ризикує часто з’являтись на вокзалі. Ночує біля під’їздів. Або, якщо має зайві 35 гривень, віддає їх за ночівлю в теплому залі на станції. Це, каже, – неймовірна розкіш.

Міша, після дворазового побиття, не ризикує часто з’являтись на вокзалі

На думку Міші, "зачистки" безхатьків відбуваються саме через байдужість людей. Тільки одного разу жінка врятувала чоловіка від жорстокого побиття на вокзалі.

– Женщина вытащила меня буквально с побоев охранника. Сказала: "Этот человек со мной. Зачем вы его трогаете? Что он вам сделал?".

Після цього незнайомка відвела безхатька до церкви, де той зміг пережити ніч.

Бути на вокзалі можна, але не лягати.

– Сидишь – все нормально. Только не на лавочках! На полу. Как только приляжешь, – сразу подходят работники охраны. Я даже вздремнуть не успеваю.

Чоловік зізнається, що інколи безхатьки крадуть. Але крадуть тільки ті, які живуть на вокзалі роками. І розпізнати їх дуже легко – ходять групами.

– "Чужой" (так Міша називає безхатьків, які не є киянами, – авт.) никогда не будет трогать пассажиров. Такие у нас законы.

А вот подмазанных киевлян не выгоняют. Они в доле с полицией. Если что-то украдут, – обязательно с ними делятся.

Міша наполягає на тому, щоб ми записали усі його дані, включно з адресою в Красному Лучі. Очевидно, чоловік впевнений, що ми йому не віримо.

ЛІДА З ПІСКІВ

Пані Ліді – вже 75. Вона погоджується говорити. А от її подруга на наше питання, чи все гаразд, з криками "тут нікого не чіпають", йде до зали підвищеного комфорту.

Ліда каже, що товаришка боїться, що їй і там не даватимуть спокійно пережити ніч.

Ліда – з Пісків. Каже, що її будинок знищили тоді, коли починались військові дії. Вони з сином змушені були втікати. Окрім нього, у Ліди нікого немає.

Ліді – 75. Вона з Пісків. Вони з сином ночують на вокзалі

– Я сама виросла в інтернаті. І сина згодом всиновила. Тепер ми тут удвох, – розповідає жінка.

Ліда добре виглядає і зовсім не скидається на безхатька. Видають її тільки руки, які вона ховає в рукавах і часто розтирає – надто холодно. Сьогодні її син ночує у кімнаті відпочинку. Для себе Ліді грошей не вистачило.

Щодня жінка перев’язує ноги своєму 50-річному сину і дуже його шкодує. Він – ветеран Афганістану, але півроку тому на цьому ж вокзалі його документи і посвідку вкрали, як і паспорт та пенсійну картку пані Ліди. А коли чоловік захищався, крадії порізали йому ногу.

Ліда вірить, що зможе поїхати до Вінниці – там її з сином зустрінуть волонтери і знайдуть їм прихисток. Принаймні так їй обіцяли. Однак на квиток до Вінниці у матері з сином немає.

"А ТАМ БОМЖАРА СИДИТ"

Щонічна війна за місце на вокзалі продовжується.

Ближче до опівночі безхатьки гуртуються у закутку другого поверху, біля зачиненого туалету.

До сидінь не йдуть. Кажуть, звідти моментально можна потрапити на вулицю. Сюди ж охорона зазирає рідко.

За півгодини охоронець таки підходить до безхатьків, проте, побачивши нас з фотоапаратом, розвертається і йде.

Запитуємо у пані Ліди, чому зачинена вбиральня. Вона каже, що через ремонт. Там, мовляв, проблеми з водою.

Ближче до опівночі безхатьки гуртуються у закутку другого поверху, біля зачиненого туалету

Відтак, у МакДональдсі, поряд з вокзалом, де й так завжди багато людей, тепер – ще більше, бо туалет на вокзалі не працює.

До того безхатьки погоджувались за нього платити, проте зараз нікуди діватись – доводиться ходити до закладу швидкої їжі. Безкоштовно, але незручно. Зайві погляди, зайві запитання. Йдемо туди.

Біля МакДональдсу один хлопець іншому якраз щось обурено розповідає:

– Прикинь, захожу я в туалет в Маке, а там бомжара сидит. У них что, на вокзале туалета нет, что ли?

ВОВА З КИЄВА

Киянин Вова підказує жінкам, що на Південному вокзалі таки є робочі вбиральні.

Згодом чоловік зізнається, що на київській станції ночує періодично, коли під ранок йому треба їхати на роботу в інше місто. Таксі – дорого.

Володя знає вже всіх безхатьків. Вони його привітно зустрічають, обіймаються і говорять до ранку, щоб допомогти Вові перебути ніч.

