Біженство з бар’єрами. Як (не)виплачуються пенсії людям з Донбасу

Микола Іванович Залозний довго згадує шахту – те, як на початку червня 2014-го підприємство захопили бойовики, як зробили штаб, розгорнули на териконах вогневі точки, вели обстріли наших позицій…

Як по шахті завдала удар наша авіація.

Далі Микола Іванович говорить слова, які я багато разів чула від людей, по яких стріляли свої:

– Може, про авіаудар не треба? Це ж наші…

Після авіаудару Микола Іванович вивів людей нагору, наполіг, щоб усім видали трудові книжки і розрахували. Тільки після цього розрахувався сам та виїхав з родиною під Маріуполь. Це було 10 липня 2014-го.

– Думали от-от, і там все закінчиться, – говорить він слова, які тоді говорили усі: тим літом перемоги чекали з дня на день.

Микола Іванович Залозний пригадує, що у 2014-році всі думали от-от і там все закінчиться

Потім подзвонив друг з Черкас, сказав, що може надати Миколі Івановичу з дружиною на рік дідів будинок у селі. І вони переїхали в Черкаську область.

Як були з моря – в шортах, футболці й тапках.

Все їхнє майно майно – будинок на Петрівці в Донецьку – лишилося в окупації. На кінець літа 2014-го Петрівка – це найобстрілюваніший район Донецька.

– Ми свій будинок, скажу чесно, поховали, – розповідає Микола Іванович.

Але минуло два роки і в 2016-му році несподівано вдалося продати будинок в Донецьку. Продали дешево, ледь не вдесятеро нижче від довоєнної ціни. Покупці торгувалися ледь не за штори – і це лишіть, якщо хочете, щоб ми купили.

Виручених грошей вистачило на невелику квартиру у Смілі Черкаської області. Там тепер новий дім Залозних. І вони тепер не біженці. Вони змогли почати життя ще раз.

– Ну все, подумав я, нарешті я позбавлюся цього ненависного ВПО (внутрішньо преміщені особи, – ред..), – каже Микола Іванович.

А в чому проблема з ВПО, обережно цікавлюся я.

Микола Іванович дивиться мені в очі й каже, що для нього цей статус – як клеймо, як зірка Давида. Він такий же громадянин України, як і я. І він не хоче статус.

– Я вільна людина. Я тому і з "ДНР" виїхав, бо я людина, яка хоче жити вільно, а не так, як їй скажуть, – говорить Микола Іванович.

Малюнок Алевтини Кахідзе

ЯК МИКОЛА ІВАНОВИЧ ВИРІШИВ НЕ БУТИ ВПО

8 серпня 2016 року Микола Іванович прописується у Смілі і йде в Пенсійний фонд.

Каже: ставте на облік, ось мій паспорт з пропискою, ось трудова.

А в ПФУ кажуть: стоп, ви ж з Донецька, несіть довідку з соцзахисту – або про ВПО, або про те, що вони відмовили поставити вас на облік як ВПО.

Далі почалася гра у формулювання: ПФУ вимагає довідку, що соцзахист відмовляє поставити на облік, а соцзахист дає довідку, що така людина на обліку не стоїть.

– Я їм кажу: я не бажаю бути ВПО. А вони: а мало, що ви бажаєте, – переказує діалоги Микола Іванович. – І я зрозумів, що я вже не можу позбавитися цього ВПО, що воно до мене прилипло…

Тоді Микола Іванович написав заяву про відмову від статусу ВПО. Це допомогло: близько року він не був ВПО й отримував пенсію.

А 27.07.2017 прийшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України, який Микола Іванович називає "ультиматум": або ставайте ВПО, або не будете отримувати пенсію.

– Або оформлюй, або голодуй, – перефразовує він.

Все питання в тому, що немає його пенсійної (паперової) справи.

Малюнок Алевтини Кахідзе

"Ви поїдьте і заберіть її", – сказали йому в Пенсійному фонді.

– Ви думаєте, куди ви мене посилаєте? – обурюється Микола Іванович. – Мене ж там зустріне чоловік з автоматом… Ця ж справа не в мене удома була, а у вас, в офіційному закладі, чому тепер я маю по неї їхати?!…

"Для виплати пенсії на загальних умовах… законних підстав немає", – ідеться в листі ПФУ. Хоча до цього той же пенсійний фонд практично цілий рік виплачував пенсію Миколі Івановичу на загальних підставах – і без паперової справи, і без довідки ВПО.

У Смілі, каже Микола Іванович, таких бореться двоє.

– Я на ВПО не напишу, від свободи не відмовлюся, – каже він.

Дружині Миколи Івановича 57 років, не працює – пенсію ще оформити не може, а на роботу вже не беруть. Він пояснює, що з матеріальної точки зору йому було б вигідніше лишатися в Донецьку – він би сам отримував дві пенсії і дружина – російську, яка жінкам призначається з 55-ти.

– Я туди не хочу і не повернусь. Але вони вдарили по людях, які займають жорстку проукраїнську позицію – розумієте, б’ють по своїх, – каже Залозний.

БІГ З БАР’ЄРАМИ

Історія Миколи Залозного – лише останній приклад в забігу з бар’єрами, на який влада перетворила отримання пенсій, для людей, що проживали на території, що тепер отримала офіційну назву "непідконтрольна" (абревіатура НКТ).

У 2014 році на непідконтрольній території в нас було 1,2 млн пенсіонерів, з яких 1,1 млн звернулися до управлінь Пенсійного фонду на підконтрольній території для продовження виплати пенсії. Такі цифри називає Ольга Гвоздьова, координатор з адвокації "Донбас СОС".

Ту систему ще називали спрощеною, бо вона, на відміну від усіх наступних, була найбільш гуманною і простою: треба було прийти в найзручніше для пенсіонерів працююче відділення ПФУ і написати заяву. Далі робився запит на місце, де пенсіонер був зареєстрований раніше.

– Часто це був формальний запит до непрацюючого відділення, – пояснює особливості тої системи Жанна Лук’яненко, представник Уповноваженого з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб.

Тоді найбільше навантаження припало на прифронтову зону. Наприклад, у Старобільську Луганської області, де усе населення на 2014-й рік становило плюс-мінус 20 тисяч, встигли звернутися за поновленням пенсії 10 428 пенсіонерів з непідконтрольної території (НКТ).

А 1 жовтня 2014 року все змінилося – вийшли урядові постанови 505 (Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг) і 509 (Про облік внутрішньо переміщених осіб), які визначили суму "квартирних" – компенсації за витрати житло та комунальні послуги: для пенсіонерів та дітей – 884 гривні, для працездатної людини – 442, та порядок отримання довідки ВПО.

А 4 листопада була прийнята постанова 637 (про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам), яка міняла не тільки порядок нарахування виплат, а й ідеологію.

Гуманна система переобліку перетворилася на систему сегрегації: не можеш переїхати – пенсії не отримаєш.

Саме ці постанови зв’язали в одне реєстрацію людини як ВПО та надання пенсійних і соціальних виплат.

Головним аргументом нового пенсійного порядку стало те, що Україна не може доставляти пенсії на окуповані території. А ще одним те, що пенсійна система України є солідарною. Це означає, що "заробив пенсію" – це ілюзія, пенсіонерам сплачують із податків працюючих, а податки з окупованої території в український бюджет не сплачуються.

Контраргументи про те, що питання нарахування і доставки мають бути відділені, а питання доставки залишені на розсуд самого пенсіонера, в уряді розуміння не знайшли.

Щодо "солідарності", то тут найліпшим контраргументом виявився закон, згідно з яким держава гарантувала своїм громадянам пенсійне забезпечення. А громадянства цих людей ніхто не позбавляв.

Проте відтепер громадянину України, який опинився на окупованій території, щоб отримати пенсію, треба було виїхати, зареєструватися як ВПО в управлінні соціального захисту, отримати там відповідну довідку, і вже далі з цією довідкою іти в Пенсійний фонд.

Але щоб отримати довідку ВПО, потрібно знайти нове житло – адже в довідці ВПО має бути вказана адреса проживання на підконтрольній території.

У Старобільську в 2015 році управління соцзахисту виглядало як гаряча точка. Черга – кілька сотень людей на день.

Ольга Дук, начальник управління соцзахисту в Старобільську, у листопаді 2014-го розповідала, що для управління це виглядало як навала: у неї 29 працівників, які мали б займатися не реєстрацією ВПО, а соціальними питаннями міста, а натомість займаються ВПО. Без вихідних і свят. Черга – кілька сотень людей, яких неможливо прийняти за робочий день. Обстановка нервова, постійний стрес, мала зарплата – а у всіх сім’ї, які фактично залишилися без матерів, бо мами на роботі зранку до ночі.

– Я сподіваюся, що до нас приїдуть переоформлятися не всі ті 10 тисяч, що зареєструвалися у нас раніше… – з надією говорила вона.

Другою проблемою міста стали зловживання – торгівля довідками реєстрації.

Щоб якось боротися з цим явищем міська влада вирішила так: тепер хазяїн особисто має прийти в міськраду і взяти довідку на свого переселенця.

Це допоможе зменшити масштаби явища, але не припинити його: та й як доводити факт "купівлі" довідки переселенця неясно.

В Бахмуті, а тоді Артемівську, називали ціну такої довідки – 400-600 гривень.

Але це все – і проблеми працівників соцзахисту, і торгівля довідками – лише тло, на якому розігрувалася головна драма – пенсіонера, що приїхав з окупованої території за пенсією. Приїхав без грошей, бо не отримував кілька місяців, йому треба десь жити і щось їсти. І за щось повернутися назад. І стрес: не встигну, пропаде моя пенсія – на переоформлення виплат дали два місяці з 1 жовтня до 1 грудня. Потім термін подовжили до 1 січня.

Це виглядало так. Пенсіонери приїздили до підконтрольного міста. Далі – зареєструватися як переселенець. Хто купував довідку, хто прописувався в родичів, хто в безкоштовних гуртожитках, які виділяли для переселенців місцеві органи самоврядування.

З довідкою – в соцзахист. Там черги. Запис. Відмічання. Звірка.

У листопаді в Артемівську звірка була двічі на день – 7.00 і 17.00.

– Хто не прийшов на звірку – того викреслюють, – пояснювала мені одна з жінок.

У списку – понад 600 людей. Пропускна денна спроможність управління соцзахисту – 30 людей по запису і 30 по живій черзі.

Після цього – з довідкою в Пенсійний фонд.

– Оскільки ніяких альтернативних механізмів нарахування пенсій і соцвиплат не було запропоновано, то ті люди, що лишилися на НКТ користувалися тим, що є: виїжджали, реєструвалися як переселенці, оформлювали свої виплати і поверталися назад, – коментує Ольга Гвоздьова.

У деяких прифронтових населених пунктах кількість ВПО перевищує кількість місцевого населення: гарячими точками називаються Біловодськ і Марківка.

Біловодський район – 11 637 переселенців, з яких 10646 пенсіонери. Населення Біловодська на 01.01.2017 року 8,3 тис людей, а в районі зареєстровано 24,2 тис мешканців.

Марківський район – 15 401 переселенців, з яких 13 155 пенсіонери. Для порівняння: згідно з Вікіпедією, населення Марківки – 7,8 тис. осіб, Марківського району на 01.04.2013 року – 15 700.

Паралельно є й інші цифри: багато хто з цих людей, особливо у прифронті, адресну соцвиплату не отримував, тому на кінець 2015 року бачимо розрив між тими, хто отримував пенсію, і тими, кому нараховувалася адресна допомога.

Це не означає, що простим відніманням можна отримати кількість тих, хто реально переїхав з окупації, це скоріше цифра-орієнтир (треба розуміти, що соціальна допомога нараховувалася на сім’ю, а не на людину). Але різниця все одно вражає.

Так, за даними Міністерства соціальної політики, станом на 16.01.2015 – 316 046 осіб, у т. ч. 229 558 пенсіонерів. З них адресну допомогу отримували лише 30 167 сімей. Ну не по 10 же людей у нас в родинах…

По Луганщині цифри такі: станом на 05.01.2015 – 85 581 особа, у т. ч. 62 125 пенсіонерів. Адресну допомогу отримали 15 944 сімей.

Загалом за даними Міністерства соціальної політики, станом на 12 лютого 2018 року взято на облік 1 492 427 переселенців.

При цьому Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, оцінив реальну кількість тимчасово переміщених осіб у 600-800 тис. проти офіційної цифри у півтора мільйони.

– Ми самі породили цю збочену інформацію, змусивши щонайменше пенсіонерів удавати з себе переселенців, бо це єдиний шлях для отримання пенсії, – сказав Тука.

У березні 2015 року з’являється постанова Кабміну від 04.03.2015 №79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції".

Ця постанова узаконювала перевірки ВПО за місцем проживання.

Тепер управління соцзахисту лише збирають інформацію про ВПО, передають її у Державну міграційну службу, а та перевіряє ці дані протягом 2 місяців – може відвідати людину за місцем проживання.

"У разі коли під час відвідування місця проживання відповідна особа відсутня, представник територіального підрозділу Державної міграційної служби залишає їй повідомлення про необхідність у 10-денний строк звернутися до такого підрозділу", – ішлося у постанові.

Довідки видавалися на певний строк, через який їх треба було продовжувати – до інших турбот додалися штампи ДМС.

У січні 2016-го "Донбас СОС" відзначає сплеск хвилі дзвінків від пенсіонерів на "гарячу лінію".

Якщо до цього скаржилися, в основному, на КПВВ – контрольно-пропускні пункти в’їзду-виїзду – умови проїзду через які є небезпечними та виснажливими, то у січні структура звернень різко змінилася – усі дзвінки були про штампи ДМС.

У січні 2016 стали чинними зміни до закону "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", згідно з якими довідка переселенця ставала безстроковою і Міграційна служба прибиралася з процесу реєстрації. Але щоб закон запрацював, мали бути змінені протягом трьох місяців 509 постанова. Цього не сталося.

– Через неузгодженість багато людей, у яких термін довідки закінчився, тривалий час залишалися без виплат, бо вони не могли продовжити дію довідки, як того вимагала попередня постанова. З управлінь соцзахисту їх посилали ставити штамп в ДМС відповідно до постанови, а ДМС більше не мала права цього робити – згідно з законом, – розповідає Ольга Гвоздьова.

До довідки переселенця прив’язані усі соцвиплати, і та сама пенсія, яка для багатьох літніх людей є єдиним засобом до існування.

На узгодження цього питання пішло 5 місяців.

Для конкретної людини це означає одне: 5 місяців безгрошів’я.

В 2016 році почали вводити додаткові механізми контролю.

Тепер їх три основні: перевірки на дому, верифікація в Ощадбанку (для пенсіонерів – раз на пів року, потім на рік, але в разі відсутності нового електронного пенсійного посвідчення – раз на три місяці) та верифікація Державної прикордонної служби при перетині лінії розмежування – людина не має права перебувати на НКТ більше ніж 60 днів.

В лютому 2016 року Служба безпеки України починає масово розсилати "листи щастя" в різні управління соцзахисту, що розташовані в наближених до проведення АТО областях – Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській і Дніпропетровській.

Саме там "числяться" майже 900 тисяч переселенців, які отримують пенсійні виплати від України. Зміст листів: рекомендуємо призупинити дію довідки ВПО і виплати.

Як це пояснювали?

"Встановлено численні факти здійснення пенсійних і соціальних виплат на підставі неправдивих відомостей щодо фактичного проживання переселенців.

Зокрема у місті Сєверодонецьку Луганської області за адресою вул. Новикова, 15-Б зареєстровані й начебто живуть 7500 (!!!) переселенців, у місті Ізюмі Харківської області за адресою вул. Пролетарська, 20-А – 3293 ВПО, а в місті Дружківка Донецької області на вулиці Радченко в будинку № 59 — 1300 внутрішньо переміщених осіб.

Зрозуміло, що стільки людей одночасно навіть у багатоповерхівці жити не може, а отже, це шахрайство", – писав "Урядовий кур’єр".

Як потім з’ясувалося, адреси, по яких було зареєстровано найбільше переселенців – це самі управління соцзахисту, де реєстрували ВПО ще раніше, за спрощеної системи.

Не зловживання. А просто інша система, дозволена відповідно до законодавства на той час.

Згідно з "рекомендаціями" СБУ, тільки на Донеччині на лютий 2016 року було скасовано близько 250 тисяч довідок переселенців через підозру в фіктивності.

– Це порушення презумпції невинуватості: спочатку призупинили, а потім почали розповідати, як громадянам довести, чи правомірно їм це зробили чи ні, – коментує Ольга Гвоздьова.

В червні 2016 було прийнято ще одну постанову – 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відповідно до якої соціальні працівники мають перевіряти місце проживання переселенця, а в разі відсутності – виносити питання щодо припинення дії довідки та всіх соціальних виплат на рішення місцевої комісії.

– В такому разі місцева комісія зупиняє і виплату пенсії, що не відповідає ані Конституції, ані пенсійному законодавству. Такі норми були неодноразово оскаржені переселенцями в суді.

В грудні місяці громадська організація "Донбас СОС" заявила, що її позов ще 1,5-річної давнини був задоволений повністю – суд визнав протиправною та постановив скасувати постанову Кабінету Міністрів України № 365. Однак Кабін подав апеляцію і протиправна постанова продовжує діяти, – коментує Ольга Гвоздьова.

Вона ж називає такі дані: за 2016 рік економія пенсійного фонду, про яку проголосив Пенсійний фонд, становила 13,5 млрд гривень, пенсії з початку АТО перестали отримувати 400 тис громадян.

Офіційна позиція держави: виплати призупинено, але щойно людина виїжджає з окупованої території, їй все нарахується у повному обсязі.

– Виходить, це не економія. Ми ці виплати усе одно маємо забезпечити. Отже, це борг, який треба буде повернути, – говорить Ольга.

І з цим боргом доведеться розбиратися наступним урядам…

До того ж є ризик звернень до Європейського суду з прав людини – так, це тривалий процес, але у разі програшу Україна муситиме платити величезні компенсації.

А щодо логіки ЄСПЛ, то тут зразковою справою може бути "Пічкур проти України", де людина, що виїхала до Німеччини, не тільки поновила собі виплату пенсії, а й дістала 5 тис. євро моральної шкоди.

Уявляєте 400 тис. осіб у разі звернення і кожному 5 тис євро? Ну ок, всі 400 тисяч не звернуться, але хіба ми хочемо це платити з бюджету країни?

Є і національне рішення, яке повторює логіку ЄСПЛ щодо виплати пенсій на неконтрольовані території. І таке рішення не одне.

Після листів СБУ почалося пекло – і для тих, кого перевіряли, і для тих, хто мусив знову перевіряти.

Люди масово подавали заяви на відновлення виплат. Тисячі людей.

Тільки за даними Луганської обладміністрації, протягом 2016 року проведено 366 засідань комісій (для порівняння за січень – серпень 2017 року – 52 засідання). За результатами перевірок складено 73 575 актів.

– Ви уявляєте цей величезний обсяг марудної роботи? Згідно з даними Луганської ОВЦА, після тисяч перевірок і засідань комісій, ми відсіяли аж 2% пенсіонерів, – говорить заступник губернатора Луганщини Ольга Лішик.

ЧОРНИЙ РИНОК ПЕНСІЇ

Літо, спека. В Ощадбанку величезна черга на ідентифікацію. Виходить охоронець і кричить: "Шикуйся, стояти…"

З-під дерева, де тінь, вибігають перелякані старі люди, збиваються в купки, в очах у них страх і втома…

Ольга Лішик розповідає як стала свідком такого шикування.

Заступниця губернатора говорить, що попри приниження, оформити таким чином пенсію – недешеве задоволення.

За її приватними даними, перевізник, який привозить пенсіонера з Луганська на переоформлення до Сєверодонецька, бере з нього 450 грн.

Його селять на безкоштовному пункті обігріву МНС, але перевізник включає це у свій тариф – каже "ми там домовилися".

– Розумієте, – обурюється Ольга. – Ми селимо людей безкоштовно, а вони "домовилися"!

Малюнок Алевтини Кахідзе

За її словами, якщо у пенсіонера немає родичів-друзів на підконтрольній території, то в Станиці Луганській послуги з реєстрації йому обійдуться ледь не в 2 тис. грн (господар має сходити з переселенцем особисто в органи влади та підписати документи), а в Сєверодонецьку – ціни за таку саму послугу сягають до 5 тис. грн.

– Давайте визнаємо, що вони не ВПО. Вони просто пенсіонери, яким потрібна їхня пенсія. Ну не живе їх у нас в області 200 тис, максимум – 50, ну 70 тисяч. І то: це велике навантаження на інфраструктуру, – говорить Ольга Лішик.

Окремий бізнес – прохід КПВВ.

Людмила Андріївна з Ждановки Донецької області, тобто "звідти".

Вона живе то тут, то там – то в себе, в окупованій Жданівці, то тут в сестри – у селі між Покровському та Мирноградом (по-старому – між Червоноармійськом та Димитровим), то в племінника у Мирнограді, то у дочки, Алі, під Києвом.

Але там, на окупованій, у неї будинок, господарство, город, садок вишневий і навіть базар, де вона торгує овочами-фруктами.

Людмила Андріївна з Ждановки Донецької області, тобто "звідти"

Згадує, як влітку 2014-го, у розпал бойових дій, носила фрукти у психлікарню.

– Вони там геть голодні були, – розповідає вона.

Тільки перестануть стріляти – вона швидко збере два відра яблук, помиє їх, бо у лікарні води нема, і йде.

– Якщо звідти шарахнуло і дим пішов, то можна йти, – згадує вона свої прикмети.

Віднесла яблука – несе сливи, а потім швидко ховається в підвал.

Щоб отримувати пенсію Людмила Андріївна зареєструвалася у Мирнограді, у племінника.

– От влітку мені подзвонили, сказали приїжджайте на перевірку, – розповідає вона.

Вона перевірилася, а наступний раз треба було їхати через 58 днів, але якщо 58-й випадає на суботу чи неділю – то треба приїхати раніше.

А вона неправильно порахувала, так уже півроку пенсію не отримує, зараз розпочала переоформлення.

Малюнок Алевтини Кахідзе

Розповідає, що багато людей – та що там багато, всі – отримують пенсію "ДНР", яка виплачується в рублях і дорівнює пенсії цієї людини в гривнях, помноженою на 2.

Про поїздки по українську пенсію розповідає так:

– Рано-рано виїхав автобусом на Майорськ – під’їхав з того боку до КПВВ, потім довга черга, пропускають по 50 чоловік, там сідаєш в автобус – їдеш на нульовий, на нульовому всі виходять і теж черга на автобус, який везе від нуля "ДНР" до нуля в Україні, потім ще один автобус – з нуля до контролю, знову черга, а тоді вже сідаєш собі на нормальний автобус до Бахмута. Можна заплатити 400 грн і сісти на машину – вона тебе провезе на той бік, без черги. Це швидко, але дорого.

Про перевірки "пенсійних туристів" завчасно попереджають, але це не завжди помагає.

– Моїй подрузі подзвонила хазяйка, що протягом трьох днів буде перевірка. Та зірвалася, все кинула, приїхала, а перевірка не прийшла. Так вона посиділа-посиділа, та й поїхала додому. А потім чекає пенсію – а пенсії нема. Вона трохи не плакала: три дні просиділа, з дому не виходила, і отаке…

А ще розповідає про корупцію, про яку теж всі знають.

Історія звучить так: одна знайома, назвемо її Н., працювала на шахті, на підйомі. В неї пенсія велика – десь тисячі три. Але поїхати й оформити її вона не може – в неї цукровий діабет, їй важко. І от вона заплатила одній жінці аж 10 тис. гривень! Та жінка поїхала подалі – в Ізюм, і їй усе переоформила і навіть додому їй ту пенсію возить, бо вона дає тій жінці свою картку.

Або така історія: одні знайомі, ніяк їх не називатимемо, перереєструвалися подалі, аж в Полтавській області. Вони туди приїздять, кладуть в паспорт 100 грн – от і вся перевірка.

– Все на брехні. Ми брешемо, і нам брешуть. Оце противно. Щоб своє отримати – збреши, щоб доїхати – усім заплати, щоб довідку отримати – заплати, перевірка – заплат, – втомлено каже Людмила Андріївна.

[L]І ти не віриш, що це та сама мужня жінка, яка під обстрілами носила їжу хворим.

…Ми дивимося фото в альбомі. На чорно-білому знімку – вулиця, машина, маленька Аля, якийсь чоловік і хлопчик.

– Ось цей чоловік – він зараз за "ДНР". А це його син – він теж за "ДНР", – каже Людмила Андріївна. – Алю, хочеш приїжджай – забери ще альбоми… Все забери.

– Ага, приїдь в "ДНР" – забери фотки, – іронізує Алевтина.

…Алевтина пропонує мамі прописати її у себе – так щоб просто прописатися і все. І ніяких довідок про ВПО.

– І відмічатися не треба? – перепитує Людмила Андріївна з недовірою. – І пенсія буде?...

***

Справа Миколи Залозного зараз в суді. Від липня 2017 року він не отримує пенсію. Засідання суду призначено на березень.

І аналогічних історій по Україні сотні: люди вирішують свої проблеми самотужки, проте держава примушує їх залишатися біженцями.

Малюнок Алевтини Кахідзе

Леся Ганжа, для УП. Життя

Малюнки Алевтини Кахідзе

Матеріал підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади