Як це – бути геєм чи лесбійкою у Львові: три особисті історії

7858
23 липня 2018

У неділю, 22 липня, у Кривому Розі пройшов прайд активістів ЛГБТ-спільноти.

Раніше такий великий марш відбувся 17 червня у Києві.

У Львові, де багато містян-консерваторів, активісти намагалися проводити щось подібне, проте львівський "Фестиваль рівності" у 2016 році зірвали.

За результатами дослідження якості життя у Львові, опублікованого у грудні 2017 року КУ "Інститут міста", львів’яни довіряють ЛГБТ-спільноті найменше серед усіх запропонованих соціальних груп.

Більший рівень довіри отримали навіть громадяни Росії та радикали з різних організацій.

Про те, як живуть львівські львівські ЛГБТ-люди, про їхні права, дискримінацію та прийняття себе – три особисті історії.

Марія, студентка

У 10 класі я усвідомила, що мені подобається дівчина. Довго намагалася це прийняти – минув рік, поки наважилась розповісти найближчій подрузі.

 

Тій дівчині так і не сказала про свої почуття. Але виявилося, що вона також лесбійка.

Згодом я розповіла мамі, що відчуваю себе лесбійкою, але вона запевнила, що це мине.

За три роки ми поговорили знову. Тоді мама сказала, що "любить мене будь-якою".

Мене це образило – не треба мене сприймати будь-якою, я є такою, якою є.

Їй було важко, але зараз вона змирилася.

Перші два роки в університеті я не зізнавалася одногрупникам, що лесбійка.

Не думала, що варто про це говорити і боялася, як мене сприйматимуть у групі.

Люди сприймають зазвичай вороже: це виражається у підколах про мою "ненормальність" та постійних жартах.

Зараз намагаюсь говорити про свою орієнтацію відкрито, уже не боюся бути неприйнятою.

Про інакше ставлення

В родині моє лесбійство не вважали нормою, проте підтримують друзі.

 

Якщо скажу вчителям зі школи, чи якщо мамині подруги дізнаються про мою орієнтацію – це буде епічне неприйняття.

Здається, що 35 років – межа. Люди за 35 завжди ставитимуться з нерозумінням.

Проблема ­– у вихованні в консервативному суспільстві.

Молодь стала більш толерантною. Можливо, тому, що прагне нового, намагається бути більш відкритою до світу.

Якщо порівнювати мій рідний Кривий Ріг та Львів, Львів видається більш толерантним містом.

Проте деякі львів’яни вороже сприймають ЛГБТ-спільноту.

Не хочуть сприймати "інакше", думають, що вони одні нормальні, а ті, що трішки від них відрізняються – відхилення від норми.

Мені здається, що геїв, порівняно із лесбійками, не люблять більше.

Мого друга-гея нещодавно побили невідомі молодики. Чому?

Хтось бачить причину у тому, що "лесбійки естетично виглядають", але я не розумію подібних аргументів.

Українське суспільство не можна назвати не толерантним: мені здається, варто казати про співвідношення 50/50.

Про права та громадську активність

У мене є причини вважати себе утисненою через орієнтацію, тому планую переїхати у більш цивілізовану країну.

Адже якщо я закохаюся і вирішу юридично оформити стосунки – в Україні не зможу цього зробити чи всиновити дітей.

В Німеччині така можливість є, в Італії дозволили партнерство – уже непогано.

Про ЛГБТ говорити важливо, хоча люди бояться, тема в Україні табуйована.

Але ми такі самі люди, як і гетеросексуали, до нас не треба мати інакшого ставлення.

Історії, в яких заклятий гомофоб стає дружнім до геїв через те, що його друг чи подруга зізнались у своїй орієнтації, надихають.

Вони вказують, що до людей приходить розуміння, що це може торкнутися кожного. Тому треба бути толерантним і просто лишатися людиною.

Саша, студентка

У дитинстві я грала в онлайн-ігри, цікавилась зброєю, бавилась машинками.

 Фото: Depositphotos

Спілкувалася тільки з хлопцями – мені це видавалося дивним, думала: "Щось не так".

До 15 років нікого не любила, у 15 закохалася у дівчину. У мені розвинулася сильна внутрішня гомофобія. Казала собі, що такого не може бути, що це неправильно.

У дев’ятому класі ще вчилась себе приймати, в одинадцятому прийняла та почала перші стосунки.

Тоді ж половина моїх однокласників зробили камінг-аут – коли людина розказує про те, що відчуває себе геєм чи лесбійкою.

Таких людей у Львові багато. А мовчать вони, бо знаходяться у безпечному вакуумі, у своїй компанії.

Багато моїх друзів – або гомосексуальні, або трансексуали.

Я відкрито спілкуюся і з гетеросексуалами, але вони зазвичай обізнані та не звертають уваги на мою орієнтацію.

Про стосунки із сім’єю

Я розповідала батькам, що таке ЛГБТ, але вони моїх слів не сприймали, тому приховувала від них свою орієнтацію.

Коли в сім’ї дізналися – дуже негативно поставились до новини.

Моя сім’я львівська та дуже консервативна, я постійно зіштовхуюся з гомофобією.

Мені казали, що це ненормально, що я займаюсь дурнею, що це збочення, хвороба і так далі.

 Фото: Depositphotos

Деякі члени родини припинили спілкування більш ніж на рік.

Під час однієї з сімейних вечерь брат розповів про одну з індійських каст, яка вважає, що жінки стають гомосексуальними через грубість та насилля з боку чоловіків. Але це не так.

Коли я почала це пояснювати, вечеря переросла у серйозну сварку і мені довелося жити тривалий час у друзів.

В сім’ї закидають, що краще б я вчила мови, займалась спортом (хоч я це все і роблю), ніж була лесбійкою – кажуть це так, наче я можу обрати свою орієнтацію як професію.

Про тиск та порушення прав

В університеті я не зустрічаюся з серйозним цькуванням. Проте багато людей, коли бачать мене, перешіптуються: "О, дивись, лесбійка!".

З працевлаштуванням виникали проблеми – на співбесіді все може йти чудово, поки роботодавець не побачить сторінку в соцмережі зі світлинами, що кажуть про ЛГБТ-активізм, та не почне тебе ігнорувати.

У Львові від людей не відчуваю неприязні, окрім праворадикалів.

Якось коли на Просторі Синагог компанію моїх друзів почали переслідувати зі словами "Бий підорів" невідомі молодики.

Те, як я себе відчуваю, трохи заважає почуватись нормально у Львові.

Одного разу я почала цілуватись зі своєю дівчиною у клубі і на нас почав витріщатись натовп.

Тож я зробила висновок, що у звичайні клуби більше ходити не буду.

 Фото: Depositphotos

Про дискримінацію, усвідомлення себе та секс з людьми іншої статі

Дивно, що дівчат менше дискримінують. Напевно, тому, що люди не сприймають лесбійок серйозно.

Деякі хлопці вважають, що вони обов'язково будуть третіми у сексуальних стосунках, або що жінки зустрічаються, аби "втішити око" чоловіків.

Поширена думка, що "це до першого нормального мужчини" та інші стереотипи.

Люди цікавляться, чи був у мене секс із хлопцем. Був, та для мене він не викликає інтересу.

Один раз наді мною навіть вчинили корегуюче зґвалтування – коли хлопець намагається змінити орієнтацію дівчини через секс з чоловіком проти її волі.

Людям, які починають помічати свою відмінну орієнтацію, можу порадити сприймати себе такими, якими вони є.

Не треба себе пригнічувати та намагатись змінити – не допоможе.

Ви прекрасні такими, якими народилися.

Коли я була молодшою, думала коригувати стать – вважала, що я трансгендерний хлопець, і корегування статі допоможе.

Носила одяг, який приховував груди, перебинтовувала груди, щоб їх сховати, маскулінно вдягалася, поводилася, як стереотипно поводяться хлопці тощо.

Проте згодом зрозуміла, що нема різниці, якої я статі – головне бути тим, ким я хочу бути.

Дмитро, лікар

Я почав звертати увагу на хлопців у 5 класі, але повністю усвідомив, що щось не так, як у всіх, десь у 14 років.

Мій хлопець Марк – бісексуал, до 18 років він навіть не думав про хлопців.

 

Про гомосексуальність та релігію

Коли зрозумів, хто я, в мене почався період втечі від дійсності у релігію.

Зараз думаю, що бажання вступити у монаший орден після школи було несвідомим прагненням завуалювати свою гомосексуальність.

Якщо християнство забороняє гомосексуальним людям будь які-стосунки, то чому б не піти туди, де їх не може бути апріорі? Думаю, таких, як я, багато.

Але з часом я розчарувався у християнстві, пізніше прийняв себе як гомосексуала і з 20 років живу повноцінним щасливим життям, в якому є все – від справжніх друзів, котрі приймають мене, до близької людини, з якою хочу будувати сім’ю.

Якби я залишився християнином, знайшов би християн з ЛГБТ-спільноти й запитав у них, як можна організувати своє релігійне життя.

У Новому завіті є згадка про грецьку модель співжиття дорослих людей з молодими хлопчиками ("мужеложців" та "малакеїв"), багато йдеться про гомосексуальне насилля та приниження ("якщо ляжеш з чоловіком, як і з жінкою…"), але нічого не сказано про одностатеві стосунки, побудовані на альтруїстичних почуттях та жертовності.

Є дві заповіді, в яких Христос вчить любити Бога усім серцем своїм і свого ближнього як самого себе, що і практикують ЛГБТ-християни у свої сім’ях.

 Фото: Depositphotos

Ми навіть можемо казати про формування так званого квір-богослів’я, яке сприймає Біблію не через призму середньовічної ірраціональної гомофобії, а через нове бачення.

Єпископальна церква Америки, частина Англіканської церкви, Лютеранська церква Фінляндії та Швеції і безліч інших деномінацій благословляють одностатеві шлюби.

На початку року представник Німецької єпископальної конференції Римсько-католицької церкви Франц-Йозеф Боде закликав церкву якщо не до вінчання, то хоча б до благословення одностатевих шлюбів, в яких він бачить багато доброго.

Цей процес не спинити – це чекає на все християнство в цілому, якщо воно хоче утримати своїх прихожан.

Про реакцію батьків

На другому курсі університету батькові розповіли про мою орієнтацію без мого відома.

Відтоді вирішив не ховатися.

Батьки на новину, що я гей, зреагували болісно, особливо батько – він військовий.

Але з часом вони змирилися. Мама каже, що тепер мене треба любити ще більше, адже мені в житті важче, ніж іншим.

Правда, я не впевнений, що аж настільки важко, як вони це собі уявляють.

Марк розповідати про свою орієнтацію не збирається – боїться.

Важко згадати, хто з моїх друзів не знає про мою орієнтацію.

Багато з них змінили своє ставлення до ЛГБТ-спільноти на позитивне після знайомства зі мною.

Чув, що в США 80% людей сказали, що мають серед своїх родичів, друзів, або знайомих хоча б одного гея чи лесбійку.

Може, через це їх ставлення до ЛГБТ-спільноти таке ліберальне.

Про кількість гомосексуалів у Львові та їхні права

За офіційною статистикою ГО "Гей-Форум України", чоловіків геїв та бісексуалів у Львові близько 5 тисяч, тому разом з дівчатами та іншими категоріями виходить близько 8 тисяч гомосексуальних та бісексуальних людей.

Якщо відштовхуватись від правила, що усіх гомосексуалів та бісексуалів у будь-якому суспільстві є біля 5-6% від загальної кількості, можна припустити, що у Львові їх близько 35 тисяч.

Просто не усі це в собі усвідомили чи прийняли настільки, щоб себе з цим ідентифікувати.

В Україні геї можуть мати і мають дітей, але юридично з батьків може бути закріплений лише хтось один.

 Фото: Depositphotos

Це проблема, бо у випадку смерті одного з батьків інший не має на дитину жодних прав.

Існує багато способів завести дитину для гомосексуалів.

Мої знайомі геї з Одеси мають дитину спільно з парою лесбійок з того ж міста. Двоє батьків біологічні, двоє інших – хрещені, і всі вони беруть участь у вихованні. У результаті у хлопця двоє мам, двоє татусів і безліч іграшок під ялинкою на Новий рік.

Умови в нашій країні не сприятливі, щоб такі родини існували. Тому, боючись цькування дитини в майбутньому, більшість представників ЛГБТ бояться заводити дитину в Україні, незважаючи на сталість стосунків.

Про дискримінацію

Часто можна почути, що нікому не важливо, що ЛГБТ роблять у себе в ліжку, тільки нехай це не показують на люди.

Але саме суспільство надає настільки великого значення гомосексуальним стосункам, що гомосексуальні люди мають проблеми в банальній повсякденності.

Я – лікар, і матиму проблеми, якщо мої пацієнти знатимуть про мою орієнтацію.

Вона ніяк не стосується професійності, але пацієнти не прийдуть до мене, знаючи, що я у стосунках з хлопцем.

 Фото: Depositphotos

Чому проблема існує? Держава не займається просвітою й сексуальним вихованням заради спростування купи міфів у головах дітей та дорослих.

А навпакиспекулює на темі.

Я – громадянин України, сплачую податки, я – зріла особа, але не можу закріпити свої стосунки юридично, отже, мій партнер, щоб отримати спадок від мене, буде змушений платити податок.

Я не зможу отримати іпотеку, мене не пустять до партнера в палату у випадку тяжкого стану його здоров’я.

Багатьох моїх знайомих звільнили з роботи, бо їхня орієнтація не подобалася шефу.

Деякі з них піддавалися фізичному насиллю на ґрунті ненависті до ЛГБТ, але злочин класифікували як банальне "хуліганство".

Дискримінації не бачать ті, хто не належить до ЛГБТ-спільноти, тому що вони з нею не стикаються.

Проблема навіть не у релігійності – у суперкатолицькій Польщі проводили опитування й виявилось, що люди, які ходять щонеділі до церкви і сповідують християнство, є менш гомофобними, ніж ті, хто лише декларує себе християнином.

Проблема швидше через декларативне християнство, яке через пострадянський спадок більше поширене у Львові, ніж у традиційних католицьких країнах.

При цьому у Львові є багато молоді, яка толерантно ставиться до ЛГБТ – це найчастіше інтелігенція, яка любить читати книжки, люди з вищою освітою.

Вони достатньо розуміють ситуацію, щоб її не демонізувати.

Якби я зараз звертався до усіх львів’ян, які не сприймають інші орієнтації, сказав би, щоб вони подумали про своїх рідних, друзів, знайомих.

Про людей, які є їхніми авторитетами або близькими.

Однозначно серед них є хтось з ЛГБТ-спільноти, просто ви не знаєте про це в силу обставин.

Через своє ставлення до таких людей в цілому, ви виражаєте своє ставлення до них.

Імена деяких героїв змінені

Микита Гладченко, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті