Оля та її мотоцикл: історія киянки, що зазирнула в очі своєму страху

10198
14 липня 2018

Оля завжди боялась мотоциклів.

Якщо в світі існує щось на кшталт мотофобії – це було про Олю.

Коли друзі пропонували покатати відмовлялась, навіть просто посидіти на байку категорично ні.

Саме тому одного дня вона твердо вирішила - треба купити мотоцикл.

 

***

Я тоді наче зайшла у глухий кут. Напевно, у кожного бувають такі моменти.

Все стає нецікавим, перестаєш будь-чому радіти, відчувати смаки, всі жарти здаються не смішними. Стаєш, як овоч, згадує дівчина.

Ми зустрічаємось на Оболонській набережній. На неї блондинку у яскраво-червоному екіпіруванні під колір мотоцикла звертають увагу всі.

Дивляться і точно впевнені: у такої людини життя вдалось на всі сто.

В цей час Оля розповідає, як їй не хотілось жити:

Це якесь емоційне вигорання. Не бачила сенсу ні в чому. Думала: якби можна було поміняти чиєсь життя на моє, я б погодилась.

Якби прийшов чорт і сказав: "Віддай своє життя, щоб вижив хтось інший той, кому справді хочеться жити", я б віддала.

 

З цього стану треба було вибиратися. Страх єдине відчуття, яке ще лишалось.

Тому вона вирішила зробити те, чого завжди боялась купити мотоцикл.

Думаєш: ну, камон, якщо тобі все нецікаве, спробуй хоча б це.

Знайомий якось показав свої документальні фільми про байкерів.

У них в очах завжди таке задоволення від життя, така цікавість.

Думаєш : "Блін, так хочеться це спробувати і зрозуміти, чому у них так, що це дає".

***

Тож Оля почала вчитись. Посеред зими їздила в мотошколу в інший кінець міста.

Вчилась багато брала вдвічі більше уроків, ніж всі інші, закінчила дві мотошколи.

Одночасно почала збирати гроші на мотоцикл.

Обмежувала себе в усьому, копійочку складала до копійочки.

Купити його самостійно було принциповим питанням.

– Мені було важливо, щоб я це зробила сама, щоб це було особисте досягнення.

Мені всі казали: ти дурна, попроси, щоб якийсь чоловік зробив тобі подарунок, це ж нормально. Можливо, я дурна, але так не хотіла.

 

Момент, коли вперше сіла за мотоцикл, Оля запам’ятала на все життя.

Це було перше тренування. Ми ще толком не почали займатись. Інструктор посадив мене на мотоцикл і каже: "Заводь!". Кажу "Як?".

Врешті заводжу, а байк почав так гарчати…  Не так, як зараз мій мій мотоцикл як котик мурчить. Це було страшно і захопливо.

Не знаю, як пояснити, було якесь фізичне збудження, на рівні сексуального. Я ще так зашарілась і думаю: "Господи, хоч би інструктор не помітив".

 

Олю відмовляли всі, хто тільки міг.

"Та навіщо воно тобі треба?"

"Краще б дитину народила"

"Ми таких хрустиками називаємо"

"Не жіноча це справа"

"Це не для тебе, ти з ним не впораєшся".

Чого тільки не наслухалась від найближчих.

На роботі під'юджували: "Ну що, Комарова, вже на мотоциклі приїхала?".

Друзі посміювалися: "Коли ти вже байкершою станеш?".

Олю це тільки підбурювало ще активніше йти до мети.

***

На те, щоб зібрати гроші, пішло півтори роки. Навіть залізла в кредит щоб купити не тільки мотоцикл, а й всю необхідну екіпіровку.

Байк обійшовся в $2300, ще близько $1000 шолом, спеціальне взуття, костюм та рукавиці

 

Коли підійшов момент купувати, приїжджаю на Позняки в мотосалон.

А це була зима, я така в пальті, в чоботах на підборах. Хлопці-продавці подумали, що помилилась адресою.

Кажу: "Добрий день, прийшла купити у вас мотоцикл, і точно знаю, який хочу". Вони були вражені. Це було дуже смішно.

Потім виникло важливе питання: де його поставити?

Оля живе у зйомній квартирі звичайної багатоповерхівки. Тільки мотоцикла там не вистачало.

Коли є мрія головне не думати наперед про проблеми. Якщо будеш на них заганятись, усе завалиш.

Діяти треба по ситуації. Коли купувала мотоцикл, ще не знала, де буду його ставити.

Але була впевнена, що знайду рішення. Ну що, це найскладніше питання в житті? Ну ні ж!

Хіба для маленького мотоцикла не знайдеться місця в Києві?.

Оля заглядала в кожне подвір’я довкола дому.

Роздивлялась гаражі та приватні будинки. А потім побачила, що у сусідів є невеликий підземний паркінг.

І домовилась, що лишатиме мотоцикл у них багато місця він не займає, притулив до стіни і все.

В останній момент, коли Оля пройшла весь шлях і купила мотоцикл, її раптом охопив страх.

Все було на фінішній прямій, бери і їдь. Півтора роки до цього йшла.

І тут у мене виникає шалений страх. Мовляв, Оля,  навіщо тобі це?

Подивись на цю махіну, вона ж втричі важча за тебе, що ти з нею робитимеш? Поки не пізно, може, повернеш його і будеш жити нормально?".

Ходила довкола мотоцикла колами, не знала, що робити. Враз повернулись усі комплекси та страхи: оже, всі були праві? Може, я не зможу?".

А потім думка: "Стоп, Оля, ти що, слабачка?".

***

Коли Оля вперше приїхала на роботу на мотоциклі, її не впізнали.

 

Я подолала тоді всього 6 кілометрів з Соломенки на Хрещатик.

Але почувалась такою щасливою, що просто сиділа і посміхалась.

Колеги подивились зовсім по-іншому. Мовляв, раз я можу управляти такою великою штукою, значить, сильна і щось можу. А я завжди така була ви просто не бачили.

Ім’я мотоциклу вибирали у фейсбуці.

Дорж Бату автор нашумілої книги про працівників НАСА запропонував назвати його Франческою.

Інші підказували імена богинь. Врешті Оля назвала байк Miss Fox.

– Впевнена, що мій мотоцикл дівчинка. В житті я розуміти чоловіків не навчилась, з ними постійно відбувається якась боротьба. А з цим мотоциклом ми якось відразу порозумілись. З нею можна домовитись. Ми з нею на одній хвилі. Мені здається, ми одна до одної пасуємо".

Оля завела своєму мотоциклу телеграм-канал. Розповідає, як з дня у день долає свої страхи.

Мені кажуть: "Ти така сильна, крута". Та ні, у мене купа своїх страхів і комплексів.

Таких людей багато, всі ми відчуваємо приблизно одне і те ж. Важливо зрозуміти, що ти такий у світі не один.

Коли життя втрачає сенс, роби те, що ніколи не робив.

Якщо ніколи не танцював піди на танці. Боявся плавати йди в басейн.

І нікого не слухай, бо тільки ти сам знаєш, що тобі треба.

Думаю, якщо люди будуть робити те, що вони хочуть, то зла в світі стане менше.

Я уже не уявляю себе без мотоцикла. Це найкраще, що я зробила в житті, каже Оля і світиться від щастя, погладжуючи свою Miss Fox.

Тетяна Гонченко, журналістка, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті