Як приборкати сором та дозволити собі бути не ідеальними

6074
26 вересня 2018

Одного разу через сором я ледь не втратила роботу.

Я прийшла працювати у компанію нового для мене напряму бізнесу і дуже соромилась, що не розуміюсь на ньому досконало. Чула від колег професійні терміни і просто впадала в ступор.

Знаєте, чим я займалась замість вчитися і активно запитувати?

Нічим! Щоб запитувати, потрібно було визнати, що я не знаю. Сором обіймав мене в тісних обіймах і міцно тримав. Я не могла навіть поворухнутися.

Подруга, яка спостерігала за цим усім, тоді просто мене запитала: "Наталю, ти дуже розумна і чарівна. Та чому, як тільки ти вирішуєш, що тобі важлива думка оточуючих, ти перестаєш бути собою?"

ЩO МИ ВТРАЧАЄМО ЧЕРЕЗ СОРОМ?

У боротьбі із цим підступним ворогом важливо усвідомити, яку ціну ми платимо соромлячись, і в яких саме ситуаціях з’являється це відчуття.

Мій товариш мав проблеми зі здоров’ям і зайвою вагою, бо на роботі харчувався всяким непотребом.

В офісі не було кімнати для прийому їжі, а їсти принесений обід в кабінеті з колегами соромився, "щоб не завдавати їм незручностей".

Він навіть не намагався прояснити у колег, чи насправді його обід завдасть їм "непоправної моральної шкоди".

Він готовий був платити власним здров’ям за фантазію про чуже "естетичне задоволення".

Ще один знайомий не наважувався піти у тренажерний зал, "бо будь-яка мінімально тренована дівчина може більше, ніж я. Як я виглядатиму?..."

Переконана, що такі приклади та ситуації відомі усім. Ми або знаємо про них, або є їхньою невід’ємною частиною.

Отже, що робить з нами сором:

1

Сором позбавляє нас можливостей

Ми боїмося невідомого, не пробуємо нове.

Не висловлюємо свою ідею, не змінюємо роботу.

Намагаємося уникнути помилок і поразок, але не здобуваємо досвіду і не розвиваємось.

2

Сором забирає наш час і часто є причиною прокрастинації

Ми не беремося за важливу справу, бо є шанс, що зробимо це не бездоганно.

3

Сором заважає нам проявити свої таланти

Ми хвилюємося перед важливою зустріччю, виступом, а тому робимо це гірше, ніж могли...

4

Сором підпорядковує собі наші цілі та керує вибором

Спонукає нас бути невдоволеними собою і своїм життям.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ІДЕАЛУ ТА ОТОЧУЮЧИХ

Ми соромимося, бо малюємо собі ідеальну картинку. Таку недосяжну, що ми реальні, якими б прекрасними не були, завжди будемо поруч з нею нікчемними.

Як тільки відчуваєте, що серце починає сильніше битися, а щоки червоніти, задайте собі кілька питань.

  • Що з вами відбувається?
  • Що саме викликало таке переживання?
  • З ким або чим ви себе зараз порівнююте?
  • Що то за ідеал?
  • Звідки він взявся?
  • З ким та чим у вас асоціюється?
  • Він зараз вам допомагає чи шкодить?
  • Що найгірше може статися у цій ситуації?
  • Як би ви діяли якби сорому і страху не було?

Згадайте випадки, коли люди досягали успіху, не маючи усіх ресурсів чи компетенцій. Такий діалог з собою дозволить виявити природу сорому.

У моїй практиці залежність від думки інших – дуже частий запит на особистісний коучинг.

"Популярні" тренінги і низькопробні курси з розвитку кажуть нам: вийди за межі, "забий" на всіх... Усе ніби ок, але це така ж крайність, як і повністю залежати від інших.

По-перше, слід собі зізнатись, що людині потрібні визнання і підтримка інших. І це нормально. Проблемою це стає тоді, коли ми хочемо цього визнання від усіх.

Оберіть своїх людей. Чия думка є справді цінною для вас? Кого вартує прислухатись? Від кого ви готові почути навіть неприємні речі? Щодо решти голосів – "прикрутіть" звук. І продовжуйте робити свою справу.

По-друге, працюйте над своєю самооцінкою. Ведіть "Щоденник успіху". Крок за кроком фокусуйтесь на своїх перемогах, навіть незначних.

По-третє, уявіть, що не відчуваєте страху.

Уявіть, як схвалюєте сміливіші рішення, рухаєтесь у напрямках, які раніше неймовірно лякали. Відкрито та з любов'ю проводите важкі розмови, публічно виступає або просто без хвилювань задаєте запитання тренеру на семінарі.

Уявіть, як ви не турбуєтесь за майбутнє, а більше довіряєте йому та в першу чергу собі. Як вам таке?

Я не перестала соромитись. Просто навчилась впізнавати підступного ворога ще здалеку.

Також постійно повторюю собі: я не досконала, і це не смертельно.

Навчіться відверто говорити собі та оточуючим: "Так я цього не вмію. Але якщо хочу то обов’язково навчусь!".

Наталія Колядко, керівник відділу навчання та розвитку EPAM Lviv, організаційний коуч, спеціально для УП.Життя

Всі світлини від Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті