"Ракеткою снаряди відбивали". Як живе жіночий батальйон на лінії зіткнення

Ракеткою снаряди відбивали. Як живе жіночий батальйон на лінії зіткнення

"З підвалу можна було цілий день не виходити. Тоді ж весь день стріляли, це зараз лише вночі. Як вийдеш, бувало, то так за гаражами і падаєш", – розповідає Світалана Халус із села Новотошківське Луганської області.

Перший обстріл селища був 31 жовтня 2014 року. Голова села Юсиф Кашимов зразу втік, пояснюючи, що тут нікого вже нема.

Насправді в селі тоді залишалось 228 людей.

"Ми всю зиму тенісною ракеткою снаряди відбивали… Бабі Любі голову осколком знесло", – згадує 2014-й Світлана.

На днях новинна стрічка майоріла інформацією про обстріл Кримського.

ВІДЕО ДНЯ

"При кожному обстрілі моторошно знову загадувати все те, що з нами було", – додає Віра Войтенко, яка працювала в мирний час паспортисткою.

Тепер вона очільниця громадської організації "Жіночий батальйон". З нею працюють ще 7 жінок.

У організації "Жіночий батальйон" працюють 8 жінок. Фото Оксани Парафенюк

"Один чоловік був і той втік, не витримав", – каже Войтенко. В селі досі регулярно чути обстріли, щоправда самих позицій.

Дорога на Новотошківське порівняно хороша. Дозволяє їхати навіть 80 кілометрів на годину. Для фронтових сіл у Луганській області її можна назвати навіть ідеальною.

Ми, команда ініціативи GoEast, зустрічаємось з ними у Новотошківському зрання, аби встигнути все – сонце сідає рано, а з темрявою посилюються і бойові дії.

По дорозі у 45 кілометрів від Сєвєродонецька ми проїжджаємо через три блокпости. При під’їзді до села, ліворуч заміноване поле, а за ним – позиції і лінія фронту.

ПОЇХАТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИСЯ

Людмила Кононюк, 43 роки, працює інспектором по технічній безпеці в комунальному житловому підприємстві Новотошківського.

Вона має шестеро дітей, троє з яких ще малі, і їй не було куди з ними їхати.

Ірина Серебряк, якій 22 роки, виїжджала на певний час, але повернулася.

Віра Войтенко каже, що страшно було в 2015-му і дуже хотіла виїхати. Чоловік все обіцяв її вивезти, але цього не сталось.

"Я ніколи не ховалася у підвал, не могла, там темно і немає повітря. Я ховалася в туалеті, там у нас опорна стіна", – каже.

Важко просто залишити все те, що нажито впродовж всього життя. Віра має кроликів, яких тримає в гаражі та кота Бакса.

"Як я можу лишити такого кота?" – сміється Віра.

До війни тут проживало 2182 особи. Наразі тут – 830 людей, 432 сім’ї. До школи та дитячого садочку ходить 80 дітей.

Наразі тут у селі 830 людей, 432 сім’ї. Саме ними і опікуються жінки. Фото Оксани Парафенюк

Жінкам немає де збиратися, крім як приміщення Військово-цивільної адміністрації. Мають лише один комп’ютер у користуванні, який висне, та й інтернет не швидкий.

Газу в Новотошківському немає. Всі квартири мають пічне опалення. Місто засноване навколо шахти 5.13, яка в радянські часи була перейменована на Пролетарську, а у 2000-му році її закрили.

Раніше видавали вугілля з робочих шахт, але шахти з яких жителі Новотошківського отримували вугілля, лишилися по інший бік фронту.

"Червоний хрест" зараз видає по 5000 гривень на опалювальні матеріали, але машина дрів коштує 7500, а вугілля – 9000. Можна було б обігріватися електрообігрівачами, але проводка стара і не витримує навантаження.

Жінки з острахом чекають зими, окрім традиційного зимового загострення на фронті, страшно як будуть опалювати місто, як доставлятимуть продукти.

Дороги не чистять.

Всі жінки з ГО "Новотошківський Жіночий Батальйон" почали працювати волонтерами ще до заснування своєї власної організації, зокрема й досі безкоштовно допомагають роздавати гуманітарну допомогу.

"Наш жіночий батальйон – це мої заступники з гуманітарних питань", – жартує голова військово-цивільної адміністрації Дмитро Кондратьєв.

Він працює на посаді на цій посаді з серпня 2017-го року. За цей час вдалося відновити водопостачання до села. На жаль, на цьому бюджет закінчився.

"Ви маєте розуміти, що це червона зона ризику, кошти для таких сіл не виділяють.

На 2018 рік ми заклали у бюджет кошти на придбання обладнання для обрізання дерев, для створення амбулаторії, для відновлення будинків, які знаходяться в аварійному стані. Побачимо, чи цей бюджет приймуть", – додає Кондратьєв.

Держава допомога до села не надходила ні разу. Фото Оксани Парафенюк

Жителі села, члени громадської організації та навіть військова адміністрація покладають на допомогу міжнародних фондів та українські громадські організації.

Держава допомога до села не надходила ні разу.

"Найгірше, коли машина, яка везе молоко, застрягне десь на півдорозі і мами потім йдуть по молоко через сніг пару кілометрів", – згадує Людмила Кононюк, мама шістьох.

Часто електрики немає, не так через обстріли, як через старі дерева, які ніхто не обрізає і вони падають на електролінії.

"До нас їхати не хочуть, бояться, що стріляють, та ми б і самі обрізали. Є чоловіки, що пообрізали б, але ж вишки немає, а нам її хоча б у 22 метри", – додає Віра Войтенко.

Громадська організація нещодавно брала участь у конкурсі Датської ради у справах біженців.

Вони просили матеріали на облаштування дитячої кімнати та ліси для відновлення постраждалих від обстрілів будинків.

Отримали відмову – мовляв, треба просити щось предметне.

[L]Наразі "Жіночий батальйон" заручився підтримкою громадської ініціативи GoEast щодо написання ґрантових заявок у міжнародні організації. Ця допомога – єдина надія на виживання.

У Новотошківському працює лише один терапевт, яка ніколи не працювала з дітьми. Тому батьки переживають, що її кваліфікація не достатня, аби бути сімейним лікарем. Важко виїхати із села на прийом до Лисичанська чи Сєвєродонецька, особливо взимку.

"Було б добре, щоб сюди приїздила мобільна бригада лікарів хоча би раз на декілька місяців", – каже Віра Войтенко.

Далі ми говоримо про мрії.

Про те, що дівчата мріють, щоб усі повернулися у Новотошківське.

Мріють мати приміщення для організації та дитячу кімнату.

Мріють, щоб працювала шахта. Для них робоча шахта – це знак добробуту.

Вони пережили справжнє пекло, але в один голос кажуть, що нікуди їхати не збираються. Мріють, щоб сюди повернулося життя.

Марія Варєнікова, журналістка, спеціально для УП.Життя

Всі фото Оксани Парафенюк

Реклама:

Головне сьогодні