За що в шкільній освіті відповідає місцева влада і чи можна це контролювати. Відповідає Лілія Гриневич

18733
22 серпня 2018

Напереродні нового навчального року УП.Життя зустрілась з міністром освіти Лілією Гриневич.

У першій частині розмови ми проговорили, наскільки школи готові до 1 вересня, чи можуть райвідділи освіти приходити і перевіряти школи, не допомагаючи їм, яка різниця у повноваженнях Міносвіти та місцевої влади та хто і коли захищатиме права вчителів та учнів.

У другій частині говоримо про контроль і розподіл шкільних грошей, а також забезпечення навчальних закладів такими речами, як принтери, мило та туалетний папір.

Фото Дмитра Ларіна, УП

***

– Чи може місцева влада, яка розподіляє кошти по школах, одній школі виділити вчетверо більше, а інші обділити? Чи є пропорційність?

– Ні, це найперше здоровий глузд. Якщо закуповують парти для початкових класів, і в одній школі минулого року поміняли парти, а в іншій їх не міняли 10 років, треба дати тому, кому більше треба.

Має бути проведений аудит. Ми повинні зробити всі школи однаково якісними, а зараз абсолютно різна ситуація.

У школи, де вчилися діти місцевих депутатів, чиновників, скеровували ресурси. Крім того, туди багатші батьки вносили великі внески. Там є і обладнання, і нові парти, і все решта.

А є школи без таких можливостей.

Фото: Информатор Деньги

Ми як міністерство націлюємо місцеву владу проводити аудит і скеровувати ресурси найперше туди, де є проблеми з обладнанням і меблями.

– Крім здорового глузду, більше немає запобіжників у місцевих управлінь освіти для розподілу коштів?

– Там сидять люди, які є держслужбовцями і несуть за все відповідальність. Там є ради, які обрала громада і довірила їм владу.

Громадяни повинні в них запитати. Це не може проконтролювати з Києва міністерство освіти.

Є Державна аудиторська служба, яка перевіряє цільове використання бюджетних коштів. Великі суми обов'язково відстежуватимуть фіскальні органи і будуть перевірки, як ці кошти використали.

Але батьки і місцева громада мають право запитати, чому поділили гроші саме так і як їх використали.

Виборці мають вимогливіше ставитися до тих людей, яким вони делегують владу.

 

– Хто повинен забезпечувати школи такими речами, як мило і туалетний папір?

– Це питання місцевої влади також. Якщо цих речей нема, треба йти спочатку до директора. Якщо він скаже, що школі ні копійки не дали на забезпечення санітарних умов у школі, це вже питання до місцевих органів влади, місцевих депутатів, обласної ради…

– Але на такі речі точно передбачені кошти?

– На це обов'язково дають кошти з місцевого бюджету. Це питання дотримання санітарного режиму в школі.

– Частина вчителів розповідали нам, що в них або принтера нема в школі, або чорнил, або паперу, або це все є, але їм не дозволяють цим користуватись… Тому вони мусять все друкувати за власні кошти. Хто повинен їх цим забезпечувати?

– Цього року в субвенції є 164 мільйони на станції друку для кожної школи. Для нас це важливо як допоміжний спосіб.

Але міністерство з держбюджету не може постійно підтримувати папір, чорнила і так далі. Це мають робити органи місцевого самоврядування.

Фото Дмитра Ларіна, УП

Є й інші засоби навчання. Ніхто не скасовував підручники і спілкування вчителя з учнями. Цього якраз дуже бракує.

У нашій пересічній школі звикли дати підручник, діти прочитали, потім мають відповісти на запитання і відтворити написане в підручнику.

Так вже ніхто не вчить у провідних системах освіти. Вчитель мусить бути більш активним, застосовувати проблемно-пошукове навчання, коли діти вирішують завданняшляхом обговорення.У тому і сутність нових методик викладання.

Ми почали інвестувати в це питання. Зараз потрібно продовжувати, ці програми має підхопити місцева влада, бо вчитель має мати різну палітру можливостей.

Якщо йому треба відкопіювати якісь завдання, які треба розкласти в класах, він має мати таку можливість.

 Фото: DGLimages/Depositphotos

Ідеальна картинка, яка потребує великих інвестицій, але якої ми прагнемо, – коли кожна дитина в електронній формі зможе отримати те, що потрібне їй.

Але для цього потрібні планшети в усі школи, а це зовсім інший бюджет.

– Моя мама – вчителька математики. Їй потрібно друкувати і копіювати різні завдання дітям, щоб вони не переписували умови від руки. До кого їй звертатися, щоб забезпечили можливість друку і копіювання?

– До директора школи. Це освітня субвенція, в рамках якої є цільові кошти, розподілені між усіма областями. Станції друку закуповує місцева влада. Області мали це розподілити між органами місцевого самоврядування для шкіл.

У нас 16060 шкіл. Міністерство не має безпосереднього впливу на кожну.

Ми хочемо цими програмами в правильному напрямку стимулювати місцеву владу, яка має докласти ще свої кошти, але значно менше, ніж надала освітня субвенція.

Ці станції друку ми рекомендували створити до початку цього навчального року. Розумію, що з ними відбувається та ж історія, що з засобами навчання і партами (не вчасно розподілили кошти на місцях і провели тендери – УП).

Залежно від роботи місцевого самоврядування, ці станції будуть до 1 вересня чи пізніше.

 Фото: erierika/Depositphotos

Щоб допомогти місцевій владі і визначити, яке обладнання їм потрібне в контексті реформи, уряд дав ще кілька субвенцій:

  •    Субвенцію на Нову українську школу – близько мільярда
  •    Субвенцію на навчання вчителів
  •    Субвенцію на інклюзивну освіту
  •    Залишки освітньої субвенції з минулого року ми розподілили по областях на шкільні автобуси, природничо-математичні кабінети і обладнання для опорних шкіл.

– Як потім відстежувати виділені кошти? Чи вони дійшли за призначенням? Вчителі природничих дисциплін нам писали, що їм не виділили жодного мікроскопа чи додаткового обладнання.

– Освітня система України велика. Обладнання не оновлювали роками. За один-три роки неможливо у всіх школах оновити обладнання. Кошти, які ми даємо і які є в місцевої влади, не можуть вирішити всі проблеми водночас.

Це потребує збільшення бюджету на освіту щонайменше у 10-15 разів. Освіта нині забирає 6,5% ВВП, це високий відсоток. Інша справа, що наш ВВП невеликий, але в частині бюджетного пирога це значна частка.

Ми зараз крок за кроком робимо речі, які досі взагалі не робили.Це не означає, що кожен учитель отримає новий природничий кабінет за рік.

Інше питання, як місцева влада вирішує, у яку школу поставити цей кабінет, які критерії до цього застосовують.

 

Якщо в школі поглиблено вивчають природничі предмети, а там немає сучасного кабінету – зрозуміло, що його в першу чергу потрібно поставити у цей навчальний заклад.

У цьому випадку варто звернутися до місцевої влади і запитати, за якими критеріями вона буде розподіляти цього року природничі кабінети, наприклад.

Тоді стане зрозуміло, хто і що отримає. Але питання ще й чому саме отримають ті чи інші.

– Минулого року Міносвіти розсилало листа до шкіл з вимогою опублікувати свою фінансову звітність до 1 грудня 2017 року. Чи всі школи це зробили і що з цими звітами далі відбувається?

– Ні, не всі. Міністерство не може приїхати у кожну школу і це проконтролювати. Не всі школи ще мають свої сайти, незважаючи на те, що за законом "Про освіту" мусять їх мати.

Цей контроль покладений найперше на облдержадміністрації. Вони відповідають за реалізацію законів на місцевому рівні.

Ми бачимо за окремими зверненнями батьків, що інформації немає, і тиснемо на місцеву владу, на школу, щоб вони опублікували інформацію.

Дуже часто школи кажуть:  "А ми не публікуємо цю інформацію, бо вона нікого не цікавить, нікому не потрібна. Батьки не просять, вони не хочуть знати про це. А це так багато робити, це все написати".

Я думаю, що директори шкіл повинні нести дисциплінарне покарання за невиконання закону "Про освіту", але Міносвіти не може дати догану директору школи.

Це може зробити лише засновник закладу освіти, тобто орган місцевого самоврядування.

 Фото Дмитра Ларіна, УП

– Наскільки Міносвіти розуміє, що реально відбувається на місцях, у селах та райцентрах?

Сигнали від МОН часто доходять дуже спотворено на місця. Ми це відчуваємо. Це величезна проблема.

Коли вони просочуються через сита всіх рівнів управлінь освіти, дуже деформуються.

Ми тут пишемо і плануємо одне, а на місцях це інтерпретується зовсім у інший спосіб або не доводиться до відома вчителів, а нав'язуються замість цього абсолютно інші речі.

Ми вже зменшили низку різних дурних звітностей, які мав писати вчитель.

Це був проект дебюрократизації в освіті, і ми опитували вчителів. Нас дивувало, що їм кажуть обліковувати і які звіти здавати.

Навіть в чинних інструкціях не було обліку квіткових горшків у кабінетах. Це не смішно. Це жахливо. Чиста самотворчість місцевої влади.

Те ж стосується численних конкурсів, абсолютно не обов'язкових. Це добровільна справа: хоче вчитель або учень цим займатись чи ні. Які можуть бути звіти про участь у таких конкурсах?

Ці речі ми познімали. Вчителі – люди з вищою освітою, і за основу вони найперше мають брати центральні документи міністерства освіти, інструкцію і рухатись за нею.

Якщо від них вимагають більше, ніж ця інструкція – це ніщо інше, як додаткові безпідставні вимоги.

 Фото: Syda_Productions/Depositphotos

– Тобто ні директор, ні адміністрація школи не зможуть прийти до вчителя біології, скажімо, і сказати: "На олімпіаду потрібно дві людини з класу" і вчитель має їх знайти і відправити? Коли я вчилася, так було.

– Олімпіадний рух курується міністерством на відміну від сотень інших конкурсів, за участь в яких ще треба заплатити внесок. Коли фактично вимагають збирати гроші від дітей за участь.

Олімпіадний рух важливий. Коли є змагальність, можна знайти найкращих і їх мотивувати. Але він втрачає сенс, якщо стає примусовим.

Цього року наша  команда з міжнародної олімпіади з математики привезла рекордну кількість медалей, такого ще не було в історії незалежної України. Вони зайняли 4 місце у світовому заліку. Це показує, наскільки у нас талановиті вчителі й діти.

Інша річ, що часто це в нас перетворюється на формальщину.

Якщо такий випадок стається, вчитель може сказати: "Вибачте, у нас немає дітей, які хочуть взяти участь у цій олімпіаді".

Наша ідея – зробити це так, щоб тільки ті, хто прагнуть взяти участь в олімпіаді, на неї йшли. Бо буває так, що ті, хто хочуть, не потрапляють, зате виштовхують тих, хто не хоче.

Ці проблеми з комунікацією є. Хочу, щоб усі школи мали вікно в єдиній державній базі з питань освіти і через це вікно спілкувались з нами напряму.

Тоді ми зможемо отримати реальну інформацію, а через ці вікна інформувати школи напряму. Це величезна робота, тому шукаємо на це кошти у 2019 році.

До 2020 року плануємо розбудували єдину держбазу електронної освіти.Чи буде це можливо, залежить від бюджетних можливостей та економічних показників України.

Далі буде…

У третій частині розмови з міністром поговоримо про зміст навчальних програм, коли реформа торкнеться не лише першачків, і продовжуємо відповідати на найпоширеніші запитання вчителів.

Ірина Андрейців, Яна Дирявська, УП

Передрук редакційних матеріалів "Української правди. Життя" без дозволу редакції заборонений.

Щоб отримати дозвіл, напишіть нам на lifepravda@gmail.com

powered by lun.ua

Головне на сайті