Вова каже, що ніде не зустрічав таких добрих людей, як вночі на вокзалі

Чоловік захоплюється безхатьками. Каже, що ніде не зустрічав таких добрих людей, як вночі на вокзалі.

Вова говорить, що кілька разів був свідком побиття. Востаннє – декілька місяців тому. Зараз охорона змінилась і до таких людей ставиться більш лояльно.

– І все одно, поясніть мені ситуацію, якщо я, приміром, когось проводжаю на поїзд і не можу о 1 ночі повернутись додому, на Троєщину. Що мені робити? – дивується Вова законам вокзалу.

Хоча Вові, на відміну від безхатьків, дозволяють записатись у "каптерці" і вільно перебувати на вокзалі цілу ніч, очікуючи на потяг.

З ІНШОГО БОКУ

На другому поверсі вокзалу, поряд з кімнатою відпочинку, на підлозі напівлежачи куняє жінка.

Два пакети – усі її пожитки, які вона дбайливо поклала біля себе.

З головного вокзалу спускається охоронець. Він підходить до жінки та з криками починає виганяти її на вулицю.

Цю жінку охоронець з криками вигнав на вулицю

– Скажіть, а чому ви вигнали цю жінку?

– Да она же бездомная. Мы их всех отсюда выгоняем. Они воняют, нормальным пассажирам покоя не дают. Воруют постоянно. Нам руководство так сказало: чтобы их здесь не было.

– І куди ж вони йдуть?

– Идут? Да они постоянно возвращаются, их надо по несколько раз за ночь выгонять.

В прошлом году Кличко для них организовывал автобус. Их отвозили на Суздальскую, там у них пункт обогрева. Условия там нормальные. Так они еды наберут – и назад. Они сюда приходят, потому что здесь можно что-то своровать.

Один так и говорит: "Что мне там искать? Здесь хоть украсть что-то можно". Поэтому прекратили их туда отвозить. Какой толк?

Проте не всі охоронці чіпають бабусь.

– Це залежить від людини. Дивлячись, на якого попадеш, – поділилась одна з "мешканок" вокзалу.

Охоронець: "Они сюда приходят, потому что здесь можно что-то своровать"

НЕПРИВІТНО ТА ДОРОГО

У центральній частині вокзалу для комфорту пасажирів є все, що їм може знадобитись: продуктові магазини, кіоски з пресою та сувенірами зі столиці України. Можна придбати навіть годинники та дорогий алкоголь.

Проте потреби безхатьків на дорогі речі не розповсюджуються. Заходимо у продуктовий магазин.

– А у вас безхатьки щось купують?

– Девочки, кто вам нужен – бомжи? Их здесь нет. Они на перонах водку в ларьках хлещут. Сюда не заходят.

Щойно ми виходимо з магазину, як туди заходить безхатько. Оглядає асортимент та зосереджується на бутербродах. Ціни – від 20 до 35 грн.

Продавчиня щось агресивно шипить до чоловіка. Той розвертається та йде геть. Непривітно й дорого.

Безхатьки нарікають тільки на охорону вокзалу. Про поліціянтів, які щоночі патрулюють станцію "Київ-Пасажирський" – ні слова.

Безхатьки нарікають тільки на охорону вокзалу. Про поліціянтів, які щоночі патрулюють станцію "Київ-Пасажирський" – ні слова

Між іншим, патрульних тут значно більше, ніж охоронців.

– Підкажіть, безхатькам можна ночувати на вокзалі? – питаємо в одного з них.

– В Україні немає такого терміну, як безхатьки, – відповідає патрульний поліції, – усі вони – громадяни України.

– То громадянам України дозволено тут ночувати?

– Такого в законі немає. І не дозволено, і не заборонено. Тому вони можуть тут їсти, пити, ходити в туалет, ночувати – все, що завгодно.

ВІДДАТИ ОСТАННІ ЯБЛУКА

З Мішою з Красного Луча ми домовляємось зустрітись на сходах вокзалу за півгодини. Йдемо грітись. Услід він кидає:

– Встретимся, если меня до того времени на улицу не выгонят. Только вы придите!

[L]За півгодини повертаємось. Міша вже нас чекає. Розповідаючи нам про те, що його завжди можна знайти біля станції метро "Університет", чоловік порпається у своїй дорожній сумці.

– Там я Юле и Тане с окольных киосков рассказал свою историю. Они мне иногда приносять пирожки. Можете в любой момент спросить, где Вова, у которого проблемы с ногой, – они вам скажут.

Нарешті відірвавшись від сумки, Міша дістає звідти 2 яблука. Віддає їх нам. Каже, дуже хотів нас пригостити.

– Мішо, а ви курите?

– Имеется такой грешок, – сміється Міша.

– Тримайте сигарети.

– От этого я не откажусь. Ого, еще и с капсулой! – дивується чоловік. – Таких я еще никогда не пробовал.

Яна Коник, Марія Марковська, спеціально для УП.Життя