"Повидаляв фото Майдану, поки везли в багажнику у підвал", – студент-історик про полон

3663
16 липня 2018

У 2014 році приміщенні Луганської ОДА перетворилися на незаконне місце ув’язнення.

Там сиділи люди різного віку і статків. У червні 2014 року туди потрапив студент-історик Євгеній Монастирський.

Ці свідчення він розповів документаторам коаліції "Справедливість заради миру на Донбасі".

 

***

Ще з початку окупації рідного Луганська він почав підпільну діяльність.

Вистежував траєкторії переміщення ворожої військової техніки, а потім передавав інформацію українським військовим, які стояли поряд із містом.

Йому вдавалося не привертати увагу бойовиків.

Та одного вечора він таки потрапив у полон. На його щастя, виключно через порушення комендантської години.

Ввечері 13 червня, коли Євгеній разом з друзями розходилися по домівках, їх схопили бойовики на чорному джипі.

– Все, що наважилися попросити – покурити. Це був єдиний момент в житті, коли насправді дуже хотілося курити, – згадує своє перебування в ув’язненні Євгеній.

У наплічнику хлопця знайшли конспекти і посібники, студент підпрацьовував репетитором історії.

 

Його кинули в багажник і повезли в ЛОДА.

Хлопець вирішив, що йому пощастило, адже він зміг дорогою повидаляти всі фото, зокрема з Луганським Майданом, які могли спровокувати бойовиків.

***

Євгеній пригадує, що для нього найгіршим у полоні було саме моральне знущання.

Сама манера допиту була принизлива. Вони намагалися від нас отримати інформацію, якої немає. Погрожували, ставили до стіни, били, перезаряджали затвори.

При нас били чоловіка. Розбили ніс прикладом. Кров на нас долітала. Це теж був високий моральний тиск.

Хлопців змушували ходити по синьо-жовтому прапору, але йому вдавалося не піддаватися, переступаючи державний символ.

Виправні роботи були серед бойовиків звичним явищем, тож студента послали прибирати – вестибюль ЛОДА від плям крові.

– Хол був увесь залитий кров’ю. 2 червня 2014 року бомбардування було, там загинуло кілька людей. Кров запеклася, швидше за все, від того, що їх тягли..

Для мене відмивання було найпринизливішим, тому що там, зліва від входу, висіли портрети всіх колишніх голів обладміністрації, і висів портрет мого прадіда Якова Артюшенко, який у 43-му році очолив виконком одразу після звільнення Ворошиловграда.

Для мене ситуація була болючою і противною.

Євгенія з друзями протримали в ув’язненні три доби, але було важко розкласти той етап на часові відрізки.

***

Друзі розуміли, що бойовикам важливо одне – показати свою значимість перед їх життями. У буцегарні панувало безправ’я.

З часом Євгеній усвідомив, що так, як били їх – можна назвати ще лояльним ставленням, хоча воно було порушенням всіх Женевських конвенцій.

Коли хлопців бойовики врешті випустили на волю, не знайшовши вагомих причин тримати їх далі, то друзі привітали один одного з днем народження.

 

Уже згодом, після усіх пережитих подій, Євгеній зрозумів: надія на повернення живим була уже в тому, що його ув’язнили в ЛОДА, а не СБУ. Бо, за чутками, звідти ніхто не повертався.

Хлопець ще у часи навчання в Луганську досліджував формування радянської агітаційно-пропагандистської системи на Луганщині у 1920-і роки.

Зараз він продовжує навчання і займається науковою діяльністю.

Досліджує Радянський Союз як цілісне явище і періодично виступає з презентаціями та лекціями на тему сучасного стану Донбасу та його історії.

Зараз Євгеній навчається в докторантурі Українського католицького університету на програмі "Історія та археологія" та обіймає посаду GlobalDialoguesFellow у Новій школі соціальних досліджень (Нью-Йорк).

Але досвід полону не забуває.

Текст: Каріна Дорошенко

Фото надане Євгенієм Монастирським

powered by lun.ua

Головне на сайті