Купи слінг і відрости дзен: 9 секретів від незрячої мами

5229
5 серпня 2018

Цього року Світлана Стрельцова з Одеси стала мамою, виховує 2-місячного Андрійка.

Журналістка за фахом і за покликанням, каже, що не може не писати, тож на своєму Facebook веде блог, як це – в Україні бути незрячою мамою.

– Я не беруся розказувати правила, як жити незрячій людині – просто розповідаю свій досвід, – каже Світлана й додає з усмішкою. – Ми живемо так, як усі, без якихось спеефектів для незрячих.

Утім, Світлана поділилася з деякими секретами свого життя.

 

Секрет 1. Ти маєш чітко розуміти, що хочеш, незалежно від того – чи обираєш взуття, чи партнера на все життя

Певно, більшість активних людей з інвалідністю проходять через етап – вибороти свою незалежність від батьків і родичів.

На цей крок я наважилася, коли з однокласниками готувалися до вступу в Національний університет імені І. І. Мечникова, після закінчення школи.

Ми гуртом їхали подавати документи, здавали екзамени... Тільки на зарахування я їздила з мамою: вона допомогла з оформленням документів, вибирала гуртожиток.

Тоді мама показала, як "ходити" від гуртожитку до магазину, зупинки тощо.

Самостійність – це не тільки зачіску зробити, вдягнутися, попрати речі, а й приготувати їжу, кудись самій піти і заблукати, але потім знайтися.

Ба, навіть купити взуття.

 

Коли приходиш у магазин – за взуттям, хлібом чи за тістечком – маєш чітко розуміти, що ти хочеш. Тоді людям буде простіше тобі допомогти.

Наприклад, мені під кожну сукню окреме взуття не треба, тому й прошу, наприклад, чорні черевики на підборах, але щоб підбори були не занадто високі і не занадто товсті, називаю свій розмір ноги.

У мене уточнюють – хочу шкіряні чи замшеві. Цього достатньо, щоб консультанти могли підібрати щось притомне.

Якщо ти постійний клієнт й тебе в магазині знають, цілком ймовірно відбутися фразою: "Хочу щось модне", щоб купити те, що треба.

Секрет 2. Не бійтеся закохуватися з першого доторку

З чоловіком Іваном ми вчилися в одній школі, але він був на кілька класів молодший, тож з ним майже не перетиналися.

 

Познайомила нас його однокласниця. Як все закрутилося? Нічого незрячого-незвичайного, як… у всіх.

Знаєте… коли чайник закипає на плиті, хтось бачить пару, а хтось чує, як булькає вода.

Так і тут: хтось закохується з першого погляду, а хтось обирає за тим, як до неї/нього ставляться, як  пахне людина, як бере за руку…

Це такі примітивні речі, про які ми не звикли говорити, але вони мають значення.

Секрет 3. Будьте обережні з газом

Рік ми з Іваном жили на зйомній квартирі.

 

Знайти житло незрячій парі – ще той квест. З ріелтером говориш по телефону – питань нема, тільки з’являєшся на огляд помешкання – усе іде шкереберть.

Замість того, щоб показувати квартиру, починають дивуватися з нас й хвилюватися, чи не попсуємо ми майно.

Серед класичних відмовок: "Приїхав родич".

Нам здала житло жінка, яка проживає в Німеччині. Не знаю, чи спілкувалася вона колись з незрячими людьми.

Але, мабуть, проживаючи в Європі й помічаючи тактильну плитку, озвучені світлофори та незрячих, які самостійно пересуваються вулицею, розуміла, що нас безпечно пускати в квартиру.

Хоча її сестра, яка забирала орендну плату, принципово це робила на кухні, заодно перевіряючи, чи з газовою плитою все в порядку.

 

Мої знайомі розповідали, що газ – завжди наріжний камінь, здадуть тобі житло чи ні.

Секрет 4. Ремонт? Замовляйте розсувні двері та меблі із заокругленими кутами

Ще одним випробуванням для нас з чоловіком став ремонт у власній квартирі.

Усе, що стосується кольорів, переважно обирав Іван.

Я жартую, що для зрячих він погано бачить, для незрячих – добре: може без скрінрідерів користуватися комп’ютером, телефоном, на вулиці побачити номер маршрутки, прочитати в магазині назву товару й ціну, якщо не дуже задрібно написано.

А навіть якщо й так, фотографує об’єкт на телефон і наближує настільки, щоб міг розгледіти.

Не можна сказати, що мені байдуже до кольорів у квартирі, просто є щось принципово. Наприклад, я наполягла, щоб диванчик на кухні був зелений.

 

Через те, що колись бачила, маю уявлення про кольори. Ймовірно, "мій" зелений вже не дуже відповідає дійсності, але в коричнево-ванільному одноманітті кухні з’явилася яскрава зелена пляма.

На кухні ми повісили телевізор. Іван мріяв його купити, бо… Чемпіонат світу з футболу.

В організації простору прислухаються більше до мене. Не люблю гострих кутів.

Хоч у нас стіл і прямокутний, але із заокруглими кутами. Радіусні полиці мають і кухонні меблі.

 

Завжди мріяла про розсувні двері. Як правило, в однокімнатній квартирі всі двері "сходяться" в одному місці. І я постійно наштовхувалася на них, набиваючи синці.

Коли ми робили ремонт, вирішили виправити це "неподобство".

З технічних причин у ванній кімнаті двері не могли замінити на розсувні, а от в кухні й спальній нам це вдалося. І це круто!

Коли двері відчинені, ти в них не бахнешся, вони мають врізні ручки, через які не зачіпляєшся. Це економить простір.

Раніше за дверима кухні "гуляв" простір, тепер у тому кутку ми змогли поставити холодильник.

У нашому домі "звичайний" ремонт і без якихось спецефектів для незрячих.

Секрет 5. Скоро станеш мамою чи татом? Купи слінг і відрости дзен

Народження Андрійка – наше з Іваном зважене рішення.

 

Але через те, що мене постійно накручують – "ти не бачиш", "ти не можеш сама", "ти не знаєш, як люди роблять" – я намагалася прочитати якнайбільше літератури про вагітність і виховання дітей.

Хотіла зрозуміти, наскільки це можливо в моєму виконанні. Було лячно. Та коли дійшло до справи – нічого надзвичайного: можу сама і підгузок поміняти, і ­­­нагодувати, і вдягнути.

Єдине – з дитиною стала ходити повільніше, щоб випадково не вдарити її об двері чи стіну.

 

Щоб бути мобільною (з візочком і не незряча мама далеко не заїде!), вирішили опанувати слінг.

Мами у Facebook порадили звернулася до слінгоконсультанта – важливо навчитися правильно замотувати дитину, щоб було комфортно й безпечно їй та мамі.

Спочатку сумнівалася: чи варто? Може, зачекати до півроку, поки Андрійко сяде, щоб користуватися рюкзаком?

Та вже наступного ранку прокинулася з твердим наміром – треба вчитися намотувати цей шарф і виходити в люди. Слінг надавав унікальну самостійність – гріх не скористатися.

 

І про стереотипи: якось я хотіла посмажити картоплю на вечерю. А її вдома не було. Я Андрійка в слінг – і в магазин. Біля дверей квартири зіштовхуюсь із сусідом. Раптом чую:

– Світлано, може, тобі щось треба, то я піду.

– Та дякую, сама впораюся, – відповідаю і рушаю далі, як знову:

– Та серйозно, мені неважко…

Якось відчепилася. Але ввечері, коли з чоловіком вийшли гуляти, знову перетнулася з сусідом:

– Світлано, то ти по ліки ходила? Може, треба було сказати… У мене двоє дітей – я би пошукав у своїй аптечці.

– Та ні, я по картоплю…

– А-а-а-а...

 

Чомусь сусід вирішив, якщо я сама вийшла, значить, екстрена ситуація.

І не сказати, що він недобрий чи нав’язливий, це "типово" щодо незрячих. Та наскільки це виправдано?

Нещодавно подруга розповіла про багатодітну родину: батьки п’ють, їхні десятеро дітей часто без нагляду, голодні.

І ніхто не втручається, не намагається привести до тями батьків.

А тут буває, йдеш з дитиною вулицею, а услід: "Хто ж тебе випустив саму?", "Як твій чоловік дозволив?", "Куди дивилися твої батьки?".

Парадокс. З моїм Андрійком усе в порядку, він доглянутий, чистий, ситий. Але намагаються втрутитись, бо його мама незряча.

 

А в тій багатодітній родині нічого немає – і ніхто не поспішає допомагати.

Подруга розказує, що діти навмисно шкодять (наприклад, вікно розіб’ють), щоб їхніх батьків викликали у школу. Сподіваються хоч так привернути увагу до себе.

Секрет 6. Мамою бути важко. Подумайте про гнучкий графік роботи, няню чи бабусю. І якщо є можливість тікати – тікайте.

Я була готова до народження дитини, але не "сидіти" 24 години на добу вдома в декреті.

Хочу повернутися на роботу. Хоча б на півдня. Усі пишуть, як круто бути мамою, і мало хто зізнається, як важко для активної людини бути 100% прив’язаною нехай до найдорожчого синочка в світі.

У нас грудне вигодовування, можна було б зцідити молоко й залишити на когось дитину. Та поблизу немає ні няні, ні бабусі.

Секрет 7. Купуйте техніку з озвучкою

Пеленальний столик я не купувала – ми його облаштували зі старих меблів.

 

На ньому стоїть полотняний кошик, там усе необхідне: вата, антисептик, крем для тіла, термометр…

Ось тут не вибираєш: якщо незрячий, то речі, обладнання, побутову техніку тощо намагаєшся купувати з озвучкою.

Часто людям з інвалідністю закидають про пенсії. Мовляв, через них маємо неабиякий дохід.

Справді? Одна знайома незряча звернула увагу: пенсії – це можливість доплатити за спецприлади.

Наприклад, звичайний електронний термометр коштує 100 грн, озвучений – 250, звичайні електронні ваги можна придбати за 200 грн, озвучені – 1600.

Різницю на придбання необхідних речей найчастіше можна покрити за рахунок пенсій.

Секрет 8. Усе кладіть на свої місця – не доведеться потім хатою шукати.

Дитина крутиться страшенно.

Тому в мене є правило – ніколи не лишати Андрійка самого на столі.

 

Якщо мені треба щось взяти, а немає кому подати, беру його на руки і йдемо шукати разом.

Серед моїх залізних правил – усе намагаюся класти на свої місця.

Моя мама нібито бачить, але через те, що не кладе одразу речі на місце, витрачає купу часу на їх пошук! Уся родина зайнята!

Також не залишаю відкриту пляшку або чашку з водою. Можна просто про неї забути й перевернути.

Секрет 9. Зберігайте спокій і борошно та гречку в різних бляшанках

П’ю чай на кухні й думаю, що ж у мене не так, як у зрячих?

Хіба тримаю усілякі "сипучки" в різноманітних бляшанках.

 

Мені незручно наклеювати наліпки з брайлівськими підписами, бо коли щось швидко треба, бракує часу на прочитання.

Не мій варіант і запам'ятовувати, в якій послідовності вони стоять. Тому вони просто всі різні за формою, матеріалом та розміром.

Наприклад, борошно зберігаю в пластиковій чотирикутній бляшанці з круглою кришкою, вівсянка – у великій залізній прямокутній коробці з-під чаю, цукор у пляшці з-під молока "Славія", гречка – в пляшці "Біла лінія", арнаутка – в коробці від "Ферми", макарони просто у пластиковому судочку, манка у склянці з-під кави… Ось і всі хитрощі. 

 

На холодильнику висять магніти з наших велопробігів та подорожей – усі вони опуклі, щоб можна було їх помацати і зрозуміти, звідки вони.

Коли купуємо техніку чи щось необхідне для побуту, спершу йдемо до магазину, мацаємо, обираємо. А тоді шукаємо в інтернеті, де можна придбати дешевше, і замовляємо.

А ви хіба не так усе це робите?

***

5 серпня стартує IV Всеукраїнський велопробіг за участі незрячих та зрячих людей "Бачу! Можу! Допоможу!".

У ньому три роки поспіль брало участь і подружжя Стрельцових. Цьогоріч не зможуть через маленького сина, але всіляко ініціативу підтримують.

 

Мандруючи Україною, учасники Велопробігу упродовж трьох тижнів руйнуватимуть стереотипи, що люди з інвалідністю не спроможні бути самостійними, подорожувати, зрештою, насолоджуватися життям.

Це унікальна соціальна ініціатива, завдяки якій незрячі люди повноцінно подорожують Україною на велосипедах-тандемах, адже весь маршрут долається разом зі своїми зрячими напарниками.

Маршрут простягається на понад 1000 км, охоплює більше 20 міст – з Харкова через Полтаву, Дніпро, Запоріжжя до Херсону.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті