Опорні школи: реформувати не можна залишити, або Як європейці шкільну освіту реформували

Реформування шкільної освіти в Україні часто стикається з несприйняттям та критикою. Однак досвід створення опорних шкіл не новий, а апробований багатьма європейськими країнами.

Щоб зрозуміти, звідки чекати удару, ми дізналися, на які "граблі" наступали європейці в процесі реформування шкільної освіти і як ці проблеми долали.

Польський шлях: ні школи без конфлікту

Польська модель – найближча до українських реалій. Ми цим шляхом вже йдемо і можемо сміливо користуватись польським досвідом.

Польська модель передбачає децентралізацію зі збереженням сильної ролі місцевого самоврядування (порівняно з державою, з одного боку, і школою з іншого).

Фото: pressmaster/Depositphotos

Саме громади в Польщі ліквідують та відкривають школи, а також визначають їхні бюджети. Школа не є самостійною юридичною особою, вона входить до комунального господарства.

У Польщі закриття малих сільських шкіл зіткнулося з запеклим опором з боку суспільства. Конфлікт виникав буквально в кожній громаді.

Саме завдяки цьому заощаджені від закриття шкіл бюджетні кошти в Польщі часто залишали на місцях, вкладаючи їх у консолідовані школи.

Владі довелось шукати компроміси: велику роль відіграли вчительські профспілки на всіх рівнях, до яких довелось дослухатись.

Наприклад, вони наполягли на відкладенні процесу передачі громадам початкових шкіл.

Загалом закриття шкіл у Польщі відбувалось паралельно зі зміною структури шкільної освіти: заклади розділяли на шестирічні початкові, трирічні гімназії та трирічні ліцеї.

Фото: ZaraMuzafarova/Depositphotos

Щоправда, ліцеї як заміна традиційним закладам професійно-технічної освіти себе не виправдали, якість освіти там виявилась нижчою, і в результаті виграли ті громади, які саботували та затягували ініційовані урядом перетворення аж до моменту, поки процес не розвернули назад.

Загалом експерти визнають, що і без того болючий процес закриття шкіл був додатково ускладнений паралельною реструктуризацією освіти.

Конфліктів вдавалось уникати ще й тому, що орган самоврядування не закривав школу, а передавав її іншим органам (асоціаціям), змінюючи її статус.

Впродовж 2007-2012 років так зробили з 500 початковими школами, яким загрожувало закриття.

Проблема в тому, що на такі школи не поширюються загальнонаціональні стандарти щодо робочого часу та оплати праці вчителів.

Британський погляд: зберегти малокомплектні школи

Британський досвід інший, ніж у поляків. Тут уряд ухвалив радикально інше рішення, і отримав непогані результати.

Фото: luminastock/Depositphotos

Прийшовши до влади в другій половині 1990-х, уряд лейбористів запровадив політику запобігання закриттям сільських шкіл, які проводили його попередники.

Якщо до 1998 року щороку закривали близько 30 шкіл, то після цього показник упав до приблизно 7 на рік.

Десять років потому 87,5% сільських домогосподарств жили на відстані 2 км або менше до початкової школи (що навіть краще, ніж у містах), 62,1% – в 4 км або менше від середньої школи.

Британський уряд запровадив навіть додаткове фінансування для малих сільських шкіл, але щоб отримати гроші, школи мали об’єднатись у "федерації" під керівництвом одного директора – щось на кшталт наших опорних шкіл, але без примусового перенесення фізичного місця проведення уроків.

До того ж, ці школи заохочують ставати ще й базами для інших соцпослуг для дітей.

Британський досвід показує, що якість освіти в таких установах може нічим не поступатися міським школам: деякі дослідження демонструють перевагу сільських закладів.

Фото: tan4ikk/Depositphotos

Атмосфера маленьких класів сприяє розкриттю потенціалу "тихих" учнів, яких зазвичай ігнорують у більших колективах.

А сумнозвісні практики шкільного цькування значною мірою породжує атмосфера гігантських американських шкіл, де співробітникам фізично неможливо простежити за груповою динамікою підлітків.

Скандинавські новації: уроки в форматі відеоконференцій

Скандинави реформували свою освіту одними з перших – і одними з перших отримали неприємні побічні ефекти. І вже встигли вигадати від них "чарівну пігулку".

Політика скандинавських країн ще з 1970-х років була спрямована на створення технічно добре оснащених "опорних" шкіл і організацію транспорту з навколишніх сіл – така була відповідь на урбанізаційні процеси, що зменшували чисельність сільського населення, особливо молодого.

Фото: stu99/Depositphotos

Однак такі процеси тягнуть за собою і неочікувані та неприємні наслідки.

Сьогодні в Скандинавії розробляють і випробовують різні шляхи подолання цих проблем, пов’язаних з браком кваліфікованих учителів та необхідністю щоденних довгих автобусних поїздок як для вчителів, так і для дітей.

Наприклад, у муніципалітеті Доротеа на півночі Швеції учні щотижня проводять кілька днів у своїй сільській школі, а решту часу – в муніципальному центрі.

В сусідній громаді Вільгельміна не діти їздять у центр, а вчителі – у віддалені школи. Це дозволяє виконати освітні вимоги, пом’якшуючи негативні соціальні наслідки.

В тій же місцевості три громади – Доротеа, Вільгельміна і Оселе – започаткували в 2004 році проект "школа на 240 кілометрів".

Школи чотирьох маленьких сіл об’єдналися для спільного навчання за допомогою інформаційно-комп’ютерних технологій.

Йдеться не про "дистанційне навчання", яке зазвичай полягає в односторонній комунікації через онлайн-курси та е-мейли, а про уроки, що проводять в режимі відеоконференцій, коли учні та вчитель розділені в просторі, але не в часі.

Фото: gpointstudio/Depositphotos

Найбільші проблеми з реалізацією проекту були на початку, коли потрібно було вкласти досить великі кошти в обладнання та інфраструктуру.

Але згодом, коли процедуру відшліфували, враження вчителів і учнів стали досить позитивними.

Такий підхід дозволив частково вирішити проблему дефіциту вчителів.

В сільській місцевості найважче було знайти кваліфікованих учителів іноземних мов, але з’ясувалось, що саме мови доволі просто викладати на відстані.

Нині цей досвід переймають інші шведські школи, в Фінляндії та Норвегії також до нього проявляють інтерес, щоб насамперед подолати нестачу освітніх кадрів.

Такий проект вимагає значних вкладень – провести широкосмуговий інтернет у сільські школи навряд чи вписується в контекст одвічної бюджетної економії по-українськи.

Але ці одноразові видатки знімають потребу в інших, регулярних (наприклад, організація підвезення в опорну школу).

А поява швидкого і надійного інтернет-зв’язку в невеликому селі буде значним кроком вперед не лише в освітньому контексті, але й для зміцнення того ж таки соціального капіталу та якості життя в цілому.

Через урбанізацію та демографічний спад потрібно корегувати мережу сільських шкіл, створеної в іншу епоху для інших соціальних умов.

Випробуваний рецепт, яким з різними варіаціями скористалась більшість європейських країн – це закрити малі школи або понизити їх статус, і перенести акцент на "опорні" школи з кращим рівнем оснащення, навчальних матеріалів та більш кваліфікованими педагогами.

Денис Горбач, аналітик ГО "Український центр європейської політики", спеціально для УП.Життя