Чому щедрість - шлях до просвітлення? Знають у Лисичанську

2153
3 лютого 2018

Вони не поголені наголо. Не вбрані в довгі помаранчеві одежі. Не живуть як аскети. Утім, вони – справжні буддисти.

Михайло Глоба та Інна Лесько побудували в центрі Лисичанська, що на Луганщині, справжню пагоду і заснували буддистський центр "Дхарма Лінг" – "місце розвитку свідомості".

Тут діти займаються айкідо, дорослі – медитацією та йогою.

І одні, й інші шукають у цьому місці захисту від зовнішніх подразників: молодші – від агресивних підлітків, старші – від щоденних стресів.

Михайло Глоба та Інна Лесько побудували справжню пагоду і заснували буддистський центр

БУДДИСТИ

"Усе вийшло наче само собою", – розповідає Інна, показуючи центр.

Він існує з 2008 року, відтоді Михайло та Інна живуть і працюють тут же.

"З’явилася ідея, почали шукати місце, проїхали повз це. За деякий час відкриваємо газету і бачимо – продається ділянка, та сама! Купили.

Потім друг телефонує й каже, що йому треба комусь продати фундамент, дешево – теж склалося вдало! Так воно потроху і вдалося.

Значить, правильну справу зробили, інакше не було б нам так легко", – коментує жінка.

Центр ще не добудували до кінця

Іван Ілліч, який знімає гараж поряд із пагодою, сусідами задоволений.

"Звісно, знаю їх, вони добру справу роблять!" – каже він, розливаючи щось прозоре по пляшках.

Дещо здивованіший вигляд мають бабусі, що виглядають з вікон сусідніх будинків, коли Михайло, Інна та Дмитро, їхній учень, намотують три кола навколо ступи – культової буддистської споруди, яку зовсім нещодавно вони ж і спорудили поряд із пагодою.

Якби бабусі знали, що після цього буддисти побажають їм, разом з усіма людьми на Землі, багатства та розквіту – напевно, були б не так збентежені.

"Нехай у всіх усе буде добре, всі матимуть гроші, підприємства працюватимуть...", – примовляє Інна та виконує підношення – кладе кілька монеток у жабку, яку українці зазвичай можуть привезти з сувенірної крамниці літнього курорту.

"Це – будда Шак’ямуні, засновник буддизму. Його ще знають як Ґаутаму. Це – будда Падмасабхава, це – будда Амитабха… А це Хотей – Будда, що сміється. Він найбільш попсовий", – показує колекцію Михайло.

Такі статуетки українці зазвичай можуть привезти з сувенірної крамниці літнього курорту

Статуетки стоять посеред великої зали, де й відбуваються заняття.

Здається, за що б тут не зачепилося око – все має значення.

Поряд із буддами – 7 чаш, горить свічка та ароматична паличка. Це – підношення буддам заради очищення від розумових забруднень, для краси, сприятливого оточення, позбавлення від невігластва тощо.

Більше того, підношення є загальним виявом щедрості – першої сходинки на шляху до просвітлення, пояснюють господарі. Під стелею висять кольорові прапорці – лунгта.

"На них написано буддистські тексти, вітер їх розгойдує, і так ми зичимо людям усього найкращого", – пояснює Інна.

За що б тут не зачепилося око – все має значення

АЙКІДО

"Двадцять сім, двадцять вісім, двадцять дев’ять… сорок", – рахує удари 4-річний Назар.

За його ритмом повторює рухи група з 20 одноліток. У когось виходить трошки незграбно, хтось не встигає, але всі старанно виконують вправу.

Айкідо з маленькими дітьми, віком 4-8 років, займається Інна.

"Тридцять! Надурити мене хотів? – сміється вона. – Отак і виходить, що рахувати вони ще не вміють, а вже айкідоки. Михайло веде заняття в тих, хто трошки старший, а я – з малятами".

Тут займаються айкідо з дорослими і маленькими дітьми

Поклавши палиці після ста ударів, малюки починають фізичні вправи: біг по колу, стрибки, ухиляння, перекидання. Це неабияк їх тішить, у кімнаті починає здійматися галас.

Але коли за вказівкою Інни вони діляться на чотири групи за віком, уся увага прикута до центру татамі, де зараз у поєдинку зійдуться пари айкідоків.

Замість дерев’яних палиць, звісно, два довгі кольорові валики з щільного поролону на кожного.

Бій триває до трьох влучних ударів, тактику бійці обирають собі самі: хтось вдумливо аналізує та шукає можливість для нападу, а хтось починає атаку швидкими хаотичними ударами.

Бій триває до трьох влучних ударів, тактику бійці обирають собі самі

Обходиться без травм, але не завжди без сліз.

"Іноді деякі діти засмучуються через програш, хоч ми намагаємося ставити їх із правильними суперниками, щоб вони могли і перемагати, і зазнавати поразок, – пояснює Інна. – Тоді ми вчимо їх аналізувати бій, шукати свої проблеми.

Це спонукає їх бути уважнішими, більш критичними та розсудливими. Так і виходить, що під час навчання айкідо волею-неволею вони пізнають і буддизм".

Тим часом на татамі виходить 3-річна Вероніка, наймолодша дівчинка в групі. Вона бере в руки валики та починає бій з дрібних хвилеподібних рухів, які точно не створюють небезпеки її суперниці.

Але й та веде боротьбу в такому ж стилі – дає фору маленькій айкідоці.

Суперниця дає фору трирічній Вероніці

"От про це я й кажу, – розповідає Інна. – Діти виховують у собі справедливість та милосердя. Ті, хто ходить на айкідо вже кілька років, відрізняються від однолітків.

Перш за все, вони уважніші, бо це найперше, чому ми їх вчимо.

Окрім того, що вони краще можуть зреагувати на небезпеку. Вони ще й краще навчаються в школі, адже увага – це найголовніше в їхньому віці".

Авжеж, айкідо – це бойове мистецтво, тож вони також можуть захистити себе.

Жінка розповідає про те, як до них привели 7-річну дівчинку, і однією з причин було те, що на подвір’ї її ображають старші дівчата, років 12.

Уже за рік, коли ті старші знову спробували змусити її щось зробити, а потім погрожували вдарити, вона дала їм відсіч.

Айкідо – це бойове мистецтво, тож діти також можуть захистити себе

"А я почав ходити на айкідо, бо мій друг сказав, що якщо я з ним не піду, то він мене поб’є", – раптом незворушно говорить хлопчик поряд з нами.

"Ну, так твій друг уже три тижні не ходить, а ти ще тут. Значить, подобається?", – риторично питає Михайло. Хлопець киває.

Після тренування діти перевдягаються та жваво обговорюють свої останні фінансові здобутки:

"Я наколядувала 150 гривень, зовсім трохи. Ми з подружкою пішли в "трьошку" і яяяк понакупляли там усього, за 9 гривень, за 18…".

"До нас ходять звичайні діти, у багатьох хрестики на шиї, але в нас із цим проблем немає", – кажуть тренери.

Пояснюють, що буддизм для них – не зовсім релігія, швидше ментальна практика.

"Перш за все, це робота з розумом, зі своїми емоціями. Це прагнення досягти просвітленого стану розуму, за якого ти бачиш світ, яким він є".

Сюди ходять звичайні діти, у багатьох хрестики на шиї, але тут із цим проблем немає

Розповідь Інни перериває телефонний дзвінок: "Алло, Саш, нам тут надіслали запит на ніпелі, напевно, ми таки їх поставляли, по ТУ №…".

Михайло пригощає чаєм та сідає на подушку на підлозі.

"Ми не займаємося місіонерством тут, – каже він. – Якщо хтось матиме питання – він обов’язково прийде та спитає. А насаджувати комусь, ходити, стукати в двері людям – ми таким не займаємося".

"Так, давай закінчимо з розумом, – повернулася після телефонної розмови Інна. – Просвітленого стану можна досягнути завдяки буддистським практикам, зокрема медитації. Приходь завтра до нас медитувати, якщо цікаво. Бо самими спостереженнями нічого не зрозумієш.

Це якби ми пили чай, а ти б описував, який він смачний, з наших слів. До того ж, Будда казав не вірити сліпо в те, що він сам говорив, а перевірити та пересвідчитися особисто".

Тут пояснюють, що буддизм для них – не зовсім релігія, швидше ментальна практика

МЕДИТАЦІЯ

Цього разу на татамі – дорослі, і в значно меншій кількості. Інна турботливо залишила кілька подушок і для мене, решта вже встигли підготуватися – сісти в позу лотоса.

"Якщо не виходить, можна просто сидіти рівно, це не критично", – коментує наша лама-вчитель.

Переді мною лежить невеликий камінець, на якому треба концентрувати свою увагу впродовж чверть години. Одразу згадується риболовля в непогоду з батьком у дитинстві. Щоправда, цього разу задача – не розвивати думки.

"Не вийде думати лише про камінь весь час, але цього і не потрібно, – дає настанови Інна перед медитацією. – Задача така: як тільки ти помічаєш якусь думку, маєш одразу її припинити, не розвивати.

Наприклад, подумалося тобі, що щось не встиг зробити, – не згадуй, що ще не встиг, а спіймай цю думку та повернися до каменя".

Цього разу на татамі – дорослі, і в значно меншій кількості

Уже після заняття вона пояснює, що таким чином ми вчимося розуміти себе, свої думки, помічати імпульсивні рішення, керувати емоціями:

"Важливо контролювати свій гнів, інакше він шириться світом. Наступили тобі на ногу в автобусі – ти злий прийшов додому, накричав на дружину, вона зірвалася на бабусях біля під’їзду, ті – ще на комусь...".

Після заняття найменш гнівний вигляд має місцева мешканка Валентина Олексіївна, яка на другому етапі медитації не змогла проконтролювати своє дихання та захропіла.

"Емоції дуже позитивні, я так виспалася! – іронізує жінка. – Мене привела невістка. Її батько давно цікавиться буддизмом, а я прийшла вперше. Є що поправляти в собі, тому вирішила попрацювати над собою.

Після 2014 року ми всі тут схильні до стресу, виправляємо ситуацію, хто як може. Обов’язково прийду ще раз, як тільки здоров’я підправлю".

 Дорослі тут поділяються на досвідчених та початківців

На зміну Валентині Олексіївні та її невістці Саші приходить інша група, досвідченіших буддистів.

Ці молоді люди в комфортному вільному одязі одразу на вході в залу виконують простирання – лягають на живіт та витягаються струнко, склавши руки долоня до долоні.

Таким чином, вони висловлюють шану Будді, який розташований навпроти входу.

Після цього буддисти з досвідом дістають свої тексти та готуються медитувати – цього разу процес дуже схожий на молитву.

Мене чемно просять або брати участь, "якщо цікаво", або піти – на цьому етапі справді потрібно демонструвати максимальну концентрацію, а клацання фотоапарата та шум від моїх кроків будуть відволікати.

Виходжу з пагоди під звуки вихваляння Будди тибетською мовою. Навколо – сірі гаражі, похмурі радянські висотки, порожня дорога на чотири смуги.

Непривітне місто дуже контрастує з відкритим і сповненим сенсу центром.

Влад Крилевський, журналіст, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